Рішення № 53353676, 03.11.2015, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/18327/15-ц

Н.п. 2/522/9136/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Кравчук Т.С.,

при секретарі - Антонецькому С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк» про повернення коштів та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

У вересні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк» про повернення коштів та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що він 05 січня 2015 року через касу Банку здійснив платіж у сумі 138 849,00 грн. на рахунок Товарної біржі «Електронні торги України», що підтверджується квитанцією № ПК 1225663 від 05.01.2015 року, однак отримувачу ці кошти Банком перераховані не були. У зв'язку із зазначеним Позивач вважає, що його права як споживача банківських послуг порушені, просив стягнути зазначену суму коштів, а також інфляційні витрати та 3 проценти річних за користування його коштами у розмірі 48 752,16 грн. та 2 533,51 грн. відповідно. Крім того, позивач посилався на те, що діями відповідача йому завдано моральну шкоду та просив стягнути з Банку 10 000,00 грн. моральної шкоди.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк» в судовому засіданні з позовом не погодилася, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, надала суду мотивовані заперечення на позов.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 05 січня 2015 року Позивач звернувся до Банку із платіжним дорученням щодо проведення доплати за лот № 118503 відповідно до протоколу № 29/12-14/ОД у сумі 138 849,00 грн., однак відповідачем переказ грошових коштів здійснено не було.

Згідно пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі.

Таким чином, у розумінні наведених норм законодавства України відповідач є боржником перед позивачем, оскільки зобов'язаний вчинити на його користь певну дію по здійсненню переказу грошових коштів, а позивач відповідно вважається кредитором відповідача.

Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» також визначає, що кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Стаття 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Отже, норми наведеного закону стосуються не лише вкладів фізичних осіб, але і регулюють будь-які відносини, які виникають у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, в тому числі відносини з клієнтами - фізичними особами, юридичними особами, іншими учасниками господарської діяльності банку.

Відповідно до п.16 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (п.6 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

З огляду на вищезазначене та з урахуванням норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час дії тимчасової адміністрації вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки вони є кредиторськими вимогами.

Суд враховує той факт, що на підставі Постанови Національного банку України від 2.03.2015 № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2.03.2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк». Тимчасову адміністрацію в АТ «ДЕЛЬТА БАНК» запроваджено строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 включно, рішенням Фонду від 08.04.2015 року № 71 внесено зміни до рішення № 51 від 02.03.2015 року та запроваджено тимчасову адміністрацію строком на шість місяців з 03.03.2015 р. по 02.09.2015 р. включно. 03.08.2015 року Фондом ухвалено Рішення № 147 про продовження дії тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» до 02.10.2015 року.

Про зазначені факти Позивача було повідомлено Листом Банку від 21.04.2015 року вих. № 05-2957935.

Крім того, 02.10.2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення про ліквідацію АТ «Дельта Банк». Процедуру ліквідації розпочато з 05 жовтня 2015 року. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ Дельта Банк призначено Кадирова В.В., який здійснював раніше функції уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в АТ Дельта Банк.

Стаття 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає порядок ліквідації і призначення уповноваженої особи Фонду. Зокрема, Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Стаття 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає наслідки призначення уповноваженої особи Фонду. Так, з дня призначення уповноваженої особи Фонду: припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку, а також не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтю 51 цього Закону; втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Порядок задоволення вимог кредиторів передбачений статтями 44, 45, 49, 52 Закону.

Відповідно до ст. 49 Закону Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:

1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;

2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону;

4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;

5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;

6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано;

7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку;

8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;

9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку;

10) вимоги за субординованим боргом.

Отже, у будь-якому випадку в період здійснення ліквідаційної процедури АТ «Дельта Банк» задоволення вимог позивача має здійснюватись виключно у порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що не припускає задоволення вимог окремих кредиторів поза межами ліквідаційної процедури.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення з АТ «Дельта Банк» коштів у сумі 138 849,00 грн.

Також суд вважає необґрунтованими вимоги Позивача про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних у сумі 48 752,16 грн. та 2 533,51 грн. відповідно.

Статтею 625 ЦК України встановлено не лише право кредитора вимагати сплатити борг з урахуванням інфляційних та річних та відповідний обов'язок боржника, але і визначений момент такого обов'язку, що є вирішальним фактором при реалізації передбачених даною нормою як прав, так і обов'язків.

Отже, диспозиція цієї норми встановлює: «за вимогою зобов'язаний».

Тобто, обов'язок боржника сплатити інфляційні витрати та річні за даною нормою ставиться в залежність від наявності відповідної вимоги кредитора, який згідно з порядком, встановленим ст. 530 ЦК України, повинен бути виконаний боржником у семиденний строк від дня пред'явлення такої вимоги.

Але, оскільки кредитор не пред'являв такої вимоги до банківської установи, то і не виникло відповідного обов'язку банку перед боржником.

Крім того, відповідно до п. 3 ч.5 ст. 36 та п. 4 ч.2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час тимчасової адміністрації та з дня призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобовязань банку, припиняється нарахування відсотків, неустойки та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку.

Окрім цього позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 10 000,00 грн. посилаючись на те, що дії відповідача завдали йому моральних страждань, оскільки він не зміг придбати лот № 118503 відповідно до протоколу № 29/12-14/ОД з Товарної біржі «Електронні торги України».

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, суд відмовляє у задоволені вимог позивача, щодо стягнення з відповідача моральної шкоди.

У зв'язку зі зверненням до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1 901,34 грн. що підтверджується квитанцією, наявною в матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, в задоволенні вимоги про стягнення судового збору слід відмовити.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.3 ст.213 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі наведеного, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 26, 27, 36, 41-44, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 10, 57, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про повернення коштів та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено, про що протягом десяти днів з дня проголошення подається апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу потягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: 03.11.2015