Рішення № 53307767, 04.11.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 листопада 2015 р. Справа № 910/5427/15-г

Господарський суд Вінницької області у складі колегії суддів: головуючого колегії судді Банаська О.О. та суддів Говор Н.Д., Мельника П.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "УКООПСПІЛКА" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ "УКООПСПІЛКА" ОСОБА_1

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД", м.Тульчин, Вінницька область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, м.Київ

про визнання недійсним нікчемного правочину - договору іпотеки від 10.12.2014 р. та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

Представники сторін та третьої особи в засідання суду не з'явились.

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "УКООПСПІЛКА" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ "УКООПСПІЛКА" ОСОБА_1 звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД" про визнання недійсним нікчемного правочину - договору іпотеки від 10.12.2014 р. посвідченого 10.12.2014 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим № 1828 та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.12.2014 р. за індексними номерами 17876211, 17886090, 17879665, 17885262, 17882167, 17883793.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 10.03.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/5427/15-г та призначено до розгляду.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 10.06.2015 р. матеріали справи на підставі ст.ст.15, 17 ГПК України направлено до господарського суду Вінницької області за територіальною підсудністю для подальшого розгляду.

За результатами автоматичного розподілу судової справи між суддями господарського суду Вінницької області матеріали справи № 910/5427/15-г передано на розгляд судді Банаську О.О., який ухвалою від 03.07.2015 р. прийняв справу до свого провадження призначивши до розгляду на 22.07.2015 р.

Представником відповідача 22.07.2015 р. в засіданні суду подано відзив на позовну заяву, яким він заперечує проти позову повністю та просить в його задоволенні відмовити, посилаючись на доводи викладенні в останньому (а.с.104-106, т.1).

За результатами розгляду справи 22.07.2015 р. за клопотанням представників сторін продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено до розгляд до 10.09.2015 р.

У зв'язку з необхідністю надання сторонами додаткових доказів у справі, необхідних для розгляду справи по суті, а також неявкою в засідання суду третьої особи, судом в засіданні суду 10.09.2015 р. оголошено перерву до 15.09.2015 р.

Під час проведення судового засідання 15.09.2015 р. суд дійшов висновку, що справа № 910/5427/15-г відноситься до категорії справ значної складності у зв'язку з чим суддя звернувся до керівництва суду з заявою про створення колегії у складі трьох суддів для розгляду вказаної справи.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Вінницької області від 16.09.2015 р. для розгляду справи № 910/5427/15-г створено колегію у складі головуючого судді Банаська О.О., суддів Говор Н.Д., Мельника П.А., яка ухвалою від 21.09.2015 р. прийняла справу до свого провадження та призначила судове засідання на 15.10.2015 р.

06.10.2015 р. до суду надійшли письмові пояснення третьої особи в якому остання просить в задоволенні позову відмовити повністю вказуючи на необґрунтованість та незаконність заявлених позовних вимог.

Також у вказаному поясненні третя особа просить розглядати справу за її відсутності.

З огляду на неявку відповідача, неподання ним всіх витребуваних доказів, а також подання позивачем 15.10.2015 р. нових доказів, суд ухвалою суду від 15.09.2015 р. відклав розгляд справи до 28.10.2015 р.

В судовому засіданні 28.10.2015 р. оголошено перерву до 04.11.2015 р. без визнання обов'язковою явки представників сторін та третьої особи.

Представники сторін та третя особа в засідання суду не з'явились, хоча про дату, час та місце судового засідання останніх було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою від 28.10.2015 р., яка надіслана рекомендованою кореспонденцією.

Крім того, факт обізнаності представників сторін про оголошення перерви в засіданні суду до 04.11.2015 р. підтверджується розпискою сторін, наданою уповноваженими представниками сторін в судовому засіданні 28.10.2015 р.

Також, як вбачається з матеріалів справи, третю особу про наступний розгляд справи було повідомлено телефонограмою від 28.10.2015 р., складеною відповідальним працівником суду.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін та третьої особи належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, сторони та третя особа своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористались, а тому беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду сторін, третьої особи або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглядаючи вказаний спір колегією суддів встановлено, що позов мотивовано нікчемністю оспорюваного договору іпотеки з підстав встановлених п.п.1, 2, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" для нікчемності вчинених банком правочинів до введення тимчасової адміністрації (а.с.7-9, т.1).

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним нікчемного правочину - договору іпотеки від 10.12.2014 р. та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.12.2014 р. за індексними номерами 17876211, 17886090, 17879665, 17885262, 17882167, 17883793.

Виходячи із тексту позовної заяви та додаткових пояснень позивача слідує, що в обгрунтування заявленого позову позивач посилається на такі доводи окремо щодо кожного із пунктів ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":

- п.1 ч.3 ст.38 Закону - укладенням договору іпотеки ОСОБА_4 відмовився від власних майнових вимог, а саме різниці між сумою депозитів розміщених відповідачем та ринковою вартістю нерухомого майна переданого ОСОБА_5 в іпотеку в забезпечення повернення депозитів, яка за твердженням позивача складає 24 009 449,00 грн;

- п.2 ч.3 ст.38 Закону - ОСОБА_5 до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання по іпотеці, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, з огляду на те, що вартість об'єктів нерухомого майна переданого в іпотеку в 2,5 рази перевищує розмір депозитів відповідача, а тому після передачі майна в іпотеку банк залишився без своїх активів, що вплине на можливість реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прав щодо задоволення кредиторських вимог;

п.5 ч.3 ст.38 Закону - залучення ОСОБА_5 у депозити коштів від юридичних осіб не належить до кредитних операцій відповідно до п.3 ч.3 ст.47, ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а тому передача ОСОБА_5 свого нерухомого майна в іпотеку відповідачу в забезпечення його грошових вимог по поверненню депозитів є підставою для визнання іпотечного договору нікчемним;

- п.7 ч.3 ст.38 Закону - діючим законодавством та внутрішніми документами ОСОБА_5 прямо не встановлена необхідність укладення договорів іпотеки в забезпечення виконання депозитних договорів. Після укладення договору іпотеки відповідач отримав перевагу перед іншими кредиторами в частині отримання можливості позачергового задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки всупереч приписам п.1 ч.5 ст.36 та ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

В частині вимоги про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.12.2014 р. за індексними номерами 17876211, 17886090, 17879665, 17885262, 17882167, 17883793 позивач посилається на її пов'язаність та похідний характер від вимоги про визнання недійсним нікчемного правочину вказуючи на те, що остання є вимогою про застосування наслідків недійсного правочину, а внесення відповідного запису державним реєстратором можливе лише на підставі рішення суду.

Суд наголошує на тому, що відповідно до письмового пояснення № 1355 від 12.10.2015 р. позивач вказав на те, що підставу та предмет позову він залишає без змін (а.с.99, т.2).

В якості нормативного обгрунтування заявленого позову позивач зазначив положення ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст.17 Закону України "Про іпотеку", ст.36, п.п.1, 2, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідач у відзиві на позовну заяву № 21/07-15 від 21.07.2015 р. та в додаткових поясненнях до відзиву № 26/10-15 від 26.10.2015 р. проти позову заперечує та просить в його задоволенні відмовити повністю з мотивів його безпідставності вказуючи на наступні доводи в обгрунтування своїх заперечень:

- позивачем не було визначено конкретної підстави нікчемності договору та не наведено жодної обставини нікчемності Договору іпотеки, оскільки позовні вимоги базуються на припущеннях позивача;

- позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт спричинення укладенням спірного Договору іпотеки неплатоспроможності ОСОБА_5, погіршення його фінансового стану і укладення цього договору з метою штучного виведення активів банку та/або іншого прихованого умислу, а також наданню відповідачу переваг чи пільг;

- сторони при укладенні договору діяли за власним бажанням та на власний розсуд і для отримання позивачем фінансової вигоди - отримання депозитних коштів у розмірі 16 млн грн, якими останній користується і досі;

- ст.17 Закону України "Про іпотеку" не передбачено підстав для припинення іпотеки визначених ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- з огляду на приписи ст.ст.38, 41 Закону України "Про іпотеку" у випадку реалізації предмету іпотеки на більшу суму ніж було забезпечено, решту коштів буде повернуто Позивачу, що свідчить про те, що відповідач не відмовлявся від власних майнових вимог;

- п.5 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не поширюється на правовідносини які склались між сторонами на підставі депозитних договорів та договору іпотеки, оскільки сторони не укладали будь-яких кредитних договорів та кредитних операцій здійснено не було (а.с.104-106, т.1, а.с.108-110, т.2).

Третя особа в поясненнях на позовну заяву № 156/01-16 від 29.09.2015 р. проти позову заперечує посилаючись на те, що підстав для визнання Договору іпотеки від 10.12.2015 р. нікчемним немає, оскільки посвідчення договору відбулось з дотриманням усіх вимог законодавства, що регулює порядок укладення та посвідчення договорів після:

- встановлення особи громадян, які звернулись за посвідченням Договору іпотеки від 10.12.2014 р. та з'ясування їх дієздатності, правоздатності і дієздатності товариства і їх представників;

- вивчення поданих документів;

- з'ясування дійсних намірів сторін та з'ясування їх взаємного волевиявлення шляхом встановлення однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін, роз'яснення прав і обов'язків сторін правочину;

- роз'яснення сторонам статей діючого законодавства України щодо юридичних наслідків договору іпотеки;

- ознайомлення з проектом вищезазначеного Договору іпотеки;

- власноручних підписів сторін та проставлення печаток на договорі після особистого прочитання тексту договору (а.с.213-214, т.1).

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

В період з 25.07.2014 р. по 06.10.2014 р. між сторонами було укладено ряд договорів банківського вкладу.

Зокрема, 25.07.2014 р. між ПАТ "АБ"УКООПСПІЛКА" (ОСОБА_4) та ТОВ "ТЕРРА ФУД" (Вкладник) було укладено договір банківського вкладу № 11/2014 за умовами якого ОСОБА_4 приймає від Вкладника для розміщення на депозитному рахунку тимчасово вільні кошти в сумі 5 000 000,00 грн строком з 25.07.2014 р. по 24.08.2014 р. з виплатою відсотків в розмірі 15 % річних (а.с.14, т.1).

22.08.2014 р. та 30.12.2014 р. сторонами укладено договори № 1 та № 2 про внесення змін та доповнень до договору від 25.07.2014 р. (відповідно), якими було збільшено строк депозиту за договором № 11/2014 до 31.12.2014 р. (договір № 1 від 22.08.2014 р.) та викладено п. 1.1 депозитного договору № 11/2014 в новій редакції: строк розміщення на депозитному рахунку тимчасово вільних коштів в сумі 5 000 000,00 грн з 25.07.2014 р. по 29.12.2014 р., коштів в сумі 7 000 000,00 грн - з 30.12.2014 р. по 31.01.2015 р. зі сплатою відсотків в сумі 3 % річних (договір № 2 від 30.12.2014 р.) (а.с.15, т.1).

08.09.2014 р. між ОСОБА_5 (позивач) та Вкладником (відповідач) було укладено договір банківського вкладу № 52/2014 за умовами якого Вкладник розміщує на депозитному рахунку ОСОБА_5 на строк з 08.09.2014 р. по 07.09.2015 р. вільні кошти в сумі 4 200 000,00 грн зі сплатою процентів в розмірі 3 % річних (п.1.1 Договору № 52/2014) (а.с.16, т.1).

24.09.2014 р. між ОСОБА_5 та Вкладником (позивач та відповідач відповідно) укладено договір банківського вкладу № 56/2014, за умовами якого ОСОБА_4 приймає від Вкладника для розміщення на депозитному рахунку тимчасово вільні кошти в сумі 800 000,00 грн строком з 24.09.2014 р. по 23.09.2015 р. з виплатою 3 % річних (п.1.1 Договору № 56/2014) (а.с.17, т.1).

06.10.2014 р. між ОСОБА_5 та Вкладником (позивач та відповідач відповідно) укладено договір банківського вкладу № 57/2014, за умовами якого ОСОБА_4 приймає від Вкладника для розміщення на депозитному рахунку тимчасово вільні кошти в сумі 4 200 000,00 грн строком з 06.10.2014 р. по 05.10.2015 р. з виплатою 3 % річних (п.1.1 Договору № 57/2014) (а.с.18, т.1).

Таким чином загальна сума внесених Вкладником грошових коштів на рахунок ОСОБА_5 складає 16 200 000,00 грн, що також підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями наданими відповідачем та довідкою позивача № 1357 від 12.10.2015 р. (а.с.181-201, т.1, а.с.103, т.2).

Суд звертає увагу, що наявність вказаних вище договорів банківського вкладу, сума внесених Вкладником грошових коштів на рахунок ОСОБА_5 не заперечується сторонами.

Судом встановлено, що 10.12.2014 р. між ТОВ ТЕРРА ФУД" та ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА" було укладено договір іпотеки згідно п.1.1 якого дана іпотека забезпечує виконання Іпотекодавцем зобов'язань, що випливають між ним та Іпотекодержателем договорів банківського вкладу: № 11/2014 від 25.07.2014 р. з урахуванням договору про внесення змін та доповнень № 1 від 22.08.2014 р. (депозитний договір № 1); № 52/2014 від 08.09.2014 р. (депозитний договір № 2); № 56/2014 від 24.09.2014 р. (депозитний договір № 3) та № 57/2014 від 06.10.2014 р. (депозитний договір № 4) (а.с. 19-23, т.1).

Пунктом 1.1.5 Договору іпотеки сторони домовились, що іпотекою забезпечуються інші зобов'язання, що виникають в силу цього Договору, в тому числі, але не обмежуючись вимоги Іпотекодержателя щодо повернення банківських вкладів (депозитів) за Депозитними договорами, проценті за користування цими вкладами, відшкодування витрат, пов'язаних із зверненням стягнення на Предмет іпотеки , витрат на утримання і збереження Предмета іпотеки, витрат на страхування Предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням умов Договору.

Відповідно до 1.2 Договору іпотеки предметом іпотеки за Депозитним договором 1 є приміщення підвалу, приміщення 1-го поверху, приміщення 2-го поверху загальною площею 863,5 кв.м., що знаходиться за адресою Львівська область, м. Львів, проспект Чорновола, 43А (Предмет іпотеки 1: літ.А-5, прим. підвалу ІІ по ІV та ХІХ по ХХV площею -288,6 кв.м.; прим.1 поа.4-1 по 4-9: 4-11 по 4-25 площею 274,3 кв.м.; прим. 2 пов. 4-26 по 4-43 площею 300,6 кв.м.); за Депозитними договорами 2-4 предметом іпотеки є нежитлові приміщення загальною площею 715,6 кв. м., що розташовані в будівлі за літ. А-4, що знаходяться за адресою Миколаївська область, м.Миколаїв, вулиця Артилерійська, 4/1 (Предмет іпотеки 2), нежитловий об'єкт по вулиці Радянській, 27 в м. Херсоні, Херсонської області (Предмет іпотеки 3: двоповерхова адміністративна будівля з підвалом, літ.А, загальною площею 1123,9 кв.м.; майстерня, літ. Б, площею забудови 76,6 кв.м.; ворота, номер 1). Дані об'єкти нерухомого майна передані в іпотеку належать Іпотекодавцю на праві власності.

Пунктом 1.4 Договору іпотеки сторони домовились, що загальна вартість предметів іпотеки складає 40 209 449,00 грн.

Після підписання сторонами Договору іпотеки приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було внесено відповідні записи до Державного реєстру речових права на нерухоме майно щодо обтяження вищевказаного вище майна іпотекою, що стверджується відповідними витягами з вказаного реєстру (а.с. 24-29, т.1).

Також судом встановлено, що 15.07.2014 р. Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 412/БТ про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА" шляхом призначення куратора відповідно до якої на період з 16 липня по 31 грудня 2014 року куратором банку призначено службовця НБУ ОСОБА_4 (а.с 49, т.1).

22.01.2015 р. постановою Правління Національного банку України № 39 Акціонерний банк "УКОПСПІЛКА" віднесено до категорії неплатоспроможних (а.с.37, т.1).

22.01.2015 р. на підставі постанови Правління НБУ № 39 від 22.01.2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 12 про початок з 23.01.2015 р. процедури виведення ПАТ "АБ"УКООПСПІЛКА" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на строк три місяця з 23.01.2015 р. по 22.04.2015 р. включно та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ "УКООПСПІЛКА" ОСОБА_1 (а.с.38, т.1).

На виконання вимог частини 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженою особою Фонду здійснено перевірку правочинів укладених банком протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними.

У ході перевірки було виявлено наявність договору іпотеки укладеного 10.12.2014 р. між ТОВ ТЕРРА ФУД" та ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА", який підпадає під критерії нікчемності встановлені ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Посилаючись на те, що договір іпотеки від 10.12.2014 р. є нікчемним з огляду на приписи п.п.1, 2, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач направив відповідачу повідомлення № 138 від 10.02.2015 р. про нікчемність договору та в порядку застосування наслідків недійсності правочину вимагав вчинити дії передбачені ч.1 ст.216 ЦК України та ч.5 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (а.с.33, т.1).

Відповідач у листі № 17/02-15 від 17.02.2015 р. вказав на протиправність повідомлення ОСОБА_5 про нікчемність договору іпотеки від 10.12.2014 р. та відмовився визнати його нікчемним посилаючись, зокрема на те, відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дані правовідносини які виникли між ОСОБА_5 та товариством не підпадають під його дію, оскільки ним регулюються відносини між ОСОБА_5 та фізичною особою (а.с.34, т.1).

Крім того, відповідач в листі посилається на те, що нормами чинного законодавства не передбачено заборон щодо укладення Договорів іпотеки в рахунок виконання зобов'язань за Договорами банківського вкладу та відсутність у Уповноваженого фонду ГВФО повноважень на визнання договорів нікчемними.

Листом № 339 від 02.03.2015 р. Уповноважена особа Фонду ГВФО звернула увагу відповідача на регулювання спірних правовідносин сторін саме Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і на його пріоритетність з іншими нормативно-правовими актами, а також на відповідності діючому законодавству повідомлення № 138 від 10.02.2015 р. (а.с. 35, т.1).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Так, в силу ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В пункті 3 ч.1 ст.3, ст.6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід звернути увагу, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 2 ст.215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В п.2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Як вказувалось вище в якості підстави позову позивач послався на те, що договір іпотеки від 10.12.2014 р. є нікчемним виходячи із приписів п.п.1, 2, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідно до яких (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобовязання без встановлення обовязку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобовязання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобовязань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

5) банк прийняв на себе зобовязання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" ;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Пунктом 10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Надаючи оцінку доводам позивача в контексті заявленого позову в сукупності із нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин суд виходить з наступного окремо щодо кожного із пунктів ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" .

Відповідно до ст.1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З аналізу положень Закону України "Про іпотеку" випливає, що предмет іпотеки залишається у володінні і користуванні виключно іпотекодавця, а іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Тобто, укладаючи договір іпотеки ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА" не відмовлялося від належних йому майнових прав, оскільки нерухоме майно залишалося у користуванні та володінні останнього, а лише передав їх у забезпечення Відповідачу щодо повернення депозитних коштів в разі порушення Позивачем зобов'язань за депозитними договорами.

Спірні нежилі приміщення є предметом забезпечення виконання зобов`язань як гарантія можливого неповернення депозитних коштів за депозитними договорами з боку ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА".

З приводу посилання позивача на те, що внаслідок укладення договору іпотеки ОСОБА_4 відмовився від власних майнових вимог щодо різниці між сумою депозитів розміщених відповідачем та ринковою вартістю нерухомого майна переданого ОСОБА_5 в іпотеку в забезпечення повернення депозитів, яка за твердженням позивача складає 24 009 449,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст 5 ЗУ "Про іпотеку" визначено, що вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, вартість предмета іпотеки за договором іпотеки була визначено за згодою сторін цього договору, які погодилися на застосування результатів проведеної оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності та занесли їх у спірний договір, а саме: 40 209 449,00 грн, який було отримано на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності ПП "Експерт-Консалт Центр" в той час як загальна сума грошових коштів, які розміщені відповідачем в ОСОБА_5 становить 16 200 000,00 грн.

При цьому із матеріалів справи слідує, що внаслідок проведення оцінки ліквідаційної маси банку вартість об'єктів нерухомого майна визначена в розмірі 18 883 200,00 грн, що свідчить про безпідставність вказаної позивачем суми різниці.

Умовами Договору іпотеки сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором Іпотекодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання згідно з застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в п.5.2.1 цього договору відповідно до якого застереження про задоволення вимог іпотекодержателя визначено шляхом: продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому ст.38 Закону України "Про іпотеку" чи передачі іпотекодавцем іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку передбаченому ст.37 Закону України "Про іпотеку".

При цьому судом враховано положення ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", яка вказує, що у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, а у випадку продажу предмету іпотеки іпотекодержателем іншій особі відповідно до ч. 7 ст. 38 цього Закону розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог, і решта виручки повертається іпотекодавцю.

Наведені положення умов договору іпотеки та норм Закону України "Про іпотеку", які передбачають повернення різниці між вартістю предмету іпотеки та сумою забезпечених вимог іпотекодавцю спростовують посилання позивача на нікчемність договору іпотеки згідно п.1 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З приводу посилання позивача на п.2 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" суд зауважує наступне.

Як вказувалось раніше в обгрунтування вказаного доводу позивач послався на те, що вартість об'єктів нерухомого майна переданого в іпотеку в 2,5 рази перевищує розмір депозитів відповідача, а тому після передачі майна в іпотеку банк залишився без своїх активів, що вплине на можливість реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прав щодо задоволення кредиторських вимог.

Однак вказане твердження позивача, з урахуванням наявних у справі доказів, оцінюється судом критично виходячи з наступного.

Із змісту позовної заяви та доданих позивачем документів не вбачається чіткої вказівки скаржника на будь-які фактичні обставини, які можуть свідчити про наявність підстави нікчемності договору, визначеної п.2 ч.3 ст.38 вказаного Закону, а також не надано доказів в обгрунтування своїх доводів.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що п.4.2 договору іпотеки визначені зобов'язання іпотекодавця, з яких не вбачається покладення на останнього таких зобов'язань, які могли суттєво вплинути на його майновий стан, привести до неможливості виконання інших зобов'язань перед кредиторами або до неплатоспроможності банку.

Дослідивши наявні у справі докази суд зауважує, що в іпотеку було передано майно балансовою вартістю станом на 23.01.2015 р. 17 825 900,00 грн при тому, що вартість всіх основних засобів складає на вказану дату 20 807 028,00 грн (а.с.83-85, т.1).

Водночас розмір активів ОСОБА_5 станом на 10.12.2014 р. становив 541 569 542,52 грн, станом на 23.01.2015 р. - 529 103 680,00 грн і в структурі активів основні засоби займають незначну частку (біля 4 %).

Станом на 29.1.2015 р. розмір активів ОСОБА_5 становить 315 792 032,72 грн в той час як вартість основних засобів та нематеріальних активів становить 18 873 926,78 грн.

Суд звертає увагу, що в активах ОСОБА_5 станом на 10.12.2014 р. наявний кредитний портфель в якому кредити віднесені до І та ІІ категорії якості становлять 23 601 937,93 грн, в той час як кредити з IV та V категорії становлять 110 026 002,07 грн.

Надана ОСОБА_5 оцінка ліквідаційної маси станом на 01.05.2015 р. відповідно до якої її вартість складає 109 559 623,94 грн і в тому рахунку вартість предмета іпотеки складає 18 883 200,00 грн не свідчить про те, що саме взяте за договором іпотеки зобов'язання призвело до його неплатоспроможності чи неможливості повністю чи частково виконувати грошові зобов'язання перед іншими кредиторами.

При цьому суд звертає увагу на те, що укладенню договору іпотеки передувало укладення депозитних договорів за якими в користування банку було передано грошові кошти в сумі 16 200 000,00 грн, а укладення договору іпотеки не встановлює причинний звязок з неможливістю або утрудненням виконання зобовязань ОСОБА_5 перед кредиторами та/або з віднесенням останнього до категорії неплатоспроможних

Наведені вище обставини на думку суду свідчать про безпідставність доводів позивача щодо наявності в договорі іпотеки критерію нікчемності встановленого п.2 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Твердження позивача про те, що договір іпотеки є нікчемним в силу положень п.5 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на думку суду грунтується на помилковому тлумаченні останнім чинного законодавства.

Зокрема, позивач вказує на те, що залучення ОСОБА_5 у депозити коштів від юридичних осіб не належить до кредитних операцій відповідно до п.3 ч.3 ст.47, ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Разом з тим, згідно ч.1 ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, а також:

1) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

2) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

3) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

4) лізинг.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до банківських послуг належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

ОСОБА_5 має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності (ч.8 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Відповідно до ч.1 ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (ч.3 ст.1058 ЦК України).

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

З аналізу наведених вище норм Закону України "Про банки і банківську діяльність" суд приходить до переконливого висновку про те, що залучення банком депозитів від юридичної особи відноситься до кредитної операції, а тому укладення договору іпотеки в забезпечення виконання зобов'язання за такими договорами не суперечить приписам п.5 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Щодо посилання позивача на п.7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу нікчемності договорів іпотеки необхідно зазначити наступне.

Вимога позивача в цій частині обгрунтована тим, що внаслідок укладення договору іпотеки відповідач отримав перевагу перед іншими кредиторами в частині отримання можливості позачергового задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки всупереч приписам п.1 ч.5 ст.36 та ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а діючим законодавством та внутрішніми документами ОСОБА_5 прямо не встановлена необхідність укладення договору іпотеки в забезпечення виконання зобов'язань за депозитними договорами.

Суд вважає вказане твердження позивача необгрунтованим виходячи з наступних міркувань.

Дійсно, частиною 3 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що майно банку, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право за погодженням з уповноваженою особою Фонду звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому чинним законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

Варто зауважити, що вказана стаття регламентує порядок задоволення вимог кредиторів в ліквідаційній процедурі ОСОБА_5.

Водночас із матеріалів справи слідує, що пункт 5.2 договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення на предмети іпотеки на підставі зазначеного договору лише в разі порушення зобов'язань іпотекодавцем чи визнання його неплатоспроможним, ліквідації, порушенні відносно нього справи про банкрутство.

Договір було підписано було підписано сторонами та нотаріально посвідчено 10.12.2014 р., тобто до запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА", яке відбулося 22.01.2015 р.

Окрім того суд зазначає, що відповідачем було перераховано в якості депозитних внесків на рахунок ОСОБА_5 16 200 000,00 грн, що не заперечується сторонами.

При цьому станом на 23.01.2015 р. розмір депозитних вкладів юридичних осіб ОСОБА_5 становив 53 219 533,65 грн виходячи з чого розмір депозитного вкладу відповідача становить 30 % від усіх депозитних вкладів юридичних осіб у жодної з яких не було аналогічного об'єму депозитних вкладів (а.с.103, т.2).

Суд звертає увагу, що розмір процентної ставки за депозитами склав 3 %, в той час як у інших юридичних осіб розмір ставки за депозитами коливався від 7 % до 20 % річних (за виключенням 4, у яких процентна ставка рівнялась 0).

При цьому позивачем не надано суду доказів існування рівнозначних договорів депозитних вкладів зі схожими умовами розміщення депозитних вкладів в частині їх обсягів, розміру процентної ставки та виду забезпечення задля проведення порівняння їх умов та надання об'єктивної оцінки спірному договору іпотеки в частині визначення в його умовах переваг перед іншими кредиторами.

Також суд зазначає, що позивачем не обгрунтовано які саме умови договору іпотеки передбачають передачу майна і яким чином наявність укладеного договору іпотеки підтверджує наявність переваги перед іншими кредиторами із врахуванням наведених вище обставин щодо розміру депозитних вкладів відповідача.

Відповідно до положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст.627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, договір іпотеки укладався між позивачем і відповідачем за взаємної згоди та за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод, у відповідності до принципу свободи договору.

Суд звертає увагу на те, що конструкція норми п.7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обумовлює нікчемність правочину необхідністю доведення зацікавленою особою (позивачем) наявності в діях учасників правочину мети у вигляді надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Всупереч нормам ст.ст.32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено, які переваги (пільги) надано ОСОБА_5 відповідачу при укладенні договору іпотеки від 10.12.2014 р.

Посилання позивача на те, що договір іпотеки від 10.12.2014 р. між ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА" та ТОВ ТЕРРА ФУД" укладений з метою надання останньому переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, не може підтверджуватись виключно посиланням позивача на приписи ст.1 Закону України "Про іпотеку", п.1 ч.5 ст.36, ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та їх тлумачення, оскільки при кваліфікації правочину з огляду на мету його вчинення має враховуватись вина, яка доводиться такими засобами доказування, що можуть її підтвердити (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

При цьому як вказувалось вище спірні нежилі приміщення є предметом забезпечення виконання зобов`язань як гарантія можливого неповернення депозитних коштів за депозитними договорами з боку ПАТ "АБ "УКООПСПІЛКА".

Таким чином, на думку суду, метою укладення даного договору іпотеки є забезпечення виконання зобов'язань за депозитними договорами, а не надання відповідачу переваг (пільг) у порівнянні з іншими кредиторами.

Також суд звертає увагу на приписи статті 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" згідно якої кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

З матеріалів справи, позивачем не надано жодних доказів того, що відповідач виступає кредитором ОСОБА_5 на час прийняття рішення по справі.

Згідно ч.ч.1, 8 ст.49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Із наданих позивачем письмових пояснень № 1402, № 1403 від 30.10.2015 р. слідує, що відповідач із заявою про кредиторські вимоги до банку не звертався в 30-денний строк з дня опублікування відповідного оголошення (30.04.2015 р.), в реєстр акцептованих вимог кредиторів затверджений рішенням ВД ФГВФО (протокол № 168/15 від 20.07.2015 р.) не включений, а тому його вимоги вважаються погашеними.

Виходячи з наведеного вище, колегія суддів відзначає, що спірний договір не підпадає за своєю правовою та економічною суттю під будь-який з наведених позивачем у позовній заяві критеріїв нікчемності - п.п.1, 2, 5, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Таким чином, колегія суддів з огляду на визначену позивачем підставу позову та подані в його обгрунтування докази не вбачає підстав для визнання договору іпотеки від 10.12.2014 р. недійсним або нікчемним, що тягне за собою відмову в задоволенні відповідної позовної вимоги.

Щодо вимог про застосування наслідків нікчемності правочину колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки позивачем не доведено та судом не встановлено наявності підстав для визнання договору недійсним або нікчемним, тому і відсутні підстави для застосування ст. 216 ЦК України для задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.12.2014 р. за індексними номерами 17876211, 17886090, 17879665, 17885262, 17882167, 17883793.

При прийнятті даного судового рішення судом враховано правові позиції викладені в постановах Вищого господарського суду України від 25.08.2015 р. № 910/1741/15-г, від 08.09.2015 р. № 910/3306/15-г.

04.11.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 82, 84, 85, 87, 115 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "УКООПСПІЛКА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД"; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання недійсним нікчемним правочину - Договору іпотеки від 10.12.2014 р., посвідченого 10.12.2014 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим № 1828 та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.12.2014 р. за індексними номерами 17876211, 17886090, 17879665, 17885262, 17882167, 17883793 відмовити повністю.

2. Копію рішення надіслати сторонам та третій особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 09 листопада 2015 р.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Судді Говор Н.Д.

ОСОБА_6

віддрук. 5 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул.Хрещатик, 7/11, м.Київ, 01001.

3,4 - відповідачу - вул.Полковника Ганжі, 16, м.Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600; вул.Зеленогірська, 8, м.Київ, 03037.

5 - третій особі - АДРЕСА_1, 01021.