Ухвала суду № 53359689, 06.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул.. Солом'янська, 2-а,

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді - Васильєвої М.А.

суддів - Мороза І.М. - Чорного О.М.

при секретарі судового засідання - Сологуб В.І.

Бакуті А.Ю.

Цибульніка М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу прокурора, який здійснює процесуальне керівництво в кримінальному провадженні № 22013000000000096, внесеному до ЄРДР 9 квітня 2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, щодо ОСОБА_3, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 2 червня 2014 року,

за участю сторін провадження:

прокурора - Василенка С.В.

захисника - ОСОБА_4

особи, яка виправдана, - ОСОБА_3

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 2 червня 2014 року

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Артемівськ Донецької області, працює радником Голови правління ПАТ «КБ Надра», який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1, раніше не судимий, -

визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та виправданий в зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення.

Обґрунтовуючи свої висновки про недоведеність, що в діях обвинуваченого ОСОБА_3 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, суд зазначив, що стороною обвинувачення не доведено, що саме в результаті діяння ОСОБА_3 ПАТ «Банк «Таврика» віднесено до неплатоспроможних та, як наслідок, завдано майнової шкоди Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто, не доведено наявність причинного зв'язку між діянням обвинуваченого та спричиненням тяжких наслідків, які є кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 367 КК України.

Не погоджуючись з прийнятим рішення, прокурор, який здійснює процесуальне керівництво в даному кримінальному провадженні, подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, постановити новий вирок, який ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 років, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків у банківських і фінансових установах строком 1 рік, зі сплатою штрафу в розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі ст.. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основаного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор послався на те, що рішення суду прийнято без повного та всебічного дослідження і аналізу всіх доказів у справі, без наведення відповідного спростування пред'явленого обвинувачення, надано перевагу доказам сторони захисту, не вказано, чому судом не взято до уваги докази сторони обвинувачення. При цьому прокурор посилається на те, що судом не виконані вимоги ч. 1 ст. 373 КПК України; не враховано, що за умови виконання ОСОБА_3 своїх службових обов'язків, передбачених статутом він мав реальну можливість і був зобов'язаний вчинити ряд дій для належного обліку договору; судом не взято до уваги, що причиною віднесення банку до категорії неплатоспроможних стало недотриманням банком вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ, зокрема, нормативів щодо кредитних ризиків і порядку формування обов'язкових резервів; що ОСОБА_3, підписавши договорі, не забезпечив вимокання вимог Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитиних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України та Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків, переклавши свої обов'язки на колишнього голову наглядової ради банку ОСОБА_5; не враховано, що ОСОБА_3 вину у вчиненні злочину визнав частково; що саме підписання ОСОБА_3 договору відповідального зберігання та застави грошових коштів, яке було пов'язане з високим кредитним ризиком і потребувало формування резерву, призвело до прийняття 20 грудня 2012 року НБУ постанови № 548, якою ПАТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних, та взяття державою зобов'язань перед вкладниками банку шляхом здійснення виплат у сумі 211837947, 47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Також прокурор посилається на те, що судом взято до уваги доказ, наданий стороною захисту, а саме, копія протоколу засідання наглядової ради банку від 28 листопада 2011 року про погодження укладання угоди депонування та застави коштів з австрійським банком і надання повноважень ОСОБА_3 на його підписання. Проте, на думку прокурора, зазначений доказ є недопустимим, оскільки наданий суду в порушення вимог КПК України.

На апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_3. та його захисником подані заперечення, в яких вони, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року апеляційну скаргу прокурора, який здійснює процесуальне керівництво в кримінальному провадженні №22013000000000096 від 9 квітня 2013 року щодо ОСОБА_3 - залишено без задоволення, вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 2 червня 2014 року відносно ОСОБА_3 - залишено без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2015 року касаційну скаргу прокурора задоволено частково, скасовано ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року щодо ОСОБА_3 та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Розглянувши кримінальне провадження в межах пред'явленого обвинувачення та поданої апеляційної скарги,заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку апеляційної скарги, пояснення захисника та ОСОБА_3, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши за клопотанням прокурора докази під час апеляційного розгляду, провівши судові дебати, надавши ОСОБА_3 останнє слово, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.

Згідно з принципом безпосередності дослідження показань, речей та документів, закріпленого ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження отримує усно.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.

