Постанова № 53366278, 29.09.2010, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2010 р. Справа № 2a-3062/10/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Матуляка Я.П.

при секретарі Шварговський Д.Д.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Державного міського підприємства "ІваноФранківськтеплокомуненерго", вул. Б.Хмельницького, 59а, м. Івано-Франківськ, 76006

до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську, вул. Незалежності, 20,м. Івано-Франківськ,76000

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0002081502/0 від 25.03.2010р.,-

ВСТАНОВИВ:

Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» звернулося в суд з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002081502/0 від 25.03.2010року про зобовязання сплатити штраф в розмірі 1002434,02 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за наслідками невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати податку на додану вартість ДПІ в м. Івано-Франківську складено акт від 24.03.2010 року, на підставі якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.03.2010 року на суму 1002443,99 грн., згідно з яким до ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість. Позивач вважає, що при прийнятті вказаного податкового повідомлення-рішення відповідачем не враховано положення пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 та пп. 5.2.5 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а тому податкове рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, наведених у позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у письмовому запереченні, що міститься у матеріалах справи та пояснив суду, що станом на 01.03.2007 р. позивачу нараховано податковий борг перед бюджетом зі сплати податку на додану вартість в розмірі 12141586,11 грн. Відповідно до даних облікової картки платника податків, спірні платежі з вказаного податку в сумі 1101848,00 грн. та 903020,00 грн., що перераховані позивачем у березні та квітні 2007 року зараховано як сплату податкового боргу на вимоги п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно з яким податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення. А тому вважає, що спірне податкове рішення від 25.03.2010 року є правомірним. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши подані суду письмові докази та інші матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» є юридичною особою та платником податку на додану вартість в розумінні ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість».

24.03.2010 року ДПІ в м. Івано-Франківську проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати податку на додану вартість ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» за лютий та березень 2007 року, за результатами якої складено акт №6172/15-2/03346058, яким встановлено порушення ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме не своєчасну сплату платником податків узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість.

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.03.2010 року №0002081502/0, згідно з яким на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в звязку із затримкою сплати узгодженого податкового зобовязання більш ніж 90 календарних днів, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 1002434,02 грн.

Не погодившись з податковим рішенням, позивачем було оскаржено в порядку апеляційного узгодження податкового зобовязання відповідно до вимог Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове повідомлення-рішення №0002081502/0 від 25.03.2010 року, однак рішеннями податкового органу про результати розгляду скарг платника податків від 30.04.2010 р., 03.06.2010р., 11.08.2010р. вказане податкове рішення залишено без змін (а.с. 19-35).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до податкового органу 20.03.2007 року подано декларацію з податку на додану вартість за лютий 2007 року, а також 19.04.2007 року ним подано декларацію з податку на додану вартість за березень 2007 року, відповідно до яких позивач зобовязаній в терміні, визначені законом, сплатити до бюджету суми податку в розмірі 1101848,00 грн. та 903020,00 грн. відповідно (а.с. 11-14).

В ході судового засідання встановлено, що станом на 01.03.2007 року податковий борг позивача з податку на додану вартість перед бюджетом ставив 12141586,11 грн., який виник внаслідок несвоєчасної сплати попередніх податкових зобовязань зі вказаного податку, що підтверджується витягом зворотного боку облікової картки платника податків.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковим зобовязанням є зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України, а податковим боргом - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання (п. 1.3 ст. 1 цього ж Закону).

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено порядок визначення сум податку, що підлягають сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обовязкових) платежів зобовязані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Згідно з положеннями пп. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.1 п.5.1. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобовязання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

В ході судового засідання встановлено, що граничними строками сплати податкових зобовязань позивача з податку на додану вартість, які ним задекларовані у березні та квітні місяці 2007 року в сумі 1101848,00 грн. та 903020,00 грн. відповідно, є 30.03.2007 року та 03.05.2007 року, що також підтверджується актом податкової перевірки (а.с. 9).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до платіжних доручень №703 від 16.03.2007 р. на суму 300000,00 грн., №758 від 22.03.2007 р. 40000,00 грн., №891 від 27.03.2007 р. 200000,00 грн., №945 від 28.03.2001 р. 150000,00 грн., №977 від 29.03.2007 р. 211848,00 грн., №994 від 30.03.2007 р. 200000,00 грн. позивачем сплачено до бюджету загальну суму податку на додану вартість в розмірі 1101848,00 грн. за лютий місяць 2007 року, що підтверджується реквізитами «Призначення платежу», які містяться у копіях вказаних платіжних доручень (а.с.15-17).

Крім того, згідно з платіжним дорученням №1832 від 25.04.2007 року на суму 903020,00 грн., позивачем повністю сплачено до бюджету податкове зобовязання з податку на додану вартість за березень 2007 року (а.с. 18).

Суд не погоджується з доводами відповідача щодо порушення позивачем вимог пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та сплатою позивачем узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість із затримкою більш ніж 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, а саме затримкою сплати до бюджету суми вказаного податку за лютий 2007 року на 694 календарних дні, а сплати податку за березень 2007 року на 659 календарних дні, з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004року №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 29.03.2004 року за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції), або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 вказаної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». ОСОБА_1 перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд прийшов до висновку, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу, з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Як вбачається з матеріалів справи, реєстрація банківською установою платіжних документів позивача про сплату податкових зобов"язань з податку на додану вартість за лютий, березень 2007 року відбулася та відповідає дням видачі ним вказаних платіжних доручень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Вищенаведені висновки також знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду України від 27.10.2009 року у справі за позовом КП «Т» до ДПІ про скасування податкових повідомлень рішень, а також у листі Вищого адміністративного суду України №358/13/13-09 від 17.03.2009 року.

Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо неможливості застосування норм Закону України «Про Національний банк України» та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті в звязку з тим, що вказані нормативно-правові акти є спеціальними та регулюють виключно правовідносини у сфері платежів та розрахунків, оскільки, виходячи з аналізу норм наведених у п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», банківські установи несуть відповідальність за порушення строків перерахування податків, зборів (обовязкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», а тому вони є учасниками податкових відносин, діяльність яких регламентована в тому числі вищенаведеними спеціальними нормативними актами.

Згідно положення ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в судовому засіданні не наведено підстав правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 25.03.2010 року №0002081502/0.

В звязку з вищенаведеним, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 < Текст > Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську №0002081502/0 від 25 березня 2010 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя:/підпис/ОСОБА_3

Постанова складена в повному обсязі 04.10.2010 року.