Рішення № 53347990, 29.10.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/16951/15-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Калини О.Б.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника третьої особи ПАТ «Єврогазбанк» - Мойсейченка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання права власності, -

у с т а н о в и в :

01.09.2015 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання права власності. Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 25.05.2014 р. між позивачем з відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) №1. Згідно п. 1 Договору в рахунок погашення заборгованості відповідача ОСОБА_4 (Цедента) перед позивачем (Цесіонарієм) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Цедент відступає в певній частині Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває в певній частині право вимоги грошових коштів, належне Цедентові, у зв'язку з чим Цесіонарій стає кредитором в певній частині, яка далі зазначена в Договорі, за Договором №341368 банківського вкладу з фізичною особою від 12.05.2014 р., укладеним між Цедентом та ПАТ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ГАЗОВИЙ БАНК» - з приводу отримання від Банку грошових коштів в іноземній валюті з рахунку НОМЕР_1, що відкритий Цедентом в Банку згідно вказаного договору банківського вкладу. Банк надалі іменується «Боржник», а вказаний договір банківського вкладу - Договір з Банком. Позивач набув право вимагати від Банку сплатити суму боргу у розмірі 11988,00 Євро, який виник у зв'язку з наданням відповідачем ОСОБА_4 Банку у тимчасове строкове користування грошових коштів за Договором з банком, що за курсом НБУ на день укладення Договору складає 191955,45 грн. (п. 2 Договору). Відповідно до п. 3 Договору з моменту підписання Договору Позивачем та Відповідачем ОСОБА_4 Позивач (Цесіонарій) набув статус вкладника стосовно вказаних грошових коштів у значенні цього терміна, що визначений у пункті 4 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: «вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката». Відповідно до п. 4 Договору право власності на суму боргу (на грошові кошти), визначену у п. 2 Договору, перейшло від Відповідача ОСОБА_4 (Цедента) до Позивача (Цесіонарія) з моменту підписання Договору Сторонами, тобто з 25.05.2014 р. При цьому позивач зазначає, що 01.06.2014 р. своїм листом Відповідач ОСОБА_4 повідомила Позивача про відмову від Договору, оскільки вважає його помилковим, а також про його розірвання в односторонньому порядку та припинення з 01.06.2014 р. В листі відповідач ОСОБА_4 також повідомила, що вона вважає своєю власністю вищевказані грошові кошти і не визнає право власності позивача на них у зв'язку з розірванням Договору, про те, що вона у зв'язку з особистими обставинами передумала відступати право вимоги до банку та передавати позивачу право власності на зазначені грошові кошти, а також про те, що вказані грошові кошти будуть нею подаровані іншій особі. Також відповідачка ОСОБА_4 запропонувала розглянути інші варіанти щодо погашення своєї заборгованості. 06.07.2015 р. позивачем було отримано листа від відповідача ОСОБА_5, згідно якого відповідач ОСОБА_5 повідомив про те, що всі грошові кошти, які знаходилися на вищевказаному рахунку, в тому числі належні позивачу грошові кошти в розмірі 11988, ОО Євро, Відповідач ОСОБА_4 нібито подарував йому 01.07.2014 р. і те, що їх власником є вже він. В листі відповідач ОСОБА_5 повідомив, що право власності на всі грошові кошти в сумі 11988,00 Євро, які знаходяться на рахунку НОМЕР_1, відкритому згідно Договору №341368 банківського вкладу з фізичною особою від 12.05.2014 р., укладеним між Цедентом та ПАТ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ГАЗОВИЙ БАНК», в тому числі 11988,ОО Євро, право вимоги на які Відповідач ОСОБА_4 відступала позивачу за договором цесії, і який вона в подальшому нібито розірвала в односторонньому порядку, з 01.06.2014 р. належать йому, а тому позивач нібито не має права претендувати на вказані грошові кошти. У зв'язку з викладеним, відповідач ОСОБА_5 запропонував позивачу до банку з приводу отримання вказаних грошових коштів не звертатися та не вимагати їх видачі, а питання щодо погашення боргу між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 вирішувати самостійно іншим чином. На думку позивача, така поведінка Відповідачів є незаконною, суперечить нормам чинного законодавства України та порушує право власності позивача. Посилаючись на положення ст.ст. 525, 526, 629, 651 ЦК України та умови договору, позивач зазначає, що договором не встановлено право відповідача ОСОБА_4 відмовлятися від нього в односторонньому порядку, нема такого права у відповідача ОСОБА_4 і згідно закону, своєї згоди на розірвання Договору позивач не давав. Отже, на думку позивача, Відповідач ОСОБА_4 необґрунтовано та безпідставно (неправомірно) в односторонньому порядку відмовилась від Договору відступлення права вимоги (цесії) №1 від 25.05.2014 р., порушила право власності позивача на грошові кошти та подарувала 01.07.2014 р. відповідачу ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 11988,00 євро, які знаходяться на рахунку НОМЕР_2, відкритому згідно Договору №341368 банківського вкладу з фізичною особою від 12.05.2014 р., укладеним між Цедентом та ПАТ «Єврогазбанк». Договором не передбачено право Відповідача ОСОБА_4 на розірвання його в односторонньому порядку, тому Договір може бути розірваний лише за згодою сторін. Відповідного договору про розірвання чи припинення між сторонами укладено не було. Посилаючись на положення ст..ст. 512, 514, 392, 334 ЦК України позивач вказує, що вимушений звернутися до суду з позовом про визнання права власності на грошові кошти у розмірі 11988,00 євро, право вимоги на які Позивач набув згідно Договору, що за курсом НБУ на день укладення Договору складає 191955,45 грн. також позивач зазначає, що договір дарування між відповідачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 в належній формі не укладався - нібито його укладено в усній формі, що є порушенням ст. 719 ЦК України та має своїм наслідком нікчемність договору у відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦК України. За таких обставин позивач просить визнати за ним з 25.05.2014 р. право власності на грошові кошти в розмірі 11988,00 Євро, що за курсом НБУ на день укладення Договору складає 191 955, 45 грн., які позивач набув відповідно до Договору відступлення права вимоги (цесії) №1 від 25.05.2014 р. за Договором №341368 банківського вкладу з фізичною особою від 12.05.2014 р., укладеним між ОСОБА_4 та ПАТ «Єврогазбанк», які обліковувались в Банку на рахунку НОМЕР_1, з набуттям позивачем за вказаним Договором на суму в розмірі 11988,00 Євро, що за курсом НБУ на день укладення Договору складає 191955,45 грн., статусу вкладника у значенні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також позивач просить відшкодувати за рахунок відповідачів понесені позивачем судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору.

В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити, проти заочного порядку розгляду справи та ухвалення у справі заочного рішення не заперечує.

Відповідачі в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи за відсутності відповідачів до суду не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи зміст наведеної норми та викладені вище обставини, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Представник третьої особи ПАТ «Єврогазбанк» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що з 17.07.2014 року в банку введено тимчасову адміністрацію, а на даний час триває процедура ліквідації банку. За змістом Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кредитори банку визначаються на день виведення банку з ринку і ОСОБА_4 вже отримала від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 200000,00 грн. по договору вкладу, а позивач до банку не звертався та про жодні укладені договори не повідомляв. Представник зазначає, що ОСОБА_4 отримала суму гарантованого вкладу і інших підстав вважати, що є інші вкладники по цьому договору вкладу немає. На думку представника, поданий позов це лише намагання обійти положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які є спеціальними нормами і мають застосовуватись у даному випадку переважно перед іншими нормами цивільного законодавства. В розумінні вказаного закону позивач вкладником банку не є.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до висновку про те, що вимоги позовної заяви не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 12.05.2014 року між ПАТ «Єврогазбанк» та ОСОБА_4 був укладений договір банківського вкладу фізичною особою №341368 на суму 25475,06 євро (а.с. 7-8).

25.05.2014 року між відповідачем ОСОБА_4 та позивачем був укладений договір відступлення прав вимоги (цесії) №1 за яким в рахунок погашення заборгованості відповідача ОСОБА_4 перед позивачем, відповідачка ОСОБА_4 відступила позивачу право вимоги грошових коштів у розмірі 11988,00 євро (еквівалент 191955,45 грн.) за договором банківського вкладу фізичною особою №341368 від 12.05.2014 року укладеним між ПАТ «Єврогазбанк» та ОСОБА_4 (а.с. 6).

Своїм листом від 01.06.2014 року відповідачка ОСОБА_4 повідомила позивача, що вважає помилковим укладений договір відступлення прав вимоги (цесії) №1 від 25.05.2014 року, розриває його та вважає припиненим дію договору з 01.06.2014 року. Відповідачка зазначила, що вважає грошові кошти своєї власністю та не визнає право власності позивача на ці кошти у зв'язку з розірванням договору, і що вона передумала відступати право вимоги та передавати право власності на грошові кошти у зв'язку з особистими обставинами, а грошові кошти будуть подаровані нею іншій особі (а.с. 9).

Своїм листом від 06.07.2015 року відповідач ОСОБА_5 повідомив позивача, що відповідачка ОСОБА_4 подарувала йому грошові кошти в сумі 11988,00 євро, що знаходяться на рахунку відкритому згідно договору банківського вкладу фізичною особою №341368 від 12.05.2014 року укладеному між ПАТ «Єврогазбанк» та ОСОБА_4 і вказані грошові кошти належать відповідачу з 01.07.2014 року (а.с. 10).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.ч. 1, 2 , ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

У ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" дано визначення банківського вкладу відповідно до якого вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Статтею 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку. Центральний депозитарій цінних паперів має право провадити окремі банківські операції на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, що видається у встановленому Національним банком України порядку.

Договір банківського вкладу є реальним і вважається укладеним із моменту прийняття банком від вкладника грошової суми (вкладу).

За договором банківського вкладу (депозиту) передані вкладником у готівковій або у безготівковій формі кошти стають власністю банку. Водночас, у банку виникає зобов'язання щодо повернення вкладнику такої ж суми грошей та нарахованих на цю суму процентів на умовах та в порядку, встановленому договором.

Договір банківського вкладу є одностороннім зобов'язанням, з моменту його укладення банк має обов'язок повернути суму вкладу та нараховані проценти, а вкладник набуває права вимагати виконання зазначених дій.

Згідно з п. 2 Договору цесії за цим договором Цесіонерій набуває право вимагати від боржника сплатити суми боргу у розмірі 11988,00 євро., який виник у зв'язку з наданням Цедентом Боржнику у тимчасове строкове користування грошових коштів за договорами з банком.

Відповідно до статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові у випадках, встановлених законом.

Уклавши з відповідачем Договір про відступлення права вимоги за договором банківського вкладу, позивач отримав право грошової вимоги до Банку за договором банківського вкладу фізичною особою №341368 від 12.05.2014 року укладеним між ПАТ «Єврогазбанк» та ОСОБА_4 щодо повернення вкладу на суму 11988,00 євро, а не право власності, а тому зазначений договір не може бути підставою до визнання права власності за позивачем на зазначену суму вкладу.

На підтвердження обґрунтованості своїх вимог позивач посилався на письмове повідомлення відповідача про те, що він відмовляється від договору про відступлення права вимоги ( цесії), оскільки вважає, що уклав його помилково, а тому він вважав, що цим порушено його право власності на зазначену суму банківського вкладу і підлягає захисту саме в такий спосіб.

Проте письмове повідомлення відповідача ОСОБА_4 про помилкове укладання договору відступлення права вимоги, як і письмове повідомлення відповідача ОСОБА_5 не припиняють зобов'язальних правовідносин та не обмежують цивільних прав учасників спірних правовідносин.

Крім того, у матеріалах справи відсутні дані про те, що відповідач ОСОБА_4 в установленому порядку ставила питання про розірвання зазначеного договору або визнання його недійсним. Не здійснював таких дій і відповідач ОСОБА_5

За таких обставин підстави для задоволення позову відсутні.

Суд не приймає до уваги, зокрема, положення п. 4 договору цесії, яким передбачено, що з моменту підписання цього договору до позивача переходить право власності на суму боргу (грошові кошти), визначену у п.2 цього Договору, оскільки за договором банківського вкладу передані вкладником кошти стають власністю банку, а у банку з цього моменту виникає обов'язок повернути суму вкладу та нараховані проценти.

За змістом ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до вимог ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Позивачем на виконання вимог ст. 60 ЦПК України не надано жодного доказу про повідомлення Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» про заміну кредитора.

За змістом ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З урахуванням викладених обставин та наведених норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду із позовом до відповідачів по вказаній справі про визнання права власності у судовому порядку, позивачем обрано не вірний спосіб захисту свого порушеного права, передбачених ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Статтею 1058 ЦК України вбачається, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов'язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому самому банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки за допомогою платіжної банківської картки).

З матеріалів справи та встановлених в судовому засіданні обставин вбачається, що позивач не звертався до банку з вимогою видачі грошових коштів, з метою реалізації свого права за договором цесії.

Ураховуючи все вище наведене позовні вимоги не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 11, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 224-226, 294 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 392, 512, 514, 516, 517, 526, 1058, 1060 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання права власності - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -