Рішення № 53351384, 04.11.2015, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/19363/15-ц

Провадження № 2/127/5915/15

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 листопада 2015 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі:

головуючого-судді Гуменюка К.П.,

при секретарі Сєрих В.В,,

за участю представника позивача

та третьої особи ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_4 про визнання недійсними умов кредитного договору,

в с т а н о в и в :

18 серпня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Банк Форум» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» про визнання недійсними умов кредитного договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 жовтня 2008 року ОСОБА_3 та АКБ «Форум», в особі керуючого Вінницької філії уклали кредитний договір № 0281/08/20-Nv, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати споживчий кредит в сумі 110 000 доларів 00 центів США, а позивач зобов'язалась повернути його шляхом внесення щомісячних платежів в сумі 367 доларів 00 центів США та нарахованими процентами.

Однак, в порушення законодавства України та правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, до умов даного договору були включені несправедливі умови про сплату непропорційно великої суми компенсації, пені, відсотків.

Відповідно до п. 4.1. кредитного договору за прострочення виконання зобов'язання з повернення кредитних коштів або сплати процентів за користування кредитом передбачена пеня у розмірі 0,2% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за кожен день прострочення. Таким чином, кредитний договір встановлював відповідальність за прострочення повернення кредиту у розмірі 72 % річних, що є абсолютно непропорційно великою сумою компенсації і суперечить вимогам законодавства.

Про порушення своїх прав споживача, позивач ОСОБА_3 дізналась 22 червня 2015 року під час розгляду справи за позовом ПАТ «Банк форум» про стягнення з неї боргу за кредитним договором від 10 жовтня 2008 року у вигляді тіла, процентів, пені у сумі 1 674 516 грн. 26 коп.

З огляду на зазначене вище позивач звернулась до суду з даним позовом та просить суд визнати недійсною умову, викладену в п. 4.1. кредитного договору № 0281/08/20-Nv від 10 жовтня 2008 року укладеного між ОСОБА_3 та АКБ «Форум» в особі керуючого Вінницької філії ОСОБА_5, щодо обов'язку позичальника сплачувати неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 % за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів.

Представник позивача та третьої особи ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила суд у їх задоволенні відмовити, пославшись на доводи, які викладені в запереченні на позовну заяву.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, надавши належну оцінку усім доказам, що є у справі, дійшов висновку про задоволення вимог позовної заяви з наступних підстав.

Як було встановлено судом, що 10 жовтня 2008 року АКБ «Форум» в особі Керуючого Вінницької філії ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 0281/08/20- Nv, згідно умов якого банк надає позичальнику кредит у сумі 110 000 доларів 00 центів США на придбання трикімнатної квартири, процентна ставка за користування кредитними коштами становить 13,5 % річних (а.с. 8-12).

Відповідно до п. 4.1. кредитного договору, за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 процентів за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості.

Зазначена умова договору фактично встановлює річну процентну ставку у розмірі 72 % у разі прострочення виконання зобов'язання та не відповідає критерію встановленому п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (щодо справедливості умови договору), та відповідно перевищує розумну межу плати за послугу, що встановлена Законом.

Кредитні кошти надавалися ОСОБА_3 на споживчі цілі, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Конституційний Суд України у своєму Рішенні № 15 - рп/2011 від 10 листопада 2011 року у справі у справі N 1-26/2011 дійшов висновку, що положення Закону «Про захист прав споживачів», які є предметом офіційного тлумачення у справі (які просить застосувати до правовідносин, що склались між ним та відповідачем позивач), спрямовані на захист прав споживачів кредитних послуг та збалансування цих прав з іншими суспільними цінностями, що захищаються публічною владою. Тому, зокрема й вказані позивачем положення закону у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що до правовідносин, що склались між позивачем та відповідачем, норми Закону України «Про захист прав споживачів» слід застосовувати в системному зв'язку з нормами Цивільного кодексу України, що врегульовують спірні правовідносини.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційний суд України в своєму рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 зазначив, що згідно з частиною другою статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 Кодексу).

Як зазначено в положеннях пунктів 22, 23 статті 1, частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами (далі - Закон про захист прав споживачів) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 509, статей 526, 629 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Кодексом також передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

Таким чином, правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов'язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.

Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. В частинах третій, четвертій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Які умови є несправедливими, визначає ч. 3 ст. 18 цього Закону. Зокрема, несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором (п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону).

Конституційний Суд України також зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем неустойки (штрафу, пені) за прострочення у поверненні кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року N 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Як зауважив Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Таким чином, умови договору кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Суд зважає на те, що умова кредитного договору, встановлена п. 4.1. щодо відповідальності позичальника у разі прострочення ним виконання зобов'язання у виді стягнення пені у розмірі 0,2 % за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених відсотків є несправедливими, оскільки за таких обставин, всупереч принципу добросовісності, така умова договору створює істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, та входить в пряму суперечність з ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема в частині встановлення в договорі вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Таким чином, п. 4.1. кредитного договору, що встановлює стягнення пені у розмірі 0,2 % від загальної суми неповернутого кредиту за кожен день прострочення виконання, не відповідає передбаченим п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України, щодо базових засад цивільно-правових відносин: добросовісності, розумності та справедливості, оскільки встановлення такого розміру цивільної відповідальності в даному випадку є явно завищеною (встановлення такого виду додаткової відповідальності суперечить правовій природі пені як виду неустойки). Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові кошти як неустойку (штраф, пеня) спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Вказане узгоджується з Рішенням КСУ від 11 липня 2013 року № 7 - рп/2013.

Як передбачено ст. 215 ЦК України, підставою визнання недійсності правочину є недодержання стороною на момент його вчинення вимог, встановлених ст. 203 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положення договору, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Про порушення своїх прав позивач ОСОБА_3 дізналась 22 червня 2015 року під час розгляду справи за позовом ПАТ «Банк Форум» про стягнення з неї боргу за кредитним договором № 0281/08/20-Nv від 10 жовтня 2008 року, а тому застосування у даному випадку наслідків спливу позовної давності, яка була заявлена відповідачем, є безпідставним та такою, що не підлягає задоволенню.

З огляду на вищевикладене суд приходить до переконливого висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення, тому слід визнати недійсним п. 4.1. кредитного договору № 0281/08/20-Nv, укладеного 10 жовтня 2008 року між АКБ «Форум», в особі керуючого Вінницької філії ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 243 грн. 60 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 11, 203, 215, 217, 509, 526, 549, 551, 627, 629 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати недійним пункт 4.1 кредитного договору № 0281/08/20-Nv укладеного 10 жовтня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «Форум», в особі керуючого Вінницької філії ОСОБА_5 та ОСОБА_3.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області, шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Вінницького міського суду

Вінницької області К.П. Гуменюк