Рішення № 53339328, 05.11.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 382/185/15-ц Головуючий у І інстанції Кисіль О. А.Провадження № 22-ц/780/5554/15 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я. С.Категорія 19 05.11.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

05 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Роговської Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 12 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 11 липня 2013 року між ним та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір оформлення авансу, відповідно до якого він передав відповідачам аванс в розмірі еквівалентному 10 000 доларів США в рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1, після оформлення відповідачами спадщини та визначення кадастрового номеру земельної ділянки.

Проте, позивач вказує, що відповідачі належним чином не підготували документи для оформлення договору купівлі-продажу, а враховуючи те, що протягом тривалого часу договір не був оформлений, фінансовий стан позивача погіршився, на час звернення із позовом він не має можливості придбати вказане майно, то він звернувся до відповідачів з проханням про повернення сплаченого ним авансу, проте йому було відмовлено у поверненні сплачених коштів.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 12 серпня 2015 року позов було задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 231 900 грн. авансу та 1581 грн. судових витрат.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій просили його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що він надавав кошти саме у доларах США, а не у гривнях, а неукладення основного договору відбулося з вини позивача, через що, на його думку, суд безпідставно задовольнив позовні вимоги. Також, вважає, що за законом місцевий суд мав перевести іноземну валюту в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, а не на день уточнення позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1 ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь в справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Однак зазначеним вимогам закону рішення відповідає не у повній мірі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не вчинили необхідних дій для укладення договору купівлі-продажу та у добровільному порядку не повернули позивачеві виплачені ним кошти, то з відповідачів необхідно солідарно стягнути суму коштів, що еквівалентна 10 000 дол. США, із врахуванням курсу долара США відповідно до гривні станом на момент збільшення ОСОБА_4 позовних вимог.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 11 липня 2013 року між позивачем та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір, відповідно до якого сторони зобов'язувалися у майбутньому укласти договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1, після оформлення відповідачами спадщини та визначення кадастрового номеру земельної ділянки (а. с. 7).

Відповідно до п.1.1 вказаного договору покупець, ОСОБА_4 передав продавцям, відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в якості авансу суму в розмірі еквівалентному 10 000 доларів США за будинок, господарські будівлі і споруди, та земельну ділянку, орієнтовною площею 0,11 га, що розташовані в АДРЕСА_1.

Відповідно до п. п. 3.2. даного договору, покупець домовилися оформити нотаріально договір купівлі-продажу цього будинку після оформлення спадщини та визначення кадастрового номеру на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до п. 13 Постанови Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті, суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Відповідно до інформації про курс іноземних валют по відношенню до гривні, що міститься на сайті НБУ (www.bank.gov.ua), станом на день ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, тобто 12 серпня 2015 року, курс долара США відповідно до гривні становив 21, 37 грн. (а. с. 115).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вірно визначивши норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору та правильно встановивши суть правовідносин, що склались між сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідачів авансового платежу.

Однак, задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції безпідставно стягнув кошти за курсом долара США відповідно до гривні на час уточнення позовних вимог-12.08.2015року, а не станом на день ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, тобто 12 серпня 2015 року, коли курс долара США відповідно до гривні становив 21грн.37коп., а тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем аванс у розмірі 213 715 грн.

Разом з тим, вимога позивача про солідарне стягнення коштів із відповідачів не підлягає задоволенню, оскільки солідарне стягнення авансу не передбачене ні договором, ні нормами чинного законодавства, тому обов'язок повернення зазначених коштів необхідно покласти в рівних частинах на обох відповідачів - по 106 857 (сто шість тисяч вісімсот п'ятдесят сім) грн. 50 коп. з кожного.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу лише в зазначеній частині, тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 12 серпня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 по 106 857 (сто шість тисяч вісімсот п'ятдесят сім) грн. 50 коп. з кожного та судові витрати у рівних частинах по 790 грн. 50 коп. з кожного.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: