Постанова № 53281228, 20.10.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 р. Справа №805/3724/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 12 год. 30 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Козаченка А. В.

при секретарі Широбокові І.В.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту екології та природних ресурсів Донецької обласної державної адміністрації про зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту екології та природних ресурсів Донецької обласної державної адміністрації про зобовязання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.08.2015 року наказом № 96-о його було звільнено з посади заступника начальника відділу земельних відносин, надр та водних ресурсів управління з видачі документів дозвільного характеру Департаменту екології та природних ресурсів Донецької обласної державної адміністрації із внесенням до трудової книжки запису № 26 про звільнення з посади за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Позивач не згоден з підставами звільнення і з датою винесення наказу з огляду на те, що 12.06.2015 року особисто подав до відповідача заяву про звільнення із займаної посади у звязку з переведенням на інше місце роботи.

На підставі зазначених обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив визнати неправомірними дії керівництва Департаменту екології та природних ресурсів Донецької обласної державної адміністратиції стосовно причин звільнення; зобов*язати відповідача звільнити ОСОБА_1 з 15.06.2015 року за переведенням для подальшої роботи в Державній екологічній інспекції у Донецькій області згідно до п. 5 ст. 36 КЗпПУ; визнати незаконним і скасувати наказ відповідача № 96-о від 14.08.2015 року, таким чином конкретизувавши під час судового засідання свої позовні вимоги.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували. Зазначили, що рішення про звільнення позивача заявленою ним датою не приймалося у звязку з наявністю виробничої необхідності, на підставі чого позивачу було запропоновано іншу дату, з якої він міг бути звільнений. Також представники відповідача зазначили, що наказ про звільнення, який є у позивача, з юридичної точки зору - не наказ, а проект наказу, а тому його правомірно було звільнено саме на підставі п.4 ст. 40 КЗпПУ.

Заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.

Як вбачається із запису в трудовій книжці позивача АР № 090879, наказом від 02.04.2015 року № 22-о позивача призначено на посаду заступника начальника відділу земельних відносин, надр та водних ресурсів управління з видачі документів дозвільного характеру тощо.

Листом 01/02-317 від 11.06.2015 року Державна екологічна інспекція у Донецькій області на імя Директора департаменту екології та природних ресурсів Донецької обласної державної адміністрації направила прохання про звільнення позивача з 15.06.2015 року в порядку переведення для подальшої роботи в установі адресанта. Вищевказаний лист містить резолюцію на імя ОСОБА_5 "до наказу" з відповідним підписом.

12.06.2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення з 15.06.2015 року у звязку з переведенням для подальшої роботи у Державну екологічну інспекцію у Донецькій області. Вищевказана заява з обох сторін містить резолюцію на імя ОСОБА_5 "до наказу" з відповідним підписом.Також позивачем було надано наказ відповідача, який без номеру та дати, який підписаний керівником установи та наказ від 16.06.2015 року № 52-о, яким позивача призначено на посаду заступника начальника відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Донецької області старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Донецької області порядком переведення з Департаменту екології та природних ресурсів Донецької облдержадміністрації тощо.

03.07.2015 року посадовими особами відповідача було складено акт, відповідно до змісту якого позивач вирвав з рук співробітника Департаменту проект наказу про звільнення та покинув приміщення Департаменту.

Також актами та доповідними записками від 01.07.2015 року - 03.07.2015 року, від 06.07.2015 року - 10.07.2015 року, від 13.07.2015 року - 17.07.2015 року, від 20.07.2015 року - 24.07.2015 року, від 27.07.2015 року - 31.07.2015 року встановлено, що позивач у відповідний робочій день не знаходився на своєму робочому місці та не виконував свої службові обовязки без поважних причин; виправдувальних документів та пояснень не надав.

13.07.2015 року посадова особа відповідача отримала лист позивача від 08.07.2015 року щодо видачі йому належно оформленої трудової книжки та копії наказу про звільнення, у відповідь який листом від 23.07.2015 року № 03-1708 було повідомлено позивача, що у Департаменті був підготовлений проект наказу про звільнення ОСОБА_1 06.07.2015 року. Однак, 03.07.2015 року у приміщенні Департаменту позивач вирвав з рук працівника Департаменту проекти документів про звільнення та забрали їх з собою. На день складання відповіді щодо бажання позивача звільнитися з Департаменту не надходило та на робоче місце позивач не зявляється, станом на 23.07.2015 року позивач перебуває у трудових відносинах з Департаментом оскільки відповідний наказ про звільнення відсутній.

Листом від 31.07.2015 року повідомлено позивачу про необхідність надання пояснень до відповідача у звязку з тим, що він з 01.07.2015 року не знаходиться на своєму робочому місці, не виконує свої службові обовязки (в тому числі дистанційно) без поважних причин та виправдувальних документів.

Наказом відповідача від 14.08.2015 року № 96-о відповідно до пункту 4 статті 40, статті 83 КЗпПУ, статті 24 Закону України «Про відпустки» звільнено позивача 14.08.2015 року за прогули без поважних причин.

Листом від 14.08.2015 року № 03-1946, листом від 17.08.2015 року № 03-1995 повідомлено позивачу про необхідність зявитися до відповідача для отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення.

Разом з цим, відповідно до протоколу оперативної наради при в.о. директора Департаменту від 03.06.2015 року, на позивача було покладено виконання певних службових обовязків до 10.06.2015 року, до 12.06.2015 року.

В обгрунтування виробничої неохідності відповідачем було надано до суду певні документи, а саме: наказ від 29.05.2015 року № 28 відп., згідно якого двом головним спеціалістам відділу земельних відносин, надр та водних ресурсів управління з видачі документів дозвільного характеру, посаду заступника начальника якого обіймав позивач, з 02.06.2015 року по 30.06.2015 року надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 29 календарних днів.

Також відповідно до наказу від 31.03.2015 року № 17 відп. головному спеціалісту відділу земельних відносин, надр та водних ресурсів управління з видачі документів дозвільного характеру надано соціальну відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 4-річного віку з 31.03.2015 року по 30.09.2015 року.

Разом з цим 15.06.2015 року відповідного державного службовця було призначено на посаду головного спеціаліста відділу земельних відносин, надр та водних ресурсів управління з видачі документів дозвільного характеру, що вбачається з наказу № 69-о.

Наказом від 15.09.2014 року № 131-відп. начальнику відділу земельних відносин, надр та водних ресурсів управління з видачі документів дозвільного характеру надано соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Також наказом від 23.04.2015 року головному спеціалісту відділу земельних відносин, надр та водних ресурсів управління з видачі документів дозвільного характеру надано соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Суд зазначає, що з наданих відповідачами документів вбачається те, що деяким працівникам були надані тривалі відпустки без збереження заробітної плати, незважаючи на виробничу необхідність.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно положень ст.1 КЗпПУ, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Відповідно п. 4 ст. 40 КЗпПУ, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

З урахуванням досліджених доказів та позиції відповідача щодо підстав звільнення, суд звертає увагу на той факт, що позивач подав заяву про звільнення у порядку переведення, що не заперечується відповідачем. Таким чином суд вважає, що звільнення позивача регулюється також і відповідно положень ст. 36 КЗпПУ.

Згідно п. 4, п. 5 ст. 36 КЗпПУ, підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Як вбачається з ч. 1, ч. 2 ст. 47 КЗпПУ, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Стосовно посилання відповідача на те, що наказ про звільнення позивача в порядку п. 4 ст. 40 КЗпПУ є проектом та не зареєстрований в журналі реєстрації наказів з особового складу, суд зазначає, що вказаний наказ підписаний керівником установи та у своєму змісті містить достатню інформацію щодо підстав та дати звільнення позивача із займаної посади, тобто волевиявлення та згоди роботодавця щодо розірвання трудових відносин з працівником саме на таких умовах, при цьому відсутність реєстрації цього наказу у журналі не свідчить про його недійсність і є вторичною після прийняття особою рішення про звільнення.

Відповідно ч. 1, ч. 4 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно ч. 1 ст. 2 КЗпПУ, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Беручи до уваги вищенаведені локальні накази та позицію відповідача щодо факту виробничої необхідності, який вплинув на вирішення питання щодо дати звільнення позивача суд зазначає наступне. Право надати відпустку, зокрема і відпустку без збереження заробітної плати, та визначити дату, з якої працівник має можливість реалізувати своє право на відпустку, є правом відповідача як роботодавця, а не його обовязком. Натомість прийняття рішення щодо звільнення працівника у разі його звернення з таким проханням у контексті даної адміністративної справи є обовязком відповідача, тобто право особи на труд та його умови є саме правом, а не обов*язком цієї особи. Таким чином суд відхиляє доводи представників відповідача щодо наявності факту виробничої необхідності у випадку за цією адміністративною справою.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 1, 2 ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з цим суд зазначає, що необхідним та достатнім способом захисту прав позивача є зміна формулювання наказу № 96-о від 14.08.2015 року Департаменту екології та природних ресурсів Донецької обласної державної адміністрації в частині: підстави звільнення ОСОБА_1, а саме: з п. 4 ст. 40 КЗпПУ (прогул /в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня/ без поважних причин) на п. 5 ст. 36 КЗпПУ (переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду) та дати звільнення, а саме: вважати датою звільнення ОСОБА_1 15.06.2015 року.

Таким чином, виходячи з вищенаведених правових норм та досліджених обставин, суд вважає, що представниками відповідача у судовому засіданні не доведений факт правомірності звільнення позивача на підставах, які зазначені у спірних наказах, у звязку з чим позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 17, 18, 19, 20, 51, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 121, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 164, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту екології та природних ресурсів Донецької обласної державної адміністрації про зобовязання вчинити певні дії, - задовольнити.

Змінити формулювання наказу № 96-о від 14.08.2015 року Департаменту екології та природних ресурсів Донецької обласної державної адміністрації в частині:

-підстави звільнення ОСОБА_1, а саме: з п. 4 ст. 40 КЗпПУ (прогул /в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня/ без поважних причин) на п. 5 ст. 36 КЗпПУ (переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду);

-дати звільнення, а саме: вважати датою звільнення ОСОБА_1 15.06.2015 року.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошено у судовому засіданні 20.10.2015 року.

Повний текст постанови буде складено 26.10.2015 року.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Козаченко А.В.