Ухвала суду № 53365096, 28.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року м. Київ К/800/34776/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Сірош М.В,,

за участю секретаря Калініна О.С.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2015

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2015

у справі № 826/5989/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Вакуленка С.В.,

відповідача - Панасюк Ю.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.03.2015 № 0001442205 та № 0001092205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2015, позов задоволено з посиланням на доведеність платником реальності виконання операцій з поставки підрядних робіт у рамках господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Мелана» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Олівіа Інвест», тоді як вчинені цими контрагентами порушення норм законодавства про працю не впливають на податкові наслідки розглядуваних операцій та не можуть спростовувати факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки установленим у рамках здійснення контрольно-перевірочних заходів обставинам, які свідчать про неможливість виконання розглядуваних поставок задекларованими контрагентами в силу браку необхідних ресурсів та підтверджують номінальне оформлення спірних операцій виключно з метою отримання позивачем сприятливих податкових наслідків.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету ПДВ по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Мелана» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Олівіа Інвест» за жовтень-листопад 2014 року, оформлену актом від 11.03.2015 № 309/26-53-22-05-21/34726705.

Під час цієї перевірки Інспекція дійшла висновку про безтоварний характер операцій з придбання позивачем будівельно-монтажних робіт у названих постачальників, що виключає право Товариства на формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ за цими операціями.

На обґрунтування цього висновку Інспекція посилається на невідповідність наявних у цих постачальників трудових ресурсів фактичним обсягам виконаних робіт. Так, виходячи з установленої законодавством про працю нормальної тривалості робочого часу, для виконання обсягу робіт, поставлених позивачеві товариством з обмеженою відповідальністю «Мелана» за договором підряду від 19.06.2014 № 109, необхідно залучити у жовтні 2014 року 56 працівників, а у листопаді 2014 року - 65 працівників, тоді як кількість штатних працівників названого постачальника складає лише 17 осіб; аналогічні обставини встановлені Інспекцію й при дослідженні взаємовідносин позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Олівія Інвест» на підставі договору від 26.06.2014 № 32. Також, відповідач наголошує на тому, що операції з виконання будівельних робіт не є типовим видом діяльності для названих постачальників.

Вказані висновки слугували підставою для прийняття Інспекцією:

податкового повідомлення-рішення від 24.03.2015 № 0001442205, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 484 561 грн. за основним платежем та 242 280 грн. за штрафними санкціями;

податкового повідомлення-рішення від 24.03.2015 № 0001092205 про збільшення платникові грошового зобов'язання з ПДВ на 538 401 грн. за основним платежем та на 269 201 грн. за штрафними санкціями.

У підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 цієї ж статті ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

Отже, при дослідженні правильності формування платником податкового кредиту та витрат судам слід виходити не лише з формального подання платником усіх необхідних документів, але й встановити реальність фінансово-господарських правовідносин платника з заявленим контрагентом.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що на підтвердження факту виконання спірними постачальниками (товариством з обмеженою відповідальністю «Мелана» та товариством з обмеженою відповідальністю «Олівія») будівельно-монтажних робіт на об'єктах позивача Товариством подано податкові накладні, локальні кошториси, акти приймання виконаних будівельних робіт типової форми КБ-2В, договірні ціни, які, за оцінкою судів, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій та їх учасників; суди встановили, що види придбаних позивачем робіт відповідають видам господарської діяльності Товариства у сфері провідного електрозв'язку.

Доводи ж Інспекції, якими вона мотивує правомірність оспорюваних донарахувань, не можуть слугувати належним доказом нереальності спірних правовідносин між позивачем та названими контрагентами і спростовувати факти, засвідчені вказаними первинними документами.

Так, власне недостатність у постачальника трудових ресурсів не може свідчити про неможливість виконання ним зобов'язань з поставки будівельно-монтажних робіт Товариству із залученням фізичних осіб на умовах найму. Постачальник як самостійний суб'єкт господарювання планує свою діяльність на власний ризик та самостійно вирішує питання, яким чином та за допомогою яких ресурсів він виконуватиме свої договірні зобов'язання перед контрагентами; вказані обставини перебувають поза межами контролю та впливу позивача у справі як замовника цих робіт.

Порушення ж постачальником законодавства про працю, у тому числі шляхом використання праці неоформлених осіб, недотримання нормативів щодо тривалості робочого часу, як вірно зазначили суди, не може впливати на податкові наслідки операцій з поставки підрядних робіт позивачеві.

Неспроможними є й посилання Інспекції на нетиповість для господарської діяльності спірних контрагентів виконання операцій з поставки підрядних робіт. Адже суб'єкт господарювання може здійснювати будь-які види діяльності, крім тих, щодо яких встановлена заборона (певні обмеження). Розширення, зміна платником напрямів господарської діяльності не може слугувати доказом фіктивності господарських операцій.

Отже, встановивши фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення цього спору, суди дійшли висновку, що право Товариства на заявлену податкову вигоду та реальність господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Мелана» і з товариством з обмеженою відповідальністю «Олівія Інвест» підтверджені належними документами, а підстави для висновку про недобросовісність позивача як платника податків відсутні.

У зв'язку з цим суди правомірно задовольнили позов, скасувавши оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Норми матеріального права застосовані судами правильно, вимоги процесуального законодавства дотримані.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2015 у справі № 826/5989/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова М.В. Сірош