Постанова № 53321209, 03.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2015 р. Справа№ 911/5643/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Жук Г.А.

Рудченка С.Г.

при секретарі судового засідання: Товстенку О.Ю.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Київської області від 25.08.2015р.

у справі № 911/5643/14(суддя Ярема В.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України"

до Вишгородського районного комунального підприємства ,,Вишгородтепломережа"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося в господарський суд Київської області з позовом до Вишгородського районного комунального підприємства ,,Вишгородтепломережа" (далі - відповідач) про стягнення 1 960 924,68 грн., з яких: 810 268,87 грн. - пеня, 887 161,52 грн. - інфляційні втрати та 263 494,29 грн. - 3% річних, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №13/3416-ТЕ-17 від 28.12.2012р.

Відповідач позов визнав частково з підстав та у розмірі, викладених у відзиві на позовну заяву, а також просив суд зменшити заявлену до стягнення суму пені на 30% в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.02.2015р. у справі № 911/5643/14 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 567 188,21 грн., 3% річних в сумі 263 494,29 грн., 887 161,52 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір у сумі 39 218,49 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015р. у справі № 911/5643/14 вказане рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2015р. рішення господарського суду Київської області від 04.02.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015р. у справі № 911/5643/14 скасовано в частині невизнаних відповідачем позовних вимог про стягнення 290 334,56 грн. пені, 81 991,38 грн. 3% річних, 221 906,03 грн. інфляційних втрат. В цій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області. У решті рішення та постанову залишено без змін.

При цьому, повертаючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у вищевказаній постанові вказав на необхідність місцевому господарському суду під час нового розгляду справи оцінити розмір субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію у кожному із заявлених позивачем місяців заборгованості, та, у випадку встановлення зміни строків оплати частин основного боргу, що відповідають розмірам таких субвенцій, шляхом укладення Договору про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України ,,Про державний бюджет на 2014 рік" від 09.10.2014р.), врахувати позицію Верховного Суду України в аналогічних правовідносинах, а також перевірити розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат на предмет врахування у такому розрахунку показників дефляції. Також в постанові вказано на необхідність місцевому господарському суду у випадку повторного розгляду питання про зменшення суми пені оцінити доводи позивача щодо відсутності виняткових обставин, як підстави для зменшення пені та майнового стану останнього.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.06.2015р. до участі у справі №911/5643/14 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Рішенням господарського суду Київської області від 25.08.2015р. в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, пославшись на встановлені ним обставини та умови договорів, положення ГК України і ЦК України, дійшов висновку, що передані на новий розгляд позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав їх необґрунтованості.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду Київської області від 25.08.2015р. у справі № 911/5643/14 скасувати в частині відмови у стягненні пені в сумі 290 334,56 грн., 3% річних в розмірі 81 991,38 грн., інфляційних втрат в розмірі 221 906,03 грн. та прийняти в цій частині рішення про задоволення вказаних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження всіх істотних обставин, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник вказує, що суд першої інстанції надав невірну правову оцінку договору про організацію взаєморозрахунків № 721/30 від 09.10.2014р., а розрахунок пені був здійснений за зобов'язаннями квітня, жовтня, листопада, грудня 2013р. до моменту підписання даного договору. Також позивачем зазначено, що у відповідності до звіту про фінансові результати за 9 місяців 2014р. за невиконання зобов'язань контрагентами, в даному випадку таких, як підприємство відповідача, чистий збиток компанії складає понад 62 мільярди гривень.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує на її необґрунтованість та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Агрикова О.В., Рудченко С.Г. та призначено її розгляд на 06.10.2015р.

Ухвалою суду від 06.10.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Жук Г.А., Мальченко А.О. на підставі розпорядження заступника голови суду від 06.10.2015р. у зв'язку з виходом суддів Жук Г.А. та Мальченко А.О., які входять до складу постійної колегії, з відпустки.

В судовому засіданні 06.10.2015р. оголошувалась перерва до 20.10.2015р.

Ухвалою суду від 20.10.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Жук Г.А., Рудченко С.Г. на підставі розпорядження заступника голови суду від 20.10.2015р. у зв'язку з перебуванням судді Мальченко А.О. на лікарняному.

Ухвалою суду від 20.10.2015р. розгляд скарги у справі відкладено на 03.11.2015р. у зв'язку з необхідністю витребування у позивача обґрунтованого розрахунку та його клопотанням про відкладення розгляду справи, на підставі ст. 77 ГПК України.

Зазначеною ухвалою зобов'язано скаржника (позивача) на виконання вказівок постанови Вищого господарського суду України від 11.06.2015р. подати суду за спірний період обґрунтований розрахунок стягуваних сум за кожен місяць, який включає в себе: суму грошового зобов'язання; суму оплати; борг за місяць; суму субвенції; залишок боргу; пеню; 3 % річних; інфляційні втрати (з урахуванням всіх місяців за період прострочення, в тому числі з дефляцією).

На виконання вимог ухвали суду від 20.10.2015р. позивачем надано розрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат за спірний період, з якого вбачається помісячний розмір субвенцій.

В судовому засіданні 03.11.2015р. представник позивача та представник третьої особи підтримали доводи апеляційної скарги, представник відповідача заперечила проти наведених доводів, просила залишити оскаржуване рішення без змін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012р. між НАК ,,Нафтогаз України" (далі - продавець, позивач) та Вишгородським районним комунальним підприємством ,,Вишгородтепломережа" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/3416-ТЕ-17 (далі - договір, т.1, а.с.11-16), відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році та січні-червні 2014 року природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ ,,НАК ,,Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (п.1.1 договору в редакції додаткової угоди №2 від 31.12.2013р.)

Відповідно п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п. 7.2 договору, у разі невиконання відповідачем умов п. 6.1 договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, протягом січня -квітня, жовтня - грудня 2013р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ загальною вартістю 11 979 156,42 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами договору та скріплені їх печатками:

- від 30.09.2013 на суму 2 931 352,48 грн.,

- від 30.09.2013 на суму 1 956 443,61 грн.,

- від 30.09.2013 на суму 2 274 008,39 грн.,

- від 30.09.2013 на суму 743 640,00 грн.,

- від 31.10.2013 на суму 563 920,88 грн.,

- від 24.01.2014 на суму 1 374 061,69 грн.,

- від 24.01.2014 на суму 2 135 729,37 грн.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем (позивачем) умов договору.

Втім, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням встановлених в договорі строків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що відповідачем сплачена основна заборгованість станом на момент звернення до суду, однак платежі відповідач здійснював з простроченням строків передбачених умовами договору, в зв'язку з чим заявлено вимоги про стягнення пені на підставі п. 7.2 договору в розмірі 810 268,87 грн. та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 263 494,29 грн. - 3% річних, 887 161,52 грн. інфляційних втрат.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач визнавав прострочення сплати за договором та наводив у власному контррозрахунку суми, які ним визнаються, а саме: пеня в розмірі 519 934,31 грн., 3% річних в розмірі 181 502,91 грн. та інфляційні втрати в розмірі 665 255,49 грн.

Крім того, відповідач вказує на укладення договору про організацію розрахунків, яким визначений порядок оплати суми коштів за договором, які складають різницю в тарифах, з державного бюджету та на протокольні рішення, якими визначено обов'язок щодо перерахування з бюджету коштів, що складають різницю в тарифах, за жовтень, листопад та грудень 2013 року.

Як зазначалось вище, даний господарський спір вже був предметом перегляду в суді апеляційної інстанції та постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2015р. рішення господарського суду Київської області від 04.02.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015р. у справі № 911/5643/14 скасовано в частині невизнаних відповідачем позовних вимог про стягнення 290 334,56 грн. пені, 81 991,38 грн. - 3% річних, 221 906,03 грн. - інфляційних втрат та в цій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду Київської області. В решті рішення та постанову залишено без змін.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України зазначив, що з матеріалів справи вбачається визнання відповідачем позовних вимог в частині стягнення 519 934,31 грн. пені, 181 502,91 грн. 3 % річних та 665 255,49 грн. інфляційних втрат, тому задоволення судами попередніх інстанцій визнаних відповідачем вимог, з огляду на положення ч. 5 ст. 78 ГПК України є правомірним.

Водночас, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що під час нового розгляду справи місцевий господарський суд має оцінити розмір субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію у кожному із заявлених позивачем місяців заборгованості, та у випадку встановлення зміни строків оплати частин основного боргу, що відповідають розмірам таких субвенцій, шляхом укладення Договору про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України ,,Про державний бюджет на 2014 рік" від 09.10.2014, врахувати викладену вище позицію Верховного Суду України, а також перевірити розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат на предмет врахування у такому розрахунку показників дефляції, та у випадку повторного розгляду питання про зменшення суми пені - оцінити доводи позивача щодо відсутності виняткових обставин, як підстави для зменшення пені, та майнового стану останнього.

Таким чином, на новий розгляд господарському суду Київської області передано позовні вимоги в частині стягнення з відповідача решти:

- 290 334,56 грн. пені,

- 221 906,03 грн. інфляційних втрат,

- 81 991,38 грн. 3% річних, а рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача:

- 276 853,65 грн пені,

- 665 255,49 грн інфляційних втрат,

- 181 502,91 грн 3% річних - залишено без змін.

У відповідності до положень ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог, які передані на новий розгляд суду першої інстанції, а саме: 290 334,56 грн. пені, 221 906,03 грн. інфляційних втрат та 81 991,38 грн. 3% річних з огляду на таке.

Правовідносини між сторонами виникли з договору поставки природного газу.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2013р., а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 11 979 156,42 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, наявними в матеріалах справи.

За змістом ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Нормами ч. 1 ст. 692 ЦК України закріплено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець, згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В порушення умов договору відповідач вартість газу, поставленого за спірний період, оплатив з порушенням встановлених в договорі строків.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За змістом ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності) якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз'яснено в п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 ,,Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином, право на нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних за порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого газу у позивача виникає після спливу строку оплати, встановленого п. 6.1 договору, тобто з 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу та припиняється частково/повністю в день, що передує дню проведення часткових/остаточних розрахунків відповідно.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005р. ,,Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області (Сторона 1), Департаментом фінансів Київської обласної держадміністрації (Сторона 2), Вишгородським районним комунальним підприємством ,,Вишгородтепломережа" (Сторона 3) та Національною акціонерною компанією ,,Нафтогаз України (Сторона остання) підписано ряд спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання.

Так, між вказаними учасниками було підписано 5 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, а саме: 14.11.2013р. (спільне протокольне рішення № 1939), 17.12.2013р. (спільне протокольне рішення № 2255), 20.01.2014р.(спільне протокольне рішення № 44), 18.02.2014р. (спільне протокольне рішення № 361), 18.03.2014р. (спільне протокольне рішення № 649).

Відповідно до зазначених спільних протокольних рішень сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором наступному у розмірі:

- 155 800 грн., спільним протокольним рішенням № 1939 від 14.11.2013р.,

- 550 000 грн., спільним протокольним рішенням № 2255 від 17.12.2013р.,

- 144 100 грн., спільним протокольним рішенням № 44 від 20.01.2014р.,

- 456 600 грн., спільним протокольним рішенням № 361 від 18.02.2014р.,

- 478 500 грн., спільним протокольним рішення № 649 від 18.03.2014р. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету на надання пільг, субсидій та компенсацій.

Зазначеними спільними протокольними рішеннями сторони погодили перелік підприємств (установ, організацій), що беруть участь у проведенні взаєморозрахунку, та послідовність виконання сторонами Спільного протокольного рішення.

Сторони погодили, що Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду державного бюджету, стороні 1 з приміткою: ,,постанова Кабінету міністрів України від 11.01.2005 № 20".

Сторона 1 перераховує на рахунок сторони 2 кошти у сумі отриманій від Державної казначейської служби.

Сторона 2 перераховує стороні 3 кошти за пільги та субсидії.

Сторона 3 перераховує кошти стороні останній.

Сторона остання перераховує кошти до загального фонду Державного бюджету України у вигляді податків.

Факт перерахування грошових коштів в сумі 1 785 000 грн. підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями: №20 від 25.11.2013р. на суму 155 800 грн., №23 від 23.12.2013р. на суму 550 000 грн., №27 від 27.01.2014р. на суму 144 100 грн., № 1 від 25.02.2014р. на суму 456 600 грн., №2 від 21.03.2014р. на суму 478 500 грн.

Таким чином, усього за рахунок коштів субвенції з державного бюджету на надання пільг, субсидій та компенсацій заборгованість відповідача перед позивачем була погашена на загальну суму 1 785 000 грн.

Також на виконання п.2 ст.16 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2014 рік" між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Управлінням фінансів Вишгородської райдержадміністрації, Вишгородським районним комунальним підприємством ,,Вишгородтепломережа", Національною акціонерною компанією ,,Нафтогаз України" було укладено договір: №721/30 від 09.10.2014р. про організацію взаєморозрахунків, предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції державного бюджету місцевим бюджетах на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання і водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджували та/бо погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014р. №30.

За умовами вказаного договору сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором у розмірі 4 139 568,96 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевому бюджету для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії.

Факт перерахування грошових коштів в сумі 4 139 568,96 грн. підтверджується наданим відповідачем платіжним дорученням №24 від 13.10.2014р. на суму 4 139 568,96 грн. та не заперечується позивачем.

Таким чином, за умовами зазначених протоколів та договору сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача за природний газ спожитий у 2013 році згідно з договором №13/3416-ТЕ-17 від 28.12.2012 на загальну суму 5 924 568,96 грн. (1 785 000 + 4 139 568,96).

Відповідно до підпунктів 2, 3 п. 11, п. 16 договору №721/30 від 09.10.2014, сторони зобов'язалися: не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні.

Сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовного предмета спору.

Статтею 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що укладенням зазначених правочинів сторони за своєю згодою змінили порядок і строки виконання боржником (відповідачем) грошових зобов'язань перед кредитором (позивачем), які виникли на підставі договору № 13/3416-ТЕ-17 купівлі - продажу природного газу від 28.12.2012р. за газ отриманий протягом 2013 року, а відтак умовою застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2. договору купівлі-продажу природного газу, та настання наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, є здійснення оплати поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків.

Так за змістом підпунктів 2, 3 п. 11 договору № 721/30 від 09.10.2014р. про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення розрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні.

Договір № 721/30 від 09.10.2014р. про організацію взаєморозрахунків набув чинності і державою профінансовано погашення заборгованості у загальній сумі 4 139 568,96 грн. Договір не передбачав можливості існування між сторонами інших грошових зобов'язань та підстав для інших грошових вимог.

Сплату заборгованості за поставлений у 2013р. природний газ проведено відповідачем на рахунок позивача згідно з умовами спільних протокольних рішень (щодо субвенцій з держбюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій) та договору про організацію взаєморозрахунків (щодо субвенцій держбюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію).

Згідно з розрахунком позивача та його письмовими поясненнями зазначені 5 924 568,96 грн. зараховувалися ним в порядку черговості (хронологічному порядку) в рахунок оплати газу за той місяць, заборгованість за яким існувала на момент надходження відповідного платежу, а саме:

- 1 032 842,98 грн. зараховано за лютий 2013,

- 752 157,02 грн. зараховано за березень 2013,

- 65 857,02 грн. зараховано за квітень 2013,

- 4 073 711,94 грн. зараховано за жовтень-грудень 2013, в тому числі:

- 563 920,88 грн. - за жовтень,

- 1 374 061,69 грн. - за листопад,

- 2 135 729,37 грн. - за грудень,

що не заперечується відповідачем.

Отже, передбачені названими правочинами про організацію взаєморозрахунків 5 924 568,96 грн. перераховано позивачу у повному обсязі та у встановленому цими правочинами порядку.

Перерахувавши на рахунок позивача 4 139 568,96 грн., відповідачем повністю погашено заборгованість за спожитий у 2013р. газ за договором від 28.12.2012р., а позивачем зараховано 16.10.2014р. зазначені кошти, що підтверджується розрахунком стягуваних сум, поданим 03.11.2015р. позивачем в суді апеляційної інстанції.

Слід звернути увагу, що після оплати та зарахування зазначених коштів, грошові зобовязання відповідача за договором від 28.12.2012р. припинилися 16.10.2014р. у звязку з їх виконанням згідно з умовами договору про організацію взаєморозрахунків від 09.10.2014р.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованості по оплаті газу, оплаченого в порядку, передбаченому спільними протокольними рішеннями та договором про організацію взаєморозрахунків, не відповідає вимогам статей 611, 612, 625 ЦК України, ст. 230 ГК України, а відтак, задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція про відсутність правових підстав для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання по оплаті вартості поставленого газу у разі укладення договору про організацію взаєморозрахунків, викладена у постановах Верховного Суду України від 09.10.2014 у справі №5011-1/1043-2012-42/528-2012 та від 25.03.2015р. у справі № 924/1265/13.

Як унормовано приписами ст. 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеній у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, зокрема, неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно - правовий акт, що містить відповідну норму права.

Водночас, колегія суддів зазначає, що на виконання вказівок суду касаційної інстанції судом першої інстанції здійснено оцінку розміру субвенцій з держбюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію у кожному із заявлених позивачем місяців заборгованості, та зарахування відповідних сум в рахунок погашення заборгованості, перевірено розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат на предмет врахування у такому розрахунку показників дефляції, та застосовано положення п.3 ч. 1 ст. 83 ГПК України. При цьому, судом першої інстанції здійснено власний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат та зазначено про часткову обґрунтованість позовних вимог у даній справі.

Водночас, колегія суддів зазначає, що з огляду на встановлені вище обставини щодо відсутності правових підстав для стягнення у даному випадку пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання по оплаті вартості поставленого газу у зв'язку з укладенням договору про організацію взаєморозрахунків, немає потреби для здійснення перерахунку стягуваних сум, а також застосування п.3 ч. 1 ст. 83 ГПК України. Однак, зазначене не вплинуло на правильність висновку суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог в частині, переданій на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач зазначає, що місцевий господарський суд надав невірну правову оцінку спільним протокольним рішенням та договору про організацію взаєморозрахунків.

Колегія суддів відхиляє дані твердження позивача, як необґрунтовані, оскільки дана судом першої інстанції правова оцінка зазначеним рішенням та договорам є вірною, про що вказано в тексті даної постанови. Крім того, для застосування санкцій, передбачених п. 7.2 договору купівлі - продажу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків. Водночас, згідно з п.п.2 п.11 Договору про організацію взаєморозрахунків сторони договору, якими, в тому числі, є сторони даного спору, зобов'язались не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору, яким є договір від 28.12.2012р. купівлі - продажу природного газу. Також , відповідно до п. 16 договору сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору. Отже, сторонами змінено порядок і умови розрахунків за отриманий у 2013р. газ, а тому позивачем недоведено факт прострочення з боку відповідача.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими з підстав наведених вище, а тому колегією суддів відхиляються. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Київської області від 25.08.2015р. у справі № 911/5643/14 слід залишити без змін з урахуванням мотивувальної частини даної постанови, апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 25.08.2015р. у справі № 911/5643/14 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді Г.А. Жук

С.Г. Рудченко