Рішення № 53285993, 30.10.2015, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/5798/14-ц

Пр. № 2/336/1827/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2015 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Щасливої О.В.,

розглянувши справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 в інтересах позивача 29.07.2014 року звернувся до суду із зазначеним позовом.

В позовній заяві зазначено, що 19 травня 2009 року між сторонами укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач виконав свої зобовязання за договором, надавши кредит у передбаченому розмірі, у звязку із порушенням зобовязань за договором станом на 30.06.2014 року відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 8169 грн. 52 коп., а саме: заборгованість за кредитом в сумі 1997 грн. 63 коп., по процентам за користування кредитом в сумі 3494 грн. 77 коп., заборгованість по пені та комісії за користування кредитом в сумі 2050 грн., штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250 грн. у вигляді фіксованої частини, 377 грн. 12 коп. як процентна складова.

У звязку із зазначеними обставинами позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 8169 грн. 52 коп. за кредитним договором №б/н від 19.05.2009 року, а також судові витрати, сплачені при предявленні позову, у розмірі 243,60 грн.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_4 в судове засідання не зявилась, надавши суду письмове звернення, яке містить прохання про задоволення позову, розгляд справи у її відсутність, згоду на ухвалення рішення при заочному розгляді справи (а.с. 117).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином.

ЇЇ представник за довіреністю (а. с. 66) ОСОБА_5 надала суду письмові заперечення (а. с. 86-87), а також заяву про відмову у задоволенні позову, вирішення спору у її відсутність (а. с.98).

Зазначені обставини в силу ст. ст. 158, 169 ЦПК України є підставою для проведення судового розгляду у відсутність осіб, які беруть участь у справі.

Письмові заперечення відповідача містять посилання на те, що позивачем пропущена давність звернення за захистом права, оскільки наданий суду розрахунок заборгованості охоплює період з 19 травня 2009 року по 31 червня 2014 року, при цьому заборгованість за тілом кредиту виникла станом на 31 липня 2010 року, між тим позивач звернувся до суду 29 липня 2014 року, а про визнання поважності причин пропущення давності звернення до суду позивач не просить. На підставі викладеного просить застосувати положення закону про давність звернення до суду за захистом права та відмовити у задоволенні позову.

Зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з таких міркувань.

Судом встановлено, що 19 травня 2009 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_2 (після зміни прізвища - Безуглою) ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, за заявою позичальника укладено кредитний договір, на підставі якого позичальникові надано кредит у сумі 2000,00 грн. (а.с. 8), у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку з відсотковою ставкою за користування кредитом у розмірі 2,5% на місяць на суму залишку заборгованості.

Кредитний договір складається з підписаної позичальником заяви, Памятки клієнта, Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_4 ПАТ КБ «Приватбанк», що узгоджено при підписання заяви із позичальником, засвідчується його особистим підписом.

Позивачем було виконано умови кредитного договору та надано відповідачу кредит, шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку, відкриту на імя позичальника.

Відповідно до п.п. 6.5, 6.6, 6.7, 8.6 Умов надання банківських послуг, позичальник зобовязаний вносити платіж, який складається з суми заборгованості за кредитом, за відсотками, перевитрат кредитного ліміту, комісії, штрафів в разі прострочення платежів, які необхідно вносити щомісяця.

Станом на 30.06.2014 року відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 8169 грн. 52 грн.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Із змісту ст. 611 ЦК України випливає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Надані суду письмові докази, зокрема: кредитний договір, «Умови та правила надання банківських послуг», заява позичальника, розрахунок заборгованості, виписка по особовому рахунку позичальника вказують на характер правовідносин сторін.

Між тим суд не вбачає підстав для ухвалення рішення на користь позивача, виходячи з таких міркувань.

За змістом ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється тривалістю в три роки, перебіг якого починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом, відповідно до умов кредитного договору сторони домовилися про прийняття кредитодавцем від позичальника щомісячних чергових платежів, які утворюють загальне зобовязання. Як випливає з виписки по особовому рахунку позичальника, наданої представником позивача, прострочена заборгованість у відповідача виникла 31 серпня 2009 року (а. с. 71), що свідчить про порушення права кредитодавця, яке виникло з моменту недотримання позичальником строку погашення чергового платежу.

Виходячи з викладеного, початок давності для стягнення цих платежів слід обчислювати з моменту (наступного за днем чергового платежу дня) невиконання позичальником кожного з цих зобовязань.

Таким чином, у випадку неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення грошових коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

За змістом ч. 2. ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 530 ЦК України врегульовано строк (термін) виконання зобов'язання, частиною першою якої встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналіз наведених положень закону у співставленні з правилами цивільного законодавства про позовну давність дозволяють дійти висновку про право кредитора до закінчення строку виконання останнього зобовязання, який за договором між сторонами (п. 9.12 «Умов та правил надання банківських послуг») діє протягом одного року, заявити вимогу про одночасне стягнення заборгованості з урахуванням давності предявлення вимоги за кожним з платежів.

В силу ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд не знайде підстав для визнання поважними причини пропущення позовної давності.

Заперечуючи проти застосування позовної давності, представник позивача в письмових поясненнях зазначила, що вона не пропущена, так як картковий рахунок клієнта діє до 31 березня 2013 року, а розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості, і оскільки позивач звернувся до суду 29 липня 2014 року, давність подання позову ним не порушена (а. с. 67-68).

Суд не погоджується з цими твердженнями, як пункт 9.12 «Умов та правил надання банківських послуг» констатує, що договір між сторонами діє протягом дванадцяти місяців з моменту підписання, а якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на той самий строк, що дозволяє дійти висновку про те, що дія договору не може простиратися на строк більший, ніж двадцять чотири місяці.

ОСОБА_3 на цей строк дії договору в контексті згаданого пункту «Умов та правил…» посилається позивач в позові (абзац 6 а. с. 3).

Хоча пунктом 9.3 «Умов та правил надання банківських послуг» і передбачено, що карткові рахунки клієнтів банківської установи відкриті на невизначений строк, суд вважає, що строк дії договору і строк дії карткового рахунку не є тотожними поняттями, а існування договірних відносин без обмеження строку означало б істотне звуження прав позичальника, за яких всупереч принципам розумності, справедливості і законності відбувалося б необмежене нарахування заборгованості за договором.

Оскільки саме «Умови та правила надання банківських послуг» є невідємною частиною договору, саме з ними ознайомлена позичальник і погоджується з тим, що вони разом з її заявою, Памяткою клієнта і Тарифами утворюють договір, про що свідчить підпис відповідача на заяві (а. с. 8, зворотний бік), суд вважає, що наведене положення «Умов та правил…» і регламентує строк дії договору, а відсутність даних про строк дії карткового рахунку, який простирається, за поясненнями представника, до 31 березня 2013 року, підкріплює цей висновок суду.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Наведене означає, що лише під час дії договору сторони можуть здійснювати свої права, передбачені змістом договору.

Як вже зазначено, зміст зобовязань позичальника за договором кредитування полягає в обовязку як повернути кредитні кошти, так і сплатити проценти за користування кредитом під час дії договору.

Дійшовши висновку, що договір між сторонами діє протягом дванадцяти місяців, суд вважає, що давність звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості не може простиратися на строк, пізніший ніж травень 2013 року (травень 2010 року строк, коли мав відбутися останній платіж, + три роки давності звернення до суду).

Позивач звернувся до суду 29 липня 2014 року, що свідчить про пропуск позовної давності.

Навіть якщо виходити з того, що кредитний договір між сторонами діяв до 19 травня 2011 року, оскільки за спливом дванадцяти місяців ніхто із сторін не заявив про припинення його дії, в усякому випадку давність звернення до суду пропущена.

Договір між сторонами є публічним договором, до якого застосовуються правила законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Як випливає з розяснень у пункті 31 Постанови № 5Пленуму Вищого спеціалізованого суду Україниз розгляду цивільних і кримінальних справвід 30.12.2012 року, при застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Наведені положення законодавства про захист прав споживачів і розяснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду Україниз розгляду цивільних і кримінальних справпідкріплюють переконання суду про пропущення давності звернення за судовим захистом у відсутність поважних причин.

Навіть якщо виходити з того, що договір між сторонами діяв відповідно до строку дії карткового рахунку, а саме: до 31 березня 2013 року, хоча суд вважає, що строк дії банківської карти не є тотожним строку дії договору, то відомостей про заборгованість з урахуванням давності як основної, так і спеціальної, зокрема, давності предявлення вимог про стягнення неустойки, яка за вимогами позову становить 2050 грн. пені та 627 грн. 12 коп. штрафу (250 грн. + 377 грн. 12 коп.) і давність предявлення яких обчислюється одним роком, суду не надано, а давність предявлення вимог, які мав кредитор до позичальника станом на 31 серпня 2009 року, коли у позичальника виникла прострочена заборгованість, а у кредитора право на предявлення вимоги про її стягнення, - сплив 31 серпня 2012 року.

Наведене означає, що позиція представника позивача, яка, вбачається суду, неспроможною, про строк дії договору в межах дії карткового рахунку, в усякому випадку є такою, що всупереч принципів диспозитивності і змагальності цивільного судочинства не підкріплена обєктивними фактичними даними в обґрунтування розрахунку заборгованості.

В силу ст. ст. 10, 11 ЦПК України тягар доведення перед судом обґрунтованості як вимог, так і заперечень закон покладає на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, а суд вирішує цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно виконувати процесуальні обовязки.

У звязку з викладеним, виходячи з принципів диспозитивності і змагальності цивільного судочинства, суд вважає, що представник позивача не довів ґрунтовності стягнення належних за договором коштів в сумі, що утворює ціну позову, що не дає підстав для ухвалення рішення на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 254, 256, 257, 261, 267, 526, 611, 631,1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 59, 60, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання в суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в залі судового засідання під час проголошення рішення, - в той же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя О.В. Щаслива