Ухвала суду № 53358638, 10.11.2015, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи: 653/2929/13-к Головуючий у 1-й інстанції: Крапівіна О.П.

Номер провадження: 11-кп/791/732/15 Доповідач: Коломієць Н.О.

Категорія: ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 368 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючого судді: Коломієць Н.О.

суддів: Палькової В.М., Сажинова В.В.

при секретарі: Благовещенській О.О.

за участю прокурора: Безкровного А.С.

захисника: ОСОБА_1

обвинуваченого: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні кримінальне провадження № 42013230000000038 за апеляційною скаргою із доповненням прокурора на вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 25 квітня 2014 року щодо ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Генічеськ Херсонської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого, обвинуваченого за ч. 1 ст. 366, ч.3 ст.368 КК України, -

в с т а н о в и л а:

Цим вироком ОСОБА_2 виправдано за ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 368 КК України за відсутністю в його діях складу цих злочинів. Запобіжний захід у вигляді застави та арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 скасовано. Вирішено питання про речові докази.

Органами досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що він, обіймаючи посаду завідувача сектору екологічного контролю природних ресурсів Західного регіону Азовського моря Державної Азовської морської екологічної інспекції - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища, умисно, з мотивів кар'єризму, використовуючи надану владу всупереч інтересам служби, з метою складання та видачі завідомо неправдивих офіційних документів для штучного створення видимості ефективної роботи, в один з днів на початку січня 2013 року, у денний час, знаходячись у службовому кабінеті в будівлі сектору екологічного контролю природних ресурсів Західного регіону Азовського моря власноруч склав і видав завідомо неправдивий офіційний документ - протокол про адміністративне правопорушення №003921 від 02.01.2013 року, до якого вніс завідомо неправдиві відомості, що громадянин ОСОБА_3 02.01.2013 року вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.85 КУпАП, достовірно знаючи, що ОСОБА_3 вказаного правопорушення не вчиняв та використовуючи те, що останній перебуває від нього у матеріальній залежності, наказав йому власноруч написати «согласен» у графі протоколу «пояснення правопорушника та його зауваження до змісту протоколу чи мотиви відмови від його підписання» та поставити власноруч підписи від свого імені у вищевказаній графі протоколу, а також у графах цього ж протоколу «підпис особи, яка вчинила адміністративне правопорушення», яку той виконав, і на підставі зазначеного протоколу ОСОБА_2 виніс постанову №3/003912 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_3 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.85 КУпАП, у вигляді штрафу в сумі 51 грн., наказав ОСОБА_3 поставити у графі постанови свій підпис: копію постанови особа отримала під розписку особисто, надав йому особисті грошові кошти в розмірі 51 грн. та наказав сплатити їх у якості штрафу на підставі зазначеної постанови.

Крім того, ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що обіймаючи вищевказану посаду і у зв'язку з цим будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, достовірно знаючи, що ОСОБА_4 грубо порушує правила рибальства, а саме займається незаконним рибним промислом, не маючи документів на зайняття рибним промислом, що є порушенням вимог ст. 63 Закону України «Про тваринний світ» та п.3.15 «Правил спортивного та любительського риболовства», затверджених Наказом «Держкомрибгоспу України №19 від 15.02.1999 року, тобто вчиняє адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.85 КУпАП або злочин, передбачений ч.1 ст.249 КК України, умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, в один з днів березня 2013 року, у денний час, знаходячись на подвір'ї вищевказаної будівлі, в усній формі запропонував ОСОБА_4 щомісячно надавати йому незаконну грошову винагороду за непритягнення його до відповідальності за правопорушення та невжиття передбачених законодавством заходів до припинення його протиправної діяльності, і коли останній прийняв його пропозицію, продовжуючи реалізацію вищевказаного умислу, 03.04.2013 року близько 12 години, знаходячись у приміщенні свого службового кабінету в адміністративній будівлі, одержав від ОСОБА_4 передані останнім грошові кошти в сумі 500 грн. у якості неправомірної вигоди, обернув їх на свою користь та розпорядився ними на власний розсуд.

В апеляційній скарзі з доповненнями прокурор (том 3 а.п. 198-206, 226-229) порушує питання про скасування вироку з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що висновок суду щодо недопустимості досліджених під час судового розгляду протоколів про результати проведення оперативно-розшукових заходів і додатків до них є безпідставним, оскільки їх отримано в рамках оперативно-розшукової справи, заведеної до початку кримінального провадження без доручень слідчого або прокурора на їх проведення. З огляду на положення Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», які не враховані судом, проведення оперативно-розшукових заходів до початку кримінального провадження є правомірним і матеріали, одержані за їх результатами, є доказами відповідно до положень ст. 99 КПК України. Зазначає, що в матеріалах провадження містяться відомості щодо наявності дозволів на проведення оперативно-розшукових заходів та відомості, надані прокуратурою області щодо законності заведення оперативно-розшукової справи та проведення у ній оперативно-розшукових заходів, що не було взято до уваги судом. Вказаними протоколами, а також відоеозаписом прямо підтверджено причетність ОСОБА_2 до отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_4 03.04.2013 року у своєму службовому кабінеті, за сприяння у здійсненні браконьєрського промислу. Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги показання свідка ОСОБА_4, який при повторному допиті в суді підтвердив, що ОСОБА_2 вимагав в нього хабара в сумі 500 грн. за невжиття останнім заходів щодо нього з припинення незаконного вилову риби, та ОСОБА_5, яка підтвердила, що її чоловік ніколи не займався рибальством. Зазначає, що суд безпідставно вказав на порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України, оскільки в зв'язку із переховуванням ОСОБА_2 від органів досудового розслідування, на підставі ухвал слідчого судді апеляційного суду Херсонської області проведено ряд негласних (слідчих) дій, спрямованих на встановлення місця знаходження останнього. Після досягнення вказаної мети, документи, отримані внаслідок цих дій негайно знищено відповідно до вимог ст. 255 КПК України, про що відповідно до ст. 253 КПК України письмово повідомлено ОСОБА_2 та його захисника. Просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.366, ч.3 ст.368 КК України та призначити покарання за ч.3 ст. 368 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади або місцевого самоврядування, строком на 3 роки; за ч.1 ст. 366 КК України у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади або місцевого самоврядування строком на 2 роки. Відповідно до ст. 70 КК України остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади або місцевого самоврядування, строком на 3 роки, зі штрафом у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі ст. 54 КК України позбавити рангу державного службовця та відповідно до ст. 75 КК України звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2,3, 4, ч.1 ст. 76 КК України.

У запереченнях обвинувачений вказує на необґрунтованість апеляційної скарги прокурора, просить залишити її без задоволення, в вирок суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора з доповненнями з наведених вище підстав, та просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, пояснення захисника та обвинуваченого, які вважали апеляційну скаргу прокурора такою, що не підлягає задоволенню за її необґрунтованістю, у дебатах сторони підтримали свої позиції, заслухавши останнє слово обвинуваченого, в якому він просив вирок суду першої інстанції залишити без зміни, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, повторно дослідивши частину доказів у кримінальному провадженні відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, обґрунтований дослідженими у судовому засіданні доказами, яким дано належну оцінку.

Так, обвинувачений ОСОБА_2 під час судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанції не визнав себе винним у вчиненні службового підроблення і показав, що він склав достовірний протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3, який займався незаконним виловом риби, з чим останній погодився.

Обвинувачення ОСОБА_2 за вказаним епізодом грунтується виключно на показаннях свідка ОСОБА_3, які спростовуються іншими доказами, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення від 02.01.2013 року за ч.3 ст. 85 КУпАП, яким зафіксовано факт здійснення незаконного вилову риби гр-ном ОСОБА_3 02.01.2013 року на узбережжі Утлютського ліману в м. Генічеськ (том 1 а.п. 272), постановою державного інспектора з охорони навколишнього середовища Азовського моря ОСОБА_2 від 03.01.2013 року, якою на ОСОБА_3 накладено адміністративне стягнення за ч.3 ст. 85 КУпАП у виді штрафу у розмірі 51 грн., який добровільно сплачено правопорушником (том 1 а.п .273).

Зазначена постанова є чинною та не скасованою, отже викладені у постанові факти спростовують показання свідка ОСОБА_3 про те, що він не вчиняв адміністративного правопорушення.

Свідок ОСОБА_6 в суді першої інстанції показала, що ОСОБА_2 давав підлеглим працівникам вказівки заповнювати протоколи про адміністративні правопорушення на підставних осіб, проте про обставини складання протоколу про адміністративне правопорушення від 02.01.2013 року відносно саме ОСОБА_3 будь-яких показань не давала.

Таким чином, її показання не доводять вину ОСОБА_2 у складанні завідомо неправдивих документів відносно ОСОБА_3

Протокол огляду місця події від 30.04.2013 року (том 1 а.п. 120-147), наданий стороною обвинувачення в якості доказу вини ОСОБА_2 також не доводить факт вчинення ОСОБА_2 службового підроблення.

Таким чином, оскільки стороною обвинувачення не доведено того факту, що складаючи протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.85 КУпАП та постанову про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_3, ОСОБА_2 вчинив службове підроблення, суд першої інстанції, проаналізувавши зібрані за цим епізодом докази в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, і доводи апеляційної скарги прокурора, цей висновок суду не спростовують.

Щодо обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 368 КК України, колегією суддів встановлено наступне.

Так, відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

Під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 показав, що 03.04.2013 року у своєму службовому кабінеті зустрічався з ОСОБА_4, з приводу чого не пам'ятає. В ході розмови попросив у ОСОБА_4 500 грн. для виплати заробітної плати прибиральниці. Син ОСОБА_4 - ОСОБА_7 дав 500 грн, які він відразу ж передав своєму співробітнику ОСОБА_8 для передачі прибиральниці.

Свідок ОСОБА_4 під час апеляційного розгляду показав, що довгий час знайомий зі ОСОБА_2, який, працюючи інспектором морської екологічної інспекції щомісяця допомагав йому оформляти дозвільні документи для вилову риби, за що він платив останньому по 300 доларів на місяць. У квітні 2013 року заїхав до ОСОБА_2 на роботу по власним справам, в ході розмови той попросив дати йому 500 грн. для заробітної плати прибиральниці. Він зрозумів, що ця сума піде в рахунок оформлення дозвільних документів. При собі грошей не було, тому він попросив сина, який знаходився поруч віддати ОСОБА_2 500 грн. При цьому ОСОБА_2 йому нічого не пропонував та не обіцяв. Заяву до органів міліції написав тому, що останній не допоміг йому уникнути адміністративної відповідальності за незаконний вилов риби. Зазначив, що незаконним виловом риби ніколи не займався, всі дозвільні документи оформляв вчасно, тому до ОСОБА_2 з приводу прикриття нібито його незаконної діяльності, ніколи не звертався.

Свідок ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду показав, що не був свідком розмови між батьком та ОСОБА_2 від її початку, оскільки зайшов до кабінету ОСОБА_2 пізніше і чув лише як ОСОБА_2 просить у батька 500 грн. для прибиральниці.

Такі ж показання вказані учасники процесу давали і в суді першої інстанції.

В суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 показав, що 03.04.2013 року ОСОБА_2 дав йому 500 грн. для прибиральниці в якості заробітної плати, що він і зробив, а свідок ОСОБА_9 підтвердила, що отримала від ОСОБА_8 вказану суму в рахунок заробітної плати.

З наведеного неможливо зробити беззаперечний висновок про те, що 03.04.2013 року ОСОБА_2 в своєму службовому кабінеті отримав від ОСОБА_4 хабара за виконання чи невиконання в інтересах ОСОБА_4 таких дій, які він міг або повинен був виконати з використанням наданої йому влади, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що при встановлених судом обставин, в діях ОСОБА_2 відсутні ознаки складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 368 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення вимог ст. 290 КПК України (том 3 а.п. 191абз.11) і як наслідок про визнання доказів, невідкритих стороні захисту у встановленому законом порядку недопустимими, виходячи з наступного.

Так, частиною 2 статті 290 КПК України встановлено, що прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання. Частиною 12 вказаної статті передбачено, що тільки в разі якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Колегія суддів, дослідивши протоколи про результати здійснення оперативно-технічних заходів, а також аудіо та відеозаписи, отримані під час здійснення працівниками УТОЗ УМВС України оперативно-технічних заходів відносно ОСОБА_2 встановила, що обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України переважно ґрунтується на доказах, отриманих у результаті здійснення вказаних заходів.

Після завершення досудового розслідування (том 2 а.п. 236, 237) ОСОБА_2 та його захиснику було надано доступ до матеріалів досудового розслідування.

Відповідно до протоколу про надання доступу до матеріалів (том 2 а.п. 239) ОСОБА_2 зазначив, що йому не було надано доступу до матеріалів проведення негласних слідчих дій, а саме до аудіо та відеозаписів, які долучені до матеріалів кримінального провадження в якості речових доказів постановами старшого слідчого відділу розслідування корупційних кримінальних правопорушень прокуратури Херсонської області (том 1 а.п. 2-3, том 2 а.п. 42-43), про що ОСОБА_2 власноруч зазначив у протоколі. Вказані обставини стороною обвинувачення не спростовані, тому посилання в апеляційній скарзі на дотримання вимог ст. 290 КПК України є голослівним.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність порушень ст. 290 КПК України через те, що в зв'язку із переховуванням ОСОБА_2 від органів досудового розслідування, проведено ряд негласних (слідчих) дій, спрямованих на встановлення місця знаходження останнього і після досягнення вказаної мети, документи, отримані внаслідок цих дій негайно знищено, про що письмово повідомлено ОСОБА_2 та його захисника, колегія суддів не приймає уваги, оскільки вказані повідомлення (том 2 а.п. 234, 235) стосуються зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, в той час як ОСОБА_2 відповідно до ст. 290 КПК України мали бути відкриті матеріали відео- та аудіоконтролю особи, на підставі яких складено протоколи про результати здійснення оперативно-технічних заходів, які використані стороною обвинувачення як докази вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Невідкриття стороні захисту вказаних матеріалів позбавили обвинуваченого можливості оспорити їх, чим порушено його право на захист, тому відповідно до положень ч. 12 ст. 290 КПК України суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку (том 3 а.п. 191абз.11) про те, що він не вправі допустити відомості, які містяться на цих носіях інформації як докази.

Враховуючи, що протоколи про результати здійснення оперативно-технічних заходів лише відтворюють зміст аудіо та відео записів, які є первинним джерелом інформації, визнання недопустимим аудіо та відеозаписів через не відкриття стороні захисту тягне за собою й недопустимість відповідних протоколів про відтворення їх змісту.

Та обставина, що в ході судового розгляду доступ до аудіо та відеозаписів стороні захисту було надано не скасовує дію ч. 12 ст. 290 КПК України, оскільки відповідно до ч. 11 вказаної норми закону під час судового розгляду допускається відкриття лише додаткових доказів, а не тих, що були здобуті на стадії досудового розслідування.

Таким чином, зважаючи на те, що стороні захисту всупереч правилам ст. 290 КПК не було відкрито матеріалів відео- та аудіоконтролю особи, колегія суддів, керуючись положеннями ст. 86 КПК погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість використання для доказування результатів оперативної діяльності, а відтак, і про недопустимість доказів обвинувачення - протоколів про результати здійснення оперативно-технічних заходів через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Разом з цим, виправдовуючи ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 368 КК України, крім наведеного, суд першої інстанції послався на те, що негласні розшукові слідчі дії можуть проводитись лише в межах кримінального провадження, однак відомості про злочин внесені до ЄРДР 27.04.2013 року вже після проведення вказаних дій. Крім того, в матеріалах справи на підтвердження правомірності таких дій відсутнє доручення слідчого, прокурора на їх проведення співробітниками оперативних підрозділів, тому вказані дії здійснені неповноважними особами. Також суд вказав, що в матеріалах провадження відсутні відомості про надання дозволу слідчим суддею на проведення таких дій.

Колегія суддів не погоджується з цими висновками, виходячи з наступного.

Як убачається із роз'яснень, що містяться в п. 3.3. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України проведення оперативно-розшукових заходів повинно відбуватися виключно з дотриманням прав і свобод людини і громадянина, у передбачених законом випадках та у відповідному процесуальному порядку особами або підрозділами, які уповноважені здійснювати оперативно-розшукову діяльність. Допущення порушень закону є підставою визнання зібраних у такий спосіб доказів недопустимими.

Висновок суду першої інстанції про порушення конституційних прав ОСОБА_2 під час отримання доказів (аудіо та відеозаписів розмов) в ході проведення оперативно-розшукових заходів через те, що вони отримані до внесення відомостей про злочин до ЄРДР без доручення слідчого, прокурора не уповноваженими на те особами, є необґрунтованими, оскільки як убачається з матеріалів кримінального провадження, указані заходи проведені належними суб'єктами у порядку, визначеному Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».

З урахуванням положень ст. 8 вищевказаного Закону до державної таємниці відносяться у тому числі методи і результати оперативно-розшукової діяльності. Згідно з ч. 1 ст. 10 вищевказаного Закону, матеріали оперативно-розшукової діяльності можуть використовуватися у тому числі як приводи та підстави для початку досудового розслідування.

Із матеріалів провадження вбачається, що оперативно-розшукові заходи за епізодом одержання хабара від ОСОБА_4 здійснювались оперативними працівниками ВОТР ГУБОЗ МВС України в Херсонській області в рамках оперативно-розшукової справи, уповноваженими на ведення такої діяльності особами відповідно до закону.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів було надано постановами слідчого судді апеляційного суду Херсонської області від 05.12.2012, 31.01.2013, 02.04.2013 року № № 2262т, 193т, 196т, 1163т.

Відсутність у матеріалах кримінального провадження копій відповідних постанов апеляційного суду про дозвіл на застосування негласних слідчих (розшукових дій) не є підставою для визнання відповідних доказів недопустимими. Суд наділений повноваженнями перевірити санкціонування відповідних заходів шляхом звернення з запитом до апеляційного суду та одержання відповідних довідок і копій постанов.

Під час судового розгляду судом першої інстанції отримана офіційна інформація від голови апеляційного суду Херсонської області про те, що 05.12.2012 року за № 2262т, 31.01.2013 року за №№ 193т, 196т, 02.04.2013 року за № 1163 т апеляційним судом Херсонської області надавався дозвіл на негласне проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, які тимчасово обмежують права і свободи людини і громадянина відносно ОСОБА_2 (том 3 а.п. 141).

При цьому, відповідно до наявної у матеріалах довідки від 14 лютого 2014 року (том 4 а.п. 159) прокуратурою Херсонської області було перевірено законність заведення оперативно-розшукової справи та здійснення оперативно-розшукових заходів по ній.

Таким чином висновок суду про неправомірність проведення негласних розшукових (слідчих) дій відносно ОСОБА_2 через здійснення цих заходів неповноважними особами без дозволу слідчого судді до початку досудового розслідування та недопустимість через це відповідних протоколів є помилковим, тому доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині колегія суддів визнає обґрунтованими, в зв'язку з цим вирок суду підлягає зміні в порядку п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України із виключенням з мотивувальної частини вироку посилання на незаконність проведення оперативно-розшукових заходів відносно ОСОБА_2 через вказані обставини.

Керуючись ст.ст. 404, 407, п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу прокурора із доповненням задовольнити частково.

Вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 25 квітня 2014 року щодо ОСОБА_2 змінити.

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на те, що «оперативно-розшукові заходи по оперативно-розшуковій справі від 28.11.2012 року проведені без додержання КПК України, зокрема глави 21 КПК, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», без доручень слідчого або прокурора на проведення таких дій та без дозволу слідчого судді на використання таких доказів в іншому провадженні».

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена учасниками процесу шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Учасники судового розгляду мають право отримати в суді копію ухвали суду.

Надіслати не пізніше наступного дня після постановлення ухвали її копію учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Судді: (три підписи)

З оригіналом згідно.

Головуючий: Н.О. Коломієць