Ухвала суду № 53365148, 29.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2015 року м. Київ К/800/10624/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Костенка М.І.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Хімагро» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014

у справі 1570/6299/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма

«Хімагро»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного

управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагро» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань взаємовідносин ТОВ «НВФ «Хімагро» з ТОВ «Агропартнер» за період ІІІ квартал (за вересень 2011 року), за результатами якої складено акт №704/22-32067134 від 04.10.2012.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого правочини, виражені в укладанні угод між ТОВ «НВФ «Хімагро» та ТОВ «Агропартнер» мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу приписів закону; п.138.4, п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в третьому кварталі на 271678 грн.; ст.188, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого зменшено залишок від'ємного значення рядка 24 на суму 236241 грн.

На підставі вищевказаного акта фіскальний органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0003822301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 271678 грн.; податкове повідомлення-рішення №0003802301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 236241 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 21.04.2011 між ТОВ «Агропартнер» (Продавець) та ТОВ «НВФ «Хімагро» (Покупець) укладено договір №АП-0000094/04, за умовами якого Продавець поставляє, а Покупець приймає мінеральні добрива (товар), кількість номенклатура, ціна, строк і умови поставки якого визначаються в специфікаціях, які є доповненнями до договору та його невід'ємною частиною.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності доказів переміщення товару, його зберігання та використання в подальшій господарській діяльності позивача; з первинної документації не вбачається, які саме господарські операції були проведені між сторонами, сутність робіт і послуг, які зазначений контрагент повинен був виконати (надати) на користь позивача.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської діяльності. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в наданих позивачем копіях актів здачі-прийняття виконаних робіт, в порушення ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні», не міститься вичерпної, детальної інформації щодо змісту господарських операцій - конкретних видів робіт, внаслідок чого неможливо достовірно визначити перелік конкретних наданих робіт, їх об'єм, яким чином визначено вартість наданих робіт, не можливо визначити одиницю виміру таких робіт для розрахунку їх вартості, визначити осіб, які виконували такі послуги. Види, наданих згідно з актами приймання робіт, носять загальний характер і фактично відтворюють умови договору доручення стосовно зобов'язань виконавця за цим договором та містять загальну вказівку про надання таких робіт.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку відсутності факту здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом ТОВ «Агропартнер», в результаті чого відсутні правові наслідки для обох сторін за договорами, є правомірним нарахування податковим органом грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Хімагро» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 у справі 1570/6299/2012 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Хімагро» відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.10.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 у справі 1570/6299/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п`ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді М.І. Костенко О.І. Степашко