Рішення № 53356128, 05.11.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 листопада 2015 р. Справа № 902/1375/15

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Горейка М.В.,

позивача: ОСОБА_1, договір про надання правової допомоги від 21.09.2015р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4345 від 13.06.2012р.,

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" (вул. Чапаєва, 7-б, м. Київ, 01030; АДРЕСА_1, 04050)

до: приватного акціонерного товариства "Стрижавський кар"єр" (вул. Київська, буд. 1, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23211)

про стягнення 153997 грн 11 коп.,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Цемакс" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до приватного акціонерного товариства "Стрижавський кар"єр" про стягнення 153997 грн 11 коп.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасно оплати товару за договором поставки №29 від 01.05.2015р., укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "Цемакс" (позивач, постачальник) та приватним акціонерним товариством "Стрижавський кар"єр" (відповідач, покупець), внаслідок чого у останнього виникла заборгованість по оплаті поставленого товару в сумі 153997 грн 11 коп., з яких 121866 грн 50 коп. основного боргу, 30589 грн 60 коп. пені та 1541 грн 01 коп.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 08.10.2015р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1375/15 з призначенням її до розгляду.

20.10.2015р. ухвалою суду слухання справи відкладено до 05.11.2015р. через неявку в судове засідання представників сторін та неподання ними витребуваних судом доказів.

В судовому засіданні (05.11.2015р.) представник позивача заявлений позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладенні в ньому.

Натомість відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання він повідомлявся належним чином ухвалою від 20.10.2015р., яка надсилалась йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, яка відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Разом із тим 04.11.2011 р. на адресу суду від останнього надійшло клопотання, в якому він просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату у звязку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання через його хворобу.

Суд, розглянувши вищевказане клопотання відповідача, дійшов до висновку про його відхилення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Як вказано у п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відтак, неможливість явки в судове засідання конкретного представника не є правовою підставою для відкладення розгляду справи, оскільки відповідач не був позбавлений права на направлення в судове засідання окрім ОСОБА_2 іншого повноважного представника. При цьому суд зазначає, що відповідачеві було надано достатньо часу для того, щоб подати необхідні докази по справі та сформулювати свою процесуальну позицію відносно даного спору оскільки, як свідчать матеріали справи, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення вх. №9653 від 28.10.2015р., останній був обізнаний про наявність спору в суді між ним та позивачем ще 22.10.2015р., а тому суд при прийнятті рішення по справі виходить з того, що останній мав достатньо часу для того, щоб подати необхідні докази по справі та сформулювати свою процесуальну позицію відносно даного спору.

Крім того, слід відмітити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого не є відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Натомість, згідно із п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, про те, що відповідач є таким, що повідомлений належним чином, відтак суд ухвалив провести розгляд справи за його відсутності, оскільки матеріали даної справи містять достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.05.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Цемакс" (позивач, постачальник) та приватним акціонерним товариством "Стрижавський кар"єр" (відповідач, покупець) укладено договір поставки №29, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобовязується передати у власність покупця товар, в кількості і в строки, передбачені договором, а покупець зобовязується прийняти і оплатити товар на умовах і в порядку, визначених договором.

Згідно із п. 1.2 Договору постачальник зобовязується поставити товар покупцю у відповідності до специфікації, яка є невідємною частиною договору у вигляді додатку, і повина містити найменування товару та його ціну.

Відповідно до п. 3.1 Договору товар повинен бути поставлений постачальником згідно письмової заявки від покупця, надісланої за допомогою факсимільного звязку або електронною поштою. Будь-яка заявка покупця має бути підписана уповноваженою особою покупця та скріплена печаткою останнього, а також містити в собі наступну інформацію: кількість вагонів товару; марку товару, вид упаковки, назву заводу-виробника; бажану дату (дати) поставки; найменування (код) та поштову адресу одержувача партії товару; найменування та код станції одержувача, найменування залізниці, гілку на яку має бути поставлена партія товару.

Згідно із п. 3.4 Договору до відвантаженого товару продавець додає наступні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну. Документ про якість на товар надається заводом виробником разом із транспортними документами. Накладні є невідємною частиною договору, в яких вказується найменування, кількість, ціни, загальна вартість товару.

За змістом п. 3.6 Договору постачальник зобовязується здійснювати відвантаження замовленого товару в термін 5-7 календарних днів з дня отримання заявки покупця.

Відповідно до п. 5.1 Договору покупець здійснює попередню оплату за товар шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно із п. 6.1 Договору у випадку порушення зобовязання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність визначену договором та/або чинним в Україні законодавством.

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору позивач виконав належним чином, передавши відповідачу згідно заявок у травні 2015р. товар (цемент) на суму 216866 грн 50 коп. на підставі видаткових накладних №374 від 12.05.2015р. на суму 145333 грн та №568 від 28.05.2015р. на суму 71533 грн 50 коп, на яких присутні підписи та печатки обох сторін щодо передачі та приймання.

Також поставка товару відображається в податкових накладних №29 від 12.05.2015р. на суму 145333 грн та №144 від 28.05.2015р. на суму 71533 грн 50 коп.

Товар був прийнятий відповідачем в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій, що підтверджується підписами уповноваженої особи відповідача на вказаних видаткових накладних.

Однак, останній свої договірні зобовязання виконав частково, за поставлений товар розрахувався лише в сумі 75000 грн (за отриманий товар на підставі видаткової накладної №374 від 12.05.2015р.), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та банківських виписок.

В звязку з непроведенням решти розрахунків за поставлений товар, позивачем направлялася на адресу відповідача претензія №51 від 11.09.2015р. з вимогою погасити наявну заборгованість згідно договору поставки №29 від 01.05.2015р. в сумі 121866 грн 51 коп. Проте, як свідчать матеріали справи, погашення заборгованості за отриманий товар відповідачем так і не було здійснено, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору №29 від 01.05.2015р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

У п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, з урахуванням приписів вищевказаного законодавства, зокрема положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, зважаючи на відсутність визначення в пунктах договору строку оплати «покупцем» отриманого товару, суд дійшов висновку, що зобовязання відповідача з оплати товару виникло з моменту отримання ним вказаного товару на підставі видаткових накладних.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем взятого на себе зобов'язання з оплати отриманого товару, оскільки, як свідчать матеріали справи, відповідачем вказаний товар отримано у травні 2015р., а відтак заявлені позивачем вимоги про стягнення з останнього 121866 грн 50 коп. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 30589 грн 60 коп. пені та 1541 грн 01 коп.- 3% річних, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.3 Договору за прострочення сплати товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного платежу за кожен день прострочення до моменту повного розрахунку.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені та та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та вимогам чинного законодавства України.

Дослідивши розрахунок заявлених до стягнення з відповідача пені в розмірі 30589 грн 60 коп. та 3% річних в сумі 1541 грн 01 коп., судом встановлено, що позивачем при визначенні періоду їх нарахування взято за основу початок періоду день поставки товару покупцю.

Однак, суд надаючи оцінку правильності визначеного позивачем періоду нарахування пені з урахуванням положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідно до якої він мав право нараховувати пеню та 3% річних з наступного дня за днем прийняття відповідачем товару окремо на підставі кожної з видаткових накладних та положень п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно із яким передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору (відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України), встановив, що вказаний період нарахування пені позивачем визначено невірно, оскільки пеня та 3% річних мають нараховуватися в період з дня наступного за днем прийняття товару на підставі накладних. Тобто, за прострочення оплати поставленого товару на підставі видаткової накладної №374 від 12.05.2015р. пеня та 3% річних мають нараховуватися з 13.05.2015р. та за прострочення оплати поставленого товару на підставі видаткової накладної №568 від 28.05.2015р.- з 29.05.2015р.

Крім того, досліджуючи поданий позивачем розрахунок ціни позову, судом встановлено, що в розрахунку пені та 3% річних, заявлених за прострочення оплати відповідачем поставленого йому товару на підставі накладної №374 від 12.05.2015р., допущено помилку, а саме при зазначені періоду прострочення суми бору в розмірі 55333 грн вказано період з 11.08.2015р. по 20.08.2015р., тоді як мало б бути зазначено (враховуючи часткову проплату в сумі 10000 грн) з 12.08.2015р. по 20.08.2015р., оскільки попередній період за прострочення суми заборгованості 65333 грн позивачем зазначено з 24.07.2015р. по 11.08.2015р., тобто вказуючи період з 11.08.2015р. останнім здійснено нарахування 3% річних та пені на одну і ту ж суму заборгованості (подвійне стягнення суми, яка входить до складу попередньої).

Решта періодів нарахування пені та 3% річних, нарахованих за прострочення оплати поставленого товару на підставі видаткових накладних №374 від 12.05.2015р. та №568 від 28.05.2015р., позивачем вказано вірно.

Здійснивши, з урахуванням вищевказаного, обрахунок пені та 3% річних за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН", суд визначив їх в наступному розмірі: пеня в сумі 29812 грн 92 коп. та 3% річних в розмірі 1518 грн 66 коп., який в сукупності є меншим ніж той який заявлений позивачем, а тому решта заявлених до стягнення пені в сумі 776 грн 68 коп. та 3% річних в розмірі 22 грн 35 коп. задоволенню судом не підлягає.

Крім того, судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 7500 грн витрат на правову допомогу (оплату послуг адвоката).

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За змістом ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру.

Згідно з пунктом 1. ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Пунктами 1, 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

На підтвердження понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката суду надано завірені копії свідоцтва №4432 від 29.03.2011 року про право на заняття адвокатською діяльністю на ім'я ОСОБА_1; договір з адвокатським бюро «Приймак та партнери» про надання правової допомоги від 21.09.2015р.; ордер на надання правової допомоги серії КВ №259537 від 03.11.2015р., виданий адвокатським бюро «Приймак та партнери» адвокату ОСОБА_1 на надання правової допомоги ТОВ «Цемакс»; акт виконаних робіт (наданих послуг з правової допомоги) від 23.10.2015р., платіжне доручення №987 від 25.09.2015р. на суму 7500 грн, з якого вбачається, що адвокатським бюро «Приймак та партнери» отримано від ТОВ Цемакс 7500 грн згідно договору про надання правової допомоги від 21.09.2015р.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними.

Як визначає ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином не виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевказаного.

Судові витрати зі сплати судового збору та витрати на оплату послуг адвоката підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82, 83, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Стрижавський кар"єр" (вул. Київська, буд. 1, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23211, код ЄДРПОУ 05518894) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" (вул. Чапаєва, 7-б, м. Київ, 01030; АДРЕСА_1, 04050, код ЄДРПОУ 33945935) 121866 грн 50 коп. основного боргу, 29812 грн 92 коп. пені, 1518 грн 66 коп.- 3% річних, 7461 грн 09 коп. витрат на правову допомогу (оплату послуг адвоката) та 2297 грн 97 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні позову в частині стягнення 776 грн 68 коп. пені та 3% річних в розмірі 22 грн 35 коп. відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 10 листопада 2015 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. Київська, буд. 1, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23211)