Ухвала суду № 53384465, 11.11.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/20061/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2475/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.,

суддів: Ковалюка Я.Ю., Максюти І.О.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю: представників апелянта ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника позивача Шевченко К.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» в особі філії «Алко-Стиль» ТОВ «ЗЛГЗ «Златогор» до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 на рішення Івано-Франківського міського суду від 30 вересня 2015 року

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року позивач звернувся з даним позовом та просив ухвалити рішення про стягнення з відповідача заборгованість за договором позики в сумі 21 970, 68 гривень, 1088,90 гривень 3% річних та 4770, 42 гривень інфляційних втрат.

Позовні вимоги представник позивача обґрунтував тим, що 06 серпня 2012 року ОСОБА_5 на підставі договору позики №1, укладеного з філією «Алко-Стиль» ТзОВ «ЛГЗ «Златогор» отримав кошти у розмірі 105 512, 54 гривень. Кінцеву дату повернення позики визначено грудень 2013 року. Однак відповідно до п. 10 договору, у випадку припинення трудових правовідносин між позичальником та позикодавцем - до повернення всієї суми позики, сума неповернутого залишку підлягає обов'язковому поверненню негайно, тому звільнившись відповідач зобов'язаний був повернути суму позики до 24 квітня 2013 року, однак зобов'язань не виконав.

19 вересня 2013 року відповідачем у рахунок погашення позики внесено 61 025 гривень, тому загальна заборгованість зменшилась і склала 21 970, 68 гривень. Оскільки позичальник своєчасно не повернув суму позики, також зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, тобто сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 вересня 2015 року позов задоволено.

На дане рішення представник відповідача подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник вважає, що суд першої інстанції ухвалив незаконне і несправедливе рішення. Розглянувши справу без участі представника суд позбавив права на подачу заяви про застосування позовної давності по вимозі про стягнення 3% річних від простроченої суми. Вважає, що до цієї вимоги повинна застосовуватись позовна давність в один рік, оскільки ці проценти за своєю природою є неустойкою. В рішенні суду зазначено, що відповідач зобов'язаний був сплатити позику 24 квітня 2013 року, а позов пред'явлений у грудні 2014 року, тобто з пропуском однорічного строку позовної давності. Крім цього, представник не зміг суду представити договір купівлі-продажу його автомобіля, продаж якого вчинено 02 грудня 2014 року ОСОБА_6 своєму чоловіку ОСОБА_7 за ціною 76 019 гривень. Про вчинення правочину 19 вересня 2013 року знав позивач, оскільки направляв до ДАІ лист про дачу згоди на зняття автомобіля з обліку. 22 вересня 2015 року звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення коштів в сумі 76 019 гривень, просив обидва позови об'єднати, однак у прийнятті позовної заяви було відмовлено.

Вислухавши доповідача, пояснення представників апелянта, які вимоги скарги підтримали, представника позивача, який вимоги скарги заперечив, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції правильно виходи з того, що оскільки позичальник не повернув отриману позику у встановлений строк, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, і будь-яких доказів, які б спростовували наведену суму заборгованості за вказаним договором відповідачем суду не подано.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Судом встановлено, що 06 серпня 2012 року між сторонами укладено договір №1 про надання безвідсоткової позики на суму 105 512, 54 гривень з цільовим призначенням: придбання легкового автомобіля, що використовуватиметься для виконання посадових обов'язків, а в особистих цілях в поза робочий час, з кінцевим терміном повернення - грудень 2013 року. (а.с. 14-15).

Факт отримання позики підтверджується копією видаткового касового ордеру (а.с. 16).

Згідно п. 10 Договору, у випадку припинення трудових відносин між позичальником та продавцем - до повернення всієї суми позики, сума неповерненого залишку підлягає обов'язковому поверненню негайно.

23 квітня 2013 року відповідач подав заяву про звільнення, про що видано наказ 65-к (а.с. 22).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач зобов'язаний був повернути суму позики до 24 квітня 2013 року, однак цього не зробив. Станом на 23 квітня 2013 року відповідач повернув 22 516, 86 гривень (а.с. 18-19), а 19 вересня 2013 року, вже після звільнення, повернув 61 025 гривень, що підтверджується квитанцією (а.с. 20 ).

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, відповідно до вимог ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом першої інстанції встановлено, що зобов'язання не виконане до цього часу, на даний час не повернутою залишилась позика в розмірі 21 970, 68 гривень.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що позика є безвідсотковою, судом першої інстанції правильно зазначено суми до сплати згідно ст. 625 ЦК України, що складаються з інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми, що є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Доводи апелянта про застосування річного строку позовної давності про стягнення з нього 3% річних від простроченої суми спростовуються наступним. Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України встановлюється спеціальна позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки. Зважаючи на те, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання не є неустойкою, положення про скорочену позовну давність в один рік стосується лише вимог про стягнення неустойки і не регулює стягнення боргу з врахуванням відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України. Відповідно до позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, який може бути збільшений за домовленістю сторін.

При вирішенні позовних вимог судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

Доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст.218, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 30 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді: Я.Ю. Ковалюк

І.О. Максюта