Ухвала суду № 53328138, 11.11.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/3341/15-ц Номер провадження 22-ц/775/615/2015

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2015 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого - Канурної О.Д.,

суддів - Гапонова А.В., Никифоряк Л.П.

при секретарі - Бондарчуку І.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Артемівську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Виконавчого комітету Краматорської міської ради, третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсними рішення Виконавчого комітету Краматорської міської ради частково, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу квартири, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності та поділ майна та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_1, ОСОБА_2, Виконавчого комітету Краматорської міської ради про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на ? частку квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 липня 2015 року,-

В С Т А Н О В И В:

В березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Краматорського міського суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_1, ОСОБА_2, Виконавчий комітет Краматорської міської ради про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на ? частку квартири.

В обґрунтування позову посилалася на те, що 18.09.1962 року між нею і відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, від котрого мають двох дітей: доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 і сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

На підставі рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради № 119 від 30.03.1970 року ОСОБА_2 було видано ордер № 126 від 23.04.1970 року на трьохкімнатну квартиру жилою площею 41,37 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

У відповідності до рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради № 402 від 02.09.1987 року відбулося перенумерування будинку АДРЕСА_2.

Вказана квартира належала Житлово-будівельному кооперативу «Луч», членом якого був ОСОБА_2.

З березня 1969 року нею разом з ОСОБА_2 сплачувались пайові внески за вищевказану квартиру. За час шлюбу за сумісні кошти було сплачено відповідне паєнагромадження в сумі 4550 руб., що становило повну загальну вартість паєнагромадження (повного розміру пайового внеску) даної квартири.

02.10.1990 року шлюб між нею і ОСОБА_2 було розірвано. Після розірвання шлюбу вона з ОСОБА_2 відновила спільні відносини та почали з 1990 року проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу у вказаній квартирі до 1995 року. Крім того, в даній квартирі проживав їх син ОСОБА_6 і донька ОСОБА_5, яка знялася з реєстрації та виїхала з даної квартири в 1985 році. В 1995 році вона разом з ОСОБА_2 прийняли рішення переїхати на постійне місце проживання у жилий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3, який вона успадкувала після смерті її матері, а квартиру за адресою: АДРЕСА_1 залишили для постійного проживання сину ОСОБА_6.

У січні 2015 року, коли вона була на новорічних святах у їхнього сина ОСОБА_3, син випадково повідомив їй, що він ще в січні 2008 року купив у ОСОБА_2 їхню спільну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Вважає, що ОСОБА_2 порушив її право на спірну квартиру і розпорядився даною квартирою без її згоди, уклавши з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу даної квартири.

Просила суд визнати недійсним рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради № 410 від 17.09. 2003 року в частині оформлення документів та видачі свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_2 на кооперативну квартиру АДРЕСА_1. Визнати недійсним свідоцтво про право власності на кооперативну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що видане 25.09.2003 року виконавчим комітетом Краматорської міської ради на ім'я ОСОБА_2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений 31.01.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений державним нотаріусом Першої Краматорської державної нотаріальної контори Фареник О.О., реєстровий номер 2-834. Визнати квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Поділити квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 наступним чином: визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до суду до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_1, ОСОБА_2, Виконавчий комітет Краматорської міської ради про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на ? частку квартири.

В обґрунтування позову посилалася на те, що вона з ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі з 03.06.1995 року по теперішній час. Від шлюбу мають двох дітей: повнолітнього сина ОСОБА_8 та неповнолітню доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3. Під час шлюбу за сумісні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1, де вони мешкають і зараз. Договір купівлі-продажу був оформлений на ім'я чоловіка ОСОБА_3 та нотаріально посвідчений. Вона з чоловіком зробили в квартирі ремонт, а саме: замінили міжкімнатні і вхідні двері, сантехніку у туалеті та ванній кімнаті, кахелем виклали стіни, замінили шпалери у кімнатах, зробили ремонт на кухні, натяжну стелю у прихожій кімнаті. ОСОБА_3 зареєстрований у спірній квартирі, але постійно проживає з ОСОБА_1 у АДРЕСА_3. Влітку 2014 року вона припинила з ОСОБА_3 сімейні стосунки.

Просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, придбану відповідно до договору купівлі-продажу 31 січня 2008 року, посвідченого нотаріусом Першої краматорської нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі № 2-834 на ім'я ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно 19.03.2008 року, номер витягу 18155851. Визнати за нею право власності на ? частини квартири АДРЕСА_1. У позові ОСОБА_1 відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 суму судового збору 1185 грн.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 29 липня 2015 року поновлено строк позовної давності на звернення ОСОБА_1 до суду.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Виконавчого комітету Краматорської міської про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради частково, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу квартири, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності та поділ майна, задоволено.

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради № 410 від 17.09.2003 року в частині оформлення документів та видачі свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_2 на кооперативну квартиру АДРЕСА_1.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на кооперативну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що видане 25.09.2003 року виконавчим комітетом Краматорської міської ради на ім'я ОСОБА_2.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений 31.01.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Фареник О.О., реєстровий номер 2-834.

Визнано квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третьої особи ОСОБА_1, ОСОБА_2, Виконавчий комітет Краматорської міської ради про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на ? частку квартири відмовлено.

Додатковим рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 16 вересня 2015 року стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір на користь позивача ОСОБА_1 в розмірі 81,20 грн. та з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 у розмірі 81,20 грн.

Частину судових витрат у розмірі 81,20 грн. віднесено за рахунок держави.

З рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 29 липня 2015 року не погодилася позивач по зустрічному позову - ОСОБА_4 і оскаржила його в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм процесуального і матеріального права. Просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги по зустрічному позову задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_4 не з'явилася, хоча своєчасно і належним чином була повідомлена про час і місце розгляду справи, що підтверджується телефонограмою, зареєстрованою в журналі телефонограм № 3 за № 642 (том № 2, а.с. 70).

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з'явилася, хоча своєчасно і належним чином була повідомлена про час і місце розгляду справи, надала до суду письмову заяву про розгляд справи в її відсутність.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_2 не з'явився, хоча своєчасно і належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, надав до суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутність.

В судове засідання апеляційного суду представник Виконавчого комітету Краматорської міської ради не з'явився, хоча своєчасно і належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, надав до суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутність.

Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши пояснення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9, який просив апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, пояснення ОСОБА_3, представника ОСОБА_2, ОСОБА_1 - ОСОБА_10, які просили відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 18.09.1962 року, який було розірвано 03.10.1990 року.

На підставі рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради № 119 від 30.03.1970 року було видано ОСОБА_2 ордер №126 від 23.04.1970 року на право заняття трьохкімнатної квартири жилою площею 41,37 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належала Житлово-будівельному кооперативу «Луч», членом якого був ОСОБА_2 У відповідності до рішення виконавчого комітету Краматорської міської ради № 402 від 02.09.1987 року, відбулося перенумерування будинку АДРЕСА_2

Після розірвання шлюбу 03.10.1990 року, позивачка ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 відновили сімейні відносини та продовжили з того ж, 1990 року, проживати разом однією сімєю без реєстрації шлюбу у спірній квартирі, були пов'язані спільним побутом, мали спільні права та обов'язки. Після розірвання шлюбу, позивачка разом з ОСОБА_2 постійно проживали у вищезазначеній квартирі однією сімєю без реєстрації шлюбу до 1995 року. В 1995 році позивачка разом з ОСОБА_2 прийняли спільне рішення переїхати на постійне проживання у жилий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, де вони мешкають разом однією сімєю без реєстрації шлюбу до цього часу, а їх квартиру за адресою: АДРЕСА_1 залишили для постійного проживання сину ОСОБА_3

Під час зареєстрованого шлюбу, позивачем ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 за сумісні кошти було сплачено відповідне паєнагромадження в сумі 4550 руб., що становило на той час повну загальну вартість паєнагромадження (повного розміру пайового внеску) даної квартири. У повному обсязі даний пайовий внесок був погашений подружжям ОСОБА_2 станом на 01.10.1985 року.

Між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 після виплати пайових внесків за дану квартиру у повному обсязі існувала домовленість про те, що в подальшому вони разом оформлять їх право спільної власності на дану квартиру, а при необхідності в добровільному порядку вирішать питання про поділ вказаної квартири шляхом укладання між собою угоди про поділ паєнагромадження на спірну квартиру, оскільки воно є їх спільною власністю, а також кожному з колишнього подружжя можливо виділити ізольоване приміщення в займаній ними квартирі, тому як дана квартира є трьохкімнатною. На підставі даної угоди ОСОБА_1 бажала подати до ЖБК «Луч» відповідну заяву про її вступ до членів ЖБК «Луч». При цьому, дана угода про поділ паю є обов'язковою для ЖБК «Луч» при вирішенні питання про членство іншого з подружжя ОСОБА_1 в даному кооперативі. Після прийняття ОСОБА_1 до членів ЖБК «Луч», вони разом з ОСОБА_2 мали отримати в ЖБК «Луч» відповідну довідку про сплату ними, як членами ЖБК «Луч», у повному обсязі пайових внесків за кооперативну квартиру за адресою: АДРЕСА_1. За цих обставин та на підставі вказаних документів, Виконавчий комітет Краматорської міської ради мав винести відповідне рішення про оформлення документів та видачі свідоцтва про право спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на кооперативну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, на підставі якого видати відповідне свідоцтво про право власності на дану кооперативну квартиру. При цьому будь-які строки спільного оформлення даної квартири між позивачкою та ОСОБА_2 не оговорювались.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що паєнагромадження за спірну квартиру, що було сплачено за сумісні кошти під час шлюбу подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а після його повної сплати - спірна квартира, є спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 В 2003 році ОСОБА_2, всупереч домовленостей з ОСОБА_1, самостійно отримав у ЖБК «Луч» довідку про сплату ним пайового внеску на вищевказану квартиру та звернувся до виконавчого комітету Краматорської міської ради із завою про оформлення права особистої власності на вказану квартиру. Відповідно до свідоцтва про право власності від 25 вересня 2003 року виконавчого комітету Краматорської міської ради, кооперативна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (том № 1, а.с. 69). Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Крім того, із матеріалів справи вбачається і проти цього не заперечували сторони в судовому засіданні апеляційного суду про те, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживають разом однією сім'єю. 31.01.2008 року, ОСОБА_2, всупереч попередніх домовленостей з ОСОБА_1, самостійно розпорядився спірною квартирою шляхом укладення з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу квартири. При цьому ОСОБА_1 при укладанні договору купівлі-продажи спірної квартири не була і письмової та нотаріально засвідченої згоди ОСОБА_2 на укладання цього договору не надавала. Про факт укладання вказаного договору позивач ОСОБА_1 була обізнана лише в 2015 році. За таких обставин ОСОБА_1 не знала і не могла своєчасно знати про дії ОСОБА_2 в 2003 році про оформлення на його ім'я права особистої приватної власності на спірну кооперативну квартиру і про дії ОСОБА_2 в 2008 році щодо одноособового розпорядження квартирою без згоди ОСОБА_1 шляхом укладання купівлі-продажу квартири, оскільки ні ОСОБА_2, ні будь-які інші особи не повідомляли ОСОБА_1 про ці дії, вчинені ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що суд першої інстанції незаконно поновив строк позовної давності на звернення ОСОБА_1 до суду, є безпідставними з наступних підстав.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з частиною 5 вищевказаної статті, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права чи про особу, яка порушила право.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач по первісному позову ОСОБА_1 дізналася про порушення свого права в січні 2015 року.

Суд першої інстанції на підставі глибокого аналізу всіх обставин по справі зробив висновок про поважність причин прогаяння позовної давності.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк позовної давності на звернення ОСОБА_1 до суду було пропущено з поважних причин і поновив строк позовної давності ОСОБА_1 на звернення до суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що суд першої інстанції не з'ясував, що Виконавчий комітет Краматорської міської ради і Краматорська міська рада є різними юридичними особами і відповідно до довіреності ОСОБА_11 уповноважена представляти інтереси Краматорської міської ради, але вказана юридична особа у цій справі участі не приймає, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 246 ЦК України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року передбачено, що згідно зі статтею 38 ЦПК особи, які беруть участь у цивільній справі, можуть брати у ній участь особисто або через представника. Повноваження представника сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, посвідчені документами, зазначеними в частинах першій-третій статті 42 ЦПК.

Згідно з частиною 3 статті 42 ЦПК України, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи (за наявності).

В матеріалах справи є довіреність Виконавчого комітету Краматорської міської ради, якою головному спеціалісту юридичного відділу Краматорської міської ради довіряється бути представником Краматорської міської ради у судових органах першої, апеляційної, касаційної інстанцій (том № 1, а.с. 141).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що суд першої інстанції не застосував вимоги частини 3 статті 15 Закону України «Про власність» і не врахував ту обставину, що ОСОБА_2, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування набув право власності на це майно і мав право розпоряджатися ним на свій розсуд, в тому числі продати, є безпідставними, оскільки статтею 16 Закону України «Про власність», яка діяла на час виникнення спірних відносин передбачалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю Української РСР.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про власність» передбачено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про власність», член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 18.09.1987 року «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» (із змінами) передбачено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст.146 ЖК України, ст.15 Закону «Про власність», п.43 Примірного Статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім'ю (статті 22, 24, 28, 29 КпШС України), враховуючи таке:

-пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах;

-до повної сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право власності на частку у паєнагромадженні, а після завершення сплати - про право на частку в праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні.

Як вбачається із пункту 6-I вищевказаної Постанови, відповідно до пункту 1 ст. 17 Закону «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім'ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім'ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

Відповідно до ч.1 ст.146 Житлового кодексу Української РСР, поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду.

Пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 року № 186 передбачено, що поділ квартири між членом житлово-будівельного кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя можливо виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а при відсутності згоди - за рішенням суду.

Угода між колишнім подружжям про поділ паю є обов'язковою для кооперативу і виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів при вирішенні питання про членство іншого з подружжя в кооперативі. При наявності рішення суду про поділ паю особа визнається членом кооперативу з моменту набрання рішенням суду законної чинності.

Частиною 1 статті 22 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Як вбачається із частини 1 ст. 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до частини 3 ст. 29 КпШС України, для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

ОСОБА_2 при укладанні 31.01.2008 року договору купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_3 діяв без згоди іншого співвласника вказаної квартири ОСОБА_1, чим порушив майнове право спільної власності на квартиру ОСОБА_1 Про дану обставину ОСОБА_1 була обізнана лише в січні 2015 року.

Частиною 2 статті 369 ЦК України передбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Частиною 1 статті ст.65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до частини 2 вищевказаної статті, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до ч.1 ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Частиною 1 ст.70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч.2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що суд першої інстанції зробив незаконний висновок про те, що позовна заява ОСОБА_4 є зустрічним позовом, є безпідставними з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 123 ЦПК України, відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 27 березня 2015 року залучено по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Виконавчого комітету Краматорської міської ради про визнання права власності як третю особу ОСОБА_4 (том № 1, а.с. 96).

Статтею 125 ЦПК України передбачено, що положення статей 123 і 124 цього Кодексу застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року передбачено, що судам слід мати на увазі, що оскільки від належного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, позову третьої особи із самостійними вимогами та об'єднання та роз'єднання позовів залежить своєчасний і правильний розгляд заявлених вимог, то ці процесуальні дії необхідно провадити у точній відповідності з правилами, встановленими статтями 123-126 ЦПК.

Відповідач має право пред'явити зустрічний позов до або під час попереднього судового засідання (частина перша статті 123 ЦПК), а треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу шляхом пред'явлення позову до однієї чи обох сторін до закінчення судового розгляду (частина перша статті 34 ЦПК).

Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однією з них залежить вирішення інших.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 02 квітня 2015 року відповідно до вимог ЦПК України об'єднано в одне провадження позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Краматорської міської ради, ОСОБА_3, про визнання права власності та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору по справі - ОСОБА_4, який пред'явлений до ОСОБА_2, Краматорської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності та розподіл нерухомого майна - в одне провадження (том № 1, а.с. 138).

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 висновків суду першої інстанції не спростовують.

Ніяких нових обставин, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та давали б підстави для проведення апеляційним судом переоцінки, зробленої судом першої інстанції, в апеляційному суді не наведено та нових доказів не надано.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовними для скасування чи зміни рішення, у справі не встановлено.

З урахуванням наведенного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначився з характером виниклих спірних правовідносин та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 липня 2015 року і задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 немає.

Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 29 липня 2015 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді