Ухвала суду № 53365116, 28.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року м. Київ К/800/28502/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Калініна О.С.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2015

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015

у справі № 826/17529/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Контракт" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Тригубчука О.В.,

відповідача - Кравченко О.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.08.2014 № 0011572205 та № 0011582205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015, позов задоволено з тих мотивів, що Інспекцією не спростовано належними засобами доказування реальності виконання операцій з поставки позивачеві товарів у рамках господарських правовідносин із задекларованими контрагентами, засвідчені первинними документами.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові рішення та відмовити у позові.

На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що дії Товариства з придбання товарів у фіктивних суб'єктів господарювання (які не задекларували та не сплатили необхідні суми податків до бюджету за розглядуваними операціями) з номінальним оформленням документообігу мали недобросовісний характер, були спрямовані на ухилення від виконання обов'язку зі сплати податків до бюджету, що виключає обґрунтованість податкової вигоди позивача. При цьому Інспекція наголошує на тому, що матеріалами справи спростовується факт імпортування спірними постачальниками товару, який виступав предметом поставки позивачеві, що свідчить про відсутність у них цього активу.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за той самий період.

За наслідками цієї перевірки складено акт від 04.08.2014 № 1271/26-59-22-05/51841298, в якому відображено висновок відповідача про відсутність реальних фінансово-господарських операцій між Товариством та задекларованими постачальниками (товариством з обмеженою відповідальністю «Аероскан», товариством з обмеженою відповідальністю «Фотомаг Ком Юей», товариством з обмеженою відповідальністю «Донерм», товариством з обмеженою відповідальністю «Олтекс Трейд», товариством з обмеженою відповідальністю «Монт Сервіс», товариством з обмеженою відповідальністю «Телеком Партнер» та товариством з обмеженою відповідальність «Фірма «Рісмус»), що виключає правомірність формування позивачем у податковому обліку витрат та податкового кредиту за операціями з придбання у цих постачальників продукції (комп'ютерної техніки, навігаційного обладнання, мобільних телефонів).

На обґрунтування цього висновку Інспекція посилається на обставини, установлені в ході проведення контрольно-перевірочних заходів щодо названих контрагентів, під час яких виявлено: факти їх реєстрації на підставних осіб, які заперечують свою причетність до фінансово-господарської діяльності цих підприємств та до підписання від його імені первинних документів; неперебування цих контрагентів за місцезнаходженням; відсутність у них власних або орендованих основних фондів, транспортних засобів, об'єктивно необхідних для виконання розглядуваних поставок; невідображення постачальниками у податковій звітності операцій з поставки товарів позивачеві.

Також Інспекція наголошує, що товар, який виступав предметом поставки, був імпортований на митну територію України, тоді як згідно з інформацією, отриманою від митних органів, факт ввезення зазначеними контрагентами відповідної продукції на митну територію України не підтвердився; наведене, за висновком Інспекції, підтверджує безтоварний характер розглядуваних операцій.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття Інспекцією:

податкового повідомлення-рішення від 20.08.2014 № 0011572205, згідно з яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 54 894 473 грн.;

податкового повідомлення-рішення від 20.08.2014 № 0011582205 про нарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у загальній сумі 61 018 409 грн.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, суди обох попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Інспекцією не представлено належних доказів вчинення Товариством дій, спрямованих на необґрунтоване одержання податкової вигоди.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

У справі, що переглядається, на підтвердження фактичного виконання операцій з придбання товарів (комп'ютерної техніки, навігаційного обладнання, мобільних телефонів) у задекларованих контрагентів позивачем подано договори поставок, податкові накладні, акти приймання-передачі, виписки з банківського рахунку Товариства про оплату придбаної продукції в безготівковому порядку; перевезення товарів у процесі їх поставки засвідчено залученими до матеріалів справи товарно-транспортними накладними.

Оцінивши зазначені докази за правилами статті 86 КАС, суди дійшли висновку, що вказані первинні документи містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст спірних господарських операцій і їх учасників та засвідчують реальний рух активів між учасниками розглядуваних поставок.

Доводи Інспекції, якими вона мотивує правомірність оспорюваних нарахувань, ґрунтуються на складених іншими контролюючими органами актах зустрічних перевірок, та не можуть слугувати спростуванням фактів господарської діяльності, засвідчених вказаними первинними документами.

Зокрема, відсутність у спірних постачальників у власності транспортних засобів, основних фондів не свідчить про неможливість виконання ними договірних зобов'язань перед позивачем, позаяк Інспекція не довела відсутності у цих контрагентів відповідних засобів на іншому праві, ніж право власності, а також неможливості виконання своїх зобов'язань шляхом залучення необхідних ресурсів на договірній основі.

Обставини щодо невиконання спірними контрагентами своїх податкових обов'язків перед бюджетом не можуть бути проконтрольовані платником, а тому за відсутності доказів його обізнаності про даний факт не можуть свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів з метою одержання бажаних податкових наслідків. Платник може бути відповідальним за протиправні дії його контрагентів у сфері оподаткування лише за умови доведеності податковим органом його утягнутості до податкової схеми.

Не може бути належним доказом безтоварності розглядуваних операцій і пояснення, надані керівниками підприємств-постачальників, які заперечують свою причетність до фінансово-економічної діяльності останніх. Адже, по-перше, такі пояснення не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, позаяк можуть бути надані особою з метою можливого уникнення для себе негативних кримінально-правових наслідків. По-друге ж, власне факт реєстрації підприємства на підставну особу не є беззаперечним доказом непровадження таким підприємством господарської діяльності взагалі, адже фактичні дії у процесі виконання господарських операцій можуть вчинятися іншими особами, у тому числі й без відома номінального керівника.

Так само і неперебування постачальника за місцезнаходженням не свідчить про неможливість провадження ним господарської діяльності за іншою адресою.

Правильним є й висновок судів про те, що відсутність підтвердженого митним органом факту ввезення спірними постачальниками відповідної продукції на митну територію України не є доказом відсутності у них активу, який виступав предметом поставки позивачеві. Адже, відповідну інформацію було отримано Інспекцією від митних органів за період з вересня по грудень 2011 року, тоді як спірний товар міг бути імпортований в іншому періоді. До того ж, спірні постачальники не обов'язково повинні бути безпосередніми імпортерами товару, оскільки могли його придбати в інших осіб на митній території України.

За таких обставин суди попередніх інстанцій з урахуванням сукупності встановлених у справі обставин та наявних у ній доказів дійшли цілком обґрунтованого висновку про недоведеність Інспекцією порушення платником правил оподаткування у відображенні у податковому обліку наслідків спірних господарських операцій та правомірно задовольнили позов.

А відтак процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої й апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015 у справі № 826/17529/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько