Рішення № 53377624, 03.11.2015, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/4056/15-ц

2/310/2922/15

РІШЕННЯ

Іменем України

03 листопада 2015 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

у складі: головуючого - судді Парій О.В.

при секретарі - Мельник В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Бердянського міськрайонного суду справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним розірвання трудового договору, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить: - визнати незаконним розірвання трудового договору від 16 листопада 2009 року, укладеного між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, зареєстрованого Орджонікідзевським районним центром зайнятості м.Запоріжжя за № 668 від 19 листопада 2009 року; - поновити її на роботі продавця промислових товарів у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2; - стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 50000,00грн.. Зазначила, що 16 листопада 2009 року між нею та відповідачем укладено безстроковий трудовий договір, який був зареєстрований в Орджонікідзевському районному центрі зайнятості м.Запоріжжя. До трудової книжки було внесено відповідний запис. За договором вона виконувала роботу продавця промислових товарів (фільтри для води) в торгівельному павільйоні АДРЕСА_1. 27 квітня 2015 року вона отримала копію ухвали Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя, з якої дізналася про те, що ОСОБА_2 придбав тур у розстрочку при цьому залучив її поручителем виконання ним своїх грошових зобов'язань з оплати вказаного туру. ПрАТ «Лізінг інформаційних технологій» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 та з неї заборгованості за невиконання договірних зобов'язань. Після телефонної розмови з ОСОБА_2, яка відбулася 27 квітня 2015 року, останній передав їй рейсовим автобусом її трудову книжку, трудовий договір від 16 листопада 2009 року, а також заяву від 31 липня 2013 року, складену, начебто від її імені, щодо звільнення з роботи за власним бажанням ще з 31 липня 2013 року. З вказаних документів їй стало відомо про те, що трудовий договір було розірвано 31 липня 2013 року та знято з реєстрації центром зайнятості 01 серпня 2013 року. До трудової книжки було внесено запис щодо її звільнення. Позивач зазначає, що вказану заяву не писала, звільнена вона без її згоди та без її повідомлення. При цьому вона продовжувала виконувати трудові обов'язки не знаючи про звільнення. Бажання припинити трудові відносини вона не виявляла та у неї не було причин для термінового звільнення. Вказує, що незаконним звільненням їй завдано моральної шкоди, вона втратила право на зарахування до страхового стажу періоду з 01 серпня 2013 року до цього часу. В зв'язку зі звільненням вона має право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі. Не має можливості у найближчий час працевлаштуватися. Вимушена докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Внаслідок цього переживає.

В судове засідання позивач надала заяву про підтримання позовних вимог та про розгляд справи за її відсутності. Надала згоду на вирішення справи заочно.

Відповідач в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до ч. 5 ст. 74, ч. 4 та ч. 8 ст. 76 ЦПК України. Заяв про відкладення розгляду справи не надходило.

Справу вирішено за відсутності відповідача за згоди позивача заочно.

Аналізуючи надані докази суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.ст. 24, 24-1 КЗпП України (в редакції, чинній на час укладення трудового договору) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми обов'язкове при укладанні трудового договору з фізичною особою. В разі укладання трудового договору між робітником та фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допуску працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір в державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, що працюють на підприємстві, установі, організації або у фізичної особи більше п'яти днів.

Згідно п. 4) ч.1 ст.36 та ст. 38 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38 та 39). Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновленні на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 8, п. 9, п. 10, п. 14 порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.01 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 року за № 554/5745 (в редакції, чинній на дату звільнення позивача), у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково, в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості, який зареєстрував трудовий договір. Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів. Відповідальна особа центру зайнятості на підставі запису про зняття трудового договору з реєстрації, зробленого в книзі реєстрації трудових договорів, робить на трьох, а в разі відсутності працівника - на двох примірниках трудового договору запис про зняття з реєстрації трудового договору. Записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи.

Судом встановлено, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 16 листопада 2009 року укладено трудовий договір, який зареєстрований в Орджонікідзевському районному центрі зайнятості м.Запоріжжя 19 листопада 2009 року за № 668. В договорі зазначено, що він укладений на невизначений строк. Працівник зобов'язаний виконувати роботу продавця промислових товарів 0,25 ставки. Фізична особа-підприємець зобов'язується оплачувати працю Працівника у розмірі не нижче 0,25 законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Судом також встановлено, що даний трудовий договір має відмітку про розірвання сторонами 31 липня 2013 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, а також відмітку про зняття договору з реєстрації 01 серпня 2013 року Запорізьким міським центром зайнятості.

Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 прийнята на роботу до приватного підприємця ОСОБА_2 продавцем-консультантом за трудовим договором № 668 від 19 листопада 2009 року, зареєстрованому в Орджонікідзевському центрі зайнятості м.Запоріжжя (запис №25). Звільнена за власним бажанням 31 липня 2013 року за ст. 38 КЗпП України (запис №26).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України страхові внески під час роботи ОСОБА_1 у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 сплачувалися з листопада 2009 року по липень 2013 року. Сума заробітку за червень 2013 року становила 1150,00 грн. та за липень 2013 року - 1159,39 грн..

Відповідно до показів ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, допитаних в якості свідків, вони знають ОСОБА_1, як продавця промислових товарів на ринку. Вона торгувала в павільйоні НОМЕР_1, який орендував ПП ОСОБА_2. ОСОБА_1 намірів звільнюватися не висловлювала. В кінці квітня 2015 року ОСОБА_1 розповіла їм про те, що її звільнили з роботи 31 липня 2013 року та 27 квітня 2015 року автобусом передали трудову книжку, в якій був запис про звільнення.

Згідно даних Обласного адресно-довідкового підрозділу УДМС України в Запорізькій області від 24.09.15 р. ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.09.15 р. № 21172779 станом на 15 вересня 2015 року Запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 здійснений 16 грудня 1998 року, щодо перебування фізичної особи-підприємця в процесі припинення підприємницької діяльності, банкрутства, а також щодо припинення підприємницької діяльності відомості відсутні.

Суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 працювала у фізичної особи-підприєця ОСОБА_2 з 19 листопада 2009 року на посаді продавця-консультанта промислових товарів та продовжувала роботу на цій посаді з 01 серпня 2013 року. Запорізьким міським центром зайнятості зняття трудового договору з реєстрації проведено за відсутності ОСОБА_1.

Відповідачем не надано доказів в підтвердження обставини, що ОСОБА_1 зверталася до нього з заявою про припинення трудового договору за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Також не надано доказів в підтвердження обставини, що після 31 липня 2013 року ОСОБА_1 не виконувала роботу на займаній посаді. Про складнощі в отриманні доказів та про витребування доказів судом в порядку ст. 137 ЦПК України не заявлено.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 та розірвання трудового договору проведено незаконно. В зв'язку з цим позивач підлягає поновленню на займаній посаді з 01 серпня 2013 року.

В зв'язку з цим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2013 року по дату розгляду справи в суді - 03 листопада 2015 року, оскільки така тривалість виникла не з вини позивача.

Розраховуючи розмір середнього заробітку, суд виходить з наступного. За останні два місяці роботи перед звільненням сума заробітку ОСОБА_1 становила: червень 2013 року 1150,00 грн., липень 2013 року 1159,39 грн.. Отже, середній в місяць заробіток позивача становить 1154,69 грн. (1150,00 + 1159,39 = 1154,69). Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 21.08.12 р. № 9050/0/14-12/13 кількість робочих днів у червні 2013 року становить 18 роб.дн. та у липні 2013 року становить 23 роб. дн.. Таким чином, середній в день заробіток позивача перед звільненням становив 56,33 грн. ((1150,00грн. + 1159,39грн.) : (18роб.дн. + 23 роб.дн.) = 2309,39 грн. : 41 роб.дн. = 56,33 грн.). Кількість робочих днів з 01 серпня 2013 року по 31 грудня 2013 року становила 108 роб.дн. (лист Міністерства соціальної політики України від 21.08.12 р. № 9050/0/14-12/13). Кількість робочих днів з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року становила 251 роб. дн. (Лист Міністерства соціальної політики України від 04.09.13 р. № 9884/0/14-13/13). Кількість робочих днів з 01 січня 2015 року по 03 листопада 2015 року становила 208 роб.дн. (Лист Міністерства соціальної політики України від 09.09.14 р. № 10196/14-14/13 з урахуванням листа Міністерства соціальної політики України від 18.09.15 р. № 560/13/133-15). Загальна кількість робочих днів за період з 01 серпня 2013 року по 03 листопада 2015 року становить 567 роб.дн. (108 + 251 + 208 = 567). Таким чином, середній заробіток за вказаний період становить 31939,11 грн. (56,33 х 567 = 31939,11), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що конституційне право позивача на працю порушене відповідачем. Зазначені порушення призвели до моральних страждань позивача, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Виходячи з характеру та обсягу страждань позивача, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті, яке виразилося в переживаннях щодо втрати права на зарахування до страхового стажу періоду з 01 серпня 2013 року, а також переживаннях щодо отримання допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає можливим визначити грошовий еквівалент завданої позивачу моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн..

Враховуючи той факт, що про своє звільнення позивач дізналася лише 27 квітня 2015 року після отримання на руки трудової книжки та з даним позовом до суду звернулася 30 квітня 2015 року, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не пропустила передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір, від сплати якого звільнений позивач, підлягає стягненню з відповідача на користь держави на підставі ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 57-62, 88, 208, 209, 212-215, 223, 293, 294 ЦПК України, ст.ст. 24, 24-1, 36, 38, 48, 233, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.95 року № 100, п. 8, п. 9, п. 10, п. 14 порядку реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.01 року № 260, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним розірвання трудового договору, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати незаконним розірвання трудового договору від 16 листопада 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, та зареєстрованого Орджонікідзевським районним центром зайнятості м.Запоріжжя 19 листопада 2009 року за № 668.

Поновити ОСОБА_1 на посаді продавця-консультанта промислових товарів у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з 01 серпня 2013 року.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2013 року по 03 листопада 2015 року за 567 робочих днів в розмірі 31939 (тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять) гривень 11 (одинадцять) копійок.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення на роботі та в частині виплати середнього заробітку за один місяць в сумі 1154 (одна тисяча сто п'ятдесят чотири) гривні 69 (шістдесят дев'ять) копійок.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.В.Парій