Рішення № 53301283, 06.11.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Буцяка З.І., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання Коробчук А.М.,

з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, Власик В.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду від 17 вересня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Рівненського районного суду від 17 вересня 2015 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним - задоволено частково. Визнано недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, посвідчений 29 серпня 2012 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І.С. та зареєстрований в реєстрі за №1874 в частині передачі відчужувачем (ОСОБА_5.) набувачеві (ОСОБА_1.) у власність: ? частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1; ? частини земельної ділянки загальною площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування вищевказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться на території с. Дерев'яне Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1; ? частини земельної ділянки загальною площею 0,1908 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території с. Дерев'яне Рівненського району Рівненської області НОМЕР_2.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій він покликається на його незаконність та необгрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції приймаючи рішення по справі не взяв до уваги того, що ним за період проживання в АДРЕСА_1 був проведений капітальний та поточний ремонти вказанаго будинку, і ОСОБА_4 не заперечувала вказаного, а також ОСОБА_7 по можливості надавав матеріальну допомогу подружжю ОСОБА_4, купував продукти харчування, допомагав по господарству.

Вказав, що 25 травня 2013 року помер ОСОБА_5 і навіть після його смерті ОСОБА_1 надавав посильну допомогу ОСОБА_4 по господарству та купував продукти харчування.

Зазначив, що судом першої інстанції не було взято до уваги того факту, що наявне рішення Рівненського районного суду від 12 лютого 2014 року щодо того самого предмету спору та між тими самими сторонами, що набрало законної сили.

__________________

Справа № 570/2479/14-ц Головуючий в суді 1 інст. - Остапчук Л.В.

Провадження № 22-ц/787/2171/2015 Суддя-доповідач - Боймиструк С.В.

Просив рішення Рівненського районного суду від 17 вересня 2015 року в даній справі сказувати та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання (догляду) недійсним.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, просили суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в задоволенні позову відмовити за його необґрунтованістю.

Представник ОСОБА_4 адвокат Власик В.Я. проти задоволення апеляційної скарги заперечила, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Як вбачається з вимог, заявлених у суді першої інстанції та доводів апеляційної скарги, позивачка просила визнати договір довічного утримання недійсним з підстав порушення його умовами її прав, зокрема на довічне утримання

Частково задовольняючи позов та визнаючи договір довічного утримання недійсним щодо передачі набувачеві ? частини прав на будинок та земельні ділянки, суд першої інстанції посилаючись на ст.744, 747, 203, 215 ЦК України дійшов висновку, що хоч позивачка і давала нотаріальну згоду на відчуження її частини майна покійним чоловіком, однак вона не була залучена стороною в оспорюваний договір довічного утримання та при цьому не було виділено її частку і не зазначено обов'язків відповідача по її утриманню, тобто фактично в зв'язку з недотриманням істотних умов договору довічного утримання.

Такий висновок не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог або заперечень.

Згідно ст.744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до ст.747 ЦК України, майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду).

Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

Отже, твердження апелянта, про необхідність визначення частки кожного із співвласників при відчуженні спільного майна є безпідставним, оскільки житловий будинок та земельні ділянки за договором довічного утримання відчужувались ОСОБА_5 на користь зятя ОСОБА_1 повністю, а не їх частка, за нотаріально посвідченою згодою на це дружини ОСОБА_4, що не суперечить вимогам ст.65 СК України. ( а.с. 11).

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно роз'яснень даних п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ", відповідно до частини першої статті 215 ЦК ( 435-15 ) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК ( 435-15 ) тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК ( 435-15 ) не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено".

При укладенні оспорюваного договору сторонами дотриманого вимог цивільного законодавства та всіх умов необхідних для його укладення, зокрема досягнуто згоди за всіма істотними умовами договору про що свідчать підписи сторін, отримана згода співвласника відчужуваного майна, договір нотаріально посвідчений та пройшов державну реєстрацію при переоформлені права власності на набуте майно.

Умови договору довічного утримання від 29 серпня 2012 року ОСОБА_1 виконувались та були виконані, оскільки він доглянув тестя ОСОБА_5 до його смерті. Хоч умовами цього договору, не передбачено обов'язку набувача утримувати іншого із подружжя (позивачку ОСОБА_4.), однак незважаючи на такі обставини ОСОБА_1 надавав їй таке утримання.

Відповідно до ст.629 ЦК України. договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки ОСОБА_4 давала свою згоду на укладення цього договору, то його умови є обов'язковими і для неї.

Отже, позовні вимоги не доведені, а інших підстав, для визнання недійсності договору довічного утримання, передбачених розділом 16 глави IV ЦК України позивачкою також не наведено та не доведено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, не з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Рівненського районного суду від 17 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, посвідчений 29 серпня 2012 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І.С. та зареєстрований в реєстрі за №1874, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий:

Судді: