Ухвала суду № 53270356, 03.11.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №577/3433/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Лебедько М. М.Номер провадження 22-ц/788/1965/15 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Собини О. І. , Околота Г. М.

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 серпня 2015 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору про видачу картки та встановлення кредитного ліміту нікчемним, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 серпня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Вказане рішення суду представник позивача ОСОБА_4 оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, незаконність та необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що позивачу перед укладенням кредитного договору не було надано повну інформацію, передбачену ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту та не надавався детальний розпис сукупної вартості кредиту під час укладення кредитного договору. Крім того, у заяві про встановлення кредитного ліміту є частини, які складно прочитати, що є порушенням вимог закону. Також, на думку представника позивача, встановлення відповідачем кредитного ліміту без укладання відповідного письмового договору, без узгодження між сторонами істотних умов кредитного договору суперечить встановленому законом порядку видачі та повернення отриманих кредитів, яким не може бути підписана позивачем заява про встановлення кредитного ліміту, що свідчить про нікчемність договору.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредитні кошти шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 500 грн. зі сплатою 3 % на місяць за користування кредитом із розрахунку 360 днів на рік на суму залишкової заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.33-34).

Як зазначено у заяві, заповненої і підписаної ОСОБА_3, позивач погодився з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Позивач також підтвердив, що ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт), а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом позивач підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а також про його місцезнаходження (а.с.33-34).

Після укладення договору ОСОБА_5 отримав картку, про що в анкеті свідчить його підпис, та починаючи з 01 вересня 2008 року почав активно нею користуватися. Також він регулярно знімав і повертав кошти, допускав прострочення платежів, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.35-38).

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для визнання кредитного договору нікчемним, на які послалася позивач у своїй заяві, немає, оскільки він укладений з дотриманням норм законодавства, права споживача не порушені, а протилежного позивач не довів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він є законними і обґрунтованим, так як суд вирішив справу згідно з вимогами ст.ст. 203, 215, 526, 626-628, 634 ч.1, 638, 1054, 1055 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», постанови Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Також рішення ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог, так і заперечень, детально проаналізовані всі посилання на підтвердження вимог позову і наведені переконливі мотиви щодо їх спростування.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України). Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діяла на час укладення договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Про аналогічне йдеться і в п.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Відповідно до ст.ст.6, 12, 19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у редакції, яка діяла на момент укладення договору, встановлені певні вимоги до договору про надання фінансових послуг, зазначено, що клієнт наділений правом доступу до інформації щодо діяльності фінансової установи та передбачено, що метою державного регулювання ринків фінансових послуг є захист інтересів споживачів і фінансових послуг.

Виходячи з вимог ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ч.1 ст.634 ЦК України йдеться про те, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, за змістом кредитного договору про видачу картки та встановлення кредитного ліміту, який позивач ОСОБА_3 власноручно підписав, він особисто підтвердив факт надання йому повної інформації про умови кредитування ПАТ КБ «ПриватБанк», про які зазначено в ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та в п.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 168, у зв'язку з чим спростовуються доводи апеляційної скарги з цього приводу, як і про складність читання договору також.

Таким чином, своїм підписом споживач підтвердив факт про надану йому повну інформацію про умови кредитування в ПАТ КБ «ПриватБанк», про місцезнаходження останнього та інше.

Підписавши кредитний договір про видачу картки та встановлення кредитного ліміту, який складається із заяви, Пам'ятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів, ОСОБА_3 приєднався до запропонованих банком умов та правил надання банківських послуг, що підтверджується його підписом, так як в противному разі вказаний договір вважався б неукладеним. Тобто, з моменту підписання позивачем кредитного договору між ним і банком було укладено договір в порядку ч.1 ст.634 ЦК України шляхом приєднання позичальника до запропонованого кредитодавцем договору про видачу картки та встановлення кредитного ліміту (умов кредитування).

У зв'язку із зазначеним, доводи апеляційної скарги про недотримання сторонами письмової форми кредитного договору також не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки достовірно встановлено, що декілька вищезазначених документів складають єдиний укладений між позивачем та відповідачем кредитний договір.

Крім того, колегія суддів враховує і обставини того, що позивач добровільно погодився на укладення спірного правочину на встановлених банком умовах і, починаючи з вересня 2008 року, він активно користувався кредитними коштами, сплачував необхідні платежі, що вбачається з виписки з його особового рахунку (а.с.43-48).

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування рішення суду.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 серпня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -