Ухвала суду № 53270494, 04.11.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №577/2548/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Буток Т. А.Номер провадження 22-ц/788/1886/15 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 48

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

04 листопада 2015 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Лузан Л. В. , Семеній Л. І. ,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 26 серпня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Конотопської міської ради, про визначення місця проживання дитини

та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Конотопської міської ради, про встановлення місця проживання дитини,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 26 серпня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені. Визначене місце проживання малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_4

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, визначивши місце проживання дитини з ним за адресою АДРЕСА_1; в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Вказує, зокрема, що суд першої інстанції визначив місце поживання дитини з матір'ю, не вказавши конкретної адреси для проживання. ОСОБА_4 суду пояснювала, що їй належить житловий будинок, розташований в АДРЕСА_3, після пожежі в якому вона здійснила ремонт і він придатний для житла, але вказаний будинок не придатний для проживання після пожежі, ремонт там не проводився. Це підтвердила в суді і мати ОСОБА_4 ОСОБА_6 Вказаний житловий будинок для визначення житлово-побутових умов органами опіки не оглядався.

Мати ОСОБА_4 є за характером агресивною людиною, і лише з цієї причини припинилось їх з позивачкою спільне життя і дитина категорично відмовляється проживати в будинку, де проживає мати ОСОБА_4, та відвідувати садок, де вона працює.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3, його представника, представника органу опіки, які підтримали скаргу з мотивів, в ній викладених, ОСОБА_4 та її представника, які заперечують проти скарги та вважають рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

18 травня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 2000 року він перебував у цивільному шлюбі з ОСОБА_4 Під час їх перебування у цивільному шлюбі народилася дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, в свідоцтві про народження якої відповідачка записана матір'ю, а він - батьком.

10 квітня 2015 року вони припинили шлюбні відносини, і відповідачка разом з дочкою виїхали з квартири. Місце знаходження колишньої співмешканки та дочки йому не відомі. Він неодноразово намагався встановити їх місце проживання, але це не видалось можливим.

Дочка не відвідує дитячий дошкільний заклад «Вербиченька» та заняття з хореографії у позашкільному навчальному закладі ЦДЮТ з невідомих причин. Він неодноразово намагався побачити дочку і зв'язатися з нею, однак відповідачка йому в цьому перешкоджає.

Він здійснює підприємницьку діяльність, отримує дохід для достатнього рівня проживання і утримання дитини, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, характеризується позитивно, а тому дочці буде краще проживати з ним.

Просив визначити місце проживання дочки з ним за місцем його фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1.

04 червня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з зустрічним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 2000 року вони з ОСОБА_3 проживали спільним подружнім життям без реєстрації шлюбу, від спільного життя мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З 2012 року вони фактично не підтримують нормальних відносин з відповідачем. Рішенням Конотопського міськрайонного суду від 13 грудня 2013 року з ОСОБА_3 на її користь були стягнуті аліменти на утримання дочки в розмірі ? частини від усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття. Рішення суду відповідачем не виконувалось, згідно розрахунку державного виконавця заборгованість ОСОБА_3 по аліментах станом на 01 травня 2015 року склала 13637 грн.55 коп.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини при виконкомі Конотопської міської ради було встановлено час побачень ОСОБА_3 з малолітньою дочкою ОСОБА_7: кожну середу з 15 год. до 19 год. та кожну суботу з 09 год. до 17 год. (за місцем проживання батька, без присутності при зустрічах матері дитини), за попередньою домовленістю з матір'ю дитини.

З 2012 року по квітень 2015 року ОСОБА_3 намагався виконувати графік побачень з дитиною, хоча мали місце поодинокі випадки затримки ним дочки, а в квітні 2015 року він різко змінив своє ставлення до виконання зобов'язань виконувати графік побачень з дитиною: 11 квітня 2015 року він забрав дочку о 12 год. і відмовився повернути дитину додому. Вона була вимушена 13 квітня 2015 року звернутись до органів міліції з заявою про те, що ОСОБА_3 протягом трьох днів відмовляється повернути дочку.

14 квітня 2015 року ОСОБА_3 подав заяву до Конотопського міськвиконкому про те, що погоджується на проживання її з дочкою в його квартирі за адресою: АДРЕСА_1, зазначав, що не буде їм заважати. Намагаючись отримати можливість спілкування з дитиною, вона погодилась.

З 14 по 18 квітня 2015 року вони з дитиною мешкали за вказаною адресою, а 18 квітня 2015 року ОСОБА_3, маючи дублікат ключа, увірвався в квартиру, влаштував скандал і заявив, що буде також жити в цій квартирі.

Вона неодноразово зверталась до органів міліції з приводу того, що ОСОБА_3 тероризує її і грубо порушує графік спілкувань з дочкою. Розглянувши це питання, служба у справах дітей 27 травня 2015 року припинила дію рішення комісії з питань захисту прав дитини від 29 листопада 2012 року «Про встановлення часу побачення з дитиною».

28 травня 2015 року їй зателефонувала працівник служби у справах дітей і запропонувала надати ОСОБА_3 можливість зустрітися з дитиною в розважальному центрі «Лімпопо» і спілкуватися в її присутності 1 годину. Під час спілкування ОСОБА_3 взяв дочку на руки і заявив, що дитину не віддасть. До цього часу вона спілкується з дитиною уривками і під наглядом ОСОБА_3 Постійне перебування дочки з відповідачем негативно вплинуло на дитину: дочка не охайна, волосся не розчесане, обличчя брудне. Дитина психічно подавлена.

Твердження відповідача про те, що вона не працює і не має власного житла, не відповідають дійсності. Вона мешкає за адресою: по АДРЕСА_3 в будинку своїх батьків, житлові умови нормальні. За місцем проживання вона характеризується позитивно.

Просила встановити місце проживання неповнолітньої дочки ОСОБА_7 разом з нею (а.с.63-64).

Вирішуючи спір, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження неправомірної поведінки матері дитини ОСОБА_4, яка б перешкоджала вихованню нею дитини, наявності виняткових обставин, за яких малолітню дитину слід розлучити з матір'ю. Суд не взяв до уваги пояснення позивача та представника органу опіки про те, що дитина не бажає жити з матір'ю, не погоджується іти до матері без батька, врахувавши те, що більше трьох місяців дитина не відвідує дитячий садок, проживає з батьком, постійно перебуває під його наглядом, тому вона не може об'єктивно висловити свою думку, зумовлену особливостями її вікового розвитку та впливом дорослих осіб-родичів, між якими існують непорозуміння особистого характеру. При ухваленні рішення суд також врахував, що малолітня дочка потребує перш за все материнського, жіночого догляду (регулярне та своєчасне харчування, дотримання правил гігієни, постійний нагляд) та вважав, що права позивача ОСОБА_3 не будуть порушені, оскільки він, відповідно до ст. 157 СК України, зобов'язаний брати участь у вихованні дитини і має право на особисте спілкування з нею, а в разі, якщо відповідачка буде чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, відповідно до ст. ст. 158, 159 СК України, він має право звернутися до органу опіки та піклування чи до суду за вирішенням спору.

Такий висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи, зокрема, з копії свідоцтва про народження, вбачається, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дочкою ОСОБА_4 і ОСОБА_3 (а.с. 7).

Рішенням Конотопського міськрайонного суду від 13 грудня 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дочки в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 листопада 2012 року, до досягнення дитиною повноліття,

Згідно розрахунку державного виконавця, станом на 01 травня 2015 року заборгованість ОСОБА_3 по аліментах складає 13 637 грн. 55 коп. (а.с. 29 -35, 66, 71).

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 25 листопада 1994 року, ОСОБА_3 на праві спільної власності ще з двома співвласниками належить квартира АДРЕСА_1. Він проживає та зареєстрований за вказаною адресою (а.с.9).

ОСОБА_4 належить будинок по АДРЕСА_4 (а.с.76).

Мати з дитиною зареєстровані в АДРЕСА_5 (а. с. 21, 75).

Відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців батьки дитини займаються підприємницькою діяльністю (а.с. 16, 77).

Згідно витягу про державну реєстрацію прав від 18 травня 2012 року ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/2 вбудованого приміщення магазину промтоварів по вул. Успенсько-Троїцька (Ворошилова), 55 (а.с.109).

З актів обстеження житлово-побутових умов від 29 квітня 2015 року, 20 липня 2015 року вбачається, що за адресами проживання матері та батька дитини створені необхідні умови для її проживання, виховання та розвитку (а.с. 74, 101).

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини при виконкомі Конотопської міської ради від 29 листопада 2012 року було встановлено час побачення ОСОБА_3 з малолітньою дочкою наступним чином: кожну середу з 15.00 до 19.00 години та кожну суботу з 09.00 до 17.00 години (за місцем мешкання батька, без присутності на зустрічах матері дитини) за попередньою домовленістю з матір'ю дитини (а.с. 12, 27, 28).

З матеріалів справи вбачається, що мати дитини неодноразово, починаючи з квітня 2015 року, зверталась до органів місцевого самоврядування з приводу того, що батько дитини забрав і не повертає дочку.

З матеріалів Конотопського МВ УМВС України в Сумській області, вбачається, що сторони неодноразово зверталися до органів міліції в зв'язку з спорами, що виникли між ними із-за визначення місця проживання дитини, в тому числі з взаємними звинуваченнями у тому, що інший з батьків забрав дитину і не повертає, та з приводу нанесення тілесних ушкоджень (а.с. 11, 36 - 38, 40-57, 112-118).

На час розгляду справи дитина знаходиться у батька та проживає в його квартирі АДРЕСА_2.

З листа служби у справах дітей Конотопської міської ради від 27 травня 2015 року №527 вбачається, що до моменту набрання чинності рішенням Конотопського міськрайонного суду у спорі про місце проживання дитини припинено дію рішення комісії з питань захисту прав дитини від 29 листопада 2012 року №01-10/1217 «Про встановлення часу побачення з малолітньою дитиною» (а.с. 51).

Згідно висновку органу опіки та піклування Конотопської міської ради від 27 липня 2015 року доцільно встановити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_3 (а.с. 99-100).

З матеріалів справи вбачається, що до виникнення між батьками спору щодо місця проживання дитини вона відвідувала ясла - садок «Вербиченька», де працює музичним керівником її баба - мати матері ОСОБА_6 Дитина не відвідувала вказаний дошкільний навчальний заклад з 27 квітня 2015 року по 29 квітня 2015 року - спочатку за заявою матері ОСОБА_4 від 30 квітня 2015 року; в червні була присутня з 15 по 22 червня - 6 днів, з 23 червня 2015 року дитсадок не відвідує; з квітня 2015 року не відвідує уроки по хореографії в гуртку бального танцю Конотопського центру дитячо-юнацької творчості, куди вона була зарахована з жовтня 2014 року, (а.с.10, 13 - 15, 38, 103).

З наданих апеляційному суду документів вбачається, що дитина зарахована з 1 жовтня 2015 року до гуртка «Барвінок» Конотопського центру дитячо-юнацької творчості, з 22 жовтня його не відвідує, як пояснив батько, із-за хвороби.

3 листопада 2015 року медична сестра дитсадка «Вербиченька» повідомляла батька дитини з приводу імунізації дитини, на що батько відповів, що імунізацію будуть проводити в дитячій лікарні 9 листопада 2015 року.

Обидві сторони позитивно характеризуються дошкільним навчальним закладом «Вербиченька» як турботливі батьки (а. с. 10, 107). Мати дитини позитивно характеризується за місцем навчання в Конотопському медичному училищі та за місцем проживання (а.с.72, 73).

Згідно довідки Сумської обласної дитячої клінічної лікарні, дочка сторін перебуває на диспансерному обліку у гематолога з 15 липня 2011 року з приводу ідіопатичної тромбоцитопенічної пурпури, важкої форми, тобто геморагічного захворювання, що характеризується зниженням числа тромбоцитів у крові та підвищеною кровоточивістю. Дитина знаходилась на стаціонарному лікуванні у гематологічному відділенні з 23 червня по 2 серпня 2011 року, отримувала гормональну терапію, з нею у відділенні знаходилась мати. Рецидивів захворювання не було, на контрольні огляди дитина приїжджала з матір'ю. Їй рекомендований диспансерний нагляд гематолога, педіатра, огляд раз в 6 місяців гематолога обласної дитячої лікарні, контрольні аналізи крові, уникати контактів з лакофарбувальними матеріалами, прийому певних медичних препаратів, що знижують тромбоагрегацію (а.с.78).

З довідки практичного психолога ОСОБА_8, професійність якої сторони не оспорили, хоча в справі і відсутні відомості про освіту та зайнятість вказаного спеціаліста, вбачається, що дитина розвивається в межах вікової норми, в процесі спостереження наявні проблеми з сприйняттям та зниження критичності, підвищена тривожність, пов'язана з навколишньою дійсністю, дитина відчуває порушення емоційної близькості в родині через зміну відносин між членами родини (а.с.70).

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Ст. 153 СК України передбачає, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають грунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Згідно ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання, тощо) місце та час їхнього спілкування.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоди, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до положень ст. 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Відповідно до вимог ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства", сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Ст . 14 Закону України "Про охорону дитинства" передбачає, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Ч. ч. 1 - 3 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Згідно принципів 4, 6, 7 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитині мають належати права на здоровий ріст та розвиток, належне харчування, житло, розваги, медичне обслуговування; дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю; дитина має право на отримання освіти, яка має бути безкоштовною і обов'язковою, по крайній мірі, на початкових стадіях; найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить перш за все на її батьках; дитині повинна бути забезпечена повна можливість ігор і розваг, які б були направлені на цілі, що переслідуються освітою.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно із ст. 9 вказаної Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У преамбулі Конвенції про права дитини визначено, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Як вбачається з матеріалів справи, спір сторін із-за дитини порушив розпорядок її життя, що дає підстави вважати можливим його негативний вплив на її розвиток.

Колегія суддів вважає, що в таких обставинах поведінка батька дитини як така, що мотивується з його сторони небажанням самої дитини жити з матір'ю саме там, де проживає її баба - мати матері, не відповідає інтересам дитини, ізольованої від матері.

В справі відсутні належні докази тому, що дитина відмовляється спілкуватись з матір'ю за місцем проживання останньої із-за агресивного характеру її баби ОСОБА_6, на що посилається позивач в апеляційній скарзі. Остання працює музичним керівником в дитячому садку «Вербиченька», характеризується позитивно (а.с.111), її поведінка, яка б негативно впливала на стан онуки, не була предметом розгляду органів опіки чи комісії у справах дітей, а тому ці доводи позивача в скарзі є необ'єктивними.

Доводи батька в засіданні апеляційного суду про можливе утруднене виконання рішення суду, оскільки дитина бажає проживати лише з ним, спростовуються доказами в справі, зокрема, наданими органами внутрішніх справ, службою у справах дітей документами, з яких можна зробити висновок, що батько дитини, з яким на час ухвалення рішення суду проживає дитина, не вживає в інтересах дитини заходів до її спокійного, повноцінного спілкування з матір'ю, до формування у дитини позитивної думки про матір, ігноруючи таким чином вимоги закону щодо права матері та дитини на спілкування та право матері на виховання своєї дочки, що свідчить про необхідність передання дитини на виховання матері, відносно якої відсутні докази про наявність виняткових обставин, за яких малолітню дитину слід розлучити з матір'ю.

З наданих ОСОБА_4 характеристик та довідок вбачається, що вона навчається в медичному училищі, працює, характеризується позитивно, зареєстрована як приватний підприємець, має у власності нерухомість - нежитлове приміщення магазину, яке має можливість здавати в оренду, що спростовує доводи позивача про те, що він має більше можливості утримувати дочку, враховуючи, що остання обставина не є визначальною у вирішенні даного спору, з огляду на рівний обов'язок обох батьків утримувати дитину.

Позивач не спростував той факт, що дитина при зустрічах з матір'ю прихильно до неї ставиться, не відмовляється від спілкування з нею.

Колегія суддів приймає до уваги і медичну довідку про наявність захворювання у дитини, яка, за таких обставин, потребує нагляду лікарів та більш ретельного уважного догляду, харчування, які в змозі забезпечити мати.

Посилання батька дитини на те, що дитина, якій виповнилось повних лише п'ять років, сама критично оцінює поведінку матері висловами, подібними «невідомо, з ким і де вона живе, де працює», це - думки та вислови не дитини, а самого позивача, якими він мотивує поведінку дитини та її небажання спілкуватись з матір'ю.

Посилання позивача, його представника та представника органу опіки про те, що дочка звикла до нього, не хоче спілкуватись з матір'ю, критично її оцінює, колегія суддів вважає надуманими, з огляду на те, що батько забрав дитину від матері; дочка, маючи вік п'ять років, позбавлена можливості спілкуватись з матір'ю, яку таким чином усунули від виховання та спілкування з нею. Доказом цьому є те, що батько забрав дитину з навчально-виховного закладу, який вона раніше відвідувала і де працює баба дитини, віддав її до гуртка, який не має такого режиму роботи як ясла-садок. Сам позивач не заперечив, що там відсутнє харчування та денний відпочинок, що не є в інтересах дитини. Посилання батька на те, що в інший час дитина знаходиться з ним, свідчать про те, що він не дає можливості дочці та матері відновити відносини, які вони до цього мали, і позивач не спростував, що ці відносини були позитивними.

Посилання позивача на те, що він забрав дитину з дитячого садка, який вона раніше відвідувала, оскільки це був вибір дитини, є надуманими, оскільки після цього він не влаштував дитину до іншого аналогічного дитячого закладу з аналогічним режимом роботи чи з кращими умовами перебування за аспектами утримання і догляду за дитиною, що відповідало б інтересам дитини.

Враховуючи відносини, що склались між сторонами та між кожним з батьків і дитиною, за яких є безсумнівною та обставина, що дитина ізольована від матері, і у неї за такої умови буде сформоване певне відношення до матері, в тому числі і відвикання, колегія суддів вважає, що батько дитини з врахуванням її інтересів не сприяє використанню всіх можливостей до налагодження зв'язку дитини і матері.

Надані позивачем докази не свідчать про те, що за умови визначення місця проживання дитини з матір'ю та надання матері можливості виховувати та доглядати дочку, дитина матиме гірші, ніж у батька, умови для її утримання та виховання.

Наявність у позивача у власності квартири та кращого, на його думку, матеріального стану з точки зору забезпеченості як приватного підприємця, не можуть бути підставою для залишення дитини з ним та позбавлення дитини можливості виховуватись матір'ю, відносно якої відсутні виняткові обставини, які б давали підставу для визначення місця проживання дитини не з нею, а з батьком.

З огляду на зазначене суд обґрунтовано критично віднісся як до доказу про необхідність залишити дитину з батьком його довідки про його зайнятість як приватного підприємця, знаходження у його власності квартири, оскільки мати дитини також забезпечена житлом та зареєстрована як приватний підприємець, а батько дитини не позбавлений можливості і права за умови проживання дитини з матір'ю надавати дитині матеріальну допомогу, виходячи з його матеріального стану.

З огляду на зазначене суд прийшов до вірного висновку про недоведеність обставин, що давали б підстави з точки зору особистих якостей матері дитини визначити місце проживання дитини не з нею, а з батьком, та, відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України, не погодився з висновком органу опіки та піклування від 27 липня 2015 року, як недостатньо обґрунтованим і таким, що суперечить інтересам дитини, та визнав його неприйнятним, оскільки ним переконливо не обґрунтовано, в чому полягає переважне право батька на залишення дитини з ним.

Є непереконливим зазначення у висновку органу опіки та піклування про те, що дитина за три місяці більше прив'язалась до батька, а тому необхідно залишити дитину з батьком «в зв'язку зі зміною обставин», без зазначення, в чому полягає така зміна обставин, та в чому проявляється пріоритетне право батька на залишення дитини з ним, з врахуванням того, що дитина потребує материнського піклування. В справі відсутні переконливі докази тому, що мати дитини не може створити дитині необхідні умови за місцем свого проживання та виховувати її як дівчинку з такого віку. Як доказ того, що дитину слід залишити з батьком, у висновку зазначено, що при неодноразових зустрічах батьків та дитини працівник служби у справах дітей міської ради ставала свідком прихильності дитини до батька, того, що дитина не бажала іти з матір'ю без батька, що не свідчить про негативне відношення дитини та матері одне до одного та відмову дівчинки від спілкування з матір'ю. Це може бути свідченням лише того, що дитина бажала присутності обох батьків за умови, що відносини, які склались між батьками, поставили її перед необхідністю вибору між ними.

Таке обґрунтування висновку органу опіки суд вірно оцінив як необ'єктивне, оскільки не викликає сумніву, що дочка останнім часом була ізольована від зустрічей з матір'ю, яка в зв'язку з тим, що батько забрав дитину, не мала можливості повноцінно піклуватись про неї.

Посилання у висновку на те, що батько створив всі необхідні умови для дочки з точки зору його забезпеченості, є некоректними та неповними, оскільки за відсутності виняткових обставин неможливо визначити місце проживання дитини не з матір'ю, щодо якої у висновку відсутні будь-які аналогічні дані про можливість створення таких умов, а тому такий висновок є одностороннім, і його не можна визнати об'єктивним, який враховує всі обставини, що мають значення для вирішення спірного питання у визначенні місця проживання дитини. У ньому відсутні посилання на те, що за умови проживання з матір'ю дитина буде позбавлена такого ж піклування та догляду з боку матері.

Орган опіки, надавши висновок про необхідність проживання дитини з батьком на підставі його забезпеченості, наявності у його квартирі умов для її утримання, його активну участь у житті дошкільного закладу «Вербиченька» та турботливе ставлення до дочки, в той же час не дав оцінки таким же самим можливостям та відношенню до своїх материнських обов'язків у матері дитини, а зробив висновок про зміну умов у вихованні дитини лише на підставі обставин, які створились протягом нетривалого часу - трьох місяців перебування дитини з батьком після того, як він забрав дитину у матері. У висновку не наведена жодна з обставин, які можна вважати виключними і такими, що надають перевагу батькові на виховання дитини та підстави для розлучення п'ятирічної дочки з матір'ю.

Суд прийшов до вірного висновку про те, що в справі відсутні передбачені Декларацією про права дитини виняткові обставини, за яких малолітню дитину, дівчинку, слід розлучити з матір'ю, а тому обґрунтовано визначив місце проживання дитини з матір'ю, щодо якої не доведено її байдужість та негативне ставлення до дитини та відсутні такі виняткові обставини. Не спростував позивач і тієї обставини, що за час спільного проживання батьків дитина була прив'язана до матері і та приділяла їй належну увагу та догляд.

З огляду на обставини справи, враховуючи вік дитини, не виникає сумніву в тому, що за умови, коли її батьки припинили спільне проживання, ізолювання її від матері протягом тривалого часу може потягти за собою забування дитиною матері, що є порушенням інтересів дитини і суперечить їм.

За умови, що обидві сторони мають можливість забезпечити потреби малолітньої дочки та належно відносяться до виконання своїх батьківських обов'язків, і малолітня дитина в силу свого віку не може виявити особисту прихильність до одного з батьків, однаково добре ставиться до них обох, немає підстав для її розлучення з матір'ю.

Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, виходить із тієї обставини, що дитина сторін на час виникнення спору між сторонами щодо визначення місця її проживання, має п'ять років, тобто перебуває у такому віці, коли за рівнем свого розвитку не може виявити усвідомлене бажання проживати разом із кимось із батьків і виявити прихильність до одного з них чи обох, чи дати пояснення про задоволення тими умовами, в яких вона проживає на час розгляду справи та про комфортність проживання без матері, чи про бажання або небажання змінити обстановку з метою проживання разом з матір'ю.

Обмеженість матері у спілкуванні з дитиною порушують і права останньої. Обставини, які склались між сторонами, не характеризують позивачку негативно як матір, яка не бажає виховувати свою дочку та проживати з нею. Доказами в справі не підтверджене ухилення матері від виховання дитини, враховуючи, що вона залишила квартиру відповідача в зв'язку з припиненням фактичних подружніх відносин між ними. Колегія суддів вважає, що за обставин, що склалися, коли дитина проживає з батьком, відсутність повноцінних контактів дитини з матір'ю, знецінення в свідомості дитини думки про позивачку як про матір і рідну людину, є неприпустимим і суперечить інтересам дитини.

Вказану обставину колегія суддів також оцінює як підставу для передачі дитини на виховання матері, відносно якої відсутні докази про те, що вона має намір перешкоджати дитині спілкуватись з батьком.

Колегія суддів вважає, що мати дитини, відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України, надала достатньо доказів тому, що вона бажає реально виховувати дитину, постійно доглядати та спілкуватись з нею, в належному обсязі виконувати материнські обов'язки по вихованню дочки, що між нею та дитиною існує позитивний емоційний зв'язок, а доводи позивача про те, що дитина не виявляє сильного бажання спілкуватись з матір'ю без нього, колегія суддів вважає такими, що не підтверджені доказами в справі.

Та обставина, що мати не залишилась байдужою до дитини, як це стверджує позивач, підтверджується і тією обставиною, що вона зверталась до органів внутрішніх справ, до служби у справах дітей з приводу того, що чоловік забрав у неї дитину і не повертає, просила надати допомогу в поверненні дитини.

Посилання відповідача на те, що позивачка мало робить спроб зустрітись з дитиною, є безпідставними, з огляду на взаємовідносини, що склались між сторонами, та того, що дитина зараз знаходиться в квартирі позивача.

З огляду на зазначене, суд вірно з'ясував всі істотні обставини для вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини з огляду на максимальне забезпечення її інтересів з врахуванням її віку, в якому вона потребує максимальної уваги та піклування саме з боку матері. Проживання дитини з матір'ю не позбавляє батька дитини права на спілкування з дитиною та участь у вихованні дитини. Не може бути підставою для залишення дитини з батьком і проживання його в більш комфортному, на його та органу опіки думку, житлі з огляду на проживання в квартирі.

Давши повну об'єктивну оцінки умовам виховання, проживання та утримання, які можуть забезпечити дитині батьки, обставинам щодо взаємин дитини з кожним з них, суд обґрунтовано визнав їх такими, що не є підставою для розлучення дитини з матір'ю і обгрунтовано визначив місце проживання дочки з матірю. Зазначений висновок відповідає принципам Декларації прав дитини та інтересам дитини сторін, ізолювання якої від матері протягом більшості часу може потягти за собою забування дитиною матері, що є порушенням інтересів дитини і суперечить їм.

Колегія суддів враховує і те, що останнім часом дитина не має можливості зустрічатись з матір'ю без присутності батька, та обставина, що дитина один на один не залишається з матір'ю свідчить про обмеження їх у спілкуванні один з одним, хоча це не мотивовано певною поведінкою матері, яка б викликала необхідність контролювати зустрічі матері з дитиною, а тому немає підстав вважати, що такі зустрічі відповідають інтересам дитини. Реальні обставини поведінки батьків дитини свідчать про те, що мати обмежена у виконанні своїх материнських обов'язків.

Таким чином, суд вірно виходив із рівності прав та обов'язків батька і матері щодо дочки, та ухвалив рішення, яке відповідає інтересам малолітньої дитини, врахувавши її вік, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги та доведеність вимог позивачкою, колегія суддів за встановлених обставин бере до уваги проголошений у Декларації прав дитини принцип про те, що малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, та вважає, що рішення суду першої інстанції, який прийшов до висновку про відсутність достатніх фактичних та правових підстав для розлучення малолітньої дитини з матір'ю, є законним, обґрунтованим та справедливим, таким, що відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Підстави для задоволення скарги та скасування оскаржуваного рішення, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відсутні.

Оскільки позивачеві ухвалою апеляційного суду була відстрочена сплата судового збору за апеляційне оскарження рішення суду, з нього на підставі ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню в доход держави судовий збір в сумі 243,6 гр. х 1, 1 = 267,96 гр. відповідно до п/п 2, 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 26 серпня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, в доход держави на рахунок 31211206780002, МФО 837013, ЄДРПОУ 37970593, отримувач УК у м. Сумах (м. Суми), 22030001, банк отримувача ГУДКСУ у Сумській області судовий збір в сумі 267,96 гр.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -