Ухвала суду № 53371247, 09.11.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/12996/15-к Номер провадження 11-сс/786/484/15Головуючий у 1-й інстанції Шевська О.І. Доповідач ап. інст. Корсун О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2015 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді Корсун О.М.

суддів Бурди К.І., Захожая О.І.

з участю секретаря Токар М.І.

прокурора Стовбуна В.О.

представника скаржника -

адвоката ОСОБА_2

скаржника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 8 жовтня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цією ухвалою клопотання старшого слідчого з ОВС першого відділу кримінальних розслідувань СУ фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області Порощая Є.С., погодженого начальником відділу Прокуратури Полтавської області задоволено та накладено арешт на автомобіль НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 та вилучений в ході проведеного обшуку 7 жовтня 2015 року.

Приймаючи таке рішення слідчий суддя, посилаючись на приписи ч. ч. 1, 2, 3 ст. 170, ч. 1 ст. 173 КПК України зазначив про необхідність накладення арешту на майно ОСОБА_3, а саме на автомобіль НОМЕР_2, вилученого в ході проведення обшуку 7 жовтня 2015 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 8 жовтня 2015 року та скасувати дану ухвалу і зобов'язати слідчого з ОВС СУ ГУ ДФС у Полтавській області Порощая Є.С. повернути вилучений ним 7 жовтня 2015 року автомобіль НОМЕР_2 з ключами до нього.

В обґрунтування свої вимог апелянт зазначає, що строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 8 жовтня 2015 року, якою накладено арешт на його автомобіль пропущений ним із поважних причин, оскільки він дізнався про дане рішення лише 28 жовтня 2015 року, під час розгляду його скарги на бездіяльність слідчого щодо неповернення тимчасово вилученого майна - автомобіля НОМЕР_2 та того ж дня отримав її копію в суді.

Крім того ОСОБА_3, посилаючись на узагальнення ВССУ від 7 лютого 2014 року, вказує, що слідчим суддею при постановленні оскаржуваної ухвали не перевірявся факт оголошення йому підозри у вчинені кримінального правопорушення, а він не вважає себе особою, на майно якої у розумінні ч.1 ст.170 КК України, може бути накладено арешт, оскільки, на його думку, він не є підозрюваним, обвинуваченим або особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за дії підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення апелянта та його представника, які підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, думку прокурора, який, посилаючись на законність ухвали слідчого судді просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити у задоволенні клопотання слідчого.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий не дотрималися.

Як вбачається з ухвали слідчого судді та даних ЄРДР, при розгляді клопотання про накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_3, слідчий суддя зазначив, що в провадженні слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Полтавській області знаходяться матеріали досудового розслідування № 32015170000000006 від 20 січня 2015 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України.

Розслідування ведеться за фактом того, що у 2015 році, невстановлені особи на території Полтавської області незаконно придбали, зберігали та транспортували з метою збуту, а також збували незаконно виготовлені алкогольні напої з недоброякісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров'я людей.

В ході досудового розслідування кримінального провадження було встановлено, що ОСОБА_5 являвся фізичною особою-підприємцем та, водночас, працював торговим представником марки «Оболонь» на ТОВ» ТД «Аніка» незаконно придбавав, зберігав, транспортував з метою збуту та збував на території Полтавської області незаконно виготовлені з недоброякісної сировини (матеріалів) алкогольні напої, що становлять загрозу для життя і здоров'я людей.

Незаконно виготовлені алкогольні напої розфасовувались в підпільному цеху за адресою: вул. Гагаріна, 36 с. Вікторія Пирятинський р-н Полтавська обл. у неконтрольованих відповідними державними установами умовах, без дозвільних документів, з закупленого спирту низької якості шляхом його змішування з водою з додаванням різного роду барвників та виду ароматизаторів в тетропакети місткістю 10 літрів кожний та поміщались в картонні коробки («бег-ін-бокс») з написами «Горілка Пшенична», на коробках був вказаний виробник: ТОВ «Олександрія-Бліг», Кіровоградська область, м. Олександрія.

Також в ході досудового розслідування кримінального провадження було встановлено, що ОСОБА_3 допомагав ОСОБА_5 в транспортуванні фальсифікованих ЛГВ, оскільки за місцем проживання ОСОБА_3 було виявлено та вилучено фальсифіковані ЛГВ у кількості 76 картонних коробок з написом «Пшенична», які мітять в собі тетропакети ємністю 10 л кожний (а.м. 1-4).

Встановивши зазначені фактичні обставини кримінального провадження, слідчий суддя дійшов до помилкового висновку про необхідність арештувати автомобіль НОМЕР_2.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України арешт може бути накладено на нерухоме та рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

При цьому слідчий суддя вказаної норми закону не дотримався, оскільки не дивлячись на те, що кримінальне провадження № 32015170000000006 зареєстроване ще 20 січня 2015 року ОСОБА_3 не повідомлено про підозру, отже на час розгляду клопотання слідчого та накладення арешту на вказане майно у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_3 в статусі підозрюваного, обвинуваченого не перебував, у зв'язку з чим у слідчого судді були відсутні правові підстави для накладення арешту на майно.

Окрім цього, посилання прокурора у суді апеляційної інстанції на ту обставину, що вказане майно відповідає критеріям ч. 2 ст. 167 КПК України також не містить під собою правового підґрунтя, оскільки дане твердження належним чином необґрунтовано та немотивоване, а є тільки звичайним посиланням на відповідну норму закону. Слідчим суддею не дано належну оцінку тому, що клопотання слідчого про арешт майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

Відповідно до п.п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. Відповідно до п.п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Враховуючи вищевикладене мотивування клопотання, слідчий в розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення. Апеляційний суд наявності таких доказів не вбачає.

Вказані обставини вплинули і на те, що належним чином не було встановлено, як в ухвалі слідчого судді, так і в клопотанні слідчого, правової підстави для накладення арешту на автомобіль НОМЕР_2.

Так, визначаючи правову підставу для накладення арешту, слідчий суддя та слідчий вказали, що автомобіль НОМЕР_2 є джерелом доказів, що дає підстави для його арешту.

Разом з тим, згідно норм Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Однак, ні в клопотанні слідчий, ні в ухвалі слідчий суддя взагалі не обґрунтовано того, що автомобіль НОМЕР_2 відповідає критеріям, визначених ч. 2 ст. 167 КПК України.

Більше того згідно протоколу обшуку від 7.10.2015 на момент проведення обшуку в автомобілі НОМЕР_2 «алкогольні вироби та інші підакцизні засоби» були відсутні (а.м.13-14) тому, колегія суддів вважає, що висновки слідчого судді, слідчого і посилання прокурора у суді про наявність правової підстави, передбаченої ч. 2 ст. 170, ч. 2 ст. 167 КПК, для накладення арешту є помилковими.

З урахуванням викладеного, а саме того, що за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити тих обставин, яке відношення майно ОСОБА_3 має до розслідуваного злочину, апеляційний суд вважає, що у даному кримінальному провадженні слідчий не довів необхідності у накладенні арешту на майно ОСОБА_3, що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України мало стати підставою для відмови у задоволенні клопотання, однак безпідставно не було зроблено слідчим суддею.

Крім того, слід наголосити, що мали місце й інші істотні порушення кримінального процесуального закону слідчим суддею при розгляді клопотання слідчого.

Так, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого про арешт майна розглядається за участю власника майна. Клопотання слідчого може бути розглянуто без повідомлення власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Така необхідність завжди має бути об'єктивно обґрунтована з метою недопущення порушення права на захист особи та забезпечення змагальності, всебічності судового розгляду.

Зокрема відповідна необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри, що власник майна в разі повідомлення про наміри накласти арешт на його майно може сховати, знищити чи пошкодити майно.

В будь-якому випадку слідчий повинен мотивувати необхідність розгляду клопотання без повідомлення власника майна, а слідчий суддя переконатися, що таке мотивування є обґрунтованим.

Однак, слідчий суддя прийняв рішення про необхідність розгляду клопотання слідчого про арешт майна без повідомлення власника майна, жодним чином не мотивував своє рішення наявністю об'єктивних для цього підстав. В клопотанні слідчого також не містилось обґрунтування необхідності розгляду клопотання про арешт майна за відсутності власника майна.

Таким чином, розгляд клопотання було проведено з порушенням права власника майна на захист, що призвело до однобічності судового розгляду та незаконності судового рішення.

На підставі вищевикладених обставин, які свідчать про однобічність і необ'єктивність судового розгляду, істотне порушення вимог КПК України, ухвала слідчого судді як незаконна підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого, як такого, що внесено до суду з порушенням вимог КПК України та за недоведеності необхідності арешту майна, який, при викладених у клопотанні обставинах, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Згідно ч. 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Як видно із матеріалів клопотання слідчого про арешт майна розглядалося слідчим суддею без участі власника майна ОСОБА_3, оскаржувану ухвалу він отримав 28.10.2015, а з апеляційною скаргою звернувся 3.11.2015. Отже ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження не пропущений.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 8 жовтня 2015 року, якою клопотання старшого слідчого з ОВС першого відділу кримінальних розслідувань СУ фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області Порощая Є.С., погодженого начальником відділу Прокуратури Полтавської області задоволено та накладено арешт на автомобіль НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 та вилучений в ході проведеного обшуку 7 жовтня 2015 року - скасувати.

Ухвалити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання старшого слідчого з ОВС першого відділу кримінальних розслідувань СУ фінансових розслідувань ГУ ДФС у Полтавській області Порощая Є.С., погодженого начальником відділу Прокуратури Полтавської області про накладення арешту на автомобіль НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 та вилучений в ході проведеного обшуку 7 жовтня 2015 року - відмовити.

С У Д Д І :

Корсун О. М. Бурда К.І. Захожай О.І.