Постанова № 53363329, 10.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 листопада 2015 року 08:40 №826/19308/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

публічного акціонерного товариства «Нерухомість столиці»

до

Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління ДФС у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Нерухомість столиці» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління ДФС у місті Києві, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.06.2015 №0003392202.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки відповідача про порушення публічним акціонерним товариством «Нерухомість столиці» податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Ремстройснаб», не відповідають дійсності. Посилався на наявність належним чином складених первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій з даним контрагентом у періоді, що перевірявся. Позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та просить його скасувати.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 09.06.2015 №3057/26-58-22-02-17-30965299 та, відповідно, податкового повідомлення-рішення від 26.06.2015 №0003392202 з огляду на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

У судовому засіданні 20.10.2015 суд, керуючись частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Державною податковою інспекцію у Солом’янському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства «Нерухомість столиці» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

Перевіркою встановлено порушення публічним акціонерним товариством «Нерухомість столиці» пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 114 688,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцію у Солом’янському районі Головного управління ДФС у місті Києві складено акт від 09.06.2015 №3057/26-58-22-02-17-30965299 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.06.2015 №0003392202, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 143 360,00 грн., у тому числі: 114 688,00 - основний платіж, 28 672,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення 26.06.2015 №0003392202, публічне акціонерне товариство «Нерухомість столиці» оскаржило його до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В акті перевірки Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 09.06.2015 №3057/26-58-22-02-17-30965299 зроблено висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між публічним акціонерним товариством «Нерухомість столиці» та товариством з обмеженою відповідальністю «Ремстройснаб» за договорами підряду.

З матеріалів справи вбачається, що між публічним акціонерним товариством «Нерухомість столиці» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ремстройснаб» (підрядник) укладено типові договори підряду від 01.09.2014 №03-09/14, від 04.12.2014 №04-12/14, від 05.11.2014 №05-11/14, від 07.04.2014 №07-03/14, від 07.07.2014 №07-07/14, від 13.07.2014 №1-1307/14, від 13.11.2014 №13-11/14, від 14.10.2014 №14-10/14, від 15.05.2014 №15-05/14, від 22.09.2014 №22-09/14, від 26.08.2014 №26-08/14, відповідно до яких замовник доручає, а підрядник зобов’язується на власний ризик, використовуючи власні технічні матеріали, засоби і устаткування, і в межах загальної вартості робіт, визначеної в пункті 3.1 договорів виконувати ремонтні роботи на об’єкті замовника, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Інститутська, 28.

На підтвердження виконання договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договорів підряду від 01.09.2014 №03-09/14, від 04.12.2014 №04-12/14, від 05.11.2014 №05-11/14, від 07.04.2014 №07-03/14, від 07.07.2014 №07-07/14, від 13.07.2014 №1-1307/14, від 13.11.2014 №13-11/14, від 14.10.2014 №14-10/14, від 15.05.2014 №15-05/14, від 22.09.2014 №22-09/14, від 26.08.2014 №26-08/14; договірних цін; актів виконаних робіт; ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції України виданої товариству з обмеженою відповідальністю «Ремстройснаб» на право здійснення господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури, податкових накладних .

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 №668 затверджено «Загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві» (далі - Загальні умови №668).

Загальні умови №668 відповідно до Цивільного кодексу України визначають порядок укладення та виконання договорів підряду на проведення робіт з нового будівництва, реконструкції будівель і споруд та технічного переоснащення діючих підприємств (далі - капітальне будівництво об'єктів), а також комплексів і видів робіт, пов'язаних із капітальним будівництвом об'єктів та є обов'язковими для врахування під час укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві (далі - договір підряду) незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників). (пункти 1, 2 Загальних умов №668).

Відповідно до пункту 69 Загальних умов №668 будівельний майданчик (фронт робіт) надається підряднику замовником в порядку, визначеному договором підряду, і оформлюється відповідним актом. Організація виконання робіт повинна відповідати проектно-технологічній документації (проект організації будівництва та проект виконання робіт), склад і зміст якої визначається нормативними документами та договором підряду.

Положеннями договорів підряду укладених позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Ремстройснаб» передбачено, що замовник зобов’язаний надати підрядникові доступ на об’єкт для проведення робіт у відповідності до внутрішнього контрольно-пропускного режиму замовника.

Позивач не надав до матеріалів справи доказів, на підтвердження забезпечення доступу до місця виконання роботи працівників товариства з обмеженою відповідальністю «Ремстройснаб».

Відповідно до пунктів 83, 84 Загальних умов №668, фінансування робіт (будівництва об'єкта) проводиться за планом, який складається замовником, узгоджується з інвестором (головним розпорядником бюджетних коштів) та підрядником і є невід'ємною частиною договору підряду. План фінансування будівництва складається на підставі титулу будови (об'єкта), проекту організації будівництва з урахуванням календарних графіків виконання робіт і порядку проведення розрахунків за виконані роботи. Сторони узгоджують план фінансування будівництва у порядку, визначеному договором.

План фінансування будівництва складається на весь період будівництва за роками, а на поточний рік - за місяцями з визначенням джерел та напрямів фінансування (видами витрат). Щомісячний розподіл коштів для перехідних об'єктів будівництва щороку узгоджується сторонами у визначені договором підряду строки. Відповідно до договору підряду замовник має право у визначені строки уточнити план фінансування будівництва на поточний рік з урахуванням наявних у нього коштів, обсягів фактично виконаних робіт тощо.

Однак, передбачених наведеними положеннями Загальних умов №668 планів фінансування робіт позивач суду не надав.

На момент здійснення позивачем спірних господарських операцій діяв наказ Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 №554 «Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві» (далі - Примірні форми №554), яким затверджені примірні форми первинних облікових документів у будівництві №КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт» та №КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати».

Згідно умов договорів підряду, прийом-передача виконаних робіт оформлюється шляхом підписання сторонами акта приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма №КБ-3).

Дослідивши наявні в матеріалах справи копії довідок договірних цін та актів виконаних робіт, судом встановлено, що вони не відповідають затвердженій наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 №554 примірній формі первинних облікових документів у будівництві №КБ-2в та №КБ-3.

Окрім того, суд наголошує, що надані позивачем копії довідок договірних цін та актів виконаних робіт є ідентичними за своїм змістом і відрізняються лише назвою документа.

З наданих позивачем первинних документів не можливо встановити види, обсяг, вартість окремих будівельних матеріалів, які були використані підрядником під час будівництва, що унеможливлює встановлення наявності будівельних матеріалів, які мали бути використані при проведенні будівельно-ремонтних робіт на будівництві об'єкта, на виконання умов договорів, укладених з товариством з обмеженою відповідальністю «Ремстройснаб».

Суд зазначає, що відсутність інформації, яка б давала можливість ідентифікувати об'єм та кількість будівельних матеріалів свідчить про відсутність наміру між контрагентами щодо настання реальних наслідків при укладанні правочинів, адже характеристики, види, кількість матеріалів мають вплив на вартість будівництва.

Крім того, суд наголошує, що предметом укладених позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Ремстройснаб» договорів підряду є виконання будівельних робіт, що відповідно передбачає наявність відповідних трудових ресурсів, виробничих потужностей, кваліфікованих кадрів, автотранспорту тощо. Водночас, під час розгляду справи, суд встановив відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження реальної можливості контрагента позивача виконувати зобов'язання за укладеними правочинами.

Визначальною умовою кваліфікації господарської операції як реальної є фактичне виконання зобов'язань за укладеним правочином. При цьому, в даному випадку господарські операції не мали реального характеру, а тому, надані позивачем формально складені документи не є первинними в розумінні податкового законодавства та не можуть бути враховані при податковому обліку позивача.

Зазначене повністю спростовує доводи позивача, що здійснені між ним і контрагентом господарські операції мали реальний характер.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2015 у справі №826/10761/15 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2014 № К/800/47514/13.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 131 Податкового кодексу України (редакції, чинній на момент здійснення спірних правочинів), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (пункт 198.1 статті 198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Кодексу).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Суд наголошує, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов’язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов’язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, суд, оцінюючи значимість наданих позивачем первинних документів на обґрунтування реальності господарських операцій з його контрагентом, в контексті вищезгаданих положень законодавства з питань бухгалтерського обліку, звертає увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, у постанові від 07.07.2011 (№ К-25801/08; номер рішення в ЄДРСР 18257561) де вказано, що, згідно з частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Правило належності доказів, як зазначає Вищий адміністративний суд України, не підміняє вимоги щодо достовірності та достатності доказів.

Суд також наголошує, що позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог не надано суду всіх достатніх доказів на підтвердження реального надання вказаних послуг, незважаючи на те, що суд у відповідності до положень статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово їх витребовував.

Враховуючи відсутність доведеної позивачем наявності ділової мети та економічної доцільності здійснених правочинів, відсутність обґрунтування можливості надання послуг, руху активів в процесі здійснення господарських взаємовідносин, суд погоджується і доводами контролюючого органу та вважає їх доведеними щодо створення позивачем уявності господарських операцій з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а відтак порушення фіскальних інтересів держави.

Таким чином, в даному випадку відповідач мав правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Нерухомість столиці» відмовити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Нерухомість столиці» (код ЄДРПОУ 30965299) решту суми судового збору у розмірі 3 708,72 грн. (три тисячі сімсот вісім) грн. 72 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський