Ухвала суду № 53365400, 03.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2015 р. м. Київ К/800/48798/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддя:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Олендер І.Я.розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2014 р.

у справі № 804/4013/13-а

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал»

до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

Товариство з додатковою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал» (далі - позивач, ТДВ «Криворізький завод «Універсал») звернулось до суду з позовом до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Криворізька південна МДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 р. у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2014 р. постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 р. залишити без змін.

У касаційній скарзі ТДВ «Криворізький завод «Універсал», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2014 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Криворізькою південною МДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.05.2011 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено акт від 25.02.2013 р. №254/222/01234929.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п. 44.1 ст.44, п.135.1, п.135.4, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.4, п.137.10 ст.137, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та авансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 579455,00грн.; ст.22, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1 п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 152002,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.03.2013 р. №0000222220 щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 511127 грн., податкове повідомлення-рішення від 12.03.2013 р. №0000212220 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 591991,00 грн., податкове повідомлення-рішення №0000202220 від 12.03.2013 р. щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 166450,65грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем в порушення норм податкового законодавства необґрунтовано сформовано витрати та податковий кредит.

Суд касаційної інстанції не може повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ТДВ «Криворізький завод «Універсал» користується та здійснює плату за земельну ділянкою площею 42423 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Домобудівельна, 8.

В акті перевірки зазначено, що плата за землю, на якій знаходяться виробничі приміщення позивача, не врахована при формуванні собівартості реалізованої продукції, а віднесено до складу інших витрат.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності та інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

У відповідності до п. 138.10 до складу інших витрат включаються: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судах; плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; інші витрати загальногосподарського призначення.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що судам попередніх інстанцій, для правильного вирішення справи, необхідно встановити, які товарні позиції виробляються ТДВ «Криворізький завод «Універсал», оскільки саме від кількості таких позицій залежить право підприємства віднести витрати на землю до складу інших витрат. При цьому слід зазначити, що одна вироблена підприємством товарна позиція може бути підставою для врахування витрат на землю при формуванні собівартості продукції.

Також, як вбачається з акта перевірки, за період з 01.04.2011 р. по 30.09.2012 р. позивачем нараховано Наглядовій раді заробітну платню у розмірі 455831,01 грн. та здійснено відрахування єдиного соціального внеску в сумі 173585,0 3грн. Дані суми безпідставно віднесено позивачем до складу адміністративних витрат підприємства та включено у декларацію з податку на прибуток підприємства.

Відповідно до п.п. 138.10.1 п. 138.10. ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством.

Колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що судам першої та апеляційної інстанцій необхідно з'ясувати, які функції виконує наглядова рада ТДВ «Криворізький завод «Універсал» та встановити, як рішення наглядової ради впливають на господарську діяльність позивача.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем здійснювалися господарські відносини з контрагентами - ТОВ «Лана-торг», ПП «Еліт», ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс-Інструмент».

Відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення операції.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження договорів, укладених позивачем, первинних документів, пов'язаних з їх виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що дослідженню судами підлягала перш за все реальність операцій позивача, добросовісність дій платника податків, яка полягала у відповідності вчинених ним дій господарській меті та досягненню економічних цілей.

Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Криворізький завод «Універсал» задовольнити частково.

2.Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2014 р. скасувати.

3.Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

І.Я. Олендер