Рішення № 53315921, 02.11.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2015 р.Справа № 922/1337/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Денисюк Т.С.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Виконуючого обов'язки прокурора міста Харкова до 1. Харківської міської ради, м. Харків , 2.Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Бархани", м. Харків про скасування акта та зобов'язання вчинити певні дії за участю :

Прокурор - Кравцов В.І., посвідчення №026175 від 14.05.2014 року;

Представник 1-го відповідача - ОСОБА_1, довіреність №08-11/4670/2-14 від 24.12.2014 року;

Представник 2-го відповідача - не з"явився;

ВСТАНОВИВ:

Виконуючим обов'язки прокурора міста Харкова у березні 2015 року заявлено позов до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Бархани" про визнання незаконним та скасування рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.02.10 №13/10 в частині пункту 10.2. додатку 1; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №189777, зареєстрованого в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові; зобов'язання Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Бархани" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 26,1684 га з кадастровим номером 6310136600:13:009:0037 у первісному (придатному для використання) стані. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення Харківською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення приписів статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу. Скаржник зазначав, що Харківська міська рада була зобов'язана з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Бархани", який не є за своєю організаційно-правовою формою житлово-будівельним кооперативом. Позивач наголошував, що згідно приписів глави 5 Житлового кодексу УРСР, статті 41 Земельного кодексу України та статті 2 Закону України "Про кооперацію" метою створення обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Бархани" не може бути будівництво житлових будівель, а його члени, кількісний склад яких не відповідає пункту 5 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, не потребують та не мають права на поліпшення житлових умов.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.04.15, ухваленим суддею Інте Т.В., у задоволені позову відмовлено. Суд, беручи до уваги приписи статей 253, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що строк позовної давності оскарження спірного рішення Харківської міської ради від 24.02.10 сплив 25.02.13, а отже виконуючий обов'язки прокурора міста Харкова звернувся до суду поза межами строку позовної давності про застосування наслідків якої було заявлено відповідачами. Суд першої інстанції мотивуючи рішення виходив з того, що початок перебігу позовної давності, починається саме з дати прийняття зазначеного рішення, оскільки заступник прокурора міста Харкова перебувала на пленарному засіданні. В іншій частині позовних вимог судом також відмовлено, оскільки вони мають похідний характер від вимоги про скасування спірного рішення.

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Істоміна О.А., Білецька А.М., Гребенюк Н.В., постановою від 09.06.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишив без задоволення.

ОСОБА_2 Вищого господарського суду України від 10.09.2015 року по справі №922/1337/15 касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задоволено. ОСОБА_2 Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року у справі №922/1337/15 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2015 року у справі №922/1337/15 - скасовано. Матеріали справи скеровано для нового розгляду до Господарського суду Харківської області.

Автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу призначено судді Денисюк Т.С.

Ухвалою суду від 02.10.2015 року справу №922/1337/15 було призначено до розгляду в судовому засіданні на 27 жовтня 2015 року.

21 жовтня 2015 року через канцелярію суду від Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Бархани" надійшов відзив на позовну заяву (вх.№42520), в якому представник 2-го відповідача також просив суд, в разі встановлення судом порушень при прийнятті Харківською міською радою оскаржуваного рішення, застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Наданий відзив було досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Присутній в судовому засіданні 27.10.2015 року прокурор позовні вимоги підтримував та просив суд їх задовільнити повністю.

Представник 1-го відповідача в призначеному судовому засіданні проти позову заперечував у повному обсязі. Надав пояснення по суті справи.

Представник 2-го відповідача в судовому засіданні 27.10.2015 року проти позову заперечував у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Надав пояснення по суті справи.

Крім того, в судовому засіданні 27.10.2015 року прокурор заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Клопотання прокурора було задоволено судом, в судовому засіданні 27.10.2015 року було оголошено перерву до 02 листопада 2015 року на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України.

Представники позивача та 1-го відповідача додаткових заяв, клопотань та документів в обгрунтування своєї правової позиції не надали.

Представник 2-го відповідача в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Як зазначає прокурор, в ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території міста Харкова, прокуратурою міста встановлено, що п.10.2. додатку 1 (том І, а.с. 42) до рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.02.2010 року № 13/10 ОК "ЖБК "Бархани" (2-й відповідач) надано у власність земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:13:009:0037), яка належала територіальній громаді м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 26,1684 га, в межах акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 21.06.2007 року №699/07 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по вул. Тополиній (в районі вул. Квітучої).

На підставі вказаного рішення Харківської міської ради, Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові (на той час - Управління Держкомзему у м. Харкові) ОК "ЖБК "Бархани" видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №189777 (том І, а.с. 45), який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №321070600018 від 03.09.2010 року.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на те, що рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.02.2010 року № 13/10 прийнято усупереч вимогам ст.41 Земельного кодексу, ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186 (Примірний статут).

Так, всупереч ч.6 ст.137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту рішення про створення ОК ЖБК Бархани та список членів кооперативу, затверджений протоколом установчих зборів засновників кооперативу, не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.

Також прокурор вказує на те, що відповідно до статуту Обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Бархани" та протоколу загальних зборів засновників, кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст.137 ЖК.

Усупереч вимогам ст.137 ЖК та абз. 2 п.5 Примірного статуту статут ОК ЖБК Бархани не відповідає вимогам Примірного статуту.

Крім того, прокурор зазначає, що Обслуговуючий кооператив "ЖБК "Бархани" фактично не є житлово - будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом.

З огляду на викладене, оскільки п.10.2. додатку 1 (том І, а.с. 42) до рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.02.2010 року № 13/10 є незаконним, і воно слугувало підставою для подальшого оформлення державного акту на право власності на зазначену земельну ділянку, прокурор вважає, що відповідний державний акт на право власності не відповідає законодавству та порушує права власника.

Дослідивши матеріали справи та подані учасниками судового процесу докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Суд вважає безпідставними доводи прокурора стосовно того, що рішення рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.02.10 №13/10 прийнято усупереч вимогам ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого постановою ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985 186, оскільки кооператив створено з порушенням вищезазначених норм ЖК УРСР.

Нормами ст. 133 Житлового Кодексу Української РСР закріплено, "що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.

У відповідності до ст. 137 Житлового Кодексу Української РСР, житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_2 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.

Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.

Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується ОСОБА_2 Міністрів Української РСР.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Згідно ч.І Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985р. №186, із змінами, житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_2 народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

До кооперативів, що організуються при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_2 народних депутатів, приймаються громадяни, які перебувають у відповідному виконавчому комітеті на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).

Рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ОСОБА_2 народних депутатів.

Житлово-будівельний кооператив діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого виконавчому комітеті ОСОБА_2 народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу. Зміни і доповнення, що вносяться до статуту кооперативу, також підлягають реєстрації.

З дня реєстрації статуту кооператив набуває прав юридичної особи.

Частиною 2 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу визначеною, що до членів кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і перебувають на обліку бажаючи вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені у пункті 37, абзаці першому пункту 43» і абзаці першому пункту 55 цього Примірного статуту.

Незалежно від проживання у даному населеному пункті до членів кооперативу приймаються громадяни, які в установленому порядку перебувають у цьому населеному пункті на обліку бажаючий вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).

Згідно п. 16 ч. З Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу житлово - будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.

Пунктом 71 ч. 6 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу передбачено, що Рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу про обрання правління та ревізійної комісії кооперативу або окремих їх членів, а також рішення правління та ревізійної комісії про обрання керівників цих органів у місячний строк подаються виконавчому комітетові місцевої ОСОБА_2 народних депутатів для реєстрації складу вказаних органів. Виконавчий комітет вправі відмовити в реєстрації, якщо вибори було проведено з порушенням законодавства.

Згідно п. 74 ч. 6 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих ОСОБА_2 народних депутатів. Виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ОСОБА_2 народних депутатів вправі скасувати рішення загальних зборів або правління кооперативу, якщо воно суперечить законодавству.

Аналізуючи норми актів законодавства УРСР можна дійти висновків, стосовно того, що їх реалізація неможлива з точки зору додержання процедури їх реалізації, в зв'язку із відсутністю певних органів, а також відсутністю повноважень у існуючих органів місцевого самоврядування на виконання процедур передбачених цими актами за часів СРСР, зокрема ЖБК не можуть бути організовані при виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_2 народних депутатів, оскільки таких органів на Україні не існує. Тому ч. 1 ст. 137 п.2. Примірного статуту не можуть бути виконані і додержані в зв'язку із відсутністю такого органу як виконавчі комітети місцевих ОСОБА_2 народних депутатів а також згідно із п. 2 Примірного статуту При виконавчих комітетах місцевих ОСОБА_2 народних депутатів кооперативи організуються за пропозиціями районних (міських) комітетів комсомолу.

Отже, процедура організації діяльності і створення житлово - будівельних кооперативів у порядку передбачена у ст. 137 ЖК та Примірним статутом неможлива, в зв'язку із відсутністю відповідних органів державної влади та громадських організацій за часів СРСР, на які покладені питання організації та узгодження процедури створення житлово-будівельних кооперативів.

Одночасно з цим, створення кооперативів, в тому числі житлово-будівельних, ґрунтується не тільки на нормах Житлового кодексу України (далі - ЖК України) та Примірного статуту, а й на акті більш вищої юридичної сили понад Примірного статуту та акті, що прийнятий пізніше ніж ЖК України та Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений ОСОБА_2 Міністрів Української РСР від 30.04.1985 № 186 (із останніми змінами 1994 року) - Законі України "Про кооперацію" від 10.07.2003р. № 1087-ІУ, який не містить вимог до ЖБК, які містяться у Примірному статуті.

Відповідно до ст. 4 закону України "Про кооперацію" кооперація базується на таких основних принципах: добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації; соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва; рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос); вільного вибору напрямів і видів діяльності; демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій; безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності.

Згідно ст. 8 Закону України "Про кооперацію" статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Відповідно до ст.. 10 закону України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу.

Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.

Кооператив зобов'язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

Згідно ст. 16 Закону України "Про кооперацію" виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.

У кооперативі, до складу якого входить менше ніж 10 членів, обирається лише голова кооперативу.

В матеріалах справи наявний статут ОК "Житлово-будівельний кооператив "Бархани", затверджений установчими зборами від 22 січня 2010 року.

Твердження прокурора про те, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Бархани" не мав права на отримання спірної земельної ділянки на підставі ст.41 ЗК України, є безпідставним, оскільки на момент прийняття спірного рішення Харківської міської ради Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Бархани" було зареєстровано у встановленому законом порядку і він здійснював діяльність з метою, передбаченою його статутом.

Крім того, положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону (установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).

Щодо тверджень прокурора щодо того що Житловий кодекс УРСР та Примірний статут житлово-будівельного Кооперативу який затверджений постановою ОСОБА_2 Міністрів УРСР від 30.04.1985 186 є спеціальною нормою, а Закон України " Про кооперацію" є загальною нормою, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. З Закону України "Про правонаступництво України" закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною ОСОБА_2 Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

Відповідно до постанови Верховної ОСОБА_2 України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" акти законодавства Союзу РСР застосовуються на території республіки до прийняття відповідних актів законодавства України, лише з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Враховуючи викладене, положення Примірного статуту та ЖК УРСР (в частині, шо стосується створення та діяльності житлово-будівельних кооперативів) підлягають застосуванню виключно в тій частині, що не суперечить приписам Закону України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року № 1087-ІV, який набрав чинності 27 серпня 2003 року.

Зазначене підтверджується також і приписами пунктів 2, 3. 4 ст. 41 Закону України Про кооперацію", відповідно до яких кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закон. Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної ОСОБА_2 України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом: забезпечити приведення міністерствами та іншими, центральними органами виконавчої влади їх нормативно-празових актів у відповідність із цим Законом.

Щодо посилань прокурора на те, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Бархани" не є житлово - будівельним кооперативом, а є обслуговуючим, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торгівельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Відповідно до п.3.3.1 "Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання", затвердженого Наказом Державногокомітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004 №97, визначено, що кооператив це юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Таким чином, твердження прокурора про те, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Бархани" не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не є тотожними. Отже найменування Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Бархани" визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується із п. 1.2. "Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу" затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, від 09.06.2004 року № 65. відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.

Проте, предметом пред'явленого позову не є оскарження порядку створення та діяльності ОК «ЖБК «Бархани» відповідно до вимог Закону, а є фактично вимоги про визнання незаконним та скасування рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.02.10 №13/10 в частині пункту 10.2. додатку 1, а також визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №189777, зареєстрованого в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові. Отже, в даному випадку, вищезазначені підстави, на які посилається прокурор, не є предметом розгляду даної справи, а є предметом розгляду іншого спору.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За ст. 41 ЗК України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Визначена норма за своїм буквальним тлумаченням свідчить про відсутність будь-яких обмежень для ЖБК в частині отримання останніми земельних ділянок для житлового будівництва. Зокрема відсутні обмеження щодо площі земельної ділянки яка надається кооперативу, наявності житлових потреб членів кооперативу або його засновників, вікового цензу тощо.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.

За загальним правилом лише органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини 2 статті 144 Конституції України встановлено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Верховним Судом України була прийнята ОСОБА_2 17 червня 2014 року по справі №21-195а14 (надалі - ОСОБА_2) відповідно до якої колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах на підставі аналізу п.12 «Перехідних положень», ст.41 ЗК України, ст..ст.133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту дійшли висновку, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту.

Зазначена постанова і стала підставою для звернення прокурора до суду з проханням, зокрема, визнати незаконним та скасувати рішення міської ради в частині надання у власність Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Бархани" земельної ділянки.

Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте міськрадою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Стосовно вимоги прокурора про зобов'язання Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Бархани" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 26,1684 га з кадастровим номером 6310136600:13:009:0037 у первісному (придатному для використання) стані, суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).

Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 ЦК України. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (ст. 318 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч. 2 статті 353 ЦК України (ст. 321 ЦК України).

Суд, також вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" (Stretch v. United Kingdom, 44277/98) визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна (на підставі того, що державний орган порушив закон при укладенні договору) є неприпустимим.

Отже, застосування законодавства про захист права власності є межі допустимого (розумного) втручання держави в справи власника. Власник може володіти, користуватися і розпоряджатися майном у межах, передбачених законом. А оскільки закон є продуктом передусім державної діяльності, можна тлумачити цей принцип як можливість використання майна на свій розсуд у межах, передбачених державою, або в межах, передбачених державою та закріплених у законі.

У справі, яка розглядається, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

З позиції Європейського суду «позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більш того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Європейський суду неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати «суспільним інтересам», навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє нею».

Зважаючи на позицію, викладену у рішеннях Європейського суду з прав людини, суд вважає, що задоволення вимог прокурора призведе до того, що держава втрутиться в справи власника та позбавить другого відповідача права власності на земельну ділянку.

Крім того положеннями ст. 140 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 Земельного кодексу України, є вичерпним.

Отже, слід дійти висновку про те, що такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, Земельним кодексом України не передбачено.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог статті 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. До предмету доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи недоведеність з боку прокурора порушень відповідачами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акту, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора е необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо заявленого клопотання Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Бархани" про застосування наслідків спливу позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити у його задоволенні виходячи з наступного: у відповідності до частини 2.2. ОСОБА_2 Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Отже, враховуючи те, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог прокурора, а тим самим встановивши відсутність порушеного права, клопотання про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 4.6 ОСОБА_2 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Таким чином, в даному випадку, судовий збір покладається на прокурора, а оскільки, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції, яка діяла на момент подачі позову, органи прокуратури було звільнено від сплати судового збору, то судовий збір не стягується.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 14, 124, 129, 144 Конституції України, статтями 1, 41, 116, 118, 122, 123, Земельного кодексу України, статтями 21, 319, Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 54, ст.80 ,82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повне рішення складено 09.11.2015 р.

Суддя ОСОБА_3

Справа №922/1337/15.