Рішення № 53314916, 03.11.2015, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року Справа № 915/1635/15

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль С.М.,

при секретарі Сьяновій О.С.,

з участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 25 від 20.01.2015 ;

від відповідача: представник не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/1635/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України, 01033, м. Київ, вул. Саксаганського,1,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Тенериф-Строй, 54030, АДРЕСА_1

про: стягнення пені у розмірі 11210187,39 грн. грн., -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Тенериф-Строй про стягнення 10537207,39 грн., з яких 9 614 000,00 грн. основна заборгованість за Договором, 480 700,00 пені, 442 507,39грн. проценти за користування чужими грошовими коштами.

Заявою від 16.10.2015 позивач збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Тенериф-Строй 11210187,39 грн. заборгованості, з яких 9614000,00 грн. основної заборгованості за договором, 480700,00 грн. пені, 442507,39 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами, 672980,00 грн. штрафу 7%.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем грошового зобовязання за договором поставки від 05.12.2014 року за № Київ160К-С в частині прострочення свого зобовязання по поставці товару визначеного специфікацією.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчать відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень, частина з яких були вручені, частина - повернулись до суду з довідками пошти із закінченням строку зберігання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством звязку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового звязку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Така ж правова позиція викладена і у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (з наступними змінами та доповненнями).

За таких обставин відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому господарський суд визнав за можливе розглянути справу за відсутністю належним чином повідомленого представника відповідача в порядку ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши і оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з такого:

Між публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «ДПЗКУ», позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕНЕРИФ-СТРОЙ» (далі - ТОВ «ТЕНЕРИФ-СТРОЙ», відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № КИВ160К-С від 05.12.2014р. (далі договір № КИВ160К-С).

Відповідно до п. 1.1 договору № КИВ160К-С постачальник зобов'язується передати у власність покупця зерно українського походження врожаю 2014 року (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного Договору. Згідно з п. 3.3 договору № КИВ160К-С кількість, строк та місце поставки, ціна та загальна вартість товару для кожної партії, що поставляється згідно договору, визначаються в специфікаціях до цього договору, які підписуються сторонами щодо кожної партії товару та є невід'ємними частинами (додатками) цього Договору.

Пунктом 4.2 договору сторони визначили, що датою поставки товару вважається дата відмітки складу покупця в документах, що супроводжують товар, про прийняття товару на складі покупця.

Пунктом 5.1 Договору № КИВ160К-С визначено що оплата товару, що поставляється за даним договором здійснюється шляхом 80% попередньої оплати орієнтовної вартості Товару.

На виконання умов договору № КИВ160К-С позивач здійснив передоплату на суму 9 614 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою (а.с.18).

З матеріалів справи вбачається, що покупець виконав обов'язок щодо попередньої оплати товару, передбаченої договором № КИВ160К-С, проте постачальник не вчинив жодних дій щодо виконання взятих на себе зобов'язань за договором № КИВ160К-С.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, пунктом 9.5 Договору № КИВ160К-С встановлено, що у випадку прострочення зобов'язання по поставці Товару визначеного специфікацією більш як на 30 (тридцять) календарних днів, покупець може частково або в повному обсязі відмовитись від договору і вимагати від постачальника повернення оплачених коштів по даному Договору (у випадку їх здійснення).

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України позивач направив відповідачу лист-вимогу від 19.08.2015 № 130-2-12/4251, що підтверджується фіскальним чеком № 7766 від 20.08.2015 (копія додаються).

Відповідач станом на дату подачі позовної заяви не повернув (не перерахував) позивачу кошти, перераховані на користь постачальника на виконання умов договору.

Предметом даного позову виступає майнова вимога про стягнення основного боргу, пені та проценти за користування чужими грошовими коштами за поставлену продукцію.

Отже, спірні відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями цивільного законодавства про поставку.

Так, відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши вищенаведені обставини справи в залежності від умов договору та норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог.

Враховуючи, що відповідач свої зобовязання перед позивачем належним чином, як того вимагають умови п. 9.5 договору не виконав, у звязку з чим, у нього перед позивачем дійсно за розрахунком останнього виникла заборгованість в сумі 9614000,00 грн., яка підлягає задоволенню.

За змістом ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 9.4 Договору № КИВ160К-С визначено, що у випадку не поставки або несвоєчасної поставки Товару згідно умов даного Договору, постачальник сплачує покупцеві на вимогу останнього пеню у розмірі 0,1 % загальної вартості непоставленої партії Товару за кожен день прострочення.

Пунктом 9.5 Договору № КИВ160К-С визначено, що у випадку прострочення зобов'язання по поставці Товару визначеного специфікацією більш як на 30 (тридцять) календарних днів, Постачальник сплачує Покупцю також штраф в розмірі 7% (семи відсотків) від загальної вартості непоставленої вартості Товару.

У звязку із порушенням відповідачем умов договору поставки №КИВ160К-С від 05.12.2014 року в частині поставки товару у строки, визначені договором, позивачем на підставі п.9.4 та п.9.5 договору було нараховано до стягнення з відповідача 480 7000,00 грн. пені за період прострочення з 01.07.2015- 19.08.2015, 442507,39 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 01.07.2015-25.08.2015 та 672980,00 грн. штрафу, розрахунок яких було перевірено та встановлено наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 1. ст. 230 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пеня, за визначенням ч. 3 ст. 549 ЦК України - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Частиною 4 та частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вказана правова позиція підтверджується судовою практикою (Постанова Верховного суду України від 09.04.2012 р. Справа №3-88гс11).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що правильним є розрахунок позивача про стягнення 480 7000,00 грн. пені за період прострочення з 01.07.2015- 19.08.2015, та 672980,00 грн. штрафу, які підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 2, 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).

Судом встановлено, що умовами договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним.

У зв'язку з тим, у задоволенні позовних вимог в частині нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 442507,39 грн. слід відмовити.

За приписами ч. 1 ст. 32 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Будь - яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобовязання за договором, відповідач, у порушення приписів ст. 33 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують неналежне виконання відповідачем вимог договору, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані чинним законодавством, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню частково.

У відповідності до ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 821, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Тенериф-Строй, 54030, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 35106605, на користь Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України, 01033, м. Київ, вул. Саксаганського,1, ідентифікаційний код 37243279, основний борг у розмірі 9614000 (девять мільйонів шістсот чотирнадцять тисяч) грн. 00 коп., пеню за період за період прострочення з 01.07.2015- 19.08.2015 у розмірі 480700 (чотириста вісімдесят тисяч сімсот) грн. 00 коп., 672980 (шістсот сімдесят дві тисячі девятсот вісімдесят ) грн. 00 коп. штрафу, 70195 (сімдесят тисяч сто девяносто пять) грн. 26 коп. витрати по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М.Коваль

Повний текст рішення складено 09.11.2015