Ухвала суду № 53324078, 03.11.2015, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3480/15

У Х В А Л А

03 листопада 2015 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

секретар судового засідання Кулішенко Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника третіх осіб про застосування строків позовної давності та залишення адміністративного позову без розгляду та заперечення представника на клопотання,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 Д» про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити певні дії.

В судовому засіданні представником третіх осіб заявлено клопотання про застосування строків позовної давності та залишення адміністративного позову без розгляду, у звязку з тим, що позивачем порушено строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав відповідно до ст.99 КАС України, оскільки позивачу стало відомо про порушене право 05.06.2014 року під час отримання повідомлення №33 та відмови у проведенні державної реєстрації змін, а з позовом ОСОБА_1 звернулась 17.06.2015 року, тобто з порушенням встановленого ст.99 КАС України шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, а посилання позивача на висновок судово-почеркознавчої експертизи від 18.12.2014 року як на момент, коли ОСОБА_1 дізналася про порушене право не відповідає дійсності, оскільки 22.07.2014 року позивачем було подано позов до господарського суду Одеської області, в якому ОСОБА_4 посилалась на ті ж самі обставини, що і в даній позовній заяві (а.с.94-95).

Представник позивача проти задоволення клопотання заперечував, надав до суду заперечення на клопотання та додаткові пояснення до заперечень (а.с.102-105,117-118) зазначивши, що, по-перше, у звязку з хворобами, ОСОБА_1 вимушена була виїжджати за кордон для лікування впродовж 2014-2015 років, що унеможливило вчасне подання позову до суду, а по-друге, факт отримання позивачем 05.06.2014 року повідомлення №33 про залишення документів без розгляду не може вважатись початком перебігу строку позовної давності з огляду на те, що про підроблення підпису ОСОБА_2 у договорі відступлення частки у статутному капіталі ТОВ «ОСОБА_3 Д» від 23.05.2014 року та у протоколі зборів учасників ТОВ «ОСОБА_3 Д» від 23.05.2014 року, позивачу стало відомо саме із висновку експертизи від 18.12.2014 року, а тому початок перебігу строку починається саме з отримання такого висновку січня 2015 року, оскільки реєстраційна дія за умови подання документів з підробленими підписами є протиправною, а тому позивачем порушено встановлений КАС України строк звернення до адміністративного суду з поважних причин, який представник позивача просить суд поновити, а в задоволенні клопотання відмовити, оскільки не поновлення строку звернення до суду в порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протиправно позбавить позивача допуску до правосуддя.

Відповідно до п. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із приписами ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суд не приймає до уваги обґрунтування представника третіх осіб щодо неможливості розгляду даної справи з підстав пропущення позивачем строку, з огляду на наступне.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У розумінні вказаного положення суд зобов'язаний застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, який діє на основі Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У преамбулі цієї Конвенції верховенство права визнано як принцип, що об'єднує країни - учасниці Ради Європи. У своїх рішеннях Суд неодноразово звертається до зазначеного у преамбулі Конвенції принципу і, вважаючи його одним із основоположних принципів функціонування країн-учасниць, надає йому тлумачення при вирішенні справ.

Європейський Суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі положення нормативно-правового акта. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 р.).

З наведеного слідує ще одна вимога принципу верховенства права - захист від свавілля - це означає, що втручання суб'єктів владних повноважень у права людини має підлягати ефективному контролю. Щонайменше це має бути судовий контроль, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Держава також повинна забезпечувати наявність достатніх та ефективних гарантій проти зловживань (п. 55 рішення у справі "Класс та інші проти Німеччини" від 6 вересня 1978 р.).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя.

Враховуючи, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

У демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 Конвенції не відповідало б меті та призначенні цього положення. Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (ст. 42, п. 36 рішення у справі "Беллет проти Франції").

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, основною складовою права на справедливе судочинство є право доступу до такого судочинства, в розумінні забезпечення особі можливості звернення до суду для вирішення спору.

Право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». У справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Так, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року N 9-рп/2012 по справі № 1-10/2012, встановлено, що відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, отже, держава зобов'язана гарантувати кожному захист його прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року N 9-зп). Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.

Так, судом встановлено, що про підроблення підпису ОСОБА_2 у договорі відступлення частки у статутному капіталі ТОВ «ОСОБА_3 Д» від 23.05.2014 року та у протоколі зборів учасників ТОВ «ОСОБА_3 Д» від 23.05.2014 року, позивачу стало відомо із висновку експертизи від 18.12.2014 року, а упродовж 2014-2015 років позивач виїжджала за кордон на лікування, що унеможливило вчасне подання позову до суду, у звязку з чим суд вважає, що початок перебігу строку починається саме з отримання висновку січня 2015 року.

Вивчивши матеріали справи та враховуючи наведені приписи права, суд вважає, що подане клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду задоволенню не підлягає з огляду на наявність обставин, наведених позивачем, що унеможливили звернення ОСОБА_1 до суду у встановлений строк, та вважає за необхідне з метою недопущення обмеження у праві на доступ до правосуддя визнати причини пропуску строку звернення поважними та поновити строк звернення до суду.

Керуючись ст. ст. 99, 100, 155, 160-165 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання представника третіх осіб про застосування строків позовної давності та залишення адміністративного позову ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 Д» про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити певні дії без розгляду - відмовити.

Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено та підписано суддею 09.11.2015 року.

Суддя П.П.Марин