Рішення № 53269877, 05.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5336/15

Головуючий у першій інстанції Теренчук Ж.В.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Колмакові В.І.,

за участю: представника позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 30 березня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ нерухомого майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя,

в с т а н о в и л а:

20 січня 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, який 16 жовтня 2014 року остаточно уточнила, збільшивши вимоги та підстави позову, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_5 з 16 жовтня 1993 року, мають повнолітню дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 червня 2013 року шлюб розірваний. Під час шлюбу рішенням Виноградарської сільської ради Роздільнянського району Одеської області №7-ХХУІ від 30 липня 2004 року відповідачу ОСОБА_5 надана земельна ділянка, площею 0,25 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та 30 грудня 2010 року він отримав державний акт на право власності на земельну ділянку. У 1990 році відповідачем ОСОБА_5 був придбаний будинок, який зазначено в технічному паспорті під літ. «В» як літня кухня, та літ. «Г» - сарай. В шлюбі було зведено двоповерховий житловий будинок літ. «А» і котельня літ. «Б». Житловий будинок під. літ. «А», загальною площею 115,85 кв.м, житловою площею 64,20 кв. м., підсобною площею 51,65 кв.м., складається на І - поверсі: з приміщень 1-1 коридору, площею 15,30 кв.м., 1-2 житлової кімнати, площею 20,80 кв.м., 1-3 кухні, площею 14,40 кв.м., 1-4 комори, площею 1,35 кв.м., 1-5 ванної, площею 5,50 кв.м; на ІІ - поверсі: 1-6 коридору, площею 13,70 кв.м., 1-7 житлової кімнати, площею 15,10 кв.м., 1-8 житлової кімнати, площею 19,40 кв.м., 1-9 житлової кімнати, площею 8,90 кв.м., «І» балкон, площею 1,40 кв.м. 22 травня 2003 року відповідач ОСОБА_5 отримав свідоцтво право на власності НОМЕР_1 на домоволодіння, яке в цілому складається з літ. «А» - житлового будинку та господарчих споруд, за вказаною адресою. Житловий будинок та земельна ділянка, на якій розташований будинок, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і їй при поділу належить ? частина цього майна. На теперішній час між нею та відповідачем виникають спори щодо користування будинком та вони не домовились про варіанти поділу будинку та земельної ділянки.

Посилаючись на ці обставини та на ст. ст. 60, 69, 70,71 СК України, ст. ст. 364, 372, 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України позивачка ОСОБА_3 просила суд провести поділ спільного майна подружжя та виділити їй у власність з житлового будинку під літ. «А» приміщення на І - поверсі: коридору 1-1, площею 15,3 кв.м., ванної 1-5, площею 5,5 кв.м., кладової 1-4, площею 1,35 кв.м., на ІІ - поверсі: коридору 1-6, площею 13,7 кв.м., житлової кімнати 1-7, площею 15,10 кв.м., житлової кімнати 1-9, площею 8,9 кв.м., балкон І, площею 1,4 кв.м., та ? частину котельної під літ. «Б», відповідачу ОСОБА_5 виділити у власність з житлового будинку під літ. "А": приміщення на І - поверсі: житлової кімнати 1-2, площею 20,8 кв.м., кухні 1-3, площею 14,40 кв.м., на ІІ поверсі: житлової кімнати 1-8, площею 19,4 кв.м., та надвірні споруди котельню під літ «Б» (1/2 частина), літню кухню під літ «В,в», сарай під літ «Г», сарай під літ «Д», а також провести поділ земельної ділянки (а.с. 3-5, 59-61, 100-103).

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6, проти позову заперечував і в своїх письмових та усних поясненнях зазначав, що поділ будинку в натурі неможливий, позначена в технічної документації будівля під літ. «В» як літня кухня була придбана ОСОБА_5 до реєстрації шлюбу в 1990 році переважно за грошові кошти, подаровані для цієї мети його матір'ю, при поділу не підлягають врахуванню самовільно збудовані надвірні споруди: літній душ під літ. «Е», вбиральня під літ. «Ж», навіс під літ. «З», та просив суд визнати право власності на ? ідеальні частки будинку за кожним. В подальшому під час розгляду справи, 24 липня 2014 року, представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6, звернувся до суду першої інстанції з заявою про визнання позову та погодився на виділ йому у власність ? частини будинку під літ. «А»: приміщення на І поверсі 1-3 кімнату, площею 14,4 кв.м., 1-4 комору, площею 1,35 кв.м., 1-5 ванну, площею 5,5 кв.м., на ІІ поверсі 1-8 житлову кімнату, площею 19,4 кв.м., 1-9 житлову кімнату, площею 8,9 кв.м. Стосовно поділу земельної ділянки під будинком представник відповідача - ОСОБА_6, заперечував, посилаючись на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 була відповідачем приватизована, а тому є його особистою приватною власністю і поділу не підлягає (а.с. 45-47, 84-85).

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_3 задоволено. Суд визнав житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 Роздільнянського району Одеської області спільною сумісною власністю сторін у справі, в якому їх ідеальні частки складають по ? частині,

провів поділ будинку в натурі та виділив позивачці ОСОБА_3 в будинку по АДРЕСА_1 та передав у власність наступні приміщення житлового будинку під літ. "А": коридор 1-1, площею 15,3 кв.м., ванну 1-5, площею 5,5 кв.м, туалет 1-4, площею 1,35 кв.м, коридор 1-6, площею 13,7 кв.м, кімнату 1-7, площею 15,1 кв.м., кімнату 1-9, площею 8,9 кв.м., балкон І, площею 1,4 кв.м., та надвірні споруди котельня під літ. «Б» (1/2 частина), колодязь ІІІ (1/2 частина), огорожа №2, ворота №1, огорожа №4 (частина), що складають 44/100 частин будинку на суму 222750 грн., що на 33092 грн. менше її ідеальної частки,

виділив відповідачу ОСОБА_5 в будинку по АДРЕСА_1 та передав у власність наступні приміщення житлового будинку під літ. "А": кімната 1-2, площею 20,8 кв.м., кухня 1-3, площею 14,4 кв.м., кімната 1-8, площею 19,4 кв.м., а також надвірні споруди котельню під літ «Б» (1/2 частина), літню кухню під літ «В,в», сарай під літ «Г», сарай під літ «Д», огорожа №2, ворота з хвірткою №1, огорожа №4 (частина), колодязь II (цистерна), колодязь III (1/2 частина), що складають 56/100 частини будинку, всього на суму 288 934 грн., що на 33092 грн. більше його ідеальної частки,

стягнув з відповідача ОСОБА_5 на користь позивачки ОСОБА_3 компенсацію в сумі 33092 грн.,

перерозподілив ідеальні частки в праві власності на будинок по АДРЕСА_1, визнав за відповідачем ОСОБА_5 право власності на 56/100 частин будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, визнав за позивачкою ОСОБА_3 право власності на 44/100 частин будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1.

Суд зазначив, що для здійснення розподілу будинку за вказаним варіантом необхідно здійснити роботи по переобладнанню будинку, а саме:

- установити дверні блоки з приміщення 1-2 в приміщення 1-3, з котельні під літ «Б» ззовні, з приміщення 1-8 ззовні:

- закрити дверні блоки з приміщення 1-1 в приміщення 1-2, з приміщення 1-1 в приміщення 1-3, з приміщення 1-8 в приміщення 1-6;

- виконати роботи по розводці електроенергії, водопостачання в частині співвласника 2 ОСОБА_5, обладнання опалювального пристрою в квартирі 2 співвласника ОСОБА_5:

- зробити двоповерхову прибудову з співставним оздобленням та сходами з натурального дерева з дерев'яними поручнями для забезпечення доступу на II поверх до житлової кімнати 1-8 співвласника 2 ОСОБА_5, лінійними розмірами 2,80мх1,90м.,

вартість робіт по переобладнанню складає 120391 грн., витрати на проведення яких розподілити між сторонами в рівних частках по 60195,50 грн.,

переобладнання будинку проводити після отримання дозволу Виноградарської сільської ради Роздільнянського району на перепланування будинку та здійснення прибудов.

Суд виділив позивачці ОСОБА_3 та передав у власність відповідно до частки власності у будинку земельну ділянку по АДРЕСА_1, загальною площею 1100 кв.м.,

виділив відповідачу ОСОБА_5 та передав у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 1400 кв.м.

Суд зазначив, що межа розподілу ділянок описана у висновку експертизи №40-14 від 26.12.2014 року у відповідності до варіанту розподілу 2 (в дослідній частині по п'ятому питанню експертизи) і графічно зображена в додатках до експертизи, які є невід"ємною частиною цього рішення.

Суд стягнув з відповідача ОСОБА_5 на користь позивачки ОСОБА_3 в рахунок оплати витрат по експертизі 1500 грн. та вирішив питання про розподіл судових витрат (а.с. 195-197).

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, а саме, в судовому засіданні не доведено, що відповідач перешкоджає позивачці в користуванні житловим будинком; згода відповідача ОСОБА_5 на виплату йому грошової компенсації різниці часток у праві власності на будинок відсутня й суд не перевірив можливість сплати відповідачем такої компенсації; висновком судової будівельно-технічної експертизи №40-14 від 26 грудня 2014 року встановлено, що поділ будинку є технічно можливим лише за умови його капітальної перебудови, зокрема облаштування фактично окремого приміщення ззовні для сходів на другий поверх; ухвалюючи рішення в частині перерозподілу між сторонами вартості робіт з переобладнання спірного будинку, а також отримання при цьому дозвілу Виноградарської сільської ради, суд фактично встановив не передбачений законом обов'язок й вийшов за межі заявлених вимог; судом не розглянута заява сторін у справі про визначення мирової угоди й не постановлена ухвала з цього приводу (а.с. 226-229).

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6, пояснення на апеляцію представника позивачка ОСОБА_3 - ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Нормами Сімейного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, передбачено, що майно, яке набуто подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63).

Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 23 і 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони у шлюбі перебували у шлюбі з 16 жовтня 1993 року, мають повнолітню дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 червня 2013 року шлюб розірваний.

Під час шлюбу рішенням Виноградарської сільської ради Роздільнянського району Одеської області №7-ХХУІ від 30 липня 2004 року відповідачу ОСОБА_5 надана земельна ділянка, площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та 30 грудня 2010 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку (а.с. 10).

Під час шлюбу на вищевказаній земельній ділянці був збудований житловий будинок з надвірними спорудами, який було оформлено на ім'я ОСОБА_5 та на його ім'я видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 від 22.05.2003 року на підставі рішення Виноградарської сільської ради Роздільнянського району Одеської області від 30.04.2003 року (а.с.13).

Згідно технічного паспорту будинок станом на 02 червня 2003 року складається з: літ «А» - житловий будинок, загальною площею 115,85 кв.м, в тому числі житловою 64,20 кв. м., на І-поверсі розташовані: коридор площею 15,30 кв.м., житлова кімната площею 20,80 кв.м., кухня площею 14,40 кв.м., комора площею 1,35 кв.м., ванна площею 5,50 кв.м; на ІІ-поверсі розташовані: коридор площею 13,70 кв.м., житлова кімната площею 15,10 кв.м., житлова кімната площею 19,40 кв.м., житлова кімната площею 8,90 кв.м., «І» балкон площею 1,40 кв.м., а також господарчих споруд котельні під літ. «Б», літньої кухні під літ. «В», коридору літньої кухні під літ. «в», сараю під літ. «Г», сараю під літ. «Д» (а.с.14-17).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявне по АДРЕСА_1 нерухоме майно - двоповерховий будинок збудовано подружжям ОСОБА_5 в період шлюбу за спільні кошти, а тому відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя і їх частки у власності складають по ? частині.

Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарчі споруди літня кухня літ. «В» та сарай літ «Г» придбані під час шлюбу, виходячи з наступного.

За правилами частини 1 статті 57 СК України особистою власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

У пункту 24 постанови №11 Пленум «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року Верховний Суд України зазначив, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

В порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином заперечення проти позову відповідача ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивачка ОСОБА_3 була зобов'язана довести в судовому засіданні належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилалась як на підставу позову, а відповідач ОСОБА_5 як на заперечення проти позову.

За змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, але належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і фактом, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача - ОСОБА_6, стверджував, що 16 березня 1990 року, тобто до реєстрації шлюбу, відповідач ОСОБА_5 придбав житловий будинок АДРЕСА_1, який у теперішній час зазначено в технічному паспорті під літ. «В» як літня кухня, та літ. «Г» - сарай.

У підтвердження зазначених обставин відповідачем ОСОБА_5 було надано суду копія договору купівлі-продажу від 16 березня 1990 року, посвідченого секретарем виконкому Виноградарської сільської ради (а.с. 43-44), а також договір дарування грошових коштів від 28 лютого 1990 року, з якого вбачається, що матір ОСОБА_8 подарувала відповідачу для придбання будинку 4500 крб., посвідчений секретарем виконкому Виноградарської сільської ради, зареєстрованого в реєстрі за №23.

Зазначена обставина також визнається позивачкою ОСОБА_3 в позовній заяві від 20 січня 2014 року (а.с. 3-5), тому згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню.

Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, з'ясовуючи вказані обставини та надані сторонами у справі докази, у тому числі й надані відповідачем ОСОБА_9 колегія суддів приймає до уваги й вважає, що в судовому засіданні не доведено, що джерелом набуття спірних господарських будівель є спільні кошти або спільна праця подружжя, а зведення під час шлюбу двоповерхової будівлі не може служити підставою для визнання їх об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 25 грудня 2013 року у справі №6-135цс13 та в постанові від 03 червня 2015 року у справі №6-38цс15, який у відповідності до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Згідно із частини 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Стаття 71 СК України визначає способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У частиних 1, 2, 4,5 цієї статті передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно з ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У частині 1 статті 369 ЦК України зазначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

У статті 183 ЦК України законодавець визначив, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Частинами 1, 2, 3 статті 364 ЦК України, передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Статтями 363, 367 ЦК України передбачено, що поділ (виділ частки) майна, що є об'єктом спільної часткової власності, в натурі між співвласниками припиняє право спільної часткової власності щодо цих співвласників.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 03 квітня 2013 року, справа № 6-12цс13.

У пункті 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Верховний Суд України зазначив, що Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З метою встановлення варіантів розподілу будинку в натурі відповідно до часток сторін у власності та можливих варіантів користування земельною ділянкою, було проведено судову будівельно-технічну експертизу, висновком якої за №40-14 від 26.12.2014 року було встановлено два можливих варіанти поділу будинку та відповідно два варіанти поділу земельної ділянки біля будинку (а.с.124-145).

Задовольняючи позов в частині поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, суд першої виходив з того, що в судовому засіданні доведено, що є технічна можливість поділу спірного житлового будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою та виділ позивачці в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Приймаючи другий варіант, як самий прийнятний варіант поділу будинку та земельної ділянки, суд виходив із інтересів сторін, їх рівного права на будинок та те, що даний варіант поділу будинку наближений до ідеальних частин сторін в спільній власності, відступ незначний. Перший варіант поділу будинку взагалі не передбачає відступу від часток в будинку, однак він категорично неприйнятний позивачкою, оскільки по ньому один із варіантів передбачає виділення одній стороні трьох житлових кімнат, які знаходяться на другому поверсі, а іншій стороні - однієї кімнати з усіма технічним приміщеннями.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо, виходячи з наступного.

У пунктах 6 та 7 постанови № 7 Пленуму «Про практику застосування судами законодавства, що регулює права приватної власності громадян на жилої будинок» від 04 жовтня 1991 року (з відповідними змінами до доповненнями) Верховний Суд України розяснив, що при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст.115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.

В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв'язку з цим стосовно до ст.119 ЦК ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкому місцевої Ради (ст.152 ЖК. Якщо сторона оспорює рішення виконкому щодо дозволу на переобладнання та перепланування і воно є необгрунтованим, суд може не погодитись з ним, мотивуючи це в рішенні.

При поділі жилого будинку суд зобов'язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику.

Дійшовши висновку про можливість виділення позивачці у власність з житлового будинку під літ. «А» приміщення на І - поверсі: коридору 1-1, площею 15,3 кв.м., ванної 1-5, площею 5,5 кв.м., комори 1