Постанова № 53363070, 10.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 листопада 2015 року 08:50 №826/19150/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Альтера інж»

до

Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтера інж» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.08.2015 №0004902203.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки відповідача про порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Альтера інж» податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Електроукрпостач», не відповідають дійсності. Посилався на наявність належним чином складених первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій з даним контрагентом у періоді, що перевірявся. За наведених обставин позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та просить його скасувати.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення посилався на неналежно складені первинні документи. За таких обставин, відповідач зазначає, що господарські операції позивача з даним контрагентом не мали реального характеру. Вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірним.

27.10.2015 суд, керуючись частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі наказу від 28.07.2015 №958, згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Альтера інж» щодо документального підтвердження господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Електроукрпостач» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2015 по 31.01.2015.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Альтера інж» пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у січні 2015 року на загальну суму 98 965,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 06.08.2015 №4051/26-58-22-03/39183086 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.08.2015 №0004902203, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 148 448,00 грн., у тому числі: 98 965,00 грн. - основний платіж, 49 483,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 25.08.2015 №0004902203, товариство з обмеженою відповідальністю «Альтера інж» оскаржило його до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з акт від 06.08.2015 №4051/26-58-22-03/39183086 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Альтера інж» та товариством з обмеженою відповідальністю «Електроукрпостач» за договором поставки від 02.06.2014 №02/06-1.

В обґрунтування зазначених доводів відповідач посилався на:

- недоліки товарно-транспортних накладних, а саме: відсутність в них відомостей відносно вантажно-розвантажувальних робіт;

- відсутність у товариства складського приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Альтера інж» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Електроукрпостач» (постачальник) укладено договір поставки від 02.06.2014 №02/06-1, відповідно до якого постачальник зобов’язується передавати у власність, а покупець зобов’язується приймати і оплачувати товар (обладнання), в найменуванні, кількості і ціні згідно отриманих прибуткових накладних, узгоджених сторонами, які є невід’ємними частинами договору.

Згідно пункту 2.1 договору від 02.06.2014 №02/06-1, строк поставки товару на кожну окрему поставку за цим договором визначається за домовленістю сторін та зазначається у відповідних специфікаціях.

Пунктом 3.2 договору від 02.06.2014 №02/06-1, визначено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW – склад постачальника, згідно Інкотермс-2010. Товар передається на складі постачальника за адресою: місто Київ, бульвар Івана Лепсе, 4, вставка між корпусами №1 та №21 та за рахунок покупця окремими партіями автомобільним чи іншим транспортом доставляється на склад покупця за адресою: місто Київ, бульвар Івана Лепсе, 4, корпус №21.

Обов’язком постачальника є передавати у власність покупця товар, на умовах даного договору, з відповідними документами, а саме: специфікація, видаткова накладна, ТТН на перевезення товару, податкова накладна (пункт 6.1 договору від 02.06.2014 №02/06-1).

На підтвердження виконання договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору поставки від 02.06.2014 №02/06-1, специфікацій, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, наказів на здійснення вантажно-розвантажувальних робіт.

Також, позивачем надано штатний розклад, згідно якого на підприємстві на момент спірних правовідносин працювало 15 співробітників, що підтверджується копіями наказів на прийняття на роботу та копіями паспортних даних.

Посилання відповідача на недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних, за якими до позивача надходили товари, суд відхиляє, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, на які посилається податковий орган, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Вказана позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2013 №К/9991/64514/11, від 16.04.2013 №К/800/9087/13, від 18.08.2015 №К/800/29695/15.

Що стосується складського приміщення, то позивачем надано копії договору оренди офісного приміщення від 01.08.2014, відповідно до якого позивач отримав у платне тимчасове користування офісне приміщення площею 100,5 м.кв., за адресою: місто Київ, бульвар Івана Лепсе, 4, корпус №21 та додаткових угод до договору від 19.11.2014 та від 01.12.2014, актів приймання-передачі нерухомого майна.

Згідно додаткової угоди від 01.12.2014 до договору оренди офісного приміщення від 01.08.2014, приміщення яке надається в оренду може використовуватись орендарем для розміщення офісу та, у разі необхідності, для зберігання товару.

Також, позивачем надано копію договору оренди приміщення від 21.07.2014 №27/7/14, згідно якого позивач отримав у строкове платне користування складські приміщення, загальною площею 515 кв.м., за адресою: місто Київ, бульвар Івана Лепсе, 4, корпус №47 та акту прийому-передачі приміщення.

В судовому засідання, представник позивача пояснив, що бульвар Івана Лепсе, 4 великої протяжності, офіси/складські приміщення знаходяться на великій відстані, а тому було доцільно залучати перевізників для транспортування товарів між складами. Також, представник позивача зазначив, що товар придбаний у спірного контрагента був малогабаритним, а тому перевозився в офіс, за адресою: місто Київ, бульвар Івана Лепсе, 4, корпус №21, оскільки необхідність зберігання його на складі була відсутня.

На підтвердження реальності отримання послуг з перевезення, представник позивача надав копії договорів оренди легкового автомобіля від 01.08.2014 №3/14 та перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.08.2014 №4-ВП, акту прийому-передачі легкового автомобіля, актів надання послуг.

Представник позивача пояснив, що для перевезення малогабаритного вантажу товариство орендувало у товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна українська транспортна компанія» легковий автомобіль марки: Daewoo Lanos TF69Y, а для великогабаритного товару - замовляло послуги перевезення.

Суд наголошує, що відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб’єктності на момент укладення з ними договору поставки, зокрема, того, що товариство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Не надано контролюючим органом доказів щодо відсутності у контрагента позивача умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо).

Крім того, відповідачем не надано суду доказів щодо порушення фіскальних інтересів держави внаслідок взаємовідносин позивача із його контрагентом, недобросовісності позивача як платника податків.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо порушення позивачем податкового законодавства, які зроблені по ланцюгу контрагентів контрагентів позивача.

Так, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 10.02.2015 №К/800/60809/14 (826/12612/14), від 17.02.2015 № К/800/11240/14 (820/8472/13-а), від 10.03.2015 №К/800/22500/14 (820/11167/13-а).

Суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Кодексу).

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов’язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов’язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Електроукрпостач», не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов’язків не довів наявності умислу у керівників вказаних юридичних осіб на здійснення протиправної діяльності.

Відповідач не довів факту узгодженості дій позивача з недобросовісним постачальником (на думку податкового органу) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента, яка б слугувала підставою для висновку про неправомірне формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд, проаналізувавши первинні документи, копії яких наявні в матеріалах справи, встановив, що вони видані позивачу його контрагентом у відповідності з порядком, встановленим положеннями законодавства та їхні реквізити відповідають вимогам первинних документів, які передбачено статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що господарські відносини між позивачем та його контрагентом документально підтверджені та мали реальний характер.

З огляду на те, що в ході розгляду даної справи було встановлено наявність усіх обов’язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Електроукрпостач» у спірному періоді, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу сум податку на додану вартість оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням та як наслідок про протиправність і наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2015 №0004902203.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Альтера інж» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 25.08.2015 №0004902203.

3. Стягнути з Державної податкової інспекції у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Альтера інж» (код ЄДРПОУ 39183086) судові витрати в сумі 247 (двісті сорок сім) грн. 41 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський