Ухвала суду № 53346678, 05.11.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1506/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 24 Кравчук В. М. Доповідач в апеляційній інстанції Міщенко С. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоМіщенка С. В.суддівСіренка Ю. В. , Трюхана Г. М. при секретаріКолеснику Я. В.

з участю позивача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» про визнання договору № 25793 від 18 жовтня 2011 року про користування електроенергією недійсним та відшкодування збитків, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Черкасиобленерго» про визнання договору № 25793 від 18 жовтня 2011 року про користування електроенергією недійсним та відшкодування збитків, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 04 жовтня 2010 року він звернувся до Шполянського РЕМ ПАТ «Черкасиобленерго» з метою отримання інформації про надання можливості опалення житлового будинку, крім твердопаливного котла, електроопалювальною установкою (електричним котлом) потужністю 6 кВт та відповідно призначення іншого тарифу для оплати за електроенергію.

Відповідно до п. 4 та п. 12 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених Постановою КМУ від 26 липня 1999 року № 1357, із змінами та доповненнями, за відсутності проектної документації на діючу електроустановку, ОСОБА_6 були замовлені та оплачені роботи по розробці технічних умов для збільшення потужності та виготовлення технічної документації, які виконали працівники відповідача.

26 жовтня 2010 року позивачу були видані технічні умови №61/23/2010, пунктом 2 яких передбачено збільшення дозволеної потужності існуючої установки з 1,3 кВт до 7,3 кВт (1,3 кВт на побутові потреби + 6 кВт на електрокотел) та робочий проект «Підключення трьохфазного вводу для електропостачання житлового будинку, опалення будинку» №63/10 КБ з однолінійною схемою елекрозабезпечення електроустановки.

07 жовтня 2011 року ОСОБА_6 звернувся до абонентського відділу Шполянського РЕМ та, беручи до уваги зміни істотних умов діючого договору про користування електроенергією №25171 від 28 березня 2011 року, надав відповідні документи для переукладення його з урахуванням змін.

18 жовтня 2011 року комісія відповідача, вивчивши надані документи, провела обстеження лічильника та елекроопалювальної установки, відповідно до поданої позивачем заяви, надала дозвіл на підключення та експлуатацію електричного котла, підписавши акт допуску.

Після повторного підключення будинку до своїх мереж, відповідач відмовився повертати оригінали документів, наданих 07 жовтня 2011 року і ОСОБА_6 змушений був звертатись до суду.

30 грудня 2011 року в ході судового засідання позивач отримав разом з іншими документами оригінал договору, але змін щодо лічильника трьохфазного обладнання та встановленого електрокотла в ньому не було, як і зміни ціни, чим йому були спричинені збитки, які полягали в переплаті ним коштів за користування електроенергією, постільки залишилась стара ціна.

У ході послідуючих судових спорів відповідач надав копію договору про користування електроенергією з новим номером 25793, нібито підписаного ОСОБА_6 18 жовтня 2011 року та додаток до нього - акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, що є невід'ємною частиною договору.

Положення даного договору не відповідають наданим позивачем документам. ОСОБА_6 стверджує, що не підписував вказаний договір та намагався зупинити його дію, шляхом подачі заяв з повторною подачею документів, але крім формальних відписок не отримав нічого. І навіть після закінчення строку дії договору 18 жовтня 2014 року відповідач надсилав завищені в чотири рази рахунки за електроенергію.

За час дії договору споживачем використано 33 204 кВт електроенергії, заплачено за неї 7 556,11 грн., при нормі 3 700 грн. 30 коп., тобто переплачено коштів вдвічі більше в сумі 3 855 грн. 81 коп.

Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_6 вимушений був звернутися до суду з даним позовом, який уточнив під час розгляду справи районним судом, і просив його задовольнити в повному обсязі, визнати договір № 25793 від 18 жовтня 2011 року та додаток до нього недійсними, стягнути з відповідача ПАТ «Черкасиобленерго» неправомірно нараховані кошти (переплату) за використану електроенергію в сумі 7 711 грн. 62 коп. та моральну шкоду в сумі 1 000 грн., що полягає в приниженні його честі та гідності та стягнути з відповідача понесені ним витрати, пов'язані з подачею позовної заяви в сумі 110 грн. 75 коп., в тому числі транспортні витрати 20 грн. та витрати на виготовлення ксерокопій документів на суму 90 грн. 75 коп.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

ПАТ «Черкасиобленерго» погодилося з ухваленим рішенням та апеляційної скарги не подавало.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на його невідповідність нормам матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначав, що відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалась про порушення свого права. ОСОБА_6 дізнався про існування оскаржуваного договору № 25793 від 18 жовтня 2011 року про користування електроенергією - 10 квітня 2013 року під час розгляду справи № 710/158/13-ц про стягнення з Шполянського РЕМ неправомірно нарахованих коштів за спожиту електроенергію, коли відповідач не вніс зміни до існуючого договору № 25171 від 28 березня 2011 року ,надавши новий договір з підробленим підписом ОСОБА_6

На підтвердження фальсифікації договору ОСОБА_6 надав районному суду оригінал договору № 25793 від 18 жовтня 2011 року без своїх підписів. Відмова останнього від посвідчення даного договору пов'язана з помилками в п.4.6 щодо повірки лічильника, в п.1.9 щодо точки підключення, в п.4.1 щодо невідповідності ціни (тарифу) та відсутності запису про наявність електрокотла для опалення будинку і дозволу на його підключення.

На даний час вказаний договір втратив чинність, а новий договір сторона відповідача відмовляється заключати з ОСОБА_6, надсилаючи завищені в 4 рази рахунки за використану електроенергію.

Посилаючись на вказані порушення, апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, доповнивши їх вимогою про стягнення витрат, пов'язаних з явкою до суду в сумі 503 грн. 35 коп., що були документально підтверджені.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону дане судове рішення відповідає, а посилання апелянта на вказані обставини та докази не дають підстав для задоволення його скарги.

Законодавством, яке регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням електричної енергії населенням (яке діяло в редакції на час вирішення спору) є Закони України «Про житлово-комунальні послуги», «Про електроенергетику», Порядок постачання електричної енергії споживачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.99 р. N 441 (зі змінами і доповненнями) (далі - Порядок), Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ України N 28 від 31.07.96 р. та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 02.08.96 р. N 417/442 (зі змінами і доповненнями) (далі - Правила).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

А споживач, за визначенням даного Закону, - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу;

Відповідно до вимог ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та Правил користування електричною енергією згідно із законодавством України.

Вказаним Порядком затверджено регулювання постачання електричної енергії шляхом встановлення граничних величин її споживання, які доводяться до споживачів як договірні величини у терміни, обумовлені договором.

Повідомлення про ці величини є невід'ємною частиною договору.

А пунктом 2 Порядку встановлено, що самовільне підключення - це споживання електричної енергії без укладення з енергопостачальником договору про користування електричною енергією або підключення з порушенням цих Правил.

ОСОБА_6 визнав, що він є споживачем електричної енергії, яку постачає ПАТ «Черкасиобленерго» .

А з матеріалів справи вбачається, що 26 жовтня 2010 року ОСОБА_6 отримав технічні умови № 61/23/2010, які є додатком № 1 до договору про приєднання до електричних мереж від Шполянського РЕМ ВАТ «Черкасиобленерго» /а.с. 11/.

Робочим проектом «Підключення трьохфазного вводу для електропостачання житлового будинку, опалення будинку» передбачено підключення споживача за допомогою силового кабелю марки AsXSn 4X16мм2 прокладеного від опори № 6, Л-1, ТП-774 с. Іскрено до контейнера зовнішньої установки, встановленого на негорючій конструкції житлового будинку у відповідності до вимог технічних умов /а.с. 13-17/.

28 березня 2011 року між ОСОБА_6 та ПАТ «Черкасиобленерго» було укладено договір про користування електричною енергією для населення №25/71, за умовами якого ОСОБА_6 отримав право на споживання електричної енергії, яку постачає ПАТ «Черкасиобленерго» в необхідних йому обсягах до потужності 1,3кВТ/а.с.8/.

Відповідно до акту допуску на підключення до електричної мережі електроустановки (для населення) від 18 жовтня 2011 року комісією в складі директора з енергозбуту Броварського В.М., начальника абонентського відділу Зачепа О.М., інженера ВТГ Тищенко О.О., інспектора енергонагляду РЕМ Жолобіцького Г.С. було встановлено, що на підставі наданої технічної документації та обстеження електроустановки для побутових потреб (опалення) можуть бути підключені до електричної мережі /а.с. 20/.

Після чого з 18 жовтня 2011 року ПАТ «Черкасиобленерго» як енергопостачальник постачав споживачеві ОСОБА_6 електричну енергію у необхідних йому обсягах відповідно до потужності 7,3 кВт електроустановок споживача (а не 1,3кВТ як це було передбачено договором про користування електричною енергією для населення №25/71 від 28 березня 2011 року), а ОСОБА_6 , як споживач , оплачував одержану електричну енергію за тарифами встановленими для населення Національною комісією регулювання електроенергетики (НКРЕ) на відповідні періоди по діючим нормам , як для осіб, що проживають у сільській місцевості в будинках, що не обладнані електрокотлами /а.с. 31-33, 36-48/ відповідно до умов договору №25793 від 18 жовтня 2011 року, що підтверджується платіжними документами , що були надані самим позивачем /а.с. 22-24/.

При цьому ця обставина була встановлена , крім того, рішенням Шполянського районного суду від 25.10.2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Черкасиобленерго», про неправильне нарахування коштів за користування електроенергією.

Але відповідно до висновків комплексної судово-технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи №531/15-23,№667/15-23 від 07.09.2015 року /а.с. 220-227/, підписи в договорі №25793 від 18 жовтня 2011 року виконані не ОСОБА_6, а іншою особою з ретельним наслідуванням будови зразків його підписів.

У зв'язку з чим позивач й просив визнати цей договір недійсним та, як наслідок, стягнути з відповідача ПАТ «Черкасиобленерго» неправомірно нараховані кошти (переплату) за використану електроенергію в сумі 7 711 грн. 62 коп. і моральну шкоду. Тому що вважає, що ПАТ «Черкасиобленерго» безпідставно нарахувало йому кошти за користування електроенергією на умовах, що передбачені цим договором, як для споживача, що не має установленого електроопалювального котла.

Представник ПАТ «Черкасиобленерго» в ході розгляду справи судом першої інстанції подав заяву про застосування наслідків пропущення позивачем строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_6 про визнання договору про користування електроенергією за №25793 від 18 жовтня 2011 року недійсним та відшкодування збитків /а.с.111/.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

В п.8 та п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до вимог ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Тому, враховуючи, що починаючи з 18 жовтня 2011 року ОСОБА_6 споживав електричну енергію, яку постачало ПАТ «Черкасиобленерго», в обсягах до 7,3 кВт год, а не 1,3кВт год., як це було передбачено договором укладеним з відповідачем 28 березня 2011 року, здійснював оплату по зобов'язаннях за спожиту електроенергію в зазначених об'ємах і на умовах, що передбачені саме договором №25793 від 18 жовтня 2011 року, то суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов до правильного висновку, що про наявність правовідносин передбачених договором від 18 жовтня 2011 року, позивачу було відомо з указаної дати.

Крім того ця обставина була встановлена судовим рішенням в іншій справі за участю цих сторін, а отже, відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, не підлягає доказуванню.

Відповідно до вимог ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Тому враховуючи, що відповідач ПАТ «Черкасиобленерго» під час розгляду справи судом першої інстанції подав заяву про застосування наслідків пропущення позивачем строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_6 про визнання договору про користування електроенергією за №25793 від 18 жовтня 2011 року недійсним та відшкодування збитків, чим визнав той факт, що зі сторони відповідача було допущено порушення прав позивача в частині, що стосується укладення спірного договору №25793 від 18 жовтня 2011 року, та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, - колегія суддів приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_6 звернувся з даним позовом до ПАТ «Черкасиобленерго» 13.02.2015 року, тобто більше як через три роки з дати, коли почали діяти правовідносини, передбачені договором 25793 від 18 жовтня 2011року, який позивач просив визнати недійсним, то суд, встановивши, що право позивача було порушене, правомірно відмовив у задоволенні даного позову з підстав, що передбачені ч.4 ст.267 ЦК України.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Апелянт не надав суду доказів, які б спростовували вищевказані висновки суду першої інстанції, як не надав апеляційному суду і доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалив рішення на підставі наданих сторонами та досліджених у судовому засіданні доказів, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, вірно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування за наведеним у скарзі доводами колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303,307,308,314,315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2015 року - відхилити.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» про визнання договору № 25793 від 18 жовтня 2011 року про користування електроенергією недійсним та відшкодування збитків- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.

Головуючий :

Судді :