Цих вимог закону під час розгляду кримінального провадження суд дотримався, а висновки суду першої інстанції про визнання ОСОБА_3 невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за обставин, викладених органами досудового розслідування в обвинувальному акті, та його виправдання за ч. 2 ст. 367 КК України у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, цілком відповідають фактичним обставинам, встановленим судом, підтверджуються доказами, які ретельно досліджені, належно оцінені, детально викладені судом у вироку.

Так, органами досудового розслідування ОСОБА_3 пред'явлено обвинувачення у тому, що він, виконуючи у період часу з 23 лютого 2011 року по 30 січня 2012 року обов'язки Голови Правління ПАТ «Банк «Таврика», будучи службовою особою, на яку, відповідно до положень п.11.12 - 11.17 Статуту ПАТ «Банк «Таврика», затвердженого Загальними зборами акціонерів згідно до протоколу від 5 серпня 2011 року, погодженого НБУ 22 серпня 2011 року та зареєстрованого державним реєстратором 6 вересня 2011 року за № 10741050034000723, були покладені обов'язки керувати роботою банку, вчиняти правочини від імені банку, видавати накази та розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками банку, уклавши 22 грудня 2011 року за місцем своєї роботи за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 92-94, з «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» ( юридична адреса: Бауермаркет, 2,1010, Відень, Австрія) договір відповідального зберігання та застави грошових коштів в сумі 26 502 636, 59 доларів США, які знаходилися на кореспондентському рахунку № НОМЕР_1, відкритому в «Майнль Банк Акцієнгезельшафт», як гарантії забезпечення виконання взятих компанією «Вінтен Трейдинг ЛТД», неналежно виконав свої службові обов'язки, визначені пп. 32 п.10.6 та пп.11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту, через несумлінне ставлення до них та не здійснив облік вищезазначеного зобов'язання за договором відповідального зберігання та застави, не сформував резерв для покриття кредитного ризику з метою недопущення збитків від неповернення боргу за договором позики між «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» та компанією «Вінтен Трейдинг ЛТД» ( юридична адреса: Бампулінас, 26, Афіну, П.С. 7600, м. Ларнака, Республіка Кіпр, код компанії 277417) через неплатоспроможність цієї компанії.

У результаті невиконання компанією «Вінтен Трейдинг ЛТД» своїх зобов'язань за договором позики від 22 грудня 2011 року «Майнль Банк Акцієнгезельшафт», діючи відповідно до умов договору відповідального зберігання та застави грошових коштів від 22 грудня 2011 року, що був підписаний ОСОБА_3, 27 листопада 2012 року провів списання коштів з кореспондентського рахунку ПАТ «Банк «Таврика» № НОМЕР_1 у розмірі 26 502 636, 59 доларів США.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 своїх службових обов'язків, передбачених пп. 32 п.10.6 та пп.11 п. 11.13, п. 11.17 Статуту, через несумлінне ставлення до них, останній не передбачив можливості настання суспільно небезпечних наслідків від підписання договору відповідального зберігання та застави грошових коштів, що було пов'язано з високим кредитним ризиком та вимагало формування резерву, хоча повинен був і міг передбачити. Результатом укладання вищевказаного договору без формування необхідних резервів та його неналежного бухгалтерського обліку, стала втрата активів банку та неможливість виконання ним вимог вкладників й інших кредиторів, внаслідок чого, 20 грудня 2012 року НБУ прийнято постанову № 548, якою ПАТ „Банк „Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних, а також державою взято зобов'язання перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення їм коштів у сумі 211 837 947 грн. 47 коп. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Орган досудового розслідування прийшов до висновку, що ОСОБА_3 своїми діями вчинив неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло тяжкі наслідки державним інтересам у вигляді завдання майнової шкоди Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі 26 502 632, 50 доларів США, яка за офіційним курсом національної валюти України, встановленим НБУ відносно долара США станом на 27 листопада 2012 року склала 211 837 947, 47 грн., що на час вчинення злочину в 394 851 раз перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 367 КК України.

Згідно з положеннями ч. 1 ст.. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на прокурора.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, і це знайшло своє відображення у вироку суду, на обґрунтування винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, сторона обвинувачення послалася на показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, та дані, які містяться, у наданих прокурором копіях документів та протоколах слідчих дій.

