Ухвала суду № 53282677, 04.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/20944/14 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

04 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Самсонова М.М., за участю представника позивача ОСОБА_1., представника відповідача Данілова С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Громадянина Палестини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

30.12.2014р. ОСОБА_2 громадянин Палестини звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києва (далі по тексту - ГУ ДМС України в м. Києві) про визнання неправомірним та скасування наказу від 24.12.2014 № 750 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказ відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим і таким, що прийнято без належної оцінки всіх обставин, оскільки у нього є обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з політичних переконань.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.07.2015 р. позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління державної міграційної служби України від 24.12.2014 № 750 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Палестини ОСОБА_2; зобов'язано Головне управління державної міграційної служби України в м. Києві повторно розглянути заяву громадянина Палестини ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення, не надано суду доказів на підтвердження обґрунтованості висновків щодо відмови у наданні позивачу статусу, отже, відповідачем не в повній мірі дотримано вимоги чинного законодавства щодо отримання додаткових відомостей з метою уточнення інформації про ситуацію у країні громадянської належності позивача, тобто відповідач не дослідив належним чином, чи існувала небезпека для позивача в країні його громадянської належності станом на час прийняття спірного рішення.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.07.2015 р., як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законом.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги. Представник позивача та позивач, який надав пояснення у попередньому судовому засіданні, заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що громадянин Палестини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився в м. Рафах сектору Газа Палестинської автономії, за віросповіданням мусульманин - суніт. 09.01.1993р. позивач прибув до України легально для навчання у Київському політехнічному інституті, який у 1999р закінчив за фахом «біометрична електроніка», та отримав ступінь магістра електроніки. З 2001р. до 2003 р. навчався в аспірантурі Київського політехнічного університету, з 2005р. по 2006 р. працював перекладачем у консульському відділі Посольства Лівії в Україні. 22.01.2014р. позивач одружився з громадянкою України Пилипенко Н.В. (а.с.79), проживає і працює перекладачем у м. Києві. Останній раз виїзждав до Палестини, проте повернувся до Україну 16.12.2000р. легально через пункт пропуску державного кордону України «Бориспіль» прямим рейсом з Каїру (Єгипет).

До 15.09.2011 р. позивач мав реєстрацію в паспорті громадянина Палестини терміном дії до 24.10.2014р.

З матеріалів справи вбачається, що позивач вперше звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в м. Києві у 2008 році, вдруге 25.01.2012р. (а.с.39).

04.12.2014р. позивач втретє звернувся за захистом на території України, зокрема до ГУ ДМС України в м. Києві про оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (а.с.15).

Причиною звернення за захистом в Україні позивач завжди зазначав - побоювання стати жертвою переслідування на політичному ґрунті, оскільки у період з 1989 по 1992 роки був членом організації ФАХТ та розповсюджував агітаційні листівки із закликами до єднання палестинців в боротьбі за незалежність від Ізраїлю.

Так, позивач під час співбесіди (яка проводилась відповідачем та оформлена протоколом від 17.12.2014р. справа № 2014KYIV0224) зазначав, що він був з 1989р. по 1992 р. членом організації ФАХТ та розповсюджував агітаційні листівки із закликами до єднання палестинців в боротьбі за незалежність від Ізраїлю, отже, в нього є побоювання, що його можуть вбити члени політично-терористичної організації ХАМАС, оскільки він був членом організації ФАТХ, яка діє проти ХАМАСА. Крім того, позивач наголошував, що ХАМАС є терористичною організацією, ця організація не йде на уступки та перемирення з Ізраїлем, отже він побоюється стати жертвою переслідування на політичному ґрунті. (а.с.36).

24.12.2014р. відповідачем складено Висновок щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.41). Згідно вказаного висновку, відповідач дійшов висновку, що заява є очевидно необґрунтованою, відсутні побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, у зв'язку з відсутністю обставин, які загрожують її життю, безпеці чи свободі, визначених п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

На підставі вказаного висновку відповідачем прийнято спірний наказ від 24.12.2014 № 750 яким ОСОБА_2 громадянину Палестини відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (а.с.45).

24.12.2014 р. позивач отримав повідомлення від відповідача № 168 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі наказу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві № 750 від 24.12.2014 . Дану відмову вмотивовано «очевидною необґрунтованістю заяви, відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань». (а.с. 6).

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Статтею 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначені поняття:

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлений порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Стаття 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає вимоги до оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що довідка про звернення за захистом в Україні видається органом міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Частиною 5 цієї статті Закону встановлено, що у разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Зокрема, вказаною статтею встановлено, що працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником; орган міграційної служби спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону; у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається й такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України; орган міграційної служби направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; документи, отримані або підготовлені органом міграційної служби під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника; після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.

Відповідно до частини 3 статті 10 вказаного Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Частина ж 5 вказаної статті встановлює, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Деснянського районного суду м. Києва у справі №760/6703/14 від 29.10.2014р. (яка набрала законної сили) відмовлено у задоволені позовної заяви Солом'янського районного відділу ГУ Державної міграційної служби України в м. Києві до громадянина Палестини ОСОБА_2 про примусове видворення іноземного громадянина з України (а.с.73).

При розгляді вказаної справи встановлені обставини, що у разі примусового видворення громадянина Палестини ОСОБА_2 до країни походження його життю та безпеці реально загрожує небезпека внаслідок внутрішнього збройного конфлікту між Палестиною та Ізраїлем, що може призвести до порушення Україною зобов'язань за статтями 3,5 Конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач постійно причиною звернення за захистом в Україні зазначав, що в нього є побоювання стати жертвою переслідування на політичному ґрунті, оскільки у період з 1989 по 1992 роки був членом організації ФАХТ та розповсюджував агітаційні листівки із закликами до єднання палестинців в боротьбі за незалежність від Ізраїлю.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

При цьому, саме обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є головним у переліку критеріїв щодо визначення біженця, проте ці побоювання повинні бути реальними.

Таким чином, судом першої було правильно встановлено, що відповідачем не в повній мірі дотримано наведені законодавчі приписи, адже було проведено лише співбесіду з позивачем; додаткових же відомостей з метою уточнення інформації щодо ситуації у країні громадянської належності позивача відповідачем ні від самого позивача, ні від компетентних органів державної влади не вимагалось, при цьому, відповідач не дослідив належним чином, чи існувала небезпека для позивача в країні його громадянської належності станом на час прийняття спірного рішення.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним рішення, суду не надано доказів на підтвердження обґрунтованості висновків щодо відмови у наданні позивачу статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів при прийнятті рішення у даній справі прийняла до уваги правову позицію Вищого адміністративного суду України висловлену в ухвалі від 27.02.2014 р. при розгляді справи № К/9991/78132/12.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Повний текст виготовлено 09.11.2015 року.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2015 р. - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Громадянина Палестини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Епель О.В.