Постанова № 53363244, 05.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 листопада 2015 року № 826/11361/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Мазур А.С., суддів: Кротюка О.В., Літвінової А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доПенсійного фонду України провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києваа з позовом до Правління Пенсійного фонду України (далі - ПФ України) про:

- визнання бездіяльності відповідача у виконанні обов'язку по внесенню змін в основний документ діяльності відповідача - «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії» у відповідності до Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07.10.2009 року - актом порушення матеріальних прав позивача;

- зобов'язання відповідача негайно внести та затвердити зміни в «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії», що забезпечують документальне виконання та реальну виплату пенсій всім українським пенсіонерам, які проживають за межами України, у відповідності з Рішенням Конституційного суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 року;

- зобов'язання відповідача визначити уповноважене територіальне управління ПФУ (бажано за місцем поживання позивача перед виїздом з України) і дати йому вказівку прийняти у позивача необхідні документи для призначення пенсії за віком, призначити та виплачувати позивачу в Ізраїль пенсію за віком з 20.05.2013 року (дата першого звернення позивача до ПФ України) у відповідності до Конституції України та діючими законами України.

В обґрунтування позовних вимог позивач, зазначає, що оскільки 07 жовтня 2009 року Конституційний суд України (далі - КС України) своїм рішенням № 25-рп/2009 встановив законне право всіх без виключення українських пенсіонерів, які проживають поза межами України, на отримання заробленої в Україні пенсії, а тому, починаючи з вказаної дати пенсійний фонд немає ніяких перешкод для поновлення та виплати позивачу пенсії за віком, з урахуванням трудового стажу, не дивлячись на її проживання за кордоном.

Також ОСОБА_1 заявила клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача - Пенсійного фонду України в судове засідання не з'явився, проте подав письмове заперечення щодо поданого позову, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на те, що хоча певні положення Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» і визнані неконституційними, у той же час поширюються на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, після 07.10.2009. Разом з тим відповідач повідомив, що механізм реалізації рішення КСУ на час звернення позивачки відсутній, у зв'язку з чим триває робота ПФ України з Міністерством соціальної політики України щодо підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення КС України. Крім того відповідач зазначив, що вимога позивачки призначити їй пенсію є необґрунтованою, оскільки у встановленому порядку згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 за призначенням пенсії до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі за місцем проживання (реєстрації) позивачка не зверталась, документи не подавала. Повноважень визначити конкретне управління пенсійного фонду, яке повинно прийняти документи на призначення пенсії позивачці, у Пенсійного фонду України немає.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд, керуючись ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

При цьому, досліджуючи матеріали справи в письмовому провадженні, суд встановив, що позивач звернувся до неналежного відповідача - Правління Пенсійного фонду України. Так як позивач подав клопотання про розгляд справи за її відсутності, при цьому зміна відповідача не тягне за собою зміни підсудності адміністративної справи, суд на підставі ст. 52 КАС України здійснив заміну неналежного відповідача - Правління Пенсійного фонду України на належного - Пенсійний фонд України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 навчалась у Калузькому державному педагогічному університеті ім. К.Є. Ціолковського з 01.09.1971 по 26.06.1976 та працювала в державних навчальних закладах в Україні протягом 22 років 2 місяців 6 днів.

30.08.1998 позивачка виїхала з м. Луганська на постійне місце проживання до держави Ізраїль.

26.04.2015 ОСОБА_1 звернулася до правління Пенсійного фонду України з листом, в якому просила призначити їй пенсію, посилаючись при цьому на рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009.

12.05.2015 Пенсійний фонд України надав відповідь на звернення позивача листом згідно якого позивача повідомлено про те, що рішення про призначення пенсії може бути прийняте відповідним управлінням Фонду за місцем проживання (реєстрації) заявника в Україні за умови особистого звернення заявника або його уповноваженого представника та надання заяви встановленої форми разом з документами, необхідними для призначення пенсії.

Також у листі ПФ України зазначено, що рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.09 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV, проте це рішення не стосується осіб, яким пенсія не призначалась і тому посилання на нього заявником є безпідставним.

Вирішуючи спір по суті, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно статті 51 Закон № 1058-IV, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пункт 2 частини першої статті 49 і друге речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, починаючи з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, у тому числі і військовим пенсіонерам, регулюється нормами Закону № 1058-IV з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, тобто виплата пенсії повинна проводитись в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання пенсії.

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Правління Пенсійного фонду України щодо виконання зобов'язань по внесенню змін в "Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії" у відповідності до Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, суд зазначає наступне.

Зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 вбачається, що обов'язок щодо приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, - покладено на Верховну Раду України.

При цьому, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (Порядок №22-1) регулює питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Разом з тим, станом на час розгляду справи в суді, Верховною Радою України відповідні не було внесено відповідних змін до законодавчих актів стосовно спірних правовідносин, у тому числі, до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

При цьому слід зазначити, що останні зміни до ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" були здійснені на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 03 серпня 2006 року №67-V щодо виплати пенсій громадянам України, які перебувають за кордоном".

Відповідно до п. 1 та 2 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384 (далі - Положення №384), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Згідно п. 10 Положення №384, керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснює правління Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11 Положення №384 визначено вичерпний перелік повноважень правління Пенсійного фонду України.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що посилання позивача про протиправність бездіяльності Правління Пенсійного фонду України щодо виконання зобов'язань по внесенню змін в основний документ діяльності ПФУ - "Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії" у відповідності до Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та не знайшли свого відображення під час розгляду справи.

З приводу позовної вимоги позивача про зобов'язання Правління Пенсійного фонду України негайно внести та затвердити зміни в "Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії", що забезпечують документальне виконання та реальну виплату пенсій всім українським пенсіонерам, які проживають за межами України, у відповідності з Рішенням КСУ Рішення КСУ №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки вказана вимога є похідною від попередньої, а тому жодним чином не забезпечить відновлення захисту порушених прав позивача в межах спірних правовідносин.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Позивач, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод для призначення пенсії відповідачі зобов'язані призначити та здійснювати виплату пенсії позивачу.

Частиною 3 статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( Закон № 1058-IV) під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року, вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Отже, право громадянина на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 07.10.2009 року відсутні норми, які б унеможливлювали призначення та виплату пенсії громадянам України, які проживають за кордоном.

Разом з тим, до компетенції Пенсійного фонду України не належить прийняття рішення про призначення пенсії, адже, у відповідності до ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV, заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян", якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Таким чином, Пенсійний фонд України, отримавши заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, зобов'язаний був направити її за належністю до відповідного Управління Пенсійного фонду України міста Луганська, тобто, за останнім місцем проживання позивача в Україні .

Разом з тим, всупереч положенням ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV та приписам ч. 3 ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", відповідач не направив заяву позивачки до районного управління за останнім місцем проживання позивача в Україні для розгляду та прийняття рішення, в порядку ч. 2 ст. 49 № 1058-IV.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, відповідно до ч. 2. ст. 11 КАС України, та визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не направленні заяви позивача до відповідного територіального управління Пенсійного фонду України для розгляду по суті та прийняття рішення.

Разом з тим, вимоги щодо зобов'язання уповноважене територіальне управління Пенсійного фонду України (за місцем проживання до виїзду за межі України) призначити та виплачувати пенсію за віком не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011, Пенсійний Фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр міністра України Міністра соціальної політики України.

У своїй діяльності Пенсійний Фонд України керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра (п. 2 Положення).

Відповідно до п. 17 Положення Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

Пенсійний Фонд України, як центральний орган виконавчої влади, відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу його органів щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсії. При цьому, відповідно до п. 2.2. Положення про Управління Пенсійного Фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії управління Фонду в районі, місті і районах у містах, а не Пенсійний фонд України.

Таким чином, Пенсійний фонд України не є тим органом, до компетенції якого відноситься призначення та виплата позивачу пенсії за віком, у зв'язку з цим у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача зобов'язати уповноважене територіальне управління Пенсійного фонду України (за місцем проживання до виїзду за межі України) призначити та виплачувати пенсію за віком за межі України - в Ізраїль, оскільки прийняття та розгляд таких документів відноситься до компетенції відповідного територіального управління органу Пенсійного фонду.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В силу ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду, що полягає у невжитті заходів по передачі до уповноваженого територіального органу Пенсійного фонду України заяви ОСОБА_1 від 26.04.2015 р. (б/н) про призначення та виплату позивачеві пенсії за віком.

3. Зобов'язати Пенсійний фонд України (вул. Бастіонна, б. 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323) направити до уповноваженого територіального органу Пенсійного фонду України заяву ОСОБА_1 від 26.04.2015 р. (б/н) про призначення та виплату позивачеві пенсії за віком для розгляду по суті та прийняття рішення в порядку ч. 2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

4. В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.С. Мазур

Судді: О.В. Кротюк

А.В. Літвінова