Рішення № 53359631, 28.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

Справа № 758/1480/15-ц С№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11108/2015Головуючий у суді першої інстанції: Сербіна Н.Г.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Шкоріна О.І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі головуючого-судді: Шкоріної О.І.,

суддів: Борисової О.В., Гаращенко Д.Р.

при секретарі:Юрченко А.С.

за участю: представника позивача - ОСОБА_4

представника відповідача _ Лакута Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_6, на рішення Подільського районного суду м.Києва від 27 травня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добрі ліки» про стягнення належних сум, не виплачених при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року позивач ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до відповідача ТОВ «Добрі ліки» про стягнення компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, середній заробіток за час затримки виплати належних звільненому працівникові сум та моральної шкоди. Позивачка посилалася на те, що з 18 липня 2013 року до 31 липня 2014 року вона працювала у відповідача на посаді провізора-інтерна. Наказом № 259-ок від 30 липня 2014 року її було звільнено з 31 липня 2014 року з посади на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, за погодженням сторін. У порушення ст..116 КЗпП України відповідач не виплатив їй компенсацію за невикористану відпустку.

У зв»язку із зазначеним позивачка просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку в розмірі 993 грн.73 коп., середній заробіток за час затримки виплати належних звільненому працівникові сум за період з 1 серпня 2014 року по 27 травня 2015 року в розмірі 39363 грн. та моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені частково та стягнуто з ТОВ «Добрі ліки» компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 993 грн.73 коп. У задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_6,, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права.

В судовому засіданні представник ОСОБА_6 - ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити.

Представник ТОВ «Добрі ліки» проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 18 липня 2013 року ОСОБА_7 прийнято на посаду провізор-інтерн до ТОВ «Добрі ліки» згідно з наказом № 133-ок від 17 липня 2013 року.

У зв»язку з укладенням шлюбу ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_6, про що свідчить наказ № 259-ок від 1 листопада 2013 року.

31 липня 2014 року ОСОБА_6 було звільнено з роботи за згодою сторін на підставі ч.1 ст.36 КЗпП України.

При звільненні позивачці не була виплачена компенсація за невикористану відпустку в сумі 993 грн. 73 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що компенсація за невикористану відпустку не була виплачена позивачці при звільненні, а тому сума в розмірі 993 грн.73 коп. підлягає стягненню з відповідача. Відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив із того, що вина товариства у не проведення з ОСОБА_6 розрахунку при звільненні відсутня, а вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є недоведеними.

Проте повністю з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду має бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим - рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Згідно зі статтями 47,116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у цей день не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган письмово повідомити працівника перед їх виплатою За наявності спору про розмір зазначених сум власник або уповноважений ним орган у будь-якму випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

Відповідно до ст..117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст..116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Установивши, що із ОСОБА_6 не був проведений повний розрахунок, суд першої інстанції помилково вважав, що в несвоєчасній виплаті заборгованості з компенсації за невикористану відпустку вини товариства не має, оскільки відповідачем було вжито всіх можливих заходів, направлених на повний та своєчасний розрахунок з позивачем.

Як установлено судом, ОСОБА_6 була звільнена з 31 липня 2014 року ., що підтверджується наказом № 259-ок від 30 липня 2014 року ( а.с.47). В день звільнення ОСОБА_6 на роботі не була.

В день звільнення в телефонному режимі ОСОБА_6 заявлено усну вимогу про виплату всіх сум належних їй при звільненні та надсилання трудової книжки.

Зазначена обставина була визнана представником відповідача в судовому засіданні суду першої інстанції 15 квітня 2015 року, що підтверджується технічним записом.

У порушення положень ст..ст.47,116 КЗпП України відповідач не пізніше наступного дня після заявленої позивачем вимоги, тобто 1 серпня 2014 року, не провів остаточний розрахунок, не виплатив належну позивачеві компенсацію за невикористану відпустку.

Пленум Верховного Суду України у п.20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз»яснив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв»язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, якщо ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред»явлення ним роботодавцеві вимоги про розрахунок, суд на підставі ст..117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а в разі його проведення до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності вини ТОВ «Добрі ліки» у не проведенні розрахунку з ОСОБА_6 1 серпня 2014 року представником відповідача у передбаченому ст..ст.10,60 ЦПК України порядку суду не надано.

Колегія суддів вважає, що обставини. які суд першої інстанції вважав встановленими, а саме відсутність вини відповідача у не виплаті належних ОСОБА_6 при звільненні сум, оскільки останнім було вжито всіх можливих заходів, направлених на повний та своєчасний розрахунок з позивачем, є недоведеними, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується представником відповідача, з часу працевлаштування до ТОВ «Добрі ліки» ОСОБА_6 отримувала заробітну плату на карточку ( а.с.9). Доказів на підтвердження неможливості перерахувати компенсацію за невикористану відпустку на картковий рахунок ОСОБА_6 представник відповідача не надав.

Посилання суду першої інстанції на постанову Правління НБУ від 6 серпня 2014 року № 466, якою рекомендовано банкам України призупинити здійснення всіх видів фінансових операцій в населених пунктах, які не є підконтрольними українській владі, до переліку яких також віднесено і місто Донецьк, як на підставу неможливості розрахуватися з позивачем, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки відповідач зобов»язаний був розрахуватися з ОСОБА_6 не пізніше 1 серпня 2014 року, тобто до прийняття зазначеної постанови.

Твердження представника відповідача про неможливість проводити безготівкові розрахунки в період серпня 2014 року спростовуються фактом проведених виплат ТОВ «Добрі ліки» на карткові рахунки інших працівників аптеки № 122 ( м.Донецьк), зокрема 4 серпня 2014 року та 21 серпня 2014 року ( а.с.151-153).

За таких обставин колегія суддів не приймає до уваги наказ № 412 від 25 липня 2014 року «Про виплату заробітної плати із каси підприємства за рахунок готівкових коштів», яким встановлено, що починаючи з 28 липня 2014 року всі розрахунки з виплати заробітної плати з працівниками структурних підрозділів підприємства, які перебувають у зоні бойових дій, здійснювати із каси підприємства за рахунок готівкових коштів, адже дії відповідача свідчать про інше. ( а.с.125).

Надані представником відповідача акти від 1 серпня 2014 року, 4 серпня 2014 року, 5 серпня 2014 року, 6 серпня 2014 року, 7 серпня 2014 року, 8 серпня 2014 року ( а.с.129-132) на підтвердження здійснення спроб працівниками товариства повідомити ОСОБА_6 про нараховані їй кошти та можливість їх отримати в касі товариства, не дають підстав вважати, що відповідачем здійснені всі можливі заходи для проведення розрахунку з ОСОБА_6, оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження неможливості перерахування належних ОСОБА_6 грошових коштів на її картковий рахунок. Крім того, відповідач в цей же час 7 серпня 2014 року направив кур»єрською службою позивачу за адресою: АДРЕСА_1 трудову книжку, яка була отримана 11 серпня 2014 року ( а.с.14), що дає підстави суду критично ставиться до актів наданих представником відповідача як на докази відсутності вини товариства у не проведенні остаточного розрахунку з позивачем.

Отже, за таких обставин. колегія суддів вважає вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні доведеними, а висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову у зв»язку з відсутністю вини товариства не відповідають обставинам справи.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду про недоведеність позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст..237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом цієї норми закону підставою для відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин є порушення роботодавцем будь-яких із передбачених законом прав найманого працівника, якщо таке порушення поєднане з його моральними стражданнями, втратою ним нормальних життєвих зв»язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Факт не проведення з позивачем розрахунку при звільненні завдало ОСОБА_6 моральної шкоди у вигляді моральних страждань. Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів враховує істотні обставини справи, та виходячи з принципів розумності і справедливості і вважає достатньою суму у розмірі 1000 грн.

З урахування викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_6, - задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Добрі ліки» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди і в цій частині ухвалити нове рішення наступного змісту.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальність «Добрі ліки» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 39363 грн. та 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: