Рішення № 53292383, 05.11.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/7563/14-ц Провадження № 22-ц/773/1268/15 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М. Категорія: 48 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К., ,

суддів - Бовчалюк З.А., Стрільчука В.А.

при секретарі Концевич Я.М.

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

третьої особи ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання договору дійсним, стягнення коштів за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду від 10 липня 2015 року,

встановила:

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 10 серпня 1997 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 Від цього шлюбу в них народилось двоє дітей: син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., та дочка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н. Сімейні відносини між сторонами не склались та на даний час припинені.

За час перебування у шлюбі ними було набуто майно та нерухомість.

Тому просив виділити йому зі спільного майна, а саме:

1. 1/2 частину нежитлового приміщення, що знаходиться в АДРЕСА_1.

2. Автомобіль «Mercedes Benz 811», р.н. НОМЕР_1 вартістю 60000 грн.,

3. Відеокамеру «Soni» вартістю 3000 грн.,

4. Ноутбук «Dell» вартістю 3000 грн.,

5. Фотоапарат «Олімпус» вартістю 2000 грн.,

6. Зварювальний апарат вартістю 2000 грн.,

7. Диван вартістю 3000 грн.,

8. Стінку меблеву вартістю 24000 грн.,

9. Стіл робочий вартістю 5000 грн.,

10. Пневматичний апарат (компресор) вартістю 2000 грн.,

11. Велотренажер вартістю 3000 грн.,

12. Чотири колеса з дисками вартістю 6000 грн.,

13. Гумовий човен вартістю 5000 грн.,

14. Полімерно-піщану черепицю (123 м.кв.) вартістю 15000 грн.,

15. Два телевізори «Samsung» вартістю 20000 грн.,

16. Телефон «Айфон 5» вартістю 12000 грн.,

17. Комп'ютер вартістю 5000 грн.,

18. Картину декоративну вартістю 10000 грн.,

19. Мотоблок «Зірка» вартістю 15000 грн.,

20. Ноутбук малий вартістю 10000 грн.,

21. Товар на суму 750000 грн.

В серпні 2014 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, який обґрунтовував тим, що 18 жовтня 2009 року під час перебування позивача та відповідача у шлюбі, між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого остання позичила у нього 500000 грн., що по курсу НБУ в день позики складало 62500 доларів США., для придбання нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується письмовою розпискою.

Вказану суму ОСОБА_3 зобов'язувалася повернути до 14 вересня 2013 року, однак свого зобов'язання не виконала.

Враховуючи викладене просив визнати дійсним вказаний договір позики, стягнути солідарно з відповідачів вказані кошти та понесені судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 10 липня 2015 року позов ОСОБА_9 задоволено частково.

Ухвалено провести поділ спільного майна подружжя, виділивши в особисту приватну власність ОСОБА_1 наступне майно:

1. автомобіль НОМЕР_2 вартістю 60000 грн.,

2. відеокамеру «Sony» вартістю 3000 грн.,

3. ноутбук «Dell» вартістю 3000 грн.,

4. зварювальний апарат вартістю 2000 грн.,

5. диван вартістю 2800 грн.,

6. стінку меблеву вартістю 24000 грн.,

7. пневматичний апарат (компресор) вартістю 2000 грн.,

8. велотренажер вартістю 3000 грн.,

9. чотири колеса з дисками вартістю 6000 грн., два човни вартістю 4800 грн.,

10.два човни вартістю 4800 грн.,

11.полімерно-піщану черепицю (123 м.кв.) вартістю 7785 грн.,

12. один телевізор «Samsung» вартістю 8200 грн.,

13.ноутбук малий вартістю 10000 грн.

Виділити в особисту приватну власність ОСОБА_3 наступне майно:

1.автомобіль «Mercedes Benz Vito», р.н. НОМЕР_3 вартістю 60000 грн.;

2.телевізор «LG» вартістю 5600 грн.;

3.комп'ютерний стіл вартістю 1200 грн.;

4.холодильник вартістю 6457 грн.,

5.склоріз вартістю 1600 грн.;

6. пральну машина вартістю 3200 грн.,

7. мотоблок «Нива» вартістю 10000 грн.;

8. вікна (15 шт.) вартістю 11501 грн.;

9. фотоапарат «Sony» вартістю 5000 грн.,

10.телевізор «Philips» вартістю 2200 грн.;

11. планшет вартістю 10000 грн.;

12. комп'ютер вартістю 5000 грн.;

13. телевізор «Panasonic» вартістю 4900 грн.;

14. скло для виробництва склопакетів вартістю 6000 грн.;

15. устаткування для виробництва склопакетів вартістю 10000 грн.

Визнати на праві особистої приватної власності за ОСОБА_3 право власності на нежитлове приміщення (літер А-5) по АДРЕСА_1.

Позов третьої особи із самостійними вимогами - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 кошти за договором позики в розмірі 1300075 грн. та 3654 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Додатковим рішенням цього ж суду від 21 серпня 2015 року ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1389 грн. 85 коп. судового збору.

Позивач ОСОБА_10 оскаржує рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить змінити це рішення в частині розподілу предметів і речей, в решті залишити без змін, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_4 до відхилення з таких мотивів.

Рішення у частині вирішення позовних вимог третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_5 ніким не оскаржувалось, а тому виходячи з положено ч.І ст.303 ЦПК України апеляційний суд не перевіряє його законності і обгрунтованості у цій частині.

Частково задовольняючи позовні вимоги про поділ майна та виключаючи із переліку майна, що є спільною сумісною власністю нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 суд першої інстанції виходив з того, що це майно придбане відповідачем ОСОБА_3 за особисті кошти, а тому є особистою приватною власністю останньої та не підлягає поділу між сторонами.

Однак, таких висновків суд дійшов без повного з»ясування усіх обставин справи, тому вони є неправильними.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного із цивільного обороту.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Тому, при поділі майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що з 10 серпня 1997 року року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 листопада 2013 року (а. с. 11).

У період перебування в шлюбі з ОСОБА_1,на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2005 року, ОСОБА_3 придбала у власність нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 вартістю 108 800 грн.(а. с. 54-56).

Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_3 стверджувала, що спірне нежитлове приміщення слід виключити із переліку майна, що підлягає поділу з підстав придбання його за особисті кошти, на підтвердження чого подала договір позики грошей від на суму 500 000 грн., укладений між нею та братом ОСОБА_5, у якому зазначено, що відповідач позичила у брата гроші для придбання і ремонту нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 (а.с. 48).

Однак, всупереч вимог ст. 10, 60 ЦПК України відповідачем ОСОБА_3 не подано доказів, що позичені кошти вона використала для придбання спірного нежитлового приміщення.

Свій висновок про виключення зазначеного об»єкта нерухомості із переліку спільного сумісного майна подружжя суд обґрунтував договором позики грошей та показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_13 Однак, показання названих свідків не можуть слугувати доказом придбання майна за особисті кошти, оскільки лише зі слів відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_11 стало відомо про використання для придбання нерухомого майна позичених грошей, свідок ОСОБА_12, яка є матір»ю відповідачки, показала про ініціювання нею позики грошей, присутності на переговорах. Як свідок ОСОБА_12, так і ОСОБА_5, ОСОБА_13 стверджували про використання позичених ОСОБА_3 грошей для придбання нежитлового приміщення лише виходячи із особистих переконань.

Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.

Під час розгляду справи апеляційним судом досліджено оригінали документів, які знаходяться у нотаріальній справі по посвідченню договору купівлі-продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1. Встановлено, що на виконання вимог цієї статті нотаріусом, при посвідченні договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, засвідчено згоду ОСОБА_1 на придбання нерухомого майна.

Із змісту заяви ОСОБА_1, копія якої знаходиться в матеріалах цивільної справи на а.с. 237, вбачається, що останній надав згоду на купівлю указаного нежитлового приміщення за спільні кошти, надбані за час перебування у зареєстрованому шлюбі. Також у цьому документі указано про обізнаність ОСОБА_1 щодо придбання нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 в інтересах сім»ї на умовах, попередньо обумовлених і обговорених подружжям.

Покази зазначених свідків, доводи відповідача та її представника ОСОБА_4 про придбання нерухомого майна за особисті кошти спростовуються заявою ОСОБА_1, у якій він, як один із подружжя, надавав нотаріально посвідчену згоду на придбання майна у спільну сумісну власність.

Допитана як свідок приватний нотаріус ОСОБА_14, даючи показання з використанням матеріалів нотаріальної справи показала, що у разі якщо особа, що перебуває у шлюбі, бажає придбати нерухомість в особисту приватну власність, вона, як нотаріус практикує витребування від такого покупця доказів на підтвердження належності коштів для розрахунку на праві приватної власності та у тексті договору купівлі-продажу зазначається про придбання майна в особисту приватну власність. Текст заяви другого із подружжя у такому випадку відмінний від тексту заяви про згоду на придбання у спільну сумісну власність. А саме, у такому випадку зазначається про згоду другого подружжя на придбання дружиною нерухомого майна в особисту приватну власність. У цій справі відсутні документи, які указують як про бажання покупця ОСОБА_3 придбати нежитлове приміщення в особисту приватну власність так і про наявність в останньої особистих коштів для придбання такого майна.

Наведені покази свідка ОСОБА_14 також підтверджуються матеріалами нотаріальної справи.

Крім того, із змісту договору купівлі-продажу (п.1) вбачається про прийняття покупцем ОСОБА_3 нежитлового приміщення у власність, тобто, не конкретизуються про прийняття в особисту приватну власність майна (а.с.54). У пункті 16 цього договору вказано про його посвідчення за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_9, що спростовує пояснення відповідача та його представника ОСОБА_4 про необізнаність покупця із текстом заяви-згоди, якої вона не оскаржувала. Відсутність підпису ОСОБА_3 на заяві-згоді ОСОБА_1 про придбання майна у спільну сумісну власність за спільні подружні кошти не спростовує її змісту та не підтверджує доводів відповідача про придбання майна за особисті кошти.

Факт укладення договору купівлі-продажу на наступний день після одержання грошей в позику, не дає підстав не враховувати змісту нотаріально посвідченої заяви про придбання нерухомості за спільні подружні кошти.

Із змісту договору купівлі-продажу вбачається, що об'єкт придбаний за 108 800 грн. в той час як відповідач зазначає про позику 500 000 грн., що додатково спростовує її доводи про використання позичених грошей для придбання нерухомого майна (а.с.54).

Та обставина, що на час укладення договору купівлі-продажу позивач не був зареєстрований як суб»єкт підприємницької діяльності, офіційно ніде не працював, не є перешкодою для набуття права спільної сумісної власності на спірне майно. Так, відповідач не заперечувала, що позивач займався виготовленням пластикових вікон, про що також ствердила в апеляційній скарзі (а.с.199), не спростувала доводів позивача про те, що він, хоча і не був працевлаштований офіційно, однак, після звільнення з роботи з органів внутрішніх справ брав участь у веденні бізнесу, перевозив і доставляв товар, працював у магазинах, складав люстри, тощо, тобто, своєю працею брав участь у набутті спільних коштів та майна.

Норми ст.61 СК України передбачають, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять, придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 68 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Виходячи з вищенаведених обставин та досліджених судом доказів на підставі положень указаного закону колегія суддів приходить до висновку, що нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю бувшого подружжя - ОСОБА_3 та ОСОБА_1, тому у суду не було правових підстав для виключення об»єкта нерухомості із переліку майна, що підлягає поділу між подружжям та визнанні права особистої приватної власності за відповідачем на це майно.

Також, при вирішенні спору суд вийшов за межі позовних вимог та визнав право особистої власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_3, в той час як остання з позовом до суду не зверталась і, відповідно, таких вимог не заявляла, що не узгоджується з принципом диспозитивності судового процесу, передбаченого ч.І ст. 11 ЦПК України і є самостійною підставою для скасування рішення суду в частині визнання права особистої приватної власності на нежитлове приміщення за ОСОБА_3

Доводи відповідача та її представника про придбання нежитлового приміщення в період фактичного припинення подружніх відносин не заслуговують на увагу, оскільки належні і допустимі докази, які підтверджують цю обставину, відсутні, а позивач ОСОБА_10 цю обставину заперечує. Покликання представника ОСОБА_4 на зміст позовної заяви про розірвання шлюбу, на пояснення ОСОБА_3 в ході розгляду справи про розірвання шлюбу щодо припинення подружніх відносин ще з 2005 року не ґрунтуються на вимогах ч.2 ст.57 ЦПК України, згідно з якими пояснення сторони є доказом у разі допиту її як свідка . Також слід звернути увагу на те, що відповідач ОСОБА_3, стверджуючи про припинення подружніх відносин з 2005 року, водночас, визнає об»єктом права спільної сумісної власності автомобіль Mersedes Benz VITO 112, який придбаний у 2007 році, що підтверджується витягом з Інформаційної пошукової системи ДАІ (а.с.13) і додатково спростовує такі пояснення відповідача.

Як встановлено ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо сторони не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тобто, закон передбачає можливість поділу в натурі нерухомого майна у разі дотримання певних умов, а саме, технічної можливості поділу такого майна, урахування інтересів кожного з подружжя, що заслуговують на увагу, наявність згоди на присудження грошової компенсації у разі неможливості поділу майна в натурі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що речове право на указане нежитлове приміщення сторонами не зареєстровано. Спірний об'єкт нерухомості придбаний не як магазин, хоча і використовується для цієї мети, а як нежитлове приміщення.

Відповідач ОСОБА_3 заперечує право ОСОБА_10 на нерухоме майно. Згоди на одержання грошової компенсації виходячи із ринкової вартості об»єкта нерухомості жодна із сторін не надала.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 29.05.2015 року поділ указаного нежитлового приміщення можливий у частках 1/2 до 1/2 власне як нежитлового приміщення.

Та обставина, що приміщення використовується відповідачем як магазин для здійснення підприємницької діяльності не може слугувати для відмови у його поділі, так як в розумінні ст. 71 СК України лише неподільні речі присуджуються одному з подружжя і не підлягають поділу. Вказаний вище висновок судової будівельно-технічної експертизи указує про подільність нежитлового приміщення - саме такий статус має об»єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 виходячи із змісту договору-купівлі-продажу від 19.10.2009 року (а.с. 54)

Використання цього приміщення для професійної діяльності не перешкоджає його поділу, оскільки при поділі майна суд бере до уваги як інтереси дружини, так і інтереси чоловіка, який має право на частку у нерухомому майні і не бажає відмовитися від цієї частки. Щодо інтересів дітей, то будь-яких майнових прав наспірний об"єкт нерухомості вони не мають.

Також, на думку колегії суддів, влаштування у нежитловому приміщенні по АДРЕСА_1 магазину не має правового значення ще й тому, що цьому приміщенню такий статус не надавався. До того ж, виходячи з ДБН В.2.2-23.2009 дане нежитлового приміщення як магазин Державним будівельним нормам не відповідає, про що зазначено у мотивувальній частині висновку будівельно-технічної експертизи від 29.05.2015 року (а.с. 130-132).

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову у частині вимог про поділ між колишнім подружжям придбаного за спільні сумісні кошти у спільну сумісну власність об"єкта нерухомого майна.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови у поділі нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 та визнанні права особистої приватної власності ОСОБА_3 на це приміщення, а також додаткове рішення Луцького міськрайонного суду від 21.08.2015 року про розподіл судових витрат підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про поділ спільного сумісного майна подружжя - нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 ринковою вартістю 1229639 грн.

Поділ слід провести згідно з варіантом, запропонованим висновком судової будівельно-технічної експертизи від 29 травня 2015 року та ОСОБА_3 виділити приміщення, що пропонуються першому співвласнику , а ОСОБА_10 - ті приміщення, що пропонуються другому співвласнику, так як для першого співвласника передбачається виконання меншої кількості робіт при переобладнанні приміщень і це полегшить їй, як жінці, здійснити їх.

Отже, необхідно виділити у приватну власність ОСОБА_1 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 а саме: запроектоване приміщення 4 площею 3,7 кв. м., запроектоване приміщення 5 площею 57,8 кв. м., запроектоване приміщення 6 площею 5,8 кв. м., всього приміщень загальною площею 67,3 кв. м.

Виділити у приватну власність ОСОБА_3 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 а саме: приміщення 1 площею 2,9 кв. м., запроектоване приміщення 2 площею 61,8 кв. м., запроектоване приміщення 3 площею 2,6 кв. м. всього приміщень загальною площею 67, 3 кв. м.

З метою обладнання двох ізольованих приміщень ОСОБА_1 та ОСОБА_3 влаштувати перегородку в існуючому приміщенні 140 площею 133 кв. м. товщиною 0,25 м таким чином, щоб утворилися запроектовані приміщення 2 і 5 з розмірами, як показано на плані у додатку № 2 до висновку експертизи.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 влаштувати автономні мережі електроосвітлення та опалення.

ОСОБА_1 влаштувати дверний проріз на місці віконного із вхідними дверима, влаштувати тамбур (4) площею 3,7 кв.м. із склопакетів та дверним прорізом, влаштувати перегородку товщиною 0,15 м із дверним прорізом таким чином, щоб утворилися запроектовані приміщення 4 (тамбур), 5 і 6 (санвузол) з розмірами, як показано на плані у додатку № 2 до висновку експертизи, влаштувати автономні мережі водопостачання, каналізації, влаштувати ганок на шість сходинок, висота цоколя 0.97 м, шириною 0,25 м і висотою 0,16 м та пандус як показано на плані у додатку № 2 до висновку експертизи.

Експертом запропоновано варіант поділу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 при якому відсутнє відхилення від вартотості, яка приходиться на ідеальні частки нежитлового приміщення.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про необґрунтоване виключення із переліку майна таких речей як стіл робочий, картина декоративна, мотоблок «Зірка», двері пластикові, телевізор «Samsung», два телефони, плитка базальтова, дві шафи-купе, 1 комп'ютер, меблі в спальню, є безпідставними, не підтверджені належними та допустими доказами, які б указували на наявність цього майна на даний час. Отже, правові підстави для поділу зазначених предметів і речей відсутні, оскільки поділу підлягає майно, наявне на день розгляду справи, про що вірно зазначив суд у своєму рішенні.

Апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Як уже зазначалось, при поділі майна, згідно з вимогами ст.71 СК України суд бере до уваги інтереси кожного із подружжя, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Апелянт не погоджується з рішенням суду в частині поділу транспортних засобів.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що при поділі автомобілів судом враховано усі обставини справи та інтереси кожного із сторін.

Зокрема, виділений позивачеві автомобіль Mersedes Benz 811 р.н. НОМЕР_5 вартістю 60 000 грн. є вантажним автомобілем (а.с. 12, 20), а автомобіль НОМЕР_4 легковим. ОСОБА_3 не має права на управління транспортними засобами категорії «С», а ОСОБА_10 видано посвідчення водія з правом управління транспортними засобами цієї категорії (а.с. 21), про що сторони ствердили в суді першої інстанції. Тому суд правомірно виділив легковий автомобіль відповідачу ОСОБА_3, а вантажний - ОСОБА_1

Також, апелянт оспорює виділення позивачу меблевої стінки вартістю 24 000 грн. указуючи, що вона належить її матері ОСОБА_12 Такі доводи спростовуються поданою позивачем накладною про придбання меблів, з якої вбачається, що меблевий комплект «Сенатор» придбаний ОСОБА_1 09.06.2011 року за 24 000 грн., тобто, є власністю подружжя (а.с.163).

Згідно з поданою стороною відповідача накладною № 28 від 20.10.2011 року ОСОБА_12 придбані меблі «Сенатор» вартістю 20 376 грн. Однак, меблі «Сенатор» такої вартості не були включені до переліку майна і суд їх поділу не проводив.

Виходячи з наданого позивачем товарного чеку про придбання відеокамери «Sonу» судом обґрунтовано включено її до майна, що підлягає поділу за ціною, погодженою стронами (а.с.164).

Пояснення ОСОБА_3 про безпідставне віднесення судом до переліку майна двох човнів замість одного спростовується змістом заяви від 09.07.2015 року (а.с.171-а) та товарними чеками від 24 квітня 2012 року (а.с.161).

Викладені в апеляційній скарзі доводи представника відповідача ОСОБА_4 про неправильність поділу майна у зв»язку з виділенням відповідачу склоріза вартістю 1600 грн., вікон вартістю 11501 грн., скла для виробництва склопакетів вартістю 6000 грн., устаткування для виробництва склопакетів вартістю 10 000 грн. та вимоги про виділення цих предметів позивачу ОСОБА_1 слід відхилити у зв»язку з наступним.

Відповідно до ч.І ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач ОСОБА_3 не заперечувала, що перелічені вище речі були придбані та є в наявності. Зміст вимог апеляційної скарги її представника з пропозицією передати ці речі позивачеві додатково підтверджує наявність цих речей.

В суді апеляційної інстанції при з»ясуванні питання щодо місця знаходження указаного майна встановлено про відсутність цих речей за адресою попереднього їх місцезнаходження, ушкодження склоріза, які на час розгляду справи судом першої інстанції знаходились за адресою АДРЕСА_2 у будинку, належному матері відповідача, доступу до якого останні роки ОСОБА_15 не мав. За таких обставин колегія не вбачає підстав для проведення розподілу спільного подружнього майна - предметів і речей, автомобілів в іншому порядку, ніж вирішив суд першої інстанції.

З приєднаних до позовної заяви, апеляційної скарги квитанцій вбачається, що ОСОБА_10 при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 3655 грн., за подачу апеляційної скарги - 1827 грн., за проведення експертизи - 1512 грн.(а.с.3, 196, 167), всього судових витрат на суму 7023 грн.

Виходячи із ціни позову розмір задоволених позовних вимог у відсотковому відношенні становить 90.96 %. (Оспорено позивачем на суму 1351839 грн., задоволено вимог на суму 1229639). Тому, виходячи з положень ч. 2 ст. 88 ЦПК України у такій пропорційності підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача понесені ним судові витрати, що у грошовому виразі становить 6320.96 грн. ( 7023грн.х 90.96%= 6320.96 грн.) грн.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 10 липня 2015 року в частині відмови у поділі нежитлового приміщення, визнання права приватної власності за ОСОБА_3 на нежитлове приміщення та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду від 21 серпня 2015 року скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Провести поділ спільного сумісного майна подружжя - нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, ринковою вартістю 1229639 грн. згідно з варіантом, запропонованим висновком судової будівельно-технічної експертизи від 29 травня 2015 року та виділити у приватну власність ОСОБА_1 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 а саме: запроектоване приміщення 4 площею 3,7 кв. м., запроектоване приміщення 5 площею 57,8 кв. м., запроектоване приміщення 6 площею 5,8 кв. м., всього приміщень загальною площею 67,3 кв. м.

Виділити у приватну власність ОСОБА_3 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 а саме: приміщення 1 площею 2,9 кв. м., запроектоване приміщення 2 площею 61,8 кв. м., запроектоване приміщення 3 площею 2,6 кв. м. всього приміщень загальною площею 67,3 кв. м.

З метою обладнання двох ізольованих приміщень ОСОБА_1 та ОСОБА_3 влаштувати перегородку в існуючому приміщенні 140 площею 133 кв. м. товщиною 0,25 м таким чином, щоб утворилися запроектовані приміщення 2 і 5 з розмірами, як показано на плані у додатку № 2 до висновку експертизи.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 влаштувати автономні мережі електроосвітлення та опалення.

ОСОБА_1 влаштувати дверний проріз на місці віконного із вхідними дверима, влаштувати тамбур (4) площею 3,7 кв.м. із склопакетів та дверним прорізом, влаштувати перегородку товщиною 0,15 м із дверним прорізом таким чином, щоб утворилися запроектовані приміщення 4 (тамбур), 5 і 6 (санвузол) з розмірами, як показано на плані у додатку № 2 до висновку експертизи, влаштувати автономні мережі водопостачання, каналізації, влаштувати ганок на шість сходинок, висота цоколя 0.97 м, шириною 0,25 м і висотою 0,16 м та пандус як показано на плані у додатку № 2 до висновку експертизи.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6320 (шість тисяч триста двадцять гривень) судових витрат.

Рішення в частині поділу предметів і речей, рухомого майна залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: