Рішення № 53273337, 08.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2015Справа №910/21266/15

за позовом Приватного акціонерного товариства "Манометр-Харків"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС"

про стягнення заборгованості за відвантажений товар, інфляційних та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 53 906,05 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Д'яченко О.В. (довіреність № 02Х-293/2-Юр від 07.09.2015),

від відповідача: Мельник О.М. (довіреність № б/н від 25.03.2015),

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарському суду міста Києва передані вимоги Приватного акціонерного товариства "Манометр-Харків" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС" про стягнення заборгованості за відвантажений товар, інфляційних та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 53 906,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача свого обов'язку оплати поставленого товару, передбаченого умовами укладеного договору на постачання товару №53-123-08-14-01129 від 24.12.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21745/15 та призначено її до розгляду на 08.09.2015 року.

У судовому засіданні 08.09.2015 судом оголошено перерву до 08.10.2015 року.

Під час судового засідання 08.10.2015 представник позивача надав пояснення по суті спору, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача, у свою чергу заперечував проти задоволення позовних вимог, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним акціонерним товариством «Манометр-Харків» (постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (покупець) в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС" 24.12.2014 укладений договір на постачання товару №53-123-08-14-01129 (далі - договір).

За умовами укладеного договору, зокрема пункту 1.1., постачальник зобовязується передати покупцю, а покупець приймає на себе зобовязання прийняти і сплатити товар у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації№1 та специфікації№2 (продукція СВБ), що є невідємною частиною цього договору.

За приписами пункту 2.1. договору, загальна сума договору становить 41 506,80 грн. Оплата відбувається на протязі 30 банківських днів з моменту надходження продукції, згідно специфікації №1 й специфікації №2 на скалад покупця (п. 2.2. договору).

Пунктом 3.4. договору строни пгодили, що датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.

Із матеріалів справи вбачається, що 24.12.2014 позивачем відвантажено товар, який прийнятий уповноваженою особою відповідача, що підтверджується специфікацією №1, специфікацією №2 та видатковою накладною №РН-0000310 від 24.12.2014 року.

Оплата за поставлений товар, згідно умов договру, від відповідача мала надійти до 06.02.2015 року.

У звязку із тим, що відповідачем грошових коштів у розмірі 41 506,80 грн. на користь позивача не перераховано, 23.06.2015 ПрАТ «Манометр-Харків» направив на адресу ДП «НАЕК «Енергоатом» претензія №02Х/ВСЗ-203 щодо сплати заборгованості за відвантажений товар.

Оскільки відповіді на претензію або грошових коштів на користь позивача не надходило, останній звернувся із даним позовом до суду, у межах якого просить стягнути з відповідача 41 506,80 грн. основного боргу, 11 751,06 грн. інфляційної складової боргу та 648,19 грн. - 3% річних за період прострочення 07.02.2015-14.08.2015 року.

В основу заперечень відповідача проти позову покладено те, що Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 41 506,80 грн. на користь позивача на рахунок №26002300001510 АТ «Златобанк» згідно платіжних доручень від 22.01.2015 року. Так, посилаючись на виконання зобов'язання зі сплати вартості поставленого товару, відповідач стверджує про відсутність правових підстав для покладення на нього обов'язку сплачувати на користь позивача 3% річних та суму інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено судом, 24.12.2014 між сторонами укладено договір, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Норми статті 265 Господарського кодексу України кореспондуються із положеннями статті 712 Цивільного кодексу України.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товар, що підтверджується складеними та підписаними сторонами відповідними специфікаціями та видатковою накладною.

Нормами статті 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив повну оплату отриманих товарів, яка станом на момент розгляду спору у суді, так і не погашена та становить 41 506,80 грн.

Суд не погоджується із доводами відповідача щодо виконання зобов'язання щодо проведення оплати за поставлений товар в установлені договором строки та відзначає наступне.

Так, із розділу 13 Договору вбачається, що реквізитами постачальника, безпосередньо, вказаний розрахунковий рахунок №26003210320694 в АТ «ПроКредит Банк» МФО 320984.

За приписами п. 21.1. ст. 21. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу проводиться, зокрема, шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа. Ініціювання переказу здійснюється за платіжним дорученням.

У відповідності до ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснено перерахування грошових коштів згідно наступних платіжних доручень №УПТК/169 від 22.01.2015 на суму 3 960,00 грн., № УПТК/161 від 22.01.2015 на суму 990,00 грн. та № УПТК/170 від 22.01.2015 на суму 36 556,80 грн. із призначенням платежу згідно договору від 24.12.2014 року. Суд відзначає, що у наданих платіжних дорученнях банком ПрАТ «Манометр-Харків» (одержувач) вказано АТ «Златобанк» та розрахунковий рахунок № 26002300001510.

За приписами Інструкції про здійснення безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, реквізити платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що грошове зобов'язання вважається виконаним з дати зарахування грошових коштів на рахунок отримувача, який має бути вірно вказаний у платіжному доручення саме платником - у даному випадку ДП «НАЕК «Енергоатом», твердження відповідача про виконання зобов'язання належним чином щодо перерахування грошових коштів у розмірі 41 506,80 грн. на користь позивача є хибними та такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 11 751,06 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 648,19 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "Манометр-Харків" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС" про стягнення заборгованості за відвантажений товар, інфляційних та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 53 906,05 грн. - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, місто Київ, вулиця Вєтрова, 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства «Манометр-Харків» (62473, Харківська область, місто Мерефа, вулиця Революції, 1; ідентифікаційний код 24275859) 41 506 (сорок одну тисячу п'ятсот шість) гривень 80 копійок основного боргу, 11 751 (одинадцять тисяч сімсот п'ятдесят одну) гривню 06 копійок інфляційних втрат, 648 (шістсот сорок вісім) гривень 19 копійок -3% річних та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 08.10.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 13.10.2015 року

Суддя К.В. Полякова