Зазначені докази досліджені безпосередньо в судовому засіданні та їм дана належна оцінка.

Так, копією протоколу засідання Наглядової Ради АТ «Банк «Таврика» від 23 лютого 2011 року підтверджується обрання ОСОБА_3 виконуючим обов'язки Голови Правління АТ «Банк «Таврика» з 23 лютого 2011 року.

Відповідно до копії статуту ПАТ «Банк «Таврика», затвердженого загальними зборами акціонерів на підставі протоколу № 54 від 5 серпня 2011 року, на голову Правління Банку покладаються виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків.

Згідно даних, зазначених у копії договору позики від 22 грудня 2011 року, укладеного між компанією «Вінтен Трейдинг ЛТД» (надалі іменується як «Позичальник») та компанією «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» (надалі іменується як «Позикодавець»), Позикодавець погоджується надати Позичальнику, а останній погоджується прийняти від Позикодавця суму до 50000000 доларів США для фінансування ряду будівельних проектів в Україні, які здійснюються компанією АТ «УЗТС».

З копії договору відповідального зберігання та застави від 22 грудня 2011 року, укладеного між АТ «Банк «Таврика» (надалі іменується як «Заставник») та «МайнльБанк Акцієнгезельшафт» (надалі іменується як «Заставоутримувач») вбачається, що з метою забезпечення зобов'язань компанією «Вінтен Трейдинг ЛТД» за договором позики від 22 грудня 2011 року, АТ «Банк «Таврика» погоджується заставити, зокрема, залишок коштів, які зберігаються на рахунку № 462861 власником якого є АТ «Банк «Таврика», відкритий в «Майнль Банк Акцієнгезельшафт».

Відповідно до наявної у провадженні та дослідженої копії листа Національного банку України від 23 січня 2012 року, відмовлено в погодженні ОСОБА_3 на посаду Голови Правління АТ «Банк «Таврика», а копією протоколу засідання Наглядової Ради АТ «Банк «Таврика» від 30 січня 2012 року підтверджується факт прийняття рішення про звільнення з 31 січня 2012 року від виконання обов'язків Голови Правління ОСОБА_3 у зв'язку з непогодженням його кандидатури Національним банком України.

Згідно з копією наказу № 24-о/с від 30 січня 2012 року ОСОБА_3 з 31 січня 2012 року припинив виконання обов'язків Голови Правління.

При цьому, свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні показала, що з 15 червня 2010 року по 8 листопада 2013 року вона в ПАТ «Банк «Таврика» обіймала посаду головного бухгалтера. Їй відомо про відкриття ПАТ «Банк «Таврика» кореспондентського рахунку в «Майнль Банк Акцієнгезельшафт». Про укладення договору відповідального зберігання й застави між «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» та ПАТ «Банк «Таврика» їй невідомо. У зв'язку з відсутністю оригіналу такого документу в банку, він не обліковувався в ПАТ «Банк «Таврика», у зв'язку з цим і не формувався резерв коштів, оскільки резерв коштів в банку формується тільки під ті операції, які обліковуються. Про наявність договору дізналася після надходження з «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» повідомлення про списання коштів з кореспондентського рахунку ПАТ «Банк «Таврика». Проте, ще до укладення угоди з «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» під кінець листопада 2011 року в ПАТ «Банк «Таврика» вже були затримки з виплатами.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_8 вона з квітня 2010 року по березень 2013 року працювала в ПАТ «Банк «Таврика» на посаді заступника начальника управління кредитних операцій, а потім начальником цього управління. Про відкриття 16 листопада 2011 року ПАТ «Банк «Таврика» кореспондентського рахунку в «МайнльБанк Акцієнгезельшафт» та про укладення 22 грудня 2011 року між «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» та ПАТ «Банк «Таврика» договору відповідального зберігання й застави. Вона не робила жодної звітності по цьому договору, оскільки даний договір не обліковувався в банку. Про вказаний договір відповідального зберігання й застави їй стало відомо після повідомлення «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» про списання коштів з рахунку ПАТ «Банк «Таврика». Чи був оригінал даного договору в ПАТ «Банк «Таврика», їй невідомо.

З копії листа «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» від 26 листопада 2012 року, вбачається, що останній повідомив компанію «Вінтен Трейдинг ЛТД» про невиконання нею умов договору позики від 22 грудня 2011 року та необхідність негайної сплати основної суми позики та всіх відсотків за нею в розмірі 26502632, 50 доларів США.

В цей же день згідно копії листа «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» від 26 листопада 2012 року, повідомлений АТ «Банк «Таврика» про невиконання зобов'язань компанією «Вінтен Трейдинг ЛТД» за договором позики і наявність підстав для дострокового погашення цієї позики з попередженням про те, що у разі відсутності повної оплати зобов'язань компанією «Вінтен Трейдинг ЛТД», реалізується Надане забезпечення (означає всі Прийнятні забезпечення (означає Готівку), які були передані Заставоутримувачу - «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» або одержані ним на Заставний рахунок - кредитове сальдо за рахунком № 462861, власником якого є АТ «Банк «Таврика», відкритий в «Майнль Банк Акцієнгезельшафт», за Договором застави) та буде застосоване Прийнятне забезпечення (Готівку) для оплати Зобов'язань.

Копією протоколу засідання Правління АТ «Банк «Таврика» від 28 листопада 2012 року підтверджується прийняття рішення про термінове підготувати повідомлення Національному банку України про списання 26502933, 50 доларів США з кореспондентського рахунку банку, відкритого в «Майнль Банк Акцієнгезельшафт».

Відповідно до копії протоколу засідання Правління АТ «Банк «Таврика» від 29 листопада 2012 року прийнято рішення про звернення із запитом до Наглядової ради Банку про надання інформації стосовно рішень, які приймались при укладенні договору про надання гарантії, та чи надавались повноваження на підписання цього договору в.о. Голови Правління ОСОБА_3

З показань свідка ОСОБА_7 вбачається, що з 12 чи 13 липня 2012 року до березня 2013 року він працював ведучим економістом управління ризиків, після чого - начальником управління ризиків ПАТ «Банк «Таврика». ОСОБА_3 йому не знайомий, як і невідомо будь-що з приводу відкриття 16 листопада 2011 року ПАТ «Банк «Таврика» кореспондентського рахунку в «Майнль Банк Акцієнгезельшафт», як і про укладення 22 грудня 2011 року між «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» та ПАТ «Банк «Таврика» договору відповідального зберігання й застави грошових коштів в сумі 26502636, 59 доларів США, як і невідомо про списання коштів 27 листопада 2012 року з рахунку ПАТ «Банк «Таврика». Йому також невідомо, чи формувалися грошовий резерв банку та кредитна справа за даним договором. Робота по оцінці ризиків за договором між ПАТ «Банк «Таврика» та «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» ним не проводилася. Йому відомо про банкрутство ПАТ «Банк «Таврика», однак причини цього йому не відомо.

З показань свідка ОСОБА_10 вбачається, що вона працює уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика». За своїми обов'язками вона виявляла договори, які призвели до ліквідації банку. Так нею було виявлено договір відповідального зберігання й застави, укладений між «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» та ПАТ «Банк «Таврика» в особі в.о.голови Правління ОСОБА_3 Однак, згідно з регуляціями Національного банку України, ПАТ «Банк «Таврика» не міг на той момент укладати такий договір. Також серед наявних документів відсутнє рішення Наглядової Ради ПАТ «Банк «Таврика» з погодженням на укладання такого договору. Їй невідомо, коли оригінал вказаного договору надійшов до ПАТ «Банк «Таврика», та чи був він зареєстрований в установленому порядку. Обмін повідомленнями між ПАТ «Банк «Таврика» та «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» проводився через свіфт-канал. Також, крім даного договору в ПАТ «Банк «Таврика» були виявлені й інші фінансові операції, які призвели до банкрутства банку. Звернень до австрійського суду про визнання договору відповідального зберігання й застави недійсним не було, оскільки це потребує значних фінансових затрат.

Відповідно до копії постанови № 548 від 20 грудня 2012 року Правління Національного банку України, яка вилучена згідно з протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 30 травня 2013 року, АТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних.

При цьому, згідно протоколу тимчасового доступу до речей і документів та опису речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 23 травня 2013 року, в приміщенні ПАТ «Банк «Таврика» на вул. Дмитрівська, № 92-94, в м. Києві вилучені документи щодо відкриття ПАТ «Банк «Таврика» кореспондентського рахунку № НОМЕР_1 в «Майнль Банк Акцієнгезельшафт», роздруківки виписки з цього рахунку.

