Ухвала суду № 53298705, 10.11.2015, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 425/254/15-к

Провадження № 11кп/782/205/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Луганського Ю.М.

суддів: Руденка В.В., Тополюк Є.В.

за участю секретаря - Лебединської Л.М.

прокурора - Чернова С.В.

захисників: ОСОБА_1, ОСОБА_2

потерпілого - ОСОБА_3

обвинувачених: ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сєвєродонецьку

апеляційні скарги прокурора прокуратури м.Рубіжне Лавриненко О.А., обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_7

на вирок Рубіжанського міського суду Луганської області від 22 липня 2015 року, яким засуджені:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Рубіжне Луганської області, громадянин України, з середньою освітою, не працюючий, не одружений, відповідно до ст.89 КК України не судимий, мешкаючий за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1

за ч.1 ст.289 КК України до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі;

за п.п.6, 12 ч.2 ст.115 КК України до покарання у вигляді 13 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна;

за ч.4 ст.187 КК України до покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.

Згідно ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у вигляді 13 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.

Запобіжний захід ОСОБА_4 залишено у вигляді тримання під вартою.

Строк відбування покарання обчислено з 06.10.2014 року.

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець смт.Терни Недригайлівського району Сумської області, громадянин України, з середньою освітою, не працюючий, раніше судимий: 28.12.2012 року Рубіжанським міським судом Луганської області за ст.185 ч.2, 3 КК України до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, звільнений 13.06.2014 року на підставі Ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 05.06.2014 року відповідно до ст.2 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року, мешкаючий за адресою: Луганська область, м.Рубіжне, вул.Смирнова, 26/6

за п.6, 12 ч.2 ст.115 КК України до покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна;

за ч.4 ст.187 КК України до покарання у вигляді 9 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.

Згідно ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.

Запобіжний захід ОСОБА_5 залишено у вигляді тримання під вартою.

Строк відбування покарання обчислено з 05.10.2014 року.

Процесуальні витрати по справі за проведення 7 молекулярно-генетичних експертиз у сумі 3 548 гривень 16 коп. стягнуто з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з кожного, 2 дактилоскопичних експертиз у сумі 430 гривен 30 коп. стягнуто з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з кожного, 3 трасологічних експертиз у сумі 356 гривень 53 коп. стягнуто з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з кожного, товарознавчої експертизи у сумі 245 гривень 96 коп. стягнуто з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з кожного, експертизи холодної зброї у сумі 122 гривні 85 коп. стягнуто з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з кожного, а за відсутності коштів у неповнолітнього ОСОБА_5 з його законного представника ОСОБА_8 на рахунок 31119115700071, одержувач УДКСУ у м.Рубіжному, м.Рубіжне 24060300, іден. код одержувача 37904431.

Доля речових доказів по справі вирішена.

За вироком ОСОБА_4 та неповнолітній ОСОБА_5 визнані винними у тому, що:

в період часу з 19 години 18.08.2014 року до 08 години 19.08.2014 року, ОСОБА_4, знаходячись біля будинку АДРЕСА_2 Луганської області, побачив під навісом вказаного будинку скутер „Yiper Aktive ZS 50". Маючи намір на незаконне заволодіння зазначеним транспортним засобом, з корисливих мотивів, переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає, ОСОБА_4 незаконно заволодів скутером „Yiper Aktive ZS 50", 2008 року випуску, після чого місце вчинення злочину покинув, розпорядившись вищевказаним скутером на власний розсуд, спричинивши тим самим потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду у розмірі 3 642 гривні 83 коп.;

04 жовтня 2014 року, з 17 до 22 години, неповнолітній ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вживали алкогольні напої за місцем мешкання останнього за адресою: Луганська область, АДРЕСА_1.

Під час вживання алкогольних напоїв, після 22 години, у них виник злочинний намір заволодіти майном ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6, за адресою: АДРЕСА_3.

Реалізуючий свій злочинний намір, неповнолітній ОСОБА_5 та ОСОБА_4, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, маючи намір на розбій, тобто на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу та із проникненням у житло, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, прийшли до будинку потерпілої за вказаною адресою, де через незачинені на запірні пристрої вхідні двері, шляхом вільного доступу, проникли у приміщення будинку.

Побачивши ОСОБА_10, ОСОБА_11, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на скоєння нападу з метою подальшого заволодіння належним їй майном, подавлення волі потерпілої та запобігання вчинення опору з її боку, діючи за попередньою змовою групою осіб, заздалегідь принесеним із собою ножем, який у дворі будинку передав йому неповнолітній ОСОБА_5, застосував до ОСОБА_10 насильство, небезпечне для її життя та здоров'я, а саме завдав потерпілій не менше 7 ударів в область живота, спричинивши їй тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпечності для життя у момент спричинення.

Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на заволодінням майном потерпілої, неповнолітній ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з приміщення будинку та літньої кухні викрали майно на загальну суму 45 гривень, після чого покинули місце вчинення злочину, розпорядившись викраденим на свій розсуд;

крім того, під час вчинення розбійного нападу на ОСОБА_10 у ОСОБА_4 та неповнолітнього ОСОБА_5 виник злочинний намір, спрямований на скоєння її умисного вбивства, вчиненого із корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб.

В період часу з 23 години 04.10.2014 року до 01 години ІНФОРМАЦІЯ_7 року, реалізуючи вказаний злочинний намір, неповнолітній ОСОБА_5 у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою із ОСОБА_4, знаходячись в будинку за адресою: АДРЕСА_4, під час вчинення розбійного нападу, заздалегідь принесеним із собою ножем умисно нанесли потерпілій ОСОБА_10 41 удар в область розташування життєво важливих органів, а саме 23 удари в область шиї, 18 ударів в область грудної клітини, чим спричинили потерпілій тілесні ушкодження у вигляді множинних колото-різаних ран численних ділянок тіла, проникаючих у грудну клітину, від яких ОСОБА_10 померла на місці.

Причиною смерті ОСОБА_10 стали поєднана травма шиї, грудної клітини, черевної порожнини з множинними колото-різаними проникаючими пораненнями із пошкодженням судин і органів шиї, нижніх часток обох легень, навколосерцевої сумки, стінки шлунка, петель товстого кишківника, що супроводжувалися масивною зовнішньою та внутрішньою крововтратою.

За ступенем тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпечності для життя у момент спричинення стосовно до живої особи та безпосередньо перебувають в прямому причинно - наслідковому зв'язку зі смертю.

В апеляційних скаргах:

прокурор просить вирок відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_4 скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання особі обвинуваченого і ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 покарання:

за п.6, 12 ч.2 ст.115 КК України 15 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна,

за ч.4 ст.187 КК України 10 років позбавлення волі,

за ч.1 ст.289 КК України 3 роки позбавлення волі.

Відповідно до ст.70 КК України шляхом поглинання менш тяжкого покарання більш тяжким остаточно призначити покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.

Що стосується неповнолітнього ОСОБА_5, виключити з резолютивної частини вироку вказівку про призначення йому додаткового покарання у вигляді конфіскації майна.

Не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень та правильності кваліфікації його злочинних дій, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Судом до неповнолітнього ОСОБА_5 застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, що суперечить вимогам ст.98 КК України, оскільки не міститься серед вичерпного переліку покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітнього.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України

№ 5 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» перелік видів покарань, визначений у ст.98 КК України є вичерпним, інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи вони досягли повноліття.

Не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_4, правильність кваліфікації його злочинних дій, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його м'якості.

Вироком суду ОСОБА_4 за сукупністю злочинів призначено остаточне покарання у вигляді 13 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.

Вважає, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень, особі обвинуваченого, так як судом не в достатній мірі дано оцінку тому, що злочини були скоєні у стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_4 не визнав своєї провини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України, під час всього досудового слідства намагався уникнути відповідальності за скоєний злочин шляхом надання неправдивих свідчень, що свідчить про те, що він у вчиненому не розкаявся.

Судом також не враховано, що він скоїв особливо тяжкий злочин, за який санкція статті передбачає покарання від 10 до 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.

Крім того, ОСОБА_4 ніде не навчається та не працює, зловживає алкогольними напоями, характеризується посередньо;

обвинувачений ОСОБА_4 просить скасувати вирок та направити справу на досудове розслідування. Стверджує, що злочинів передбачених ст.ст.115 ч.2, 187 ч.4 КК України не вчиняв, а тому в цій частині його необхідно виправдати.

Вирок вважає незаконним, оскільки в порушення вимог КПК України судом першої інстанції неповно та необ'єктивно були досліджені матеріали кримінальної справи та фактичні обставини, а також проігноровано його заяви про застосування до нього фізичного та морального впливу під час досудового розслідування.

05.10.2014 року він був затриманий в м.Сєвєродонецьку невідомими людьми у камуфляжній формі, які передали його оперативним працівникам міліції, після чого він був доставлений до Рубіжанського міськвідділу міліції, де невідомі співробітники міліції застосовували до нього фізичне насильство, щоб він дав покази щодо вбивства.

На слідуючий день на 2-му поверху Рубіжанського міськвідділу міліції невідомі люди в камуфляжній формі почали його бити та знущатися, вимагаючи дати свідчення про вбивство, про яке йому нічого невідомо і яке він не вчиняв. Вони продовжували його бити до тих пір, поки він не погодився підписати зізнання, після чого в кабінет зайшла слідчий Панасенко Олена, якій він заявив про побиття. Слідчий проігнорувала його заяву, надрукувала на комп'ютері його показання, після чого він їх підписав. З цих показів зрозумів, що річ йде про вбивство та пограбування невідомої йому жінки.

Потім, приблизно о 16 годині, співробітники міліції ОСОБА_12 і ОСОБА_13 відвезли його до Рубіжанської центральної міської лікарні для встановлення тілесних ушкоджень і травм.

09.10.2014 року, перед проведенням слідчого експерименту, йому показували фотокартки з місця злочину і пояснювали, які необхідно давати свідчення та що показувати, при цьому погрожували застосуванням насильства. Потім в кабінеті слідчого почали знімати на камеру і він заявив, що до нього застосовували фізичне насильство та примусили давати свідчення щодо злочину, який не вчиняв, але на його слова слідчий Дрьоміна О.В. не звернула уваги.

При обранні міри запобіжного заходу 07.10.2014 року, в судовому засіданні він також заявляв про фізичний та психічний тиск на нього з боку невідомих йому людей у камуфляжній формі, але суддя його заяви проігнорував.

08.10.2014 року його мати ОСОБА_14 зверталася до прокуратури м.Рубіжне з заявою про застосування до нього незаконних методів ведення слідства. За цим фактом була формально проведена перевірка, якою не виявлено ніяких порушень.

22.11.2014 року, перед проведенням впізнання в приміщенні ІТУ, співробітник Рубіжанського міськвідділу міліції ОСОБА_15 сфотографував його на мобільний телефон, після чого свідок ОСОБА_16 впізнав, але не назвав прикмети, за якими його впізнає.

Вважає, що наведений у вироку в якості доказу висновок судової молекулярно-генетичної експертизи № 840/МГЕ від 25.12.2014 року не підтверджує його причетність до вчинення злочинів, передбачених ст.ст.115 ч.2, 187 ч.4 КК України.

Крім цього, слідчий не перевірив причетність інших осіб, а саме ОСОБА_17 та його друзів до вчинення зазначених злочинів.

захисник ОСОБА_7 просить змінити вирок, призначивши ОСОБА_4 за ч.1 ст.289 КК України покарання із застосуванням ст.75 КК України, оскільки призначене йому покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого, а у скоєнні злочинів, передбачених п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України, виправдати.

Вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи та постановлення вироку допустив однобічність та неповноту судового слідства, при цьому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Наведений у вироку в якості доказу висновок судової молекулярно-генетичної експертизи № 840/МГЕ від 25.12.2014 року не підтверджує причетність ОСОБА_4 до вчинення злочинів, передбачених ст.ст.115 ч.2, 187 ч.4 КК України.

Допитані під час судового розгляду свідки взагалі жодним чином не вказали на причетність ОСОБА_4 до інкримінованих йому діянь.

Працівники міліції неодноразово здійснювали заходи фізичного впливу до ОСОБА_4, щоб останній виконував їхні вказівки, діяли відносно нього незаконно, при таких обставинах, можна дійти висновку, що працівники міліції були реально зацікавлені в тому, щоб притягнути його до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені п.6, 12 ч.2 ст.115; ч.4 ст.187 КК України, при цьому в матеріалах справи відсутні прямі докази його винуватості, а тому до протоколу слідчого есперименту від 09.10.2014 року, проведеного з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_4, в ході якого він розповів про обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, і на місці показав механізм спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 необхідно віднестись критично, так як працівники міліції продовжували чинити на нього психологічний тиск нагадуючи йому про катування перед слідчою дією.

Отже, працівниками міліції було допущено грубе порушення процесуальної норми щодо складання протоколу слідчого експерименту. Судом не надано належної оцінки доказів, що є наслідком неповноти та однобічності судового слідства.

До матеріалів кримінального справи долучений протокол впізнання особи, в якому працівник пункту прийому металобрухту Павленко вказує на те, що він впізнав ОСОБА_4 за загальними ознаками чоловіка, коли він разом з ОСОБА_5 приносили здавати мідну проволоку та картину-чеканку, забуваючи про те, що до судового засідання було запрошено директора цього пункту прийому, який вказав, що Павленка на той час не було на роботі, а був саме він, але свідок ОСОБА_16 не допитаний у судовому засіданні.

ОСОБА_4 повністю визнав себе винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.289 КК України, і не визнав винним у вчиненні злочинів, відповідальність за які передбачена п.6, 12 ч.2 ст.115 та ч.4 ст.187 КК України, оскільки для цього є більш ніж достатньо обгрунтованих доводів та належних і допустимих доказів спростування його вини.

Судом не взято до уваги, що обвинувачений до затримання працював за наймом та отримував дохід, проживав за місцем реєстрації з батьками, за місцем проживання характеризується посередньо, скарг стосовно нього до правоохоронних органів не надходило, веде звичайний спосіб життя, допомагає батькам, які страждають на ряд загальних захворювань і засудження позбавить батьків його допомоги у їх майже похилому віці.

При таких обставинах вважає, що ОСОБА_4 за ч.1 ст.289 КК України може бути призначено покарання із застосуванням ст.75 КК України, оскільки він усвідомлює суспільну небезпечність діянь та стає на шлях виправлення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги прокурора Лавриненко О.А., потерпілого ОСОБА_3, який просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора, обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_2, які просили задовольнити апеляційні скарги обвинуваченого і захисника та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_1, які просили скасувати вирок та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як слідує із матеріалів кримінального провадження (Т.3 а.с.26), суддею Рубіжанського міського суду Луганської області Одношевною В.В., яка автоматизованою системою документообігу суду була включена до складу колегії суддів для розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 за ст.ст.115 ч.2 п.6, 12; 187 ч.4; 289 ч.1 КК України та неповнолітнього ОСОБА_5 за ст.ст.115 ч.2 п.6, 12; 187 ч.4 КК України, заявлено самовідвід.

Відповідно до ст.81 КПК України у разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду. При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується простою більшістю голосів.

Згідно ч.3 ст.82 КПК України у разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) одного чи кількох суддів із складу суду або всього складу суду, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведених суддів із заміною останніх іншими суддями або іншим складом суддів.

В порушення вищезазначених норм кримінального процесуального закону заява про самовідвід судді Одношевної В.В. не розглядалась колегією суддів визначеною автоматизованою системою документообігу суду для розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 за ст.ст.115 ч.2 п.6, 12; 187 ч.4; 289 ч.1 КК України та неповнолітнього ОСОБА_5 за ст.ст.115 ч.2 п.6, 12; 187 ч.4 КК України.

Таким чином, суддя Одношевна В.В. була незаконно виключена зі складу колегії суддів для розгляду вищезазначеного кримінального провадження.

Відповідно до вимог п.2 ч.2 ст.412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо воно ухвалено незаконним складом суду.

Згідно з п.1 ч.1 ст.415 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачене пунктом 2 частини другої статті 412 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що вирок необхідно скасувати у зв'язку з істотними порушеннями судом вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, в ході якого необхідно врахувати наведене, перевірити доводи апеляційних скарг захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_4 про невинуватість останнього у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6, 12 ч.2 ст.115 та ч.4 ст.187 КК України, застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 співробітниками міліції незаконних методів проведення досудового розлідування, порушень норм кримінального процесуального законодавства України при проведенні слідчого експерименту, та прийняти рішення, яке б відповідало вимогам кримінального і кримінального процесуального законів.

Відповідно до ч.2 ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст.98 КК України до неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» перелік видів покарань, визначений у ст.98 КК України є вичерпним, інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи вони досягли повноліття.

Таким чином, призначивши неповнолітньому обвинуваченому ОСОБА_5 додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, суд першої інстанції порушив вимоги ч.2 ст.98 КК України, оскільки зазначене покарання не міститься серед вичерпного переліку покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітнього.

Крім цього, при призначенні покарання суд першої інстанції зазначив у вироку, але не в повній мірі врахував, що ОСОБА_4 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, не зайнятий суспільно корисною працею, посередньо характеризується за місцем проживання, та обставину, що обтяжує покарання, а також характер та ступінь суспільної небезпеки інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

З урахуванням наведенного, колегія суддів вважає, що за умови підтвердження обсягу обвинувачення, пред'явленного ОСОБА_4, призначене судом покарання не є достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів, так як за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість.

Згідно ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Як слідує з резолютивної частини вироку, суд першої інстанції стягнув з обвинуваченого ОСОБА_4 та неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_5 процесуальні витрати за проведені по справі експертизи, при цьому вказав лише банківські реквізити, та не зазначив на користь кого стягнені процесуальні витрати.

Відповідно до ч.1 ст.419 КПК України, колегія суддів вважає необхідним продовжити обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 міру запобіжного заходу, враховуючи при цьому тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими у кримінальних правопорушеннях, дані, що характеризують обвинувачених: ОСОБА_4, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, не працює, посередньо характеризується за місцем проживання, ОСОБА_5, який раніше судимий, не працює і не навчається, посередньо характеризується за місцем проживання, а також наявні ризики, а саме переховуватись від органів досудового розслідування і суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, і вважає, що застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити виконання покладених процесуальних обов'язків.

На підставі п.1, 2 ч.4 ст.183 КПК України колегія суддів не визначає обвинуваченим розмір застави, оскільки інкриміновані злочини скоєнні із застосуванням насильства та спринили загибель людини.

Керуючись ст.ст.405, 407, 412, 415, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Вирок Рубіжанського міського суду Луганської області від 22 липня 2015 року відносно ОСОБА_4 та неповнолітнього ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Залишити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів кожному.

Строк дії запобіжного заходу по 03 січня 2016 року включно.

Апеляційні скарги прокурора прокуратури м.Рубіжне Лавриненко О.А., обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий -

Судді: