Ухвала суду № 53364395, 09.11.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2015 р. Справа № 876/8850/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

Ільчишин Н.В.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №819/1966/15 за позовом ОСОБА_2 до Управління міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Управління Державтоінспекції УМВС України в Тернопільській області про скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

10.07.2015р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Управління Державтоінспекції УМВС України в Тернопільській області, просив скасувати або визнати недійсним наказ начальника Управління міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 24.05.2010р. №258 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ВДАІ Теребовлянського району УДАІ УМВС України в Тернопільській області», зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення про поновлення на посаді, з якої позивач був незаконно звільнений.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.07.2015р. задоволено клопотання Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області та адміністративний позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.07.2015р. та направити справу для продовження розгляду. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що письмового повідомлення про звільнення 01.06.2010р. позивач не отримував і жодного підтвердження цього факту у відповідача немає. Вказує, що відсторонений від займаної посади прокуратурою Тернопільської області в листопаді 2009 року, тому не знав і не міг знати про звільнення, офіційно його ніхто не повідомляв, а про це дізнався лише після отримання постанови про закриття кримінального провадження щодо позивача за відсутності складу злочину від 16.03.2015р.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, виходячи з наступного.

Задовольняючи клопотання представника Управління МВС України в Тернопільській області та залишаючи без розгляду адміністративний позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що факт обізнаності позивача з кінця червня 2010 року про те, що він звільнений з органів Внутрішніх справ України 24 травня 2010 року, визнаний позивачем в судовому засіданні. При цьому суд врахував твердження УМВС України в Тернопільській області про те, що позивачу з моменту звільнення припинили виплачувати грошове забезпечення, що не заперечене позивачем, а тому йому достовірно було відомо про його звільнення з роботи.

Як зазначено в оскаржуваній ухвалі, досліджуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду із даним адміністративним позовом, суд також звертає увагу на те, що позивач у судовому засіданні стверджував, що не звертався раніше до суду, оскільки вважає причини свого звільнення нерозривно пов'язаними із розглядом кримінальній справі за його звинуваченням.

Враховуючи те, що позивачем не надано, а судом не здобуто жодних доказів, які б підтверджували наявність підстав для визнання пропуску звернення до суду поважними, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду позивача із даним позовом та залишив позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зі змісту з ч. 2 ст. 99 КАС України випливає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з позовної заяви, підставою звернення ОСОБА_2 із позовом до суду стала постанова начальника слідчого відділу прокуратури Тернопільської області від 16.03.2015р. про закриття кримінального провадження щодо позивача на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України: встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

З наявного в матеріалах справи Наказу УМВС України в Тернопільській області від 24.05.2010р. №258 про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ВДАІ Теребовлянського району УДАІ УМВС вбачається, що 17.11.2009р. позивачу пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.364 КК України, тобто умисному, в інтересах третіх осіб, використанні влади та свого службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам, вчиненого працівником правоохоронного органу, та Наказом УМВС України в Тернопільській області від 20.11.2009р. відсторонено від виконання службових обов'язків. За дискредитацію звання працівника органів внутрішніх справ, що проявилось у допущенні порушень під час проведення державних технічних оглядів та призвело до порушення кримінальної справи за ч.3 ст.364 КК України ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ України за п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.6-9).

Згідно з постановою Прокуратури Тернопільської області про закриття кримінального провадження від 16.03.2015р., кримінальне провадження №42014210000000147 від 05.09.2014р. розпочато за матеріалами кримінальної справи №1681232 про обвинувачення ОСОБА_3 і ОСОБА_2 за ч.3 ст.190, ч.2 ст.364 КК України та ОСОБА_4 за ч.3 ст.190, ч.2 ст.27, ч.3 ст.364 КК України, закрито у зв'язку з смертю ОСОБА_4, без показів якого важко довести винність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення. Крім того, зазначено, що у зв'язку з декриміналізацією ст.364 КК України підстави для віднесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про вчинення ними кримінального правопорушення за ознаками складу злочину, передбаченого ст.364 КК України відсутні (а.с.11-21).

Як вбачається з долученого до матеріалів справи супровідного листа від 23.03.2015р. №17/442, вказана Постанова була надіслана позивачу та у зв'язку з цим подано прохання про поновлення на посаді.

На підставі аналізу змісту позовних вимог та матеріалів справи, колегія суддів приходить до переконання, що підставою для відсторонення позивача від посади та подальшого звільнення стало саме пред'явлення йому обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.364 КК України, а підставою для звернення до суду з вказаним позовом є отримання постанови про закриття кримінального провадження від 16.03.2015р. та не врахування такої відповідачами при прийнятті рішення про поновлення на посаді.

Також, колегія суддів звертає увагу, що у позовній заяві ОСОБА_2 просить саме скасувати або визнати недійсним наказ начальника Управління міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 24.05.2010р. №258 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ВДАІ Теребовлянського району УДАІ УМВС України в Тернопільській області», який перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з кримінальним провадженням, в якому 16.03.2015р. прийнята Постанова про його закриття.

Як це встановлено судом першої інстанції, в день видачі наказу по особовому складу №140 о/с, в зв'язку з відсутністю позивача на службі в день звільнення, йому було надіслано письмове повідомлення від 01.06.2010р. №13/3281 про дату та підстави звільнення, запропоновано з'явитись у ВДАІ УМВС для проведення повного розрахунку та отримання трудової книжки або надіслання письмової згоди на її пересилку поштою, разом з тим, позивач в ВДАІ УМВС не прибув та згоду не надіслав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач та ОСОБА_5 з питання поновлення їх на посаді зверталися до відповідачів та у МВС України, та згідно відповіді на колективне звернення від 16.06.2015р. №6/6-Кол-1031, підстав для їх поновлення в органах ОВС України Міністерство не вбачало.

Колегією суддів враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Закріплений у ст. 8 КАС України принцип Верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні.

Так, у п.28 Рішенні Європейського суду з прав людини від 28 березня 2006 року Справа «Мельник проти України» (Заява N 23436/03) Суд підкреслює, що оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Враховуючи вказані законодавчі положення, аналізуючи позовну заяву та додані до неї матеріали, а також заперечення на позовну заяву колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції не надав належну оцінку всім обставинам у справі та прийшов до помилкового висновку щодо необхідності задовольнити клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Згідно п.3 ч.1 ст.199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що приймаючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що є наслідком задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 199, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №819/1966/15 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала остаточна та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді М.А. Пліш

Н.В. Ільчишин

Повний текст Ухвали вигнотовлено10.11.2015р.