Як вбачається з копії довідки Національного банку України від 28 грудня 2012 року щодо оцінки якості активів, достатності капіталу, ліквідності, менеджменту, на фінансовий стан ПАТ «Банк «Таврика» суттєво вплинули ряд подій, що в своїй сукупності призвело до віднесення ПАТ «Банк «Таврика» до неплатоспроможних.

Також судом під час судового розгляду справи досліджена надана стороною захисту, як доказ, копія протоколу засідання Наглядової Ради АТ «Банк «Таврика» від 28 листопада 2011 року, відповідно до якої Наглядовою Радою прийнято рішення про погодження укладання угоди депонування та застави коштів з «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» та надання повноважень виконуючому обов'язки Голови правління АТ «Банк «Таврика» ОСОБА_3 щодо підписання зазначеної угоди.

Інших доказів стороною обвинувачення та захисту не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

При цьому, згідно з положеннями ч. 3 ст. 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, і знайшло своє відображення у вироку, судом першої інстанції безспірно встановлено, що 22 грудня 2011 року ОСОБА_3 в односторонньому порядку підписав саме проект договору відповідального зберігання та застави між ПАТ «Банк «Таврика» та «Майнль Банк Акцієнгезельшафт», тобто оферту, після чого, цей документ було передано австрійській стороні, яка підписала його 30 грудня 2011 року, та про даний факт ОСОБА_3 відомо не було.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вказаний документ, як на момент його одностороннього підписання ОСОБА_3, так і після підписання австрійською стороною 30 грудня 2011 року, містив не в повному обсязі заповнені підпункти, зокрема, пп. 10.01 b) i) - за який рік надавати звітність; пп. 10.01 b) v) - згідно якої юрисдикції приймається юридичне рішення щодо законності проведення операції; пп. 10.02 - дати вступу зобов'язання сторін, і ці обставини підтверджуються копією зазначеного договору, який був наданий стороною обвинувачення.

Крім того, із показань ОСОБА_3, як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду вбачається, що він не заперечував факту підписання вказаного документу, але стверджував, що відповідно до даного проекту договору всі повідомлення повинні були отримуватися по SWIFT, проте, підтвердження з австрійського боку у встановленому порядку не було, а за час його роботи на посаді виконуючого обов'язки Голови Правління ПАТ «Банк «Таврика» до 31 січня 2012 року, оригінал договору відповідального зберігання та застави на адресу ПАТ «Банк «Таврика» не надходив, а тому не був облікований та не було сформовано резерв для покриття кредитного ризику.

Показання ОСОБА_3 в цій частині підтверджуються даними, викладеними в п. 9.01 договору, а також узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про порядок і підстави облікування таких договорів та формування резерву для покриття кредитного ризику, та про те, що оригінал вказаного договору до моменту повідомлення «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» про списання коштів з кореспондентського рахунку в листопаді 2012 року до ПАТ «Банк «Таврика» не надходив, а тому були відсутні підстави для формування резерву покриття кредитного ризику, бо цей договір не був облікований.

При цьому, відповідно до копії протоколу засідання Наглядової Ради ПАТ «Банк «Таврика» від 30 січня 2012 року та копії наказу № 24-о/с від 30 січня 2012 року ОСОБА_3 звільнений від виконання обов'язків Голови Правління ПАТ «Банк «Таврика».

Також колегія суддів звертає увагу на те, що, як вбачається з журналу судового засідання під час судового розгляду справи в суді першої інстанції, а також під час апеляційного розгляду прокурором підтверджено, що доказів надходження оригіналу договору відповідального зберігання та застави до ПАТ «Банк «Таврика» в період виконання ОСОБА_3 обов'язків Голови Правління, сторона обвинувачення не має.

Крім того, як вбачається з матеріалів провадження, саме на запит НБУ електронною поштою були отримані від австрійського банку документи по договору позики, відповідального зберігання та застави.

За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення не спростовано твердження ОСОБА_3 про те, що він не був обізнаний про підписання договору австрійською стороною, про те, що за час виконання ним обов'язків Голови Правління оригінал договору до ПАТ «Банк «Таврика» не надходив, а тому були відсутні підстави для облікування договору і формування резерву для покриття кредитного ризику, а також про відсутність доказів того, що ОСОБА_3 мав реальну можливість здійснити облік зобов'язання за вказаним договором та сформувати резерв для покриття кредитного ризику, тобто належним чином виконати свої службові обов'язки в умовах, що склалися, а тому в цій частині доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Крім того, на думку колегії суддів, є безпідставними й посилання в апеляційній скарзі на те, що саме підписання ОСОБА_3 договору відповідального зберігання та застави грошових коштів, яке було пов'язане з високим кредитним ризиком і потребувало формування резерву, призвело до прийняття 20 грудня 2012 року НБУ постанови № 548, якою ПАТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних, та взяття державою зобов'язань перед вкладниками банку шляхом здійснення виплат у сумі 211837947, 47 грн. через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, з таких підстав.

Відповідно до матеріалів провадження, дійсно 20 грудня 2012 року постановою Правління Національного банку України за № 548 АТ «Банк «Таврика» віднесений до категорії неплатоспроможніх.

Проте, відповідно до даної постанови, зазначається про цілий ряд порушень АТ «Банк «Таврика», що призвело до такого стану з посиланням на недотримання банком вимог закону в період 2012 року.

В суді першої інстанції, а також під час апеляційного розгляду, судом досліджувалася довідка НБУ від 28 грудня 2012 року, у якій більш детальніше зазначалися обставини, що призвели до визнання банку неплатоспроможним.

Крім того, показаннями в суді свідка ОСОБА_10підтверджено, що крім списання грошових коштів «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» з кореспондентського рахунку ПАТ «Банк «Таврика», нею були виявлені ряд фінансових операцій, що призвели до банкрутства банку.

З огляду на викладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено причинного зв'язку лише між діянням ОСОБА_3 і спричиненням істотної шкоди у вигляді втрати ПАТ «Банк «Таврика» активів банку та неможливості виконання ним вимог вкладників й інших кредиторів, в результаті чого 20 грудня 2012 року НБУ прийнято постанову № 548 про віднесення ПАТ «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних, а також завдання майнової шкоди Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі 26 502 632,50 доларів США, що за офіційним курсом національної валюти України, встановленим відносно долара США станом на 27 листопада 2012 року, склала 211 837 947,47 грн.

Колегія суддів вважає також безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом взято до уваги недопустимий, на думку прокурора, доказ, наданий стороною захисту, а саме, копія протоколу засідання наглядової ради банку від 28 листопада 2011 року про погодження укладання угоди депонування та застави коштів з австрійським банком і надання повноважень ОСОБА_3 на його підписання.

Відповідно до ч. 11 ст. 290 КПК України сторони кримінального провадження зобов'язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

Як вбачається з журналу судового засідання, судом з'ясовувалися обставини виникнення цього документу, який надавався для ознайомлення стороні обвинувачення та досліджувався судом.

Таким чином, матеріалами кримінального провадження повністю спростовуються твердження апелянта про те, що рішення суду стосовно ОСОБА_3 прийнято без повного та всебічного дослідження і аналізу всіх доказів у справі, без наведення відповідного спростування пред'явленого обвинувачення, надано перевагу доказам сторони захисту, при цьому не вказано, чому судом не взято до уваги докази сторони обвинувачення, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно дослідив всі надані стороною обвинувачення та стороною захисту докази, дав їм належну оцінку, проаналізував та обґрунтував їх, у тому числі і доказами, наданими стороною обвинувачення, що знайшло своє відображення у вироку суду.

Згідно положень статті 62 Конституції України, ст.. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Це положення передбачено й пунктом 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, в якому зазначено, що кожен обвинувачений в скоєнні кримінального злочину вважається невинуватим, до тих пір поки його винність не буде встановлена в законному порядку.

З огляду на встановлені під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції фактичні обставини провадження, на підставі дослідження всіх наданих сторонами доказів і неможливості отримання нових, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні ОСОБА_3 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, оскільки в ньому зазначено формулювання обвинувачення, яке пред'явлене ОСОБА_3 і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Порушень норм кримінального та кримінального процесуального законодавства, які були б підставами для скасування судового рішення,як про це зазначає у своїй апеляційній скарзі прокурор, колегія суддів не вбачає, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 2 червня 2014 року щодо ОСОБА_3 - залишити без зміни, апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3 місяців з моменту проголошення.

________ ________ _______

Васильєва М.А. Мороз І.М. Чорний О.М.