Рішення № 53373752, 29.10.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/6802/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарях - Бородіна А.А., Івіній М.Ю., Сазоновій В.Г.,

Луценко А.О., Лесик Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києві, цивільну справу за позовом: ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний» про визнання права власності на ? частину гаражу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_3, звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: визнати гараж № НОМЕР_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний» об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; внаслідок поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на ? частину гаражу № НОМЕР_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний»; внаслідок поділу спільного майна подружжя визнати за відповідачем ОСОБА_4 право власності на ? частину гаражу № НОМЕР_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний»; стягнути із відповідача судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі із 11 лютого 1995 року до 18 лютого 2014 року. Фактично шлюбні відносини між сторонами припинені з 10 травня 2012 року. 11 вересня 2013 року Дарницьким районним судом м. Києва було винесено ухвалу про затвердження мирової угоди, відповідно до якої визнано спільним сумісним майном подружжя та поділене рухоме та нерухоме майно позивача та відповідача ОСОБА_4 У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся із позовом до неї про зменшення аліментів на утримання дітей, та в процесі розгляду справи, з'ясувалось що відповідач ОСОБА_4 має у власності нерухоме майно, що не було включене у розподіл при розгляді справи про поділ спільного сумісного майна подружжя у 2013 році. Про існування у власності відповідача гаражу НОМЕР_1 вона дізналась під час розгляду судової справи про зменшення розміру аліментів на утримання дітей у січні 2015 року. Доказом наявності у власності відповідача гаражу є Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № НОМЕР_2. Як видно із зазначеної довідки гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за відповідачем 05 листопада 2013 року. Членом ГБК «Лівобережний» відповідач став у 2008 році, коли фактично придбав у попереднього власника зазначені гаражні бокси. На цей час сторони перебували в зареєстрованому шлюбі та джерелом придбання гаражу № НОМЕР_1 були спільні сумісні кошти подружжя. Доказом того, що відповідач став членом кооперативу у 2008 році, а також придбав гараж саме у цьому році є протокол засідання правління ГБК «Лівобережний» від 19 серпня 2008 року, а також розписка продавця гаражних боксів ОСОБА_5 від 19 серпня 2008 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити. Пояснила суду, що сторони не проживають спільно з травня 2012 року. 19 серпня 2008 року відповідач став членом ГБК «Лівобережний» та отримав від ОСОБА_5 у власність бокси № НОМЕР_3, НОМЕР_4. В подальшому, 09 грудня 2013 року відповідачем було отримано свідоцтво про право власності на гаражні бокси № НОМЕР_1, а державна реєстрація гаражних боксів була проведена 15 січня 2015 року. Щодо розміру пайового внеску, внесеного відповідачем за гаражні бокси, його розмір їй не відомий. Вважає, що гаражні бокси № НОМЕР_3 та НОМЕР_4, які відповідач придбав 19 серпня 2008 року у ОСОБА_5 під час вступу у кооператив, після реконструкції отримали номери НОМЕР_1, а тому є спільною сумісною власністю сторін.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав викладених у запереченні на позовну заяву, долучених до матеріалів справи (а.с.130-134). Пояснив суду, що в 2012 році відповідачем було сплачено вступний внесок я член ГБК «Лівобережний» в сумі 300 гривень. Законом України «Про кооперацію» передбачено можливість членства у кооперативі без набуття права власності на гараж. Таке членство в кооперативі передбачає можливість користування гаражем а надає можливість у майбутньому побудувати гараж та отримати на нього право власності. Спірний гараж № НОМЕР_1 був збудований відповідачем, при цьому він його не купував, а гараж № НОМЕР_3 та НОМЕР_4 відповідач взагалі не купував, оскільки відсутня будь-яка цивільно-правова угода щодо купівлі таких гаражів, а надана розписка стороною позивача є сумнівною. оскільки її оригінал відсутній.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надіслав до суду клопотання в якому просив суд справу розглянути у відсутність представника кооперативу (а.с.56, 84).

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 лютого 1995 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено шлюб (а.с.20).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було затверджено мирову угоду щодо поділу спільного майна подружжя (а.с.5-11).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано (а.с.21).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, сторона позивача посилалася на той факт, що позивачу не було відомо про наявність у власності відповідача гаражних боксів № НОМЕР_1, даний факт став відомий лише під час судового розгляду справи про зменшення розміру аліментів. При цьому, під час вступу у члени ГБК «Лівобережний» та набуття права власності на гаражні бокси № НОМЕР_3 та НОМЕР_4, які в подальшому тримали НОМЕР_1, позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, у зв'язку з чим гаражні бокси є майном, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Як роз`яснено в п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.3 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 63 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ним.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі протоколу № 9 засідання правління Гаражно-будівельного кооперативу «Лівобережний» від 19 серпня 2008 року, ОСОБА_4 було включено до членів кооперативу та закріплено за останнім гаражні бокси № НОМЕР_3, НОМЕР_4 (а.с.25).

Відповідно до розписки від 19 серпня 2008 року, ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 77 500 доларів США за гаражні бокси № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 (за передачу права власності за вказані бокси) (а.с.26).

Статтею 12 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що основними правами члена кооперативу є: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Відповідно до п.п. 51, 52 Розділу V Статуту гаражно-будівельного кооперативу «Лівобережний», члени кооперативу мають право: брати участь в діяльності кооперативу, в управлінні його справами, обирати і бути обраним в органи управління і контролю кооперативу; вносити пропозиції про покращення діяльності кооперативу, усуненню недоліків у роботі його органів і окремих посадових осіб; після закінчення будівництва кооперативного гаражу кожному члену кооперативу надається в постійне користування гаражний бокс для зберігання власного транспортного засобу.

Таким чином, з викладеного вбачається, що особа, як член кооперативу має право брати участь в управлінні кооперативом, користуватися гаражним боксами для зберігання власного транспортного засобу, при цьому член кооперативу може не мати у власності гаражні бокси, здійснювати їх будівництво та набути право власності на гаражі після внесення пайового внеску, у зв'язку з чим наявність членства відповідача у ГБК «Лівобережний» не свідчить про те, що останнім в період перебування сторін у шлюбних відносинах набувалося право власності на гаражні бокси.

Крім того, судом також не можуть бути прийняті наведені стороною позивача відомості щодо ідентичності набутих відповідачем гаражів № НОМЕР_3 та НОМЕР_4 та гаражів № НОМЕР_1, оскільки гараж № НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 належить на праві власності гр. ОСОБА_6 (дата державної реєстрації - 16 листопада 2013 року), що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 28 листопада 2013 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, та свідчить про те, що даний гараж не перебуває у власності відповідача (а.с.70-71).

Статтею 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як встановлено судом та підтверджується довідкою № 255/256 від 29 жовтня 2013 року, виданої Гаражно-будівельним кооперативом «Лівобережний», капітальний гаражний бокс № НОМЕР_1 введено в експлуатацію відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстровано ІДАБК в м. Києві від 05 квітня 2013 року за № Кв. 143130950245.

Згідно довідки № 255/256 від 29 жовтня 2013 року, виданої Гаражно-будівельним кооперативом «Лівобережний», ОСОБА_4 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 загальною площею 149,7 кв.м. з другим поверхом, по АДРЕСА_1. Гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Лівобережний» побудований господарчим способом та введений в експлуатацію згідно декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстровано ІДАБК в Києві від 05 квітня 2013 року за № Кв. 143130950245.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 грудня 2013 року, гараж № НОМЕР_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (а.с.66).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на гараж № НОМЕР_1 було зареєстровано 05 листопада 2013 року (а.с.67).

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № НОМЕР_5 від 05 листопада 2013 року, було проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на гараж № НОМЕР_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначені вище обставин, щодо часу вступу ОСОБА_4 в ГБК «Лівобержний», часу введення в експлуатацію та набуття ОСОБА_4 права власності на гаражний бокс НОМЕР_1, підтверджується відомостями, які містяться в реєстраційній справі 3803071 Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві (а.с.191-227).

Таким чином, право власності на спірний гаражний бокс № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 у відповідача виникло 05 листопада 2013 року. При цьому, судом встановлено, що фактичні шлюбні відносини між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були припинені з 10 травня 2012 року та сторони не проживають разом. Вказані відомості підтверджені представниками сторін під час судового розгляду справи.

За вимог ч 1 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 6 ст. 57 Сімейного кодексу України, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Як роз`яснено в п. 30 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що під час поділу спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в межах розгляду цивільної справи №753/10461/13-ц Дарницьким районним судом м. Києва, об`єктом поділу спільного сумісного майна подружжя не виступали гаражні бокси НОМЕР_3 та НОМЕР_4, що розташовані в ГБК «Лівобережний» за адресою АДРЕСА_1. При цьому, в межах розгляду зазначеної справи, позивачу ОСОБА_3 достовірно було відомо про наявність у користуванні як ОСОБА_3 так і ОСОБА_4 гаражних боксів НОМЕР_3 та НОМЕР_4, що розташовані в ГБК «Лівобережний» за адресою АДРЕСА_1, оскільки за клопотанням представника позивача ОСОБА_3 Дарницьким районним судом м. Києва 18 липня 2013 року був накладений арешт на майно, яке знаходиться у вищевказаних гаражних боксах. В той же час, право користування та право власності не є тотожнім поняттями. Доказів же, що гаражні бокси НОМЕР_3 та НОМЕР_4, що розташовані в ГБК «Лівобережний» за адресою АДРЕСА_1, перейшли у власність відповідача за час перебування у шлюбі з позивачем, а в подальшому, за твердженням сторони позивача, після реконструкції/будівництва, введення в експлуатацію, змінили свою нумерацію на НОМЕР_1, позивачем суду не надано. В той же час, наявна в матеріалах справи Декларація про готовність об`єкта до експлуатації, затверджена 05 квітня 2013 року свідчить про капітальне будівництво гаражних боксів, а не їх реконструкцію, при цьому проект «Будівництво, експлуатація та обслуговування гаражів на АДРЕСА_1», затверджений наказом голови правління ГБК «Лівобережний» 31 жовтня 2012 року та Декларація про початок виконання будівельних робіт, зареєстрована ІДАБК у м. Києві 30 листопада 2012 року, тобто вже після припинення між сторонами сімейно-шлюбних стосунків. Крім того, відсутність у позивача відомостей щодо будівництва відповідачем гаражних боксів НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 та набуття на них права власності 05 листопада 2013 року, свідчить про те, що останні були побудовані відповідачем за особисті кошти, та є особистою приватною власністю ОСОБА_4

З огляду на викладене, враховуючи, що набуття права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 відповідачем відбулося після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами, факт припинення шлюбних стосунків з травня 2012 року не заперечувалося сторонами, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що гаражний бокс № НОМЕР_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін та відповідно, відсутні підстави для здійснення поділу даного нерухомого майна.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний» про визнання права власності на ? частину гаражу.

У зв'язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 60, 63 Сімейного кодексу України, ст.ст. 331, 368 Цивільного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про кооперацію», п. п. 23, 24, 30 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 4, 10, 11, 57, 59-61, 208, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний» про визнання права власності на ? частину гаражу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: