Постанова № 53360205, 02.11.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2015 року о/об 15 год. 32 хв.Справа № 808/6982/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прасова О.О. при секретарі Гудименко Я.А., за участю позивача ОСОБА_1, представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника Відповідача-1 ОСОБА_4, представника Відповідача-2 ОСОБА_5, розглянувши у місті Запоріжжі у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 1.Ленінського районного відділу Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, 2.Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області

про визнання дій неправомірними, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі позивач) до Ленінського районного відділу Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (надалі Відповідач-1), Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (надалі Відповідач-2), у якому позивач просить суд: 1) визнати протиправними дії старшого паспортисту СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 стосовно зняття з реєстрації ОСОБА_1; 2) стягнути з державного бюджету України шляхом безспірного списання на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 100000 грн. 00 коп.

У позові зазначено, що згідно з матеріалами кримінального провадження та фактичних обставин справи, 23.04.2010 позивача шляхом обману було вмовлено в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 підписати Довіреність, згідно з якою позивач уповноважив ОСОБА_8 розпоряджатися (продавати, обмінювати, здавати в оренду та таке інше), належною позивачу квартирою №110, розташованою у буд.21 по вул.Маршала Чуйкова у м.Запоріжжі. Пізніше на підставі вказаної довіреності 11.05.2010 ОСОБА_8 уклав договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_9, а вже через місяць, тобто 11.06.2010 ОСОБА_9 уклав договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_10 Внаслідок таких неправомірних дій позивач позбувся власності. Вироком Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18.08.2014 по справі №334/2265/14к визнано ОСОБА_8 та ОСОБА_11 винними у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.190, ч.1,3 ст.357 КК України та призначено відповідне покарання. Як позивачу стало відомо, вона знята з реєстрації її проживання в квартирі №110, розташованої у буд.21 по вул.Маршала Чуйкова у м.Запоріжжі і що її особу знімала з реєстрації місця проживання старший паспортист СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6. Оскільки позивач добровільно не знімалась з реєстрації та відсутнє будь-яке рішення суду про усунення перешкод в користуванні майном, шляхом примусового зняття з реєстрації, то дії посадової особи у вищезазначених питаннях є неправомірними. Позивач посилаючись на приписи абз.1, 17 ст.5 Закону України «Про міліцію», п.3 ч.2 ст.11, ст.22, ч.1 ст.1192, ст.1174 Цивільного кодексу України, ст.109 Житлового кодексу України, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України №6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вважає, що неправомірними діями посадової особи Ленінського РВ ЗМУ УМВС України Запорізькій області їй заподіяна матеріальна та моральна шкода. Крім того, позивач посилаючись на приписи Указу Президента України «Про положення про Державну казначейську службу України» №460/2011 від 13.04.2011, пп.2, п.41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 зазначає, що казначейство України уповноважене здійснювати в тому числі безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Позивач, представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

Представником Відповідача-1 подано до суду письмові заперечення (а.с.24-26), в яких зазначено, що правові основи діяльності міліції визначені ст.4 Закону України «Про міліцію». Посилаючись на приписи абз.1 ст.5 Закону України «Про міліцію» та ч.3 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» Відповідач-1 наполягає на тому, що у разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до органу реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено за зверненням іншої особи та на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку. Позивач вказує у позові що 23.04.2010 в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округа ОСОБА_7, ОСОБА_1Ю добровільно надала доручення ОСОБА_8 на право розпоряджатися її майном (продавати, обмінювати, здавати в оренду та таке інше) її квартирою. Таким чином, позивач вважає що згідно її помилки чи бажання, вказаного у заяві, співробітник СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 повинна їй відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100000 грн. 00 коп. Звертає увагу суду на те, що позивач, пред'явивши вимоги про стягнення з відповідача компенсації за заподіяну ним моральну шкоду не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності та розміру, зокрема. Посилаючись на ч.3 ст.23 ЦК України, абз.1 п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 за №4 представник Відповідача-1 наполягає на тому, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно ст.422 наказу МВС України №519 від 04.06.2002 «Перелік типових документів що утворюються в процесі діяльності органів внутрішніх справ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій системи МВС України, із зазначенням строків зберігання документів» термін зберігання заяв, про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання та журналів обліків заяв про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи три роки. Тому документи щодо зняття з реєстрації позивача не можуть бути надані. Оскільки, позивач обґрунтував заподіяну їй моральну шкоди виключно словами, зі своєї вини намагаючись перекласти свою провину на плечі державної особи, яка зазначена в позові, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди та відповідно її розмір компенсації в сумі, яка становить саме 100000 грн. 00 коп., тому, на думку Відповідача-1, позивачу необхідно відмовити в задоволенні позивних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні представник Відповідача-1 проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідач-2 надав до суду письмові заперечення (а.с.76-78), в яких зазначено, що згідно з положеннями Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку. Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів, здійснення інших операцій з бюджетними коштами. До повноважень Відповідача-2 не належить відшкодування моральної шкоди, завданої майну фізичної особи внаслідок неправомірності дій посадової особи органу державної влади, оскільки у територіальних органах Державної казначейської служби України рахунки щодо відшкодування вищевказаної шкоди не відкриваються і відповідно видатки на ці цілі не передбачено. Пунктом 8 ст.7 Бюджетного кодексу України передбачено принцип цільового використання бюджетних коштів бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями. Згідно з ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, останні встановлюються законом про Державний бюджет України. У разі, якщо Законом України про Державний бюджет на відповідний рік передбачаються загальнодержавні видатки на відшкодування вищевказаної шкоди, відповідні рахунки відкриваються в Державній казначейській службі України, яка є окремою юридичною особою. Крім того, Відповідач-2 вважає, що вимога позивача з відшкодування моральної шкоди є безпідставною та необґрунтованою. Так, відповідно до ч.ч.1,2 ст.5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності та не мають зворотної дії у часі. Згідно з ч.3 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції від 02.12.2010) зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено за зверненням іншої особи та на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку. Зняття з реєстрації позивача було здійснено на підставі нотаріально посвідченої довіреності і позивачем не було надано доказів про її припинення шляхом: скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності, що передбачено ст.248 Цивільного кодексу України, або що вона визнана судом не дійсною. Звідси, на думку Відповідача-2, старший паспортист СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 діяла в межах своїх повноважень відповідно до норм діючого законодавства України. Для настання відповідальності посадової особи за ст.1174 Цивільного кодексу України необхідно, щоб посадова або службова особа завдала шкоди саме при здійсненні своїх повноважень, обсяг яких встановлюється відповідними правовими актами. Посилаючись на приписи ст.23 Цивільного кодексу України, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Відповідач-2 наполягає на тому, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. В позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем повинно бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких саме міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, якими доказами це підтверджується. Однак, поданий позивачем позов цього не містить. При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а жодний нормативно-правовий акт не звільняє позивача від доказування підстав, обґрунтованості, розумності та доцільності висунутих їм вимог. Заявивши до відшкодування моральну шкоду, позивачем не надано розрахунку цієї шкоди. Також, не надано доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних страждань, втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв'язків через діяльність правоохоронних органів, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень. Оскільки позивачем не обґрунтовано та не підтверджено доказами заподіяння їй моральної шкоди, підстави для її відшкодування відсутні.

У судовому засіданні представник Відповідача-2 проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити.

Сторони, під час розгляду справи, у судовому засіданні, повідомили, що ними надано всі необхідні документи для вирішення спору по суті.

Вислухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, суд зясував наступне.

Позивачем надано до суду копію Вироку Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18.08.2014 по справі №334/2265/14-к (Провадження №1-кп/334/240/2014) яким визнано ОСОБА_8 та ОСОБА_11 винними у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.190, ч.1,3 ст.357 Кримінального кодексу України, вчинених відносно майна ОСОБА_1: квартири №110, розташованої у буд.21 по вул.Маршала Чуйкова у м.Запоріжжі. Вирок набрав законної сили 18.09.2014 (а.с.10-12, 163-165).

Як зазначено у Вироку і не заперечується сторонами, в результаті зловживання довірою ОСОБА_1, ОСОБА_8 у зговорі із ОСОБА_11 викликали в останньої впевненість про вигідність оформлення на ОСОБА_8 нотаріальної довіреності. 23.04.2010 ОСОБА_8 разом з ОСОБА_11 відвезли ОСОБА_1 до приватного нотаріуса ОСОБА_7, де ОСОБА_1 оформила на ОСОБА_8 довіреність, відповідно до якої останній має право розпоряджатися, а саме продавати, обмінювати, здавати в оренду або передавати в іпотеку квартиру, належну ОСОБА_1

Представники позивача, пояснивши, що ознайомлені з усіма справами та мають фотокопії матеріалів кримінальної та цивільних справ, де стороною є ОСОБА_1, копію довіреності (виданої позивачем ОСОБА_8В.) до суду не надали.

Дослідженням Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 29.11.2012 у справі №2/0808/1606/2012, Ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2013 у справі №22ц/778/426/13, Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.09.2013 у справі №6-13143св13, зясовано, що у червні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила визнати дії останнього протиправними при посвідченні довіреності від 23.04.2010, виданої на імя ОСОБА_8 щодо розпорядження квартирою за №110 в будинку за №21 по вул.Маршала Чуйкова в м.Запоріжжі, зареєстрованої в реєстрі за №902 та визнати вказану довіреність недійсною (а.с.121-127).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.09.2013 у справі №6-13143св13 скасовано Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 29.11.2012 у справі №2/0808/1606/2012 та Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2013 у справі №22ц/778/426/13, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

04.02.2014 Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя у справі №2/331/179/14 справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 про визнання правочину щодо посвідчення довіреності від 23.04.2010 недійсним, визнання дій нотаріуса протиправними, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності та зобовязання вчинити певні дії передано на розгляд Ленінському районному суду м.Запоріжжя (а.с.131).

02.09.2014 ОСОБА_1 надіслала на адресу Ленінського районного суду м.Запоріжжя заяву про залишення її позовної заяви без розгляду (а.с.132).

Ухвалою Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 05.09.2014 у справі №0808/4629/2012 (Провадження №2/334/1192/14) позовну заяву ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10 про визнання дій протиправними, визнання довіреності недійсною залишено без розгляду (а.с.133).

Крім того, Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 22.09.2011 у справі №2-565/11р. позов прокурора Ленінського району м.Запоріжжя в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_8, ОСОБА_10, третя особа ОСОБА_9, приватний нотаріус ОСОБА_7 задоволено та: визнано недійсною та скасовано довіреність від 23.04.2010, посвідчену приватним нотаріусом ОСОБА_7, зареєстровану в реєстрі за №902 на імя ОСОБА_8 видану ОСОБА_1; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 11.05.2010 між ОСОБА_8 та ОСОБА_9; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 11.06.2010 між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а.с.94-96).

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 11.04.2012 у справі №22-56/2012р. апеляційну скаргу ОСОБА_10 задоволено скасовано Рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 22.09.2011 та відмовлено у задоволенні позову прокурора Ленінського району м.Запоріжжя в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_8, ОСОБА_10, третя особа ОСОБА_9, приватний нотаріус ОСОБА_7, про визнання довіреності та договорів купівлі-продажу квартири недійсними з підстав, передбачених ч.1 ст.225 Цивільного кодексу України (а.с.97-99).

Звідси, довіреність, видана ОСОБА_1 23.04.2010 ОСОБА_8 є дійсною. Протилежного сторони суду не довели.

Також, у Вироку Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18.08.2014 у справі №334/2265/14к зазначено, що ОСОБА_8 за попередньою змовою із ОСОБА_11, звернувся до паспортиста ВРЕЖО №7, куди надав копію довіреності, а також раніше викрадений паспорт громадянина України на імя ОСОБА_1, на підставі чого було проведено зняття з реєстрації ОСОБА_1 з квартири №110 розташованої в будинку №21 по вул.Маршала Чуйкова в м.Запоріжжі (а.с.10 зворот а.с.11).

Судом досліджено відповіді начальника Ленінського РВ у м.Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області (вих.№2313/463 від 24.02.2015, вих.№2313/1162 від 06.05.2015) на звернення ОСОБА_1 (а.с.14, 16, 18). За їх змістом, відповідно до наданих обліків від МКП «Основаніє», яке обслуговує буд.21 по вул.Маршала Чуйкова, а саме Картки реєстрації особи та поквартирної картки квартири №110, ОСОБА_1 була зареєстрована за даною адресою з 08.03.2007 по 20.05.2010 та знята з реєстраційного обліку на адресу: Запорізька область, Оріхівський район, с.Калініно, вул.Совхозна, буд.4. За обліками адресно-довідкового підрозділу УДМС України в Запорізькій області позивач значиться знятою з реєстрації місця проживання 20.05.2010. Прохання позивача щодо притягнення старшого паспортиста СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 до відповідальності задовольнити не є можливим, оскільки вона перебувала у трудових відносинах з ГУМВС України в Запорізькій області і не працювала у Ленінському РВ у м.Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області.

Крім того, у відповіді (вих.№2313/463 від 24.02.2015) начальник Ленінського РВ у м.Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області посилаючись на приписи ст.422 наказу МВС України №519 від 04.06.2002 «Перелік типових документів що утворюються в процесі діяльності органів внутрішніх справ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій системи МВС України, із зазначенням строків зберігання документів» зазначає, що термін зберігання заяв, про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання та журналів обліків заяв про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи три роки. У звязку з цим, будь-якою іншою інформацією щодо зняття позивача з реєстрації місця проживання Ленінський РВ у м.Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області не володіє (а.с.14).

У паспорті громадянина України на імя ОСОБА_1 (сторінка 11) стоїть штамп про зняття її з реєстрації 20.05.2010 та наявний підпис співробітника міліції, який і здійснював зняття з реєстрації (а.с.56 зворот, а.с.59 зворот).

У листі начальника СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області на адресу слідчого СВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області від 27.05.2011 за вих.№28/6-4844 зазначено наступне: «… На Ваш №2/4-1520 від 13.05.2011р. повідомляємо, що зняття з реєстрації місця проживання, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 громадянки України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 було оформлено 20.05.2010 року старшим паспортистом СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 …» (а.с.33).

Представником позивача подано до суду ОСОБА_8 амбулаторної первинної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи №340 від 25.05.2011, згідно якого ОСОБА_1 виявляє ознаки легкої розумової відсталості у ступені легкої дебільності з емоційно-вольовими порушеннями (а.с.35-43).

1.Надаючи правову оцінку діям старшого паспортисту СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 стосовно зняття з реєстрації ОСОБА_1 суд виходить з наступного.

Згідно з ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент зняття позивача з реєстрації 20.05.2010) наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

місце проживання адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік;

реєстрація внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент зняття позивача з реєстрації 20.05.2010) зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до органу реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено за зверненням іншої особи та на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку (ч.3 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент зняття позивача з реєстрації 20.05.2010)).

Зняття з реєстрації місця проживання неповнолітніх, які не мають батьків, та осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки і піклування (ч.4 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент зняття позивача з реєстрації 20.05.2010)).

Позивачем, представниками позивача не надано до суду доказів встановлення опіки чи піклування за ОСОБА_1

Відповідачем-1 до суду не надано доказів подачі ОСОБА_1 заяв або інших документів, які б свідчили про її волевиявлення у знятті з реєстрації місця проживання: квартири №110 розташованої в будинку №21 по вул.Маршала Чуйкова в м.Запоріжжі.

Також, Відповідачем-1 документально не доведено наявність законних підстав для зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання (квартири №110 розташованої в будинку №21 по вул.Маршала Чуйкова в м.Запоріжжі), оскільки є відсутніми: 1) заява; 2) запит органу реєстрації за новим місцем проживання; 3) остаточне рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), 4) свідоцтво про смерть.

Крім того, Відповідачем-1 не доведена не можливість позивача звернутись до органу реєстрації з поважної причини у травні 2010 року.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що дії старшого паспортиста СГІРФО Ленінського районного відділу Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області ОСОБА_6 стосовно зняття з реєстрації ОСОБА_1 мають бути визнані протиправними.

2.Надаючи правову оцінку позовній вимозі щодо стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 100000 грн. 00 коп. суд виходить з наступного.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як зазначено у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України зазначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. […] Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Суд дослідивши Вирок Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18.08.2014 по справі №334/2265/14к (Провадження №1кп/334/240/2014) зясував, що саме ОСОБА_8 та ОСОБА_11 вчинили злочини, передбачені ч.3 ст.190, ч.1,3 ст.357 Кримінального кодексу України, відносно, серед іншого, майна ОСОБА_1: квартири АДРЕСА_3. Звідси, саме ОСОБА_8 та ОСОБА_11 порушили права та інтереси ОСОБА_1

ОСОБА_12 не містить відомостей про порушення цивільного права ОСОБА_1 саме старшим паспортистом СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 (рівно як і іншими сторонніми особами).

Тобто, у Вироку Ленінським районним судом м.Запоріжжя від 18.08.2014 по справі №334/2265/14к (Провадження №1кп/334/240/2014) чітко визначено коло осіб, які порушили права та інтереси ОСОБА_1

Доказів того, що саме внаслідок дій старшого паспортиста СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 (зі зняття з реєстрації місця проживання) ОСОБА_1 зазнала душевних страждань позивач, представники позивача до суду не надали.

Жодних обєктивних доказів завдання ОСОБА_1 моральної шкоди старшим паспортистом СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 у розумінні ст.23 Цивільного кодексу України позивач та його представники до суду не надали.

З урахуванням фактичних обставин, зясованих Ленінським районним судом м.Запоріжжя під час розгляду кримінальної справи №334/2265/14к (Провадження №1кп/334/240/2014) встановлено, що саме ОСОБА_8 та ОСОБА_11 заподіяли шкоду правам та інтересам ОСОБА_1 Тому, саме з ОСОБА_8 та ОСОБА_11 Вироком Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18.08.2014 по справі №334/2265/14к (Провадження №1кп/334/240/2014) стягнуто в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 17224 грн. 55 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 100000 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, саме ОСОБА_8 та ОСОБА_11 завдано шкоду правам та інтересам ОСОБА_1

Позивач та його представники після ознайомлення з матеріалами кримінальної справи (провадження про кримінальне правопорушення) мали можливість заявити клопотання про притягнення старшого паспортиста СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності. Доказів використання даної можливості (заявлення клопотання про притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності) позивач, його представники до суду не надали.

Суд, при вирішенні питання щодо стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди ОСОБА_1 у сумі 100000 грн. 00 коп., бере до уваги характер та обсяг страждань (душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалість тощо) та вважає, що ці негативні явища виникли саме з вини ОСОБА_8 та ОСОБА_11

ОСОБА_12 факт підтверджує і досліджений судом ОСОБА_8 амбулаторної первинної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи №340 від 25.05.2011. Жодного разу ОСОБА_1 не зазначила про порушення її здоровя, психічного чи то емоційного стану внаслідок протиправних дій Відповідача-1 або його співробітників.

Також, суд бере до уваги і саму поведінку ОСОБА_1, необачність при підписанні документів на прохання ОСОБА_11

Враховуючи той факт, що право реєстрації позивача у певному житлі (зокрема, у квартирі АДРЕСА_4) є похідним від права користування/володіння таким житлом, то суд вважає, що права та інтереси ОСОБА_1 були порушені саме ОСОБА_8 та ОСОБА_11, а не Відповідачем-1.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 100000 грн. 00 коп. задоволенню не підлягає.

У ч.1 ст.6 КАС України зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду належних доказів порушення Відповідачем-2 прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

При цьому, згідно з п.10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст.56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. […] При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст.9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги можуть бути задоволені частково. Суд вважає, що права та інтереси позивача будуть захищені, а права поновлені, якщо дії старшого паспортисту СГІРФО Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_6 стосовно зняття з реєстрації ОСОБА_1 будуть визнані протиправними. В решті позовних вимог позивачу слід відмовити через недоведеність. Доводи сторін судом до уваги частково не приймаються виходячи з вище наведеного.

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч.3 ст.94 КАС України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 17, 71, 94, 158-163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії старшого паспортиста СГІРФО Ленінського районного відділу Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області ОСОБА_6 стосовно зняття з реєстрації ОСОБА_1.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 з бюджетних асигнувань Ленінського районного відділу Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області судові витрати у сумі 73 грн. 08 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.ст.167, 186, 254 КАС України.

Постанова суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.167, 186 КАС України.

Постанова виготовлена у повному обсязі 06.11.2015.

Суддя О.О. Прасов