Ухвала суду № 53325919, 03.11.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2015 р. Справа № 815/6199/14

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жука С.І. судді - Потапчука В.О. судді - Шеметенко Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 499-14 від 06.10.2014 року, зобов'язання вчинити певні дії, за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 157-15 від 05.03.2015 року, зобов'язання вчинити дії, -

встановиЛА:

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з адміністративними позовами до Державної міграційної служби України про визнання неправомірними та скасування рішень ДМС України № 499-14 від 06.10.2014 року та № 157-15 від 05.03.2015 року, відповідно, якими позивачам було відмовлено у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, а також зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_4 особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язання прийняти рішення про визнання ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року позови ОСОБА_4 та ОСОБА_5 об'єднані в одне провадження, оскільки вказані особи є подружжям.

Суд першої інстанції своєю постановою від 08 вересня 2015 року адміністративний позов ОСОБА_4 - задовольнив частково.

Визнав неправомірним та скасував рішення Державної міграційної служби України № 499-14 від 06.10.2014 року про відмову ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язав Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В решті позову - відмовив.

Адміністративний позов ОСОБА_5 - задовольнив частково.

Визнав неправомірним та скасував рішення Державної міграційної служби України № № 157-15 від 05.03.2015 року про відмову ОСОБА_5 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язав Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В решті позову - відмовив.

Державна міграційна служба України не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивачів відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державна міграційна служба України посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, або у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апелянта в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є громадянкою Сирійської арабської республіки, уродженкою м. Алеппо, постійне місце проживання в АДРЕСА_1. За національністю араб, за релігійними переконанням мусульманка-сунітка. Рідна мова - арабська, іншими мовами заявниця не володіє. За сімейним станом одружена з 2003 року на громадянині Сирії на установчі дані ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з яким має спільних дітей - доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 та доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 Заявниця має початкову освіту-6 класів. Ніколи не працювала. Заявниця не була членом жодної політичної, молодіжної чи громадської організації на території Сирії. На території Сирії родичів не залишилось. Брати: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_9; сестри: ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_10, ОСОБА_13 ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_11, ОСОБА_4 ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_12, ОСОБА_15 ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_13, мати - ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_14 та батько - ОСОБА_22 ІНФОРМАЦІЯ_14 - перебувають у лагері для біженців у Туреччині. Заявниця покинула Сирію в грудні 2012 року. При виїзді мала національний паспорт. Виїхала автомобільним транспортом разом із чоловіком та трьома неповнолітніми дітьми та прямувала до Туреччини (м. Орфа). До України потрапила 05.03.2013 року офіційно, на підставі національного паспорту та візи типу "С" разом із чоловіком та трьома неповнолітніми дітьми. Пункт перетину кордону - міжнародний аеропорт "Одеса".

18 квітня 2013 року ОСОБА_4 звернулась до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області з заявою № 93 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України.

24 травня 2013 року наказом №39 першого заступника начальника Управлінні у справах біженців та іноземців ГУДМС України в Одеській області у відповідності до ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_15, особова справа №20130D0122.

20 серпня 2014 року за результатами розгляду особової справи №2013000122 ОСОБА_4 Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області на підставі абз. 4 п.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" склало висновок про доцільність відмови громадянці Сирії ОСОБА_4 у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

06.10.2014 року рішенням Державної міграційної служби України № 499-14 ОСОБА_4 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.І ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.І ст.1 Закону, відсутні. У висновку, зокрема, зазначено, що військові дії у країні громадянської належності не є підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також міграційний орган зазначив, що заявниця не надала жодних переконливих пояснень або тверджень реального ризику бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

29 жовтня 2014 року громадянин ОСОБА_4 отримала повідомлення Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області за № 61 від 14 жовтня 2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі рішення ДМС України № 499-14 від 06 жовтня 2015 року.

Також, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином Сирійської Арабської Республіки, уродженцем м.Дамаск, постійне місце проживання в АДРЕСА_2. За національністю араб, за релігійними переконанням мусульманин-суніт. Рідна мова - арабська, іншими мовами заявник не володіє. Позивач в Сирії військову службу не проходив, є військовозобов'язаним. За сімейним станом одружений з 2003 року на громадянці Сирії на установчі дані ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_17, з якою має спільних дітей - доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 та доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 В Сирії залишився проживати батько позивача ОСОБА_23 ІНФОРМАЦІЯ_18 Мати ОСОБА_17 ІНФОРМАЦІЯ_19, сестра ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_20 проживає в Туреччині разом з чоловіком. Сестра позивача ОСОБА_18 ІНФОРМАЦІЯ_21 проживає в Україні в м. Одесі. Позивач має неповну середню освіту - 8 класів. На Батьківщині працював на кондитерській фабриці. ОСОБА_5 не був членом жодної політичної, молодіжної чи громадської організації на території Сирії. Позивач виїхав з Сирії в грудні 2012 року автомобільним транспортом разом із дружиною та трьома неповнолітніми дітьми, сестрою та мамою в напрямку Туреччини (м. Орфа). При виїзді мав національний паспорт. На території Туреччини перебував до 05.03.2013 року. До України прибув 05.03.2013 року офіційно, на підставі національного паспорту та візи типу "С", разом із дружиною та трьома неповнолітніми дітьми. Пункт перетину кордону - міжнародний аеропорт "Одеса".

18 квітня 2013 року ОСОБА_5 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області з заявою № 95 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України.

24 липня 2013 року наказом №60 першого заступника начальника Управління у справах біженців та іноземців ГУДМС України в Одеській області у відповідності до ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_22, особова справа №20130D0121.

15.12.2014 року за результатами розгляду особової справи №20130D0121 ОСОБА_5, Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області на підставі абз. 4 п.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" склало висновок про доцільність відмови громадянину Сирії ОСОБА_5 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

05 березня 2015 року рішенням Державної міграційної служби України № 157-15 ОСОБА_5 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.І ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.І ст.1 Закону, відсутні. У висновку, зокрема, зазначено, що військові дії у країні громадянської належності не є підставою для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також міграційний орган зазначив, що заявник не надав жодних переконливих пояснень або тверджень реального ризику бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

23 квітня 2014 року громадянин ОСОБА_5 отримав повідомлення Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області за № 204 від 23 березня 2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі рішення ДМС України № 157-15 від 05 березня 2015 року.

Відповідно до п.1 ч.І ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.І ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.І ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно з ч.5 ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє

підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст. 1 Закону України ''Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Як встановлено в ході розгляду справи, подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до органів міграційної служби, мотивуючи свої заяви неможливістю повернення на батьківщину через громадянську війну в Сирії. При цьому, з матеріалів особової справи позивача вбачається, що позивач ОСОБА_5 є військовозобов'язаним, проте воювати проти свого народу він не бажає.

Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року и протоколу 1967 року (п. 171): "... якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування".

Крім того, як вбачається з інформації по країні походження про ставлення до дезертирів у Сирії на даний момент: Оперативне Керівництво Home Office Великобританії по Сирії від 15 січня 2013 року: "...сирійський уряд є жорстоко репресивним до інакомислення і свободи совісті які не є офіційно визнані в країні. Рівень смертей з вини влади з березня 2011 року неухильно зростає. Велика кількість солдатів було вбито за спробу втечі або за відмову відкривати вогонь по мирних жителях. У ході нинішнього конфлікту сирійська влада, ймовірно, потребує все більше призовників, щоб підтримати президента Асада. З урахуванням ситуації в Сирії, коли заявник є дезертиром з Сирійської армії, або може підлягати призову на військову службу після повернення, буде доречно надавати таким особам притулок, тому що сирійська влада буде розглядати їх як противників режиму".

При цьому, згідно інформації по країні походження, наданої відповідачем, Президент Сирії Башар Асад підписав указ № 32 від 2015 року про надання загальної амністії та звільнення від відповідальності за відхилення від призиву до лав збройних сил для всіх громадян, як в середині країни, так і зовні за злочини, передбачені законом "Про військовий обов'язок та військовій службі", які скоєні до 25 липня 2015 року.

З урахуванням зазначеної інформації, судова колегія погоджується з доводами відповідача, що позивач при поверненні на батьківщину не буде розглядатися сирійською владою як противник режиму, а тому позивач ОСОБА_5 не зазнаватиме переслідувань за політичною ознакою.

Разом з тим, згідно інформації компетентних інформаційних джерел: "Великобританія: Home Office, "Інформація по країні і Керівництво - Сирія: Безпека й гуманітарна ситуація", грудень 2014", рівень насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує їх життю, або особистої недоторканності. Внутрішнє переміщення в межах Сирії, з метою уникнути ризику невибіркового насильства занадто малоймовірно, щоб відповідати вимогам "можливості" і розумності через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини Сирії в іншу, а також непередбачуваність ситуації насильства в області пропонованого переміщення в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо-переміщених осіб.

Крім того, з останніх інформаційних матеріалів ЗМІ вбачається, що територія м. Алеппо, де проживали позивачі, знаходиться під перехресним вогнем силовиків, в тому числі часто піддається ракетним та мінометним обстрілам, а також на території міста неодноразово були скоєні теракти, що призводить до масової загибелі людей.

По даним ООН в Сирії з березня 2011 року збройний конфлікт, що забрав життя більш ніж 150 тисяч людей. Згідно інформації, станом на 07.02.2015 року, в м. Алеппо за результатами мінометних обстрілів бойовиків постраждали 26 осіб. По даним міжнародної правозахисної компанії Amnesty International від 05.03.2015 року, урядові війська Сирії продовжують використовувати так звані "бочкові бомби" проти цивільного населення. У доповіді у першу чергу йдеться про ситуацію у м. Алеппо, де тільки в квітні місяці було застосовано 85 "бочкових бомб", які розірвались в школах, лікарнях, мечетях та ринках. Також, за даними Amnesty International, в результаті таких бомбардувань у м. Алеппо у 2014 році загинули 3000 осіб, а по всій Сирії з 2012 року - більш 11 тисяч людей.

З карти конфлікту в Сирії станом на 31.05.2015 року, м. Алеппо є перехрестям найбільш активної зони конфлікту між урядовою армією Сирії, опозиційними військами та курдським ополченням, крім того в декількох десятках кілометрів на північному сході від м.Алеппо знаходиться велика територія, яка підконтрольна терористичній організації "Ісламська держава".

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, яка відображена в рішенні від 28.06.2011 року № 8319/07 та 11449/07 у справі Суфі і Ельмі проти Сполученого

Королівства - повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Окрім того, згідно офіційної позиції УВКБ ООН від жовтня 2014 року, на даний момент майже всі райони країни (Сирії) охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угрупування "Ісламська держава Іраку і аль-Шама" зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає у збройні сутички з антиурядовими збройними групами, курдськими силами ("Загонами народної самооборони", ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в угрупування "Ісламська держава Іраку і аль-Шама" 23 вересня 2014 привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщенню людей і руйнування інфраструктури країни.(ч.2 Рекомендацій з питань міжнародного захисту щодо осіб, які залишають САР УВКБ ООН від жовтня 2014 року).

Відповідно до ч.4 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, за наявними даними, до квітня 2014 кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тисяч осіб. Найбільше число документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамаск, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама. Повідомляється, що погіршення стану сирійської системи охорони здоров'я призвело до тисяч смертей від хронічних захворювань, яким можна було запобігти в звичайних умовах, а також до передчасних смертей від звичайно несмертельних інфекційних захворювань, захворювань, що виникають у новонароджених, і недоїдання. Крім того, в результаті конфлікту сотні тисяч людей отримали поранення, які часто призводять до тривалої непрацездатності, а ще більше людей страждають від наслідків психологічних травм, викликаних тим, що вони стали свідками насильства, втрати членів сім'ї.

Згідно ч.31 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці "на місці", могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.

Відповідно до ч.34 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.

Згідно ч.36 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, солідарність може і повинна виражатися за допомогою забезпечення належного звернення та захисту відносно малих груп сирійців, які прибувають безпосередньо з Сирії, через країни регіону або морем в більш віддалені країни, а також за допомогою надання їм доступу на територію і до оперативних і справедливим процедурам розгляду клопотань про надання притулку. Необхідні великодушні підходи до захисту, що виражаються в незастосування санкцій до тих, хто прибуває без документів, що засвідчують особу (або іншим неправомірним чином), і

в високому рівні позитивних рішень за клопотаннями про статус біженця поряд з наданням супутніх прав.

Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування загрози життю позивачів, їх безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

З інформації по країні походження вбачається, що кількість Сирійських біженців в Туреччині перевищило 1,6 млн. людей, у зв'язку з чим, у даній країні переповнені школи та структури з охорони здоров'я, напруга у забезпеченні водою, забезпечення санітарними умовами та електроенергією, а також відсутнє нормальне житло. Приблизно 85% сирійців в Іорданії та Туреччині проживають поза таборами біженців, при цьому більшість з них знаходяться у стані повної бідності. Крім того, згідно інформації УВКБ ООН, 12 серпня 2015 року Туреччина тимчасово зачинила контрольно-пропускний пункт Джильвегьозю в провінції Хатай, неподалік від сирійського міста Баб-аль Хава. Тимчасові табори біженців переповнені. В пошуках кращого життя біженці покидають табори, що викликає зростаюче незадоволення з боку місцевого населення. Турецька влада заявляє, що має намір відправити усіх сирійців на батьківщину, де будуть створені особливі зони безпеки під контролем гуманітарних організацій та підрозділів "Вільної сирійської армії".

Таким чином, серед фактів, повідомлених ОСОБА_4, ОСОБА_5 та з урахуванням вищенаведеної інформації по країні походження, вбачаються підстави для надання позивачам захисту в Україні відповідно до умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки існує реальна загроза для позивачів у разі повернення на батьківщину бути підданим тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, враховуючи, що позивачі не бажають повернутися до Сирії внаслідок зазначених побоювань.

За таких обставин, формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачами, призвело до прийняття протиправних рішень щодо відмови ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у наданні їм захисту.

На підставі матеріалів справи та оцінки представлених доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позови ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 499-14 від 06.10.2014 року, зобов'язання вчинити певні дії, за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 157-15 від 05.03.2015 року, зобов'язання вчинити дії, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням до Вищого адміністративного суду України в порядку статті 212 КАС України.

Головуючийсуддя С.І. Жук суддя В.О. Потапчук суддя Л.П. Шеметенко