Ухвала суду № 53282671, 04.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19862/15 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

04 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаль М.І., секретар судового засідання Самсонова М.М., за участю представника позивача Безручко В.В., представника відповідача Фляшовського В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області до Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

26.08.2015р. Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області звернулась до суду з позовом до Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" про стягнення коштів в розмірі 33 787,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем згідно плану роботи проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Управління охорони навколишнього природного середовища Дніпровської міської ради за період з 01.01.2013р. по 31.12.2014р. Для з'ясування достовірності фактично понесених витрат по договору укладеному між Управлінням охорони навколишнього природного середовища Дніпровської міської ради та Державним підприємством «Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства» від 15.09.2014р. № 38-08-14 позивачем було проведено зустрічну звірку, якою встановлено не підтвердження фактичних витрат, понесених Науково-дослідним та конструкторсько-технологічним інститутом міського господарства при виконанні послуг Управлінню охорони навколишнього природного середовища Дніпровської міської ради на загальну суму 33787,86грн., які були перераховані Управлінням охорони навколишнього природного середовища Дніпровської міської ради відповідачу - Науково-дослідному та конструкторсько-технологічному інституту міського господарства у повному обсязі. Отже, з урахуванням вказаного, позивач просить стягнути з Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" кошти у розмірі 33 787,86 грн. як збитки завдані державі.

Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2015 р. відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області до Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" про стягнення коштів у розмірі 33 787,86 грн.

Відмовляючи у відкриті провадження суд першої інстанції зазначив, що відповідачем у розглядуваній позовній заяві - Державне підприємство "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства", є юридична особа, яка не є підконтрольною позивачеві установою в розумінні положень Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", отже, позивачу слід звернутися до суду господарської юрисдикції.

Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області не погодившись з рішенням суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2015 р., як таку, що прийнято з порушенням норм процесуального права, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції порушені положення ст.17 КАС України, оскільки відповідно до ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» державна фінансова інспекція має право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Тобто, саме на позивача чинним законодавством покладено обов'язок вживати заходи щодо контролю та поверненню безпідставно витрачених державних коштів.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 17 КАС України визначено юрисдикцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 вказаної статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

У п.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» № 8 від 20.05.2015р. вказано, що вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Положенням визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (пункт 7 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).

Положенням установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» , якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктом 7 передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно з пунктом 10 статті 10 Закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Отже, аналіз наведених норм дає підстави вважати, що діяльність органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, у разі виявленні збитків завданих державі чи об'єкту контролю, відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом про стягнення суми.

Отже, збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю.

Проте, як зазначив 23.06.2015р. Верховний Суд України при розгляді справи за позовом Державної фінансової інспекції в м. Києві до публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського» про зобов'язання вчинити дії, збитки стягуються у судовому порядку, але не за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії, а про стягнення суми.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення збитків стягуються за позовом органу державного фінансового контролю, оскільки таким чином позивач виконує владних управлінських функцій і даний спір є публічно-правовим.

Посилання суду першої інстанції на судове рішення Вищого адміністративного суду 09.04.2015 по справі № 2а-18099/11/2670. не заслуговують уваги, оскільки у даній справі розглядався позов Державної фінансової інспекції України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білдінг Енд Девелопмент Груп", третя особа Служба безпеки України, про стягнення суми. Отже, у даній справі дійсно відповідачем було товариство з обмеженою відповідальністю, яке не яким чином не може бути підконтрольною позивачеві в розумінні положень Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".

Висновок суду першої інстанції, що відповідач є юридичною особою, яка не є підконтрольною позивачеві установою в розумінні положень Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", на думку колегії суддів, є передчасним, в матеріалах справи відсутні докази того, що Державне підприємство "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства не підконтрольний Державній фінансовій інспекції в Дніпропетровській області.

Крім того, колегія суддів вважає, як що ж суд вважає, що відповідач не підконтрольний позивачу, то такі обставини можуть бути підставою для відмови у задоволені позовних вимог, а не висновком, що вказаний позов підлягає розгляду у порядку норм ГПК України.

Отже, доводи апелянта заслуговують уваги, ухвала суду підлягає скасуванню.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження є передчасним.

На підстав вищезазначеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, внаслідок чого, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На підставі ст. 94 КАС України, судові витрати з Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області стягненню не підлягають.

Повний текст ухвали виготовлено 09.11.2015 р.

Керуючись статтями 195, 196, 199, 202, 204, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2015 р., задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області до Державного підприємства "Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут міського господарства" про стягнення коштів - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Епель О.В.

Кобаль М.І.