Постанова № 53274533, 03.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2015 р. Справа№ 910/26144/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Власова Ю.Л.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Д'якова Ю.Ю.

за участю представників:

не з'явились.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015

у справі № 910/26144/14 (суддя - Сташків Р.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Фідобанк"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вендор"

3. Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України

4. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Потапчук Зої Анатоліївни

про визнання договору недійсним та виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі № 910/26144/14 провадження у справі до відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Потапчук Зої Анатоліївни припинити, а у позові до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вендор" відмовити повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням Публічне акціонерне товариство "Христинівський молокозавод" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні позовних вимог, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване та прийняте нове рішення про задоволення позовних вимог.

Також, апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом прийнято рішення за відсутності представників позивача та відповідачів 2-4, хоча, у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 вказаного кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2015 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 та додані до неї матеріали повернуті скаржнику на підставі п. 3 ч.1 ст.97 Господарського процесуального кодексу України.

14.04.2015 апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 надійшла до Київського апеляційного господарського суду повторно.

Відповідно до Протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 14.04.2015 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Гончарова С.А., Куксова В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2015 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод" до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 26.05.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод" на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 01.07.2015.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015, у зв'язку з перебування суддів Гончарова С.А. та Куксова В.В. у відпустці сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Скрипка І.М., Самсін Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод" до провадження у визначеному складі суддів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 09.09.2015.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015, у зв'язку з перебування суддів Самсіна Р.І. у відпустці сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Скрипка І.М., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод" до провадження у визначеному складі суддів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 відкладено розгляд справи на 03.11.2015.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2015 у зв'язку з перебуванням судді Скрипки І.М. на навчанні з підвищення кваліфікації, сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Шаптали Є.Ю, суддів Власова Ю.Л., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2015 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод" до провадження у визначеному складі суддів.

В судове засідання 03.11.2015 сторони своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.

Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Банком та позивачем 29.12.2010 було укладено договір застави № 010-05/761/2 транспортних засобів, посвідчений приватним нотаріусом Христинівського РНО Черкаської обл. Осикою Л.М. та зареєстрований у реєстрі за №7447 (надалі - Договір застави), який забезпечує виконання позивачем зобов'язань щодо повернення Банку кредитних коштів отриманих на умовах генеральної кредитної угоди №010-05/761 від 12.04.2007 та укладених в її рамках кредитних договорів №012-05/762 від 12.04.2007, №012-05/763 від 23.04.2007, №012-05/1039 від 09.07.2008.

ПАТ "Христинівський молокозавод" було порушено свої зобов'язання за зазначеними кредитними договорами, у зв'язку з чим Банком було подано до Печерського районного суду м. Києва позовну заяву про солідарне стягнення з боржника та його поручителів кредитної заборгованості. Під час розгляду цієї позовної заяви сторонами було погоджено наявність та розмір заборгованості та було досягнуто домовленості щодо врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди, яка була затверджена ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.10.2013 у справі № 757/16021/13ц (надалі - Мирова угода).

Згідно з умовами даної Мирової угоди ПАТ "Христинівський молокозавод" зобов'язано погашати заборгованість, яка виникла на підставі генеральної кредитної угоди №010-05/761 від 12.04.2007 та кредитних договорів, що були укладені в рамках її реалізації, за № 012-05/762 від 12.04.2007, № 012-05/763 від 23.04.2007, № 012-05/1039 від 09.07.2008 (надалі разом - Кредитні договори) частинами в порядку та на умовах визначених в даній Мировій угоді, а інші сторони у справі № 757/16021/13ц поручилися за виконання боржником (ПАТ "Христинівський молокозавод") умов Мирової угоди.

У відповідності до умов затвердженої судом Мирової угоди, заборгованість за вищевказаними кредитними договорами переводиться у гривневий еквівалент за офіційним курсом Національного банку України станом на день підписання даної угоди та становить: за Кредитним договором № 012-05/762 від 12.04.2007 суму 425743,56 доларів США, що становить еквівалент 3402968,27 грн.; за Кредитним договором № 012-05/763 від 23.04.2007 суму 1107589,04 доларів США, що становить еквівалент 8852959,21 грн.; № 012-05/1039 від 09.07.2008 суму 2850265,98 доларів США, що становить еквівалент 22782175,96 грн.

Відповідно до пунктів 4.7, 6.8 Мирової угоди сторони домовились, що умови кредитних договорів та договорів іпотеки, поруки, застави, які не змінені цією мировою угодою залишаються діючими та сторони підтверджують по ним свої зобов'язання. Дана угода не є новацією зобов'язань за Кредитними договорами.

Як передбачено п. 4.8 Мирової угоди, Банк має право достроково вимагати від ПАТ "Христинівський молокозавод" та його поручителів (у т.ч. майнових) погашення залишку заборгованості, яка залишилась не погашеною згідно умов даної мирової угоди, зокрема, у разі прострочення та/або не оплати чергового платежу згідно зазначених у ній графіків.

В подальшому з урахуванням умов Мирової угоди між Банком, боржником, поручителями та заставодавцями було укладено додаткові угоди до відповідних кредитних договорів та договорів поруки та застави.

Відповідач-1 в своєму відзиві на позовну заяву, який був поданий до суду першої інстанції зазначає, що незважаючи на взяті на себе зобов'язання, позивач перестав здійснювати погашення заборгованості за Кредитними договорами згідно з встановленого Мировою угодою графіку. Тому, 14.05.2014 Банком було направлено позивачу та всім поручителям та заставодавцям/іпотекодавцям вимогу про усунення порушення за вих. № 9-1-5/2938 від 14.05.2014, у відповідь на яку позивач листом вих. № 221 від 21.05.2014 визнав наявність заборгованості та повторно зобов'язався погашати заборгованість частинами по 4 млн. грн. щомісячно до повернення в графік погашення встановлений умовами Мирової угоди. Однак, позивач даної обіцянки не дотримався і заборгованість не повернув.

Між банком та ФК «Вендор» 30.07.2014 було укладено договір № 3 про відступлення права вимоги, за умовам якого відступлено права вимоги за кредитними зобов'язаннями, у тому числі по зобов'язанням ПАТ "Христинівський молокозавод", про що останнього було повідомлено листами вих. № 9-1-5/4668 від 04.08.2014 (отриманий уповноваженим представником позивача 08.08.2014, про що міститься відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення за вих. № 01054 1400847 6) та вих. № 9-1-4/4814 від 19.08.2014 (отриманий уповноваженим представником позивача 26.08.2014, про що міститься відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення за вих. № 010541400255 9.

Також, з матеріалів справи вбачається, 30.07.2014 між Банком та ФК "Вендор" було укладено договір № 3 про відступлення права за договором застави (посвідчений 30.07.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А.), за умовам якого відступлено права вимоги за забезпечувальними зобов'язаннями, у тому числі по зобов'язанням ПАТ "Христинівський молокозавод" перед відповідачем-1 за Договором застави.

Місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 04.09.2014 заборгованість ПАТ "Христинівський молокозавод" за Генеральною кредитною угодою та укладених в її рамках Кредитними договорами, розрахованих за період з 15.07.2012 до 22.04.2014 та згідно з умовами затвердженої судом Мирової угоди, за період з 23.10.2013 по 04.09.2014 (включно), становила 38706458,14 грн., та складається з: 33 024 725,64 грн. заборгованості за кредитами; 288,97 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими відповідно до умов Мирової угоди; 1 107 643,98 грн. пені, нарахованої станом на 23.10.2013 (дату укладання Мирової угоди) на прострочену заборгованість по кредиту за Кредитними договорами; 4 221 580,39 грн. пені, нарахованої за порушення умов мирової угоди; 352 219,16 грн. пені, нарахованої станом на 23.10.2013 (дату укладання Мирової угоди) на прострочену заборгованість по відсоткам за Кредитними договорами.

Матеріали справи не містять доказів на погашення позивачем вказаної суми заборгованості станом на 04.09.2014, а також, останнім не спростовано її розмір.

Судом апеляційної інстанції та судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пункту 3.2 Мирової угоди пеня, нарахована на підставі Кредитних договорів, не стягується за умови повного погашення основної суми боргу та після такого погашення. Однак, ні позивачем, ні його поручителями (у т.ч. майновими) не було здійснено повного погашення основної суми боргу. Зворотного матеріали справи не містять.

Вказані обставини підтверджуються копіями вищезазначених договорів з додатками до них, листів, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.10.2013 у справі № 757/16021/13ц, а також копіями повідомлень про вручення поштових відправлень та розрахунком заборгованості, складеним ФК "Вендор".

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вищевказані договори відступлення прав вимоги, з дотриманням вимоги статті 513 Цивільного кодексу України, були укладені у тих самих формах, що й договори на підставі яких виникло зобов'язання, право вимоги за якими передані новому кредиторові (ФК "Вендор").

Посилання апелянта на те, що він начебто не отримував відповідного повідомлення про відступлення права вимоги, спростовуються матеріалами справи, зокрема, вищевказаними повідомленнями про вручення поштових відправлень №0105414008476, №0105414002559 та описами вкладень у ці поштові відправлення.

Разом з тим, беручи до уваги положення ст.ст. 516, 517 Цивільного кодексу України, неповідомлення боржника про заміну кредитора не впливає на дійсність договору відступлення права вимоги, а має наслідком лише те, що виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові буде належним виконанням, при цьому боржник має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором, і крім того, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення посилань позивача про те, що за спірним Договором відступлення права вимоги було передано недійсну вимогу, оскільки позивач, всупереч положень статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не довів судам належними і допустимими доказами зазначену обставину, позаяк не спростував розмір заборгованості за Кредитними договорами та Мировою угодою, який був відступлений за оспорюваним договором.

Таким чином, з огляду на вищезазначене ФК "Вендор", як новий кредитор, звернулась до Нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на підставі Договору застави. Нотаріусом, після вивчення наданих документів, 19.09.2014 було вчинено спірний виконавчий напис, за яким запропоновано звернути стягнення на автомобілі позивача, які є предметом застави за Договором застави, у рахунок погашення вище зазначеної заборгованості позивача за Кредитними договорами та Мировою угодою на загальну суму 38 706 458,14 грн.

Відповідачем-3 за заявою ФК "Вендор" 10.11.2014 було відкрито виконавче провадження № 45369125 щодо виконання вказаного виконавчого напису Нотаріуса, про що винесено відповідну постанову.

Судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги посилання позивача на положення пункту 4.2 Мирової угоди та частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України, та на той факт, що, на його думку, Договір застави припинив дію, оскільки після укладання Мирової угоди не було внесено відповідних змін до цього Договору.

Позивачем, не доведено судам належними і допустимими доказами, що забезпечені зобов'язання за Договором застави припинилися, а також, що відбулася зміна забезпечуваного зобов'язання без згоди позивача, внаслідок якого збільшився обсяг відповідальності останнього. Разом з тим, на правовідносини сторін за Договором застави не поширюються положення статті 559 Цивільного кодексу України, яка регулює підстави припинення поруки, а не застави.

Також, позивач не погоджуючись із законністю вчинення спірного виконавчого напису, просив місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції визнати його таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на ту обставину, що спірний виконавчий напис на його думку був вчинений за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог відповідача-2, оскільки сума заборгованості позивача за Кредитними договорами та Мировою угодою є меншою за суму вказану в спірному виконавчому написі.

Як роз'яснено в абз. 2, 3 пункту 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", спори про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 Господарського процесуального кодексу України, статей 1 і 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Отже, господарські суди не перевіряють правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні, оскільки нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт підлягають окремому оскарженню до суду.

Господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють лише належність кредитора, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, за яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню.

Беручи до уваги вищевикладене та приписи ст.ст. 1, 12 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що провадження у справі до Відділу ДВС України та Нотаріусу слід припинити на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України в зв'язку із тим, що спір у частині вимог до даних відповідачів не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Предметом доказування у господарських спорах даної категорії за загальним правилом є обставини, які свідчать про існування правових підстав для вчинення виконавчого напису, зокрема, існування у боржника відповідного боргу перед кредитором та того, чи допускається у спірних правовідносинах застосування вказаного досудового способу вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Як визначено ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису.

Статтею 26 даного Закону було визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як:

- передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом;

- продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

- відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

- переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери;

- реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Отже, в даному випадку, на момент вчинення спірного виконавчого напису законодавство дозволяло застосовувати вказаний спосіб звернення на заставлене рухоме майно.

Разом з тим, п. 2.12 Договору застави кредитору надане право звертати стягнення на предмет застави шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису у випадку невиконання Заставодавцем/Позивачем своїх зобов'язань за кредитними договорами.

Позивач, як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі, зазначає що начебто сума заявлена до стягнення на підставі виконавчого напису нотаріусом не відповідає дійсному розміру заборгованості та що дана сума є значно меншою ніж вказано у постанові про відкриття виконавчого провадження. Однак, матеріали справи не містять жодних розрахунків, не вказано позивачем будь-яких помилок в розрахунках або сумах зазначених у виконавчому написі та не вказано позивачем жодних інших сум своєї заборгованості, а також матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження сплати позивачем спірної суми заборгованості.

Таким чином, з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставину невідповідності суми зазначеної у спірному виконавчому написі дійсному розміру його заборгованості.

Як вже було зазначено вище, спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, як зазначено в абз. 3 пункту 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Таким чином, господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють лише належність банку, як кредитору, права звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) для задоволення його вимог за договором, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, при яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню.

Господарські суди не повинні перевіряти правильність виконавчого напису з позиції законності дій нотаріуса при його вчиненні та надавати оцінку його діям при вчиненні виконавчого напису, оскільки за змістом ст. ст. 1,2, 18 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 1 і 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а відповідно до статті 50 вказаного Закону нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, в даному випадку, суд позбавлений можливості надавати оцінку доводам позивача стосовно того, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог відповідача, оскільки фактично всі ці доводи зводяться до намагання позивача вказати на порушення приватним нотаріусом саме порядку вчинення нотаріальних дій, а не довести відсутність заборгованості перед відповідачем, її розміру, а відповідно й відсутності загалом підстав для вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом.

Як визначено п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справі", право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (частина друга статті 50 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ "Про нотаріат"). За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

Також, апеляційний суд зазначає, що місцевим господарським судом зроблено вірний висновок про те, що позивач, з підстав, визначених у даній справі, не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до приватного нотаріуса в порядку цивільного судочинства.

Щодо посилань апелянта на те, що місцевим господарським судом прийнято рішення за відсутності представників позивача та відповідачів 2-4, хоча, у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 вказаного кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, у зв'язку з чим позбавив позивача надати свої пояснення по суті спору, апеляційний суд спростовує наступним.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2014 в даній справі порушено провадження та призначено до розгляду на 14.01.2015. Ухвало Господарського суду міста Києва від 14.01.2015 відкладено розгляд справи на 26.01.2015.

26.01.2015 Господарським судом міста Києва було прийнято рішення в даній справі, в жодне з призначених місцевим господарським судом засідань, позивач своїх представників не направляв, хоча був повідомлений належним чином про день, час та місце проведення судового засідання, з чого слідує, що позивач не скористався своїми правами, які передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Також, слід зазначити, що у відповідності до п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі № 910/26144/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Христинівський молокозавод" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі № 910/26144/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі № 910/26144/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/26144/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді Ю.Л. Власов

С.А. Гончаров