Постанова № 53274778, 03.11.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2015 р. Справа № 922/3384/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не зявився

відповідача - ОСОБА_1 (довіреність № 5 від 30.06.2015р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром", м. Дніпропетровськ (вх. №4271 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2015р. у справі № 922/3384/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен", м. Харків

про стягнення коштів у розмірі 74 689,90 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Поліпром", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен", в якій з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 29879 від 27.07.2015р.) просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за Договором поставки товару на реалізацію № 102-574-DA10 від 01.12.2010р. у розмірі 3014,82 грн., пеню в сумі 16965,97 грн., 3% річних в сумі 1618,78 грн. та інфляційних втрат в сумі 30883,66 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.07.2015 року у справі №922/3384/15 (суддя Калініченко Н.В) в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Позивач з даним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2015р. у справі №922/3384/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскільки договір поставки є оплатним, тому обовязок відповідача сплатити вартість придбаного товару виникає незалежно від факту його реалізації третім особам. При цьому, позивач зазначає, що обовязок покупця оплатити весь поставлений постачальником товар виник безпосередньо після його прийняття (ч. 1 ст. 692 ЦК України), а борг внаслідок невиконання відповідних платіжних зобовязань з наступного дня після підписання видаткових накладних, що посвідчують придбання покупцем товару у власність. Крім того, позивач стверджує, що він неодноразово звертався до відповідача з письмовими вимогами про повернення товару, проте останній свої обовязки по сплаті товару за спірним договором ігнорував, що підтверджується, зокрема, змістом повторної вимоги про повернення поставленого, але неоплаченого товару, надісланої позивачем 27.06.2015р. (отримана відповідачем 30.06.2015р.).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.08.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2015р. у справі № 922/3384/15 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13 жовтня 2015 р. об 11:00 год.

12.10.2015р. відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Будмен подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вважає рішення суду першої інстанції у даній справі законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. На підтвердження своєї правової позиції у справі відповідач посилається на те, що оскільки момент виконання обовязку по оплаті за поставлений за спірним Договором товар ще не настав, а тому відсутнє і прострочення з боку ТОВ «Будмен».

Згідно ухвали суду від 13.10.2015р. задоволено клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи, продовжено строк її розгляду на 15 днів до 04.11.2015р., розгляд справи відкладено на 03.11.2015р. о 10:30 год.

02.11.2015р. відповідачем надані суду доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, а також додаткові документальні докази, необхідні для розгляду апеляційної скарги, зокрема реєстр платежів за період з 01.08.2015р. по 09.10.2015р. по контракту ТОВ НВП «Поліпром», платіжні доручення № 08902 від 18.09.2015р., № 08267 від 02.09.2015р., № 07873 від 25.08.2015р., № 07139 від 05.08.2015р., інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей № 16864 від 16.10.2015р., складені відповідачем акти звірок взаєморозрахунків по контрагенту ТОВ НВП «Поліпром» за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р. та за період з січень 2013 року по листопад 2015р. і докази направлення цих актів позивачу. Також, відповідач підтримує свою правову позицію у справі та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Розпорядженням секретаря третьої судової палати ОСОБА_2 від 02.11.2015р. у звязку з відрядженням судді Істоміної О.А. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М., суддя Слободін М.М.

В судове засідання 03.11.2015р. представник позивача не зявився, про час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином та у встановленому законом порядку. Про причини неявки свого представника позивач суд апеляційної інстанції не повідомив.

Відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування ГПК України» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

Відповідно до пунктів 3.9.2., 3.9.3. зазначеної Постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, незявлення представника позивача в судове засідання 03.11.2015р. не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, правову позицію позивача викладено в апеляційній скарзі, додаткових письмових доказів, окрім тих, що містяться в матеріалах справи позивачем не надано, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, заслухавши уповноваженого представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром", м. Дніпропетровськ задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як свідчать матеріали справи, 01 грудня 2010 року між позивачем у справі - Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством "Поліпром" (Постачальник) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмен" (Покупець) укладено договір поставки товару на реалізацію № 102-574-DA10 (далі - Договір).

Відповідно до умов даного Договору (пункти 2.1.,2.2.) Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця партіями товар у відповідності з підписаними сторонами специфікаціями на поставку окремої партії товару, а Покупець в свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити поставлений товар, у встановленому даним договором порядку, з метою подальшої реалізації даної продукції в межах території збуту.

До вказаного договору між сторонами було складено та підписано додатки за № 1, № 2 та № 3, а також протокол розбіжностей від 01 грудня 2010 року, відповідно до якого, зокрема, сторони погодили, що у випадку несплати вартості поставленого товару покупцем на протязі 180 днів з дня поставки, постачальник вправі вимагати у покупця повернення даного товару; повернення товару здійснюється на умовах передбачених п. 5.2 даного договору. Якщо покупець не поверне постачальнику поставлений, але не оплачений на протязі вище вказаного терміну товар на протязі 14 календарних днів з моменту отримання вимоги, постачальник вправі вимагати від покупця оплату вартості товару погодженою сторонами в даному договорі, а також сплату штрафу в розмірі 2 % вартості неповернутого товару.

Укладеною між сторонами у справі додатковою угодою від 21 вересня 2011 року, продовжено дію Договору до 31 грудня 2012 року, та зазначено, що строк дії договору автоматично продовжується на наступний календарний рік, якщо одна із сторін не повідомить другу сторону в письмовій формі про свій намір припинити дію даного договору.

З урахуванням того, що у справі відсутні відомості щодо припинення дії даного Договору, даний Договір вважається судом пролонгованим і на 2015 рік.

Звертаючись до господарського суду із даним позовом та в подальшому надаючи заяву про зменшення позовних вимог (вх. № 29879 від 27.07.2015р.) позивач послався на те, що на виконання умов Договору ним здійснено відповідачу поставку товару в період з 28 січня 2014 року по 22 січня 2015 року на загальну суму 90748,50 грн., що підтверджується наявним у справі двосторонніми видатковими накладними (аркуші справи 41-59), проте зобовязання з оплати товару з боку відповідача було порушене, поставлений товар був оплачений частково на суму 119881,08 грн. Також позивач зазначив, що відповідачем було здійснене часткове повернення товару на загальну суму 55569,12 грн. Крім того, станом на 01.01.2014р. за відповідачем рахувалась заборгованість в розмірі 87716,52 грн. за поставки, здійснені у 2013 році, внаслідок чого станом на 24.07.2015р. у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 3014,82 грн., з урахуванням товару повернутого після подання позову та відкриття провадження у даній справі.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога позивача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, вх. № 29879 від 27.07.2015р., аркуші справи 145-183) про стягнення з відповідача суми заборгованості за Договором у розмірі 3014,82 грн., яка складається фактично з вартості переданого і неоплаченого в повному обсязі товару за видатковими накладними № 154 від 19.01.2015 року (залишок у розмірі 1440,84 грн.) та № 230 від 22.01.2015 року (залишок 1573,98 грн.), а також суми пені в розмірі 16965,97 грн., нарахованої позивачем на підставі пункту 9.1.1. Договору, 3% річних в сумі 1618,78 грн. та інфляційних втрат в сумі 30883,66 грн., заявлених до стягнення відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.

В обґрунтування вимог по стягненню заборгованості позивач посилається на те, що відповідачем розрахунки за Договором в повному обсязі не були проведені. При цьому, наявні в матеріалах справи поворотні накладні свідчать про повернення частини отриманого та нереалізованого відповідачем товару (аркуші справи 60-64, 66-68, 165-183).

Приймаючи рішення у даній справі господарський суд першої інстанції, розглянувши надані сторонами докази і оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки грошове зобов'язання відповідача відповідно до Договору з оплати поставленого товару станом на день прийняття рішення ще не настало, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.

Мотивуючи такий висновок суд першої інстанції зазначив, що оскільки сторонами обумовлено термін реалізації товару в 180 календарних днів, і у разі несплати його вартості на протязі 180 днів з моменту передачі товару постачальником покупцю, постачальник має право вимагати у покупця повернення вказаного товару, а покупець повинен повернути даний товар на протязі 14 календарних днів з моменту отримання вимоги від постачальника, однак відповідна вимога з приводу повернення товару після спливу 180 календарних днів з дати підписання спірних видаткових накладних позивачем не заявлялася і такі докази позивачем не надані, тому в даному випадку у позивача виникло лише право на вимогу про повернення товару за видатковою накладною № 154 від 19.01.2015 року - з 18 липня 2015 року, а за накладною № 230 від 22.01.2015 року - з 21 липня 2015 року. Це право виникло у позивача після порушення провадження у даній справі. За умовами спірного Договору у разі не повернення відповідачем нереалізованого товару на відповідну вимогу позивача, останній, як Постачальник за спірним Договором, вправі вимагати від покупця сплати вартості вказаного товару (п. 8.1.2 в редакції протоколу розбіжностей).

Враховуючи те, що позивачем не надано належних доказів звернення до відповідача із вимогою у встановленому Договором та чинним законодавством порядку про повернення товару, тому у задоволенні предявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості господарським судом відмовлено, як таких, що заявлені передчасно.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з даним висновком місцевого господарського суду, оскільки під час вирішення даного спору, ним правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, яким до того ж судом надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду по суті спору. Однак при цьому колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Надаючи власну правову кваліфікацію спірних правовідносин та правову оцінку обставин справи колегія суддів зазначає, що правовідносини сторін в даному випадку врегульовано договором поставки товару на реалізацію.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобовязується передати (поставити) у замовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторонами у договорі можливе визначення іншого строку та порядку оплати, як то передбачено частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до пункту 8.1. Договору Покупець сплачує вартість поставленого товару не раніше ніж після реалізації кожної одиниці товару третім особам, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника не пізніше 4 та 19 числа кожного місяця. Якщо вказані строки оплати підпадають на святкові або вихідні дні, Покупець перераховує грошові кошти за проданий товар на наступний робочий день.

Таким чином, зі змісту Договору вбачається, що сторони домовились про те, що оплата вартості товару проводиться після його фактичної реалізації. Саме з цього моменту у відповідача і виникає обовязок зі сплати коштів за поставлений товар за Договором.

Твердження позивача про те, що обовязок покупця оплатити весь поставлений товар виник безпосередньо після його прийняття, а борг внаслідок невиконання відповідних платіжних зобовязань з наступного дня після підписання видаткових накладних, що посвідчують придбання покупцем товару у власність, не узгоджуються із визначеними сторонами договірними умовами та не відповідають нормам чинного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, в звязку з чим ці доводи позивача є безпідставними та судом апеляційної інстанції відхиляються.

Натомість, за даними відповідача, ТОВ «Будмен» в рамках договору поставки товару на реалізацію № 102-574-DA10 на розрахунковий рахунок позивача перераховувались кошти в якості сплати вартості отриманого за цим Договором товару, частину товару було повернуто, а тому станом на день перегляду справи апеляційним судом залишок вартості нереалізованого товару становить суму 1862,58 грн. (3014,82 грн. 1152,24 грн.) Вказане підтверджується реєстром платежів за період з 01.08.2015р. по 09.10.2015р. на суму 1152,24 грн. по контракту ТОВ НВП «Поліпром» та платіжними дорученнями № 08902 від 18.09.2015р. на суму 36,60 грн., № 08267 від 02.09.2015р. на суму 73,80 грн., № 07873 від 25.08.2015р. на суму 415,44 грн., № 07139 від 05.08.2015р. на суму 626,40 грн. Ці дані позивач не оспорив та не спростував.

Факт реалізації отриманого відповідачем за Договором товару на суму 1862,58 грн., який би міг стати підставою для вимоги про сплату боргу та застосування юридичних наслідків, визначених умовами Договору та встановлених статтею 625 Цивільного кодексу України, не знайшов свого підтвердження серед наявних у справі доказових матеріалів.

Згідно зі статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 180 Господарського кодексу України також визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Розрахунки за продукцію (товар) здійснюються в порядку та формі, що визначається сторонами в договорі.

Жодних змін до Договору поставки відносно порядку розрахунку сторонами не внесено.

Згідно з частинами 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї.

Стаття 530 Цивільного кодексу України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобовязанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка має неминуче настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його негайного виконання у будь-який час.

Відповідно до положень частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, зокрема укладають господарський договір, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Таким чином, строк (термін) виконання зобов'язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане.

Колегія суддів погоджуючись із правовою позицією господарського суду також вважає, що сторони у Договору погодили саме такий строк оплати товару із вказівкою на подію: не раніше ніж після реалізації кожної одиниці товару третім особам, тим самим, обумовивши настання у відповідача (Покупця) обов'язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (частина 1 статті 212 Цивільного кодексу України - договір з відкладальною обставиною). При цьому відкладальна обставина вважається такою, що настала, якщо її настанню недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно (частина 3 статті 212 Цивільного кодексу України).

Реалізація продукції, яка є відкладальною умовою, та з настанням якої у відповідача виникає зобов'язання перед позивачем щодо сплати суми основного боргу, станом на дату винесення оскаржуваного позивачем рішення у даній справі є такою, що не настала, а отже і відсутнє прострочення виконання грошового зобовязання з боку ТОВ «Будмен».

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У банківських виписках по рахункам позивача (том 1 аркуші справи 70-102), банківських виписках рахункам відповідача та у платіжних дорученнях № 08902 від 18.09.2015р., № 08267 від 02.09.2015р., № 07873 від 25.08.2015р., № 07139 від 05.08.2015р., що додані позивачем у якості доповнень до відзиву на апеляційну скаргу, у графі призначення платежу зазначено «сплата згідно договору № 102-574-DA10 від 01.12.2010р.».

Отже, матеріалами справи не підтверджено, що сплата відповідачем вартості отриманого товару здійснювалась ним саме за окремими накладними.

Факт наявності простроченої заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно договору № 102-574-DA10 від 01.12.2010р. не підтверджений позивачем документально. Жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували конкретну дату реалізації товару ТОВ Будмен, який був поставлений ТОВ НВП Поліпром на підставі договору від 01.12.2010р., позивачем не надано.

За наведених вище доказів, підстави для застосування до відповідача правових наслідків за порушення виконання грошового зобовязання (ст.ст. 610, 611, 625 Цивільного кодексу України) у вигляді нарахування пені, інфляційних та 3% річних в даному випадку також відсутні.

Більше того, відповідач у своїх поясненнях зазначає, що товар на суму 1862,58 грн. залишається у власності продавця та відповідачем не реалізований. Вказану обставину відповідач підтверджує інвентаризаційним описом товарно-матеріальних цінностей, а тому вважає вимогу позивача про сплату боргу безпідставною.

Доказів звернення до відповідача із вимогою щодо повернення товару на суму 1862,58 грн. позивачем також не надано.

Пунктом 3.8. Договору (в редакції протоколу розбіжностей від 01.12.2010р., т. с. 1 а. с. 32) сторони визначили, що право власності на поставлений товар та ризик випадкового знищення або пошкодження товару, переходить від Постачальника до Покупця з моменту розвантаження товару з транспортного засобу Постачальника (Перевізника) в торговому центрі Покупця та підписання сторонами документів, вказаних у пункті 3.4. даного Договору. Строк реалізації товару становить 180 календарних днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Пунктом 8.1.2. Договору (в редакції протоколу розбіжностей від 01.12.2010р.) сторони обумовили, що в разі коли поставлений товар Покупцю не буде оплачений Постачальникові на протязі 180 днів з дня поставки, останній має право вимагати від Покупця повернення цього товару. Повернення товару здійснюється на умовах, передбачених пунктом 5.2. даного Договору. Якщо Покупець не поверне Постачальникові поставлений, але несплачений на протязі вищевказаного строку товар на протязі 14 днів з моменту отримання відповідної вимоги, Постачальник вправі вимагати від Покупця оплати вартості товару, узгодженої сторонами в даному Договорі, а також сплати штрафу у розмірі 2% вартості неповернутого товару.

Таким чином, аналізуючи умови спірного Договору колегія суддів вважає необхідним зазначити, що оскільки за позивачем закріплено право вимоги повернення товару, то право власності на цей товар до відповідача (Покупця) згідно з викладеними договірними умовами переходить лише у разі його реалізації.

Згідно з частиною першою статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 334 Цивільного кодексу України.

Стаття 697 Цивільного кодексу України визначено, що договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.

Разом з тим, як вже було зазначено, умовами спірного Договору момент переходу права власності на товар до відповідача визначено після реалізації кожної одиниці товару третім особам, і лише в цьому разі у позивача виникає право вимоги сплати вартості переданого за Договором товару, за умови, що товар не реалізовано та не повернуто за вимогою Продавця. При цьому, вимога про повернення товару повинна передувати вимозі про оплату його вартості з урахуванням визначеного сторонами порядку та строків проведення розрахунків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що повинні відбуватися до порушення провадження у справі.

В даному випадку право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції, включає в себе обов'язок позивача належним чином звернутись до відповідача із вимогою у встановленому Договором та чинним законодавством порядку про повернення нереалізованого товару у відповідності до пункту 8.1.2. Договору (в редакції протоколу розбіжностей від 01.12.2010р.), а потім у разі відмови відповідача в задоволенні даної вимоги, вимагати від останнього оплати вартості цього товару.

Отже, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача коштів за переданий і нереалізований по спірному Договору товар в даному випадку є безпідставною.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Твердження позивача, що викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, на їх підтвердження не надано жодних обґрунтованих доказів, у зв'язку з чим підстав для скасування прийнятого у справі рішення та задоволення апеляційної скарги позивача колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром", м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2015р. у справі № 922/3384/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 09.11.15

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Слободін М.М.