Постанова № 53325707, 03.11.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року № 876/9418/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участю секретаря судових засідань: ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Остапчук Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

22.08.2014 ФОП ОСОБА_4 звернувся в суд із адміністративним позовом до Луцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області, правонаступником якої є Луцька ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.08.2013 №№ 0006911702, 0006891702.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність висновків податкового органу про нереальність господарських операцій з ПП «Техстандартпроект», які викладені у акті перевірки від 31.07.2013 № 318/17.3/3025809616, на підставі якого прийнято оскаржені податкові повідомлення-рішення, оскільки сторони договорів в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними документами. Контрагент підприємства на момент проведення господарських операцій не був припинений та був зареєстрований платником ПДВ, тобто, на думку позивача, володіє необхідною податковою правосуб'єктністю. Первинні документи по господарським операціям з ПП «Техстадартпроект» позивач надати не в змозі, оскільки вони були вилучені працівниками УБОЗ УМВС України у Волинській області 23 серпня 2012 року.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19.09.2014 позов задоволено повністю.

Із цією постановою не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що позивачем під час перевірки не дано жодних документів, які б засвідчували транспортування, передачу, зберігання та використання у підприємницькій діяльності придбаного у ПП «Техстандартпроект» товару. Разом з тим, суд першої інстанції взявши до уваги доводи позивача про те, що товар позивачем перевозився власним транспортом, не звернув уваги, що такі суперечать наданим ОСОБА_4 поясненням від 19.07.2013 де він зазначає, що доставка товару за спірними господарськими операціями здійснювалась за рахунок ПП «Техстандартпроект». Разом з тим, під час перевірки ПП «Техстандартпроект» податковим органом встановлено, що вказане підприємство не володіє необхідними трудовими ресурсами, транспортними засобами, основними фондами, виробничими активами, які економічно необхідні для виконання такого постачання та здійснення господарської діяльності. У випадку поставки товару (плівки для надання рекламних послуг), виконати такий обсяг робіт відповідно до укладених договорів про надання рекламних послуг, позивач самостійно не міг, а з наданих ним трудових договорів з працівниками вбачається, що такі укладені у другій половині 2012 року, коли перевірка проводилась за період з 01.01.2009 по 01.07.2012.

Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити повністю.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_4 17.01.2007 зареєстрований виконкомом Луцької міської ради як суб'єкт господарювання (види діяльності: рекламні агентства, друкування іншої продукції), перебуває на загальній системі оподаткування та є платником ПДВ (а.с. 72-74, 78).

У період з 19.07.2013 по 25.07.2013 працівниками Луцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області проводилася позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_4 з питань здійснення фінансово-господарських операцій із ПП «Техстандартпроект» за період з 01 січня 2009 року по 01 липня 2012 року, результати якої оформлені актом від 31.07.2013 № 318/17.3/3025809616 (а.с. 8-15).

Згідно висновків цього акта, податковим органом встановлено наступні порушення:

- пунктів 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на 23733,00 грн.

- пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України в результаті чого занижено чистий дохід за 2011 рік на 3771,14 грн та за 2012 рік на суму 79893,65 грн.

До таких висновків податковий орган дійшов з огляду на те, що Луцькою ОДПІ була проведена перевірка ПП «Техстандартпроект» за наслідками чого встановлено, що операції оформлені ПП «Техстандартпроект» не підтверджуються при врахуванні реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов та результатів відповідної фінансово-господарської діяльності. Крім того, податковий орган зазначив, ФОП ОСОБА_4 не дано жодних документів, які б засвідчували транспортування, передачу, зберігання та використання у підприємницькій діяльності придбаного у ПП «Техстандартпроект» товару, у нього відсутні вантажні транспортні засоби та наймані працівники.

На підставі акта перевірки Луцькою ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення № 0006891702 від 12 серпня 2013 року, яким нараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23733,00 грн та штрафні санкції у розмірі 5933,25 грн, а також податкове повідомлення-рішення № 0006911702 від 12 серпня 2013 року, яким нараховане грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у розмірі 17799,72 грн та штрафні санкції у розмірі 4449,93 грн (а.с. 16-17).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки реальність господарські операцій позивача з ПП «Техстандартпроект» підтверджується усіма належним чином оформленими первинними документами.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку за правовідносинами, які виникли після 01.01.2011, врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України визначено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У підпункті 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пунктів 177.1, 177.2, 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 Податкового кодексу України. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Під поняттям «доходи», згідно пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України, слід розуміти загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Статтею 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Вказані витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу наведених вище правових положень можна дійти висновку, що фізична особа-підприємець, яка є платником ПДВ та перебуває на загальній системі податкового обліку і звітності, має право зменшити загальну суму доходу з податку на доходи від провадження господарської діяльності на суму витрат, понесених у зв'язку з провадженням господарської діяльності, а сплачені у ціні придбаного товару суми ПДВ віднести до складу податкового кредиту. При цьому, таке право платником податків може бути реалізоване лише у разі реального здійснення господарських операцій, які підтверджуються належним чином оформленими первинними та бухгалтерськими документами.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається із матеріалів перевірки, між ФОП ОСОБА_4 та ПП «Техстандартпроект» було укладено ряд договорів поставки, а саме: від 24 січня 2012 року № 240104, від 12 березня 2012 року № 120303, від 30 січня 2012 року № 310102, від 16 січня 2012 року № 160101, від 26 грудня 2011 року № 261201, від 15 грудня 2011 року № 151201, від 08 грудня 2011 року № 081202, від 30 листопада 2011 року № 301103.

Предметом цих договорів була поставка плівки монтажної та глянцевої, яку, як зазначає позивач, він використовує під час надання рекламних послуг. На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано ряд видаткових накладних, рахунків-фактур, оборотно-сальдові відомості, трудові договори, договори надання рекламних послуг.

Як вказує позивач та з цим погодився суд першої інстанції, транспортування товару за спірними господарськими операціями, ФОП ОСОБА_4 здійснював самостійно власним транспортом.

Однак, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що такі пояснення позивача є суперечливими та не підтверджені жодними доказами, оскільки 19.07.2013, під час надання пояснень податковому органу, ОСОБА_4 зазначив, що транспортування товару здійснювалось за рахунок ПП «Техстандартпроект» (а.с. 108).

Дійсно матеріалами справи підтверджується наявність у власності позивача двох транспортних засобів, а саме: легковий купе Mercedes-Benz CLK200 та вантажний-вантажопасажирський Mercedes-Benz 208 (а.с. 20). Однак, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згідно із чинним законодавством Україна реєстрація транспортних засобів на ФОП не передбачена, а відтак така здійснюється на фізичну особу. При цьому, наявність у фізичної особи транспортного засобу, ще жодним чином не свідчить, що такий ним використовується у підприємницькій діяльності. Позивачем, який перебуває на загальній системі оподаткування, не надано доказів використання цих транспортних засобів у господарській діяльності, зокрема, доказів придбання паливно-мастильних матеріалів, відображення цього у податковому і бухгалтерському обліку, списання паливно-мастильних матеріалів тощо.

Отже, за наявності суперечливих пояснень, щодо сторони договору, яка здійснювала транспортування товару, а також за відсутності доказів використання позивачем власних транспортних засобів у господарській діяльності, суд першої інстанції безпідставно зробив висновки, що позивач самостійно здійснював перевезення товару.

Натомість, як вбачається із наявного у матеріалах справи акта перевірки ПП «Техстандартпроект» від 18.04.2013 № 2243/22.4/36347845 (а.с. 98), згідно листа ДАІ УМВС України у Волинській області від 17.01.2013 транспортні засоби за цим підприємством не зареєстровані, дані про наявність найманих працівників відсутні.

Крім цього, як зазначає позивач у вказаних вище поясненнях та у позовній заяві, доставка товару здійснювалась на офісне приміщення по вул. Зв'язківців, 1 м. Луцьк, яке ним орендується у ПрАТ «Луцьке АТП 10701» на підтвердження чого надано договір оренди та акт приймання передачі приміщення (а.с. 25-27). Як вбачається з цього договору № 32, такий укладений 01.01.2012, проте господарські операції, які є предметом спору у цій справі, здійснювались у листопаді та грудні 2011 року, що свідчить про неможливість доставки та зберігання товару у цьому приміщенні в цей період. Доказів наявності іншого орендованого приміщення позивачем не надано.

Суд першої інстанції, вказавши на те, що реальність господарських операцій підтверджується наданими позивачем видатковими накладними та рахунками-фактурами, не звернув увагу, що деякі з цих документів не відповідають вимогам до первинних документів, а саме: у видаткових накладних № Т-081203 від 08.12.2011, № Т-261201 від 26.12.2011 відсутні відомості щодо посади, прізвища та ініціалів особи, яка брала участь у господарській операції (а.с. 117, 119). Цих же відомостей не містить і рахунок-фактури від 15.12.2011 № Т-151201 (а.с. 118), а інші рахунки-фактури від 24.01.2012, від 30.01.2012 та від 12.03.2012 крім цього не містять і підпису та печатки від постачальника, а завірені лише підписом та печаткою позивача (а.с. 123-125).

Також суд першої інстанції погодившись з доводами позивача про наявність у нього трудових ресурсів, не врахував того, що згідно наявних у справі трудових договорів (а.с. 21-24), такі укладені у липні та листопаді 2012 року, а порушення податкового законодавства встановлено у період з листопада 2011 року по березень 2012 року.

Разом з тим, суд першої інстанції відхиливши доводи податкового органу, що господарські операції з ПП «Техстандартпроект» проводилися до працевлаштування вищенаведених робітників, вказав на те, закупівля продукції у контрагента у 2011-2012 роках, не виключала можливості підприємця використовувати її в господарській діяльності у майбутньому, а саме з липня 2012 року.

Однак, суд першої інстанції не врахував, що позивач, посилаючись на використання придбаної плівки у власній господарській діяльності, самостійно долучив договори надання рекламних послуг та акти здачі-приймання робіт (а.с. 28-71), з яких вбачається, що рекламні послуги надавались і у період з жовтня 2011 року по березень 2012 року, тобто тоді коли у нього були відсутні наймані працівники. При цьому, із цих договорів вбачається, що роботи з надання рекламних послуг є об'ємними, зокрема, згідно акта виконаних робіт від 02.02.2012 до договору № 29 від 23.11.2011, кількість транспортних засобів на яких має бути розміщено рекламу становить 49 одиниць, основна частина (41 шт.) мала бути змонтована у грудні 2011 року (а.с. 33). Разом з тим, у деякі дні, зокрема, 19.12.2011 монтаж реклами мав відбутися на транспортних засобах у різних містах відстань між якими є значною, а саме: у м. Луцьк (1 шт.), м. Чернівці (4 шт.) та м. Володимир-Волинський (2 шт.).

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач посилаючись на використання придбаної у ПП «Техстандартпроект» плівки для надання рекламних послуг, не надав доказів списання ТМЦ на виробничі потреби. Зокрема, позивачем надано оборотно-сальдові відомості по рахунку № 20 «Місця зберігання ТМЦ» за період з 01.11.2011 по 31.12.2011 та за 1 кв. 2012 року (а.с. 111-116). По вказаному рахунку за дебетом відображається надходження матеріальних цінностей, а за кредитом - їхнє списання (передача) у виробництво та на інші цілі. Проте, як вбачається з цих відомостей, по кредиту не відображено списання плівки для використання у господарській діяльності.

Отже, суд апеляційної інстанції дослідивши у сукупності наявні у справі докази, дійшов до висновку, що такими не підтверджується реальність господарських операцій з придбання позивачем у ПП «Техстандартпроект» плівки та використання її у господарській діяльності, а відтак правильними є висновки податкового органу про протиправність відображення ФОП ОСОБА_4 цих операцій у податковому обліку шляхом формування витрат з податку на доходи та податкового кредиту.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про задоволення позову зроблені без належного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування оскарженої постанови та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області - задовольнити повністю.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2014 року у справі № 803/1714/14 - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Постанова у повному обсязі складена та підписана 09.11.2015.