Постанова № 53362963, 06.10.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 жовтня 2015 року № 826/18482/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Ковельської об'єднаної ДПІ ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.2015 року № 0003511502, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось ПАТ «Укрнафта» з позовом до Ковельської об'єднаної ДПІ ГУ ДФС України у Волинській області (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.2015 року № 0003511502, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів» на 58 116,92 грн. за основним платежем та на 29058,46 грн. за штрафними санкціями, яке прийнято за результатами камеральної перевірки.

Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням та зазначає, що є суб'єктом господарювання, який на АЗС здійснює реалізацію підакцизних товарів, складає та подає контролюючому органу податкову декларацію з акцизного податку.

Позивач зазначає, що реалізує бензини моторні, інші нафтопродукти, скраплений газ у зв'язку з чим за березень 2015 року ним подано відповідну декларацію.

Між тим, за результатами проведеної ДПІ камеральної перевірки встановлено, що вартість підакцизних товарів до оподаткування, на думку ДПІ, є більшою, ніж за даними платника податку. Ґрунтуючись на таких висновка ДПІ, відповідач дійшов до висновку про заниження позивачем сум акцизного податку до сплати.

Обґрунтовуючи свою позицію, позивач зазначає, що в силу положень п.п. 14.1.212 п.14.1 ст. 14 ПК України під операціями з реалізації підакцизних товарів є, крім іншого, продаж нафтопродуктів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків. Тобто, як зазначає позивач, йдеться, крім іншого, про роздрібну торгівлю підакцизними товарами громадянам для їх особистого використання, визначення якої наведено в ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

У взаємозв'язку з наведеним позивач зазначає, що у випадку ж реалізації нафтопродуктів через власну мережу АЗС юридичним особам, шляхом відвантаження (передачі) відповідної кількості пального особам (представникам юридичних осіб) реалізації у роздріб, в розумінні п/п. 14.1.212. ПК України, не відбувається.

В контексті наведеного та виходячи також із положень ч. 1 ст. 712 ЦК України та ч. 6 ст. 265 ГК України, позивач звертає увагу, що реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами ст. 698 ЦК України - за договорами роздрібної купівлі-продажу, тобто шляхом передачі покупцю товару для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного із підприємницькою діяльністю.

У той же час, у відносинах поставки, у т.ч. за договором купівлі-продажу (не роздрібного) метою продажу є використання товару покупцем саме у підприємницькій діяльності або в інших комерційних цілях, не пов'язаних із особистим використанням, що і мало місце в даному випадку відносно обсягів реалізації, щодо яких донараховано акцизний податок.

З урахуванням положень ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», п. 2.3. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 37, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 206 ЦК України, п. 201.1. ПК України, глави 17 ЦК України позивач приходить до висновку, що при реалізації нафтопродуктів юридичним особам через мережу АЗС за усними або письмовими договорами (крім договорів роздрібної купівлі-продажу) відбувається відвантаження (продаж) нафтопродуктів представникам юридичних осіб, для подальшого використання таких нафтопродуктів для комерційної діяльності юридичних осіб.

За таких умов, як наполягає позивач, реалізація підакцизних товарів не відбувається, оскільки нафтопродукти не придбаваються з метою їх використання громадянами або іншими кінцевими споживачами в особистих некомерційних цілях, а придбаваються з метою їх використання саме у комерційній діяльності юридичної особи.

Враховуючи те, що спірні суми грошових зобов'язань донараховані на обсяги нафтопродуктів, які придбані комерційними підприємствами для їх використання у господарській діяльності, вчинення якої зумовлено статусом та метою діяльності господарських товариств, позивач вважає висновки ДПІ такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства України, оскільки відсутній об'єкт та база оподаткування акцизним податком, а відтак вважає спірне рішенням протиправним та просить його скасувати.

Окремо позивач звертає увагу на те, що сума штрафних санкцій визначена у розмірі 50% суми нарахованого податку, тобто у зв'язку з повторністю порушення. Однак, як зазначає позивач, на даний час відсутні обставини наявності узгоджених податкових зобов'язань за іншими ППР, у зв'язку з чим нарахування штрафних санкцій у такому розмірі не відповідає вимогам п. 123.1. ПК України.

Крім того, позивач наголошує на тому, що в даному випадку проведено камеральну перевірку, однак, вказана перевірка проведена з порушенням правил та процедур, встановлених відповідно до положень п/п. 75.1.1. ПК України, п. 2.3. Примірного порядку проведення камеральних перевірок, затвердженого наказом ДПА України від 07.06.2011 р. № 333, а саме - перевірка проведена поза межами встановлених строків.

Враховуючи викладене у сукупності позивач просить задовольнити позов.

Надавши письмові заперечення проти позову, відповідач просить у задоволенні позову відмови з підстав, викладених в акті камеральної перевірки та запереченнях на позов.

Зокрема, відносно вищезгаданих обсягів нафтопродуктів, ДПІ наполягає на тому, що їх продаж позивачем та придбання покупцями (юридичними особами) здійснювався через АЗС, тобто вроздріб та кінцевим споживачам (юридичним особам), без мети комерційного використання нафтопродуктів у господарській діяльності покупців.

Відповідачем також подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника ДПІ, у зв'язку з чим та на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України у судовому засіданні судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору поставки нафтопродуктів від 01.11.2004 р. № 26/1341в-АЗС, який укладено між ПАТ «Укрнафта» (Продавець) та ТОВ ВТФ «Авіас» («Покупець»), здійснюється поставка (відвантаження) нафтопродуктів Покупцю на умовах EXW - автозаправні станції ВАТ «Укрнафта» (нині ПАТ «Укрнафта»). Товар поставляється по довірчим документам Покупця: за паливними картками та стретч-картами, які пред'являються на АЗС третіми особами. Постачальник зобов'язаний проводити відпуск товару через наявну мережу АЗС по довірчим документам Покупця та вести облік виданого товару та довірчих документів Покупця. Загальна кількість отриманих ТОВ ВТФ «Авіас» у Волинській області нафтопродуктів у березні місяці 2015 року відображено в Актах приймання-передачі № 2 (стретч-карки) та № 3 (паливні картки) від 31.03.2015 р. Актами передбачена оптова знижка для ТОВ «АВІАС» - 1,2%. Сторонами не заперечується, що положення вказаного договору поширюються і на діяльність АЗС № 02/014, відносно діяльності позивачем складено вищезгадану декларацію з акцизного податку, що у свою чергу підтверджується відомостями із Z-звіту.

З результатами здійснення господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» (Управління реалізації нафтопродуктів по Волинській області) до Ковельської об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області 20 квітня 2015 року подано Декларацію з акцизного податку. Звітний період - березень 2015 року. Місцезнаходження пункту продажу (АЗС) - 02/014, с. Колодяжне, вул. Луцька, 33 Ковельський район Волинської області).

Серед іншого, у графі 4 Розрахунку суми акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, позивачем задекларована вартість (з ПДВ) підакцизних товарів, що реалізовані у роздрібній торговельній мережі від реалізації товарів для комерційного використання (на АЗС 02/014): бензини моторні - 165 534,87 грн., «інші нафтопродукти» - 980 640,31 грн., скраплений газ - 16 163,26 грн., а всього 1 162 338,44 грн. (989 954,79 грн. + 172 383,68 грн. ПДВ), що відповідає вартості відпущеного пального за паливними картками та стретч-картами (довірчими документами від ТОВ «АВІАС»).

При цьому, всього задекларовано обсяги реалізації відповідно: бензини моторні - 954 169,79 грн., «інші нафтопродукти» - 2 524 035,30 грн., скраплений газ - 398 658,34 грн.

У свою чергу за ставкою податку у 5 % розраховано податкові зобов'язання (без врахування вартості підакцизних товарів від реалізації товарів для комерційного використання): 39 432 грн. - бензини моторні, 77 170 грн. - «інші нафтопродукти», скраплений газ - 19 125 грн.

Ковельською ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у декларації з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів ПАТ «Укрнафта» за березень 2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 20.05.2015 р. № 380/15-02/00135390 (далі -Акт перевірки).

Перевірка проведена на підставі ст. 48 ПК України та у порядку ст. 76 ПК України.

Під час перевірки використано декларацію з акцизного податку за березень 2015 року Колодяженьська с/р (від 20.04.2015 р. № 9073807582 та додаток № 6 Розрахунок суми акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за березень 2015 року (від 20.04.2015 р. № 9073807535).

Посилаючись на положення п/п. 212.1.11, п/п. 212.3.1., п. 213.1. ПК України ДПІ в Акті перевірки зазначає, що платниками акцизного податку є особи - суб'єкти господарювання роздрібної торгівлі, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів. Реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, це продаж, зокрема, нафтопродуктів, скрапленого газу, речовин, що використовуються як компоненти моторних палив, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання

Враховуючи наведене, а також положення: ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля, Терміни та визначення понять» (щодо визначення терміну «роздрібна торгівля»), п/п. 214.1.4., п/п. 215.3.10., п. 216.9. ПК України (щодо визначення бази оподаткування акцизним податком, ставки податку, дати виникнення податкових зобов'язань), Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» щодо визначення терміну «розрахункова операція», розділу 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом від 20.05.2008 р. № 281/171/578/155 (щодо визначення термінів «талон», «платіжна картка»), п. 2.1. розділу 2 Правил Національної системи масових електронних платежів, затверджених постановою банку України від 10.12.2004 р. № 620 (щодо визначення терміну «смарт-карта»), Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою КМ України 20.12.1997 р. № 1442, ДПІ приходить до висновку, що через мережу АЗС здійснюється роздрібний продаж нафтопродуктів кінцевому споживачу (п. 2 Правил № 1442 та ДСТУ 4003:2004), а відтак такі операції є об'єктом оподаткування акцизним податком відповідно до п/п. 213.1.9. ПК України.

ДПІ в Акті перевірки зазначає, що податкові зобов'язання виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів та форми розрахунків (готівкова, безготівкова), під час здійснення розрахункових операцій.

Надалі ДПІ також зазначає, що за результатами аналізу податкової звітності позивача встановлено неправомірне відображення у р. 5.4. та р. 6.4. Додатку № 6 до декларації з акцизного податку за березень 2015 року вартість від реалізації бензину моторного, інші нафтопродукти (легкі, середні та важкі дистиляти), визначені у п/п. 215.3.4. ПК України, скраплений газ для комерційного призначення в сумі 1162338,44 грн.

Враховуючи вищевикладене, як зазначається в Акті перевірки, в порушення ст. 213, ст. 214, п/п. 215.2.4., ст. 216 ПК України та наказу Міністерства фінансів України ПАТ «Укрнафта» занижене акцизний податок, який підлягає сплаті до бюджету за березень 2015 року у сумі 58 116,92 грн.

За даними декларації та перевірки в Акті перевірки приведено задекларовані позивачем показників звітності та у таблиці наступного змісту:

№ п/пВид товаруВартість підакцизних товарів до оподаткування, грн. (гр. 3 - гр.4)Сума податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету, грн. (гр.5 * гр.6)Вартість підакцизних товарів до оподаткування, грн. (гр. 3 - гр.4)Сума податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету, грн. (гр.5 * гр.6)Вартість підакцизних товарів до оподаткування, грн. (з ПДВ) (гр. 3 - гр.4)Сума податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету, грн. (гр.5 * гр.6)1.2.Дані платникаДані перевіркиВідхилення1.Бензини моторні788634,9239432,00954169,7947708,49165534,878267,742.Інші нафтопродукти (легкі, середні та важкі дистиляти), визначені у п/п. 215.3.4 ПК України 1543394,99 77110,00 2524035,30 126201,77 980640,31 49032,023.Скраплений газ382495,0819125,00398658,3419932,9216163,26808,16Всього:1162338,4458116,92Наведені вище показники у графі «Відхилення» є даними декларації позивача щодо вартості вищезгаданих видів продукції (з ПДВ) від реалізації для комерційного використання.

В рамках відпуску нафтопродуктів для комерційного використання, позивачем видано податкові накладні на суму ПДВ 172 383,68 грн., реєстр яких у розрізі партій додано до додаткових пояснень позивача від 14.09.2015 р. № 10/2683. Наведені у вказаному реєстрі відомості не спростовані ДПІ під час розгляду справи.

Між тим, із вказаного реєстру вбачається, що податкові накладні виписані на адресу суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності - платників ПДВ (ПП, ТОВ, ФОП, АТП) за операціями з поставки товару.

Вирішуючи у взаємозв'язку з наведеним спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, крім іншого, система оподаткування, податки і збори.

Загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів) є суб'єкт або платник податку, об'єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги (п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.2009 р. № 15-рп/2009).

Відповідно до п/п. 14.1.4. ПК України акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Згідно з п/п. 14.1.145. ПК України підакцизні товари (продукція) - товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД, на які цим Кодексом встановлено ставки акцизного податку.

Платником акцизного податку є, крім іншого, особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів (п/п. 212.1.11. ПК України).

Об'єктами оподаткування є операції, зокрема, з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (п/п. 213.1.9. ПК України).

Відповідно до абзацу другого п/п. 14.1.212. ПК України реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу (нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, паливо моторне альтернативне), безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування.

У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 1.1. ПК України цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 3.1. ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 5 ПК України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

З наведеного вбачається, що виключно нормами ПК України визначаються такі елементи правового механізму регулювання податків і зборів як об'єкт оподаткування, база оподаткування.

При цьому, виходячи з наведених вище норм ПК України, однією з обов'язкових умов для виникнення у відповідного суб'єкта обов'язку щодо нарахування та сплати акцизного податку, передумовою віднесення певної операції до об'єкту оподаткування, є реалізація вищезгаданих підакцизних товарів для некомерційного використання.

У свою чергу, формою податковою декларації (додатку № 6) передбачено декларування вартості реалізації товарів для комерційного використання.

Порядок здійснення господарської комерційної діяльності (підприємництва) регламентується главою 4 Господарського кодексу України.

Відповідно до положень ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З наведеного у сукупності вбачається, що в контексті наведених вище норм податкового законодавства під комерційним використанням слід розуміти не тільки придбання певною особою підакцизних товарів (за переліком п/п. 215.3.4 ПК України) з метою подальшої реалізації, тобто з комерційною метою отримання прибутку, але й придбання для використання у власній господарській діяльності підприємця (господарського товариства, приватного підприємця) з метою, крім іншого, отримання прибутку, що є загальною метою підприємництва (господарської комерційної діяльності).

У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 1., п. 2. ч. 1 ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 1. ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, ДПІ не доведено належними та допустимими доказами обставин реалізації позивачем спірних обсягів товарів для некомерційного використання. Доводи ДПІ відносно зворотного ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, на положеннях актів, які не є Законами з питань оподаткування акцизним податком.

У той же час, із договору поставки між постачальником ПАТ «Укрнафта» та покупцем ТОВ «АВІАС», а також з додатків та актів до цього договору вбачається, що обсяги нафтопродуктів поставлялися господарському товариству ТОВ «АВІАС» та відпускалися з АЗС позивача іншим (третім) особам за довірчими документами ТОВ «АВІАС» (стретч-картки, паливні картки), тобто вочевидь для комерційного використання. Згідно з відомостями з ЄДР, до видів діяльності ТОВ «АВІАС» віднесено роздрібну торгівлю пальним, оптову торгівлю твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами. Враховуючи наведене у сукупності не вбачається придбання ТОВ «АВІАС» нафтопродуктів як кінцевим споживачем для некомерційного використання.

Крім того, до матеріалів справи залучено реєстр податкових накладних, які видані, як вже зазначалося вище, за операціями з поставки нафтопродуктів суб'єктам підприємницької діяльності (ТОВ, ПП, ФОП та інш.), під якою розуміється господарська комерційна діяльність з метою отримання прибутку. Відомості з наведеного реєстру не спростовані ДПІ під час розгляду справи. Слід додати, що метою підприємництва (господарської комерційної діяльності) є, зокрема, отримання прибутку, однак ДПІ не спростовано придбання нафтопродуктів без мети їх використання у господарській комерційній (підприємницькій) діяльності осіб, яким було відпущено паливо, та без мети одержання цими особами доходу від результатів загальної господарської діяльності цих осіб.

ДПІ взагалі не досліджувалися будь-які первинні документи за вказаними операціями, хоча виходячи з характеру претензій до позивача, піддягали вивченню відповідні первинні документи за вищезгаданими матеріалами.

Таким чином, в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, ДПІ не доведено реалізації позивачем обсягів нафтопродуктів, вартість яких визначена у гр. 4 додатку № 6 до податкової декларації з акцизного податку, для некомерційного використання. Між тим, як вже зазначалося, позивачем доведено поставку (відпуск) вказаних обсягів нафтопродуктів іншим особам для цілей їх використання у господарській комерційній діяльності, тобто в рамках підприємництва, висновок щодо чого зумовлюється, крім іншого, власне самим статусом отримувачів, як суб'єктів підприємницької діяльності.

Відтак, відсутні підстави для висновку про виникнення у даному випадку об'єкта та бази оподаткування відносно обсягів/вартості реалізації нафтопродуктів згідно гр. 4 додатку № 6 до податкової декларації з акцизного податку. Викладені в акті камеральної перевірки висновки ДПІ не ґрунтуються на фактичних обставинах та не відповідають наведеним вище вимогам податкового законодавства, що у свою чергу зумовлює висновок суду про протиправність оскаржуваного рішення, що ґрунтується на таких висновках.

Відносно доводів позивача щодо протиправності нарахування штрафних санкцій, слід зазначити, що в силу наведених вище висновків суду про відсутність у позивача податкового обов'язку в контексті спірних відносин, відсутність порушень з боку позивача, відсутні правові підстави для застосування до позивача штрафних санкцій. Більш того, відносно нарахування штрафних санкцій у подвійному розмірі, ДПІ не надано належних та допустимих доказів наявності у позивача на дату прийняття спірного рішення узгоджених податкових зобов'язань з акцизного податку, а відтак не доведено і правомірності нарахування штрафних санкцій у подвійному розмірі.

Що стосується доводів позивача щодо правомірності проведення камеральної перевірки, слід зазначити, що відповідно до п. 75.1. ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п/п. 75.1.1. ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

В контексті наведеного п. 76.1. ПК України передбачено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, слід дійти висновку, що предметом дослідження камеральної перевірки можуть бути лише дані податкових декларацій (розрахунків) платника податків, зокрема, - правильність відображення у відповідних рядках та стовпцях податкової декларації показників як результатів проведених розрахунків (арифметичних дій) та/або методологія проведення цих розрахунків.

При цьому, під арифметичною помилкою слід розуміти помилки або описки, допущені платником податку при заповненні декларації або додатків до них, зокрема при виконанні арифметичних дій, передбачених при обчисленні об'єкта оподаткування з метою визначення податкових зобов'язань з податку, збору, обов'язкового платежу (додавання або вирахування відповідних рядків), а також описки, допущені при перенесенні даних із додатків, на підставі яких заповнюються відповідні рядки декларації (неправильно поставлена кома при застосуванні одиниці виміру, неправильно перенесений підсумок з додатка та ін.).

У свою чергу під методологічною помилкою слід розуміти помилку, допущену платником податків при складанні ним декларації, яка полягає у неправильному застосуванні або незастосуванні ставок оподаткування чи коефіцієнтів при визначенні податкового зобов'язання з того чи іншого податку, збору (обов'язкового платежу).

При цьому, будь-які дослідження документів, які були підставою для таких розрахунків, при проведенні камеральної перевірки не проводяться, оскільки це є предметом документальної перевірки.

У разі ж, якщо дослідженню підлягають документи по проведеним операціям, то така перевірка не може відноситися до категорії камеральної перевірки. За наявності підстав та для цілей з'ясування обставин формування відповідних показників податкової звітності на підставі іншої податкової інформації, ніж дані податкових декларацій, у встановлених ПК України випадках, зокрема визначених у п. 78.1. ПК України, проводиться документальна перевірка з відповідним інформуванням платника податків про її проведення, що у свою чергу надає право останньому надавати пояснення та їх документальне підтвердження.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, досліджуючи обставини декларування позивачем показників декларації з акцизного податку, відповідач формував висновки про встановлення певних обставин реалізації нафтопродуктів, що мають юридичне значення, а відтак ДПІ вийшла за межі обставин, які перевіряються під час камеральної перевірки, тобто відповідач діяв протиправно.

Виходячи з обставин, що перевірялися, фактично в даному випадку проведено документальну перевірку, без прийняття відповідного рішення та без повідомлення про її проведення позивача, що є порушенням вимог п. 78.4., ст. 79, ст. 81 ПК України, що, крім іншого, призвело до порушення прав позивача на надання документів та даних, право на що передбачено приписами п. 79.1. та п/п. 17.1.6. ПК України з урахуванням положень ст. 44 ПК України (щодо підтвердження даних, визначених у податковій звітності).

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що акт камеральної перевірки є доказом здобутим з порушенням закону, а отже, відповідно до ч. 3 ст. 70 КАС України, судом до уваги не береться та, відповідно, не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення, що, у свою чергу, є самостійною та достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Окрім того, в контексті наведеного, слід додати, що з акту камеральної перевірки не вбачається допущення позивачем арифметичних або методологічних помилок.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем не доведено законності та обґрунтованості спірного рішення, у зв'язку з чим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 та ч. 2 ст. 11 КАС України суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Наведені позивачем доводи та надані ним матеріали не спростовують наведеного та не доводять зворотного.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.06.2015 року № 0003511502, прийняте Ковельською ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області.

Судові витрати в сумі 182,71 грн. присудити на користь публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (код з ЄДР 00135390; адреса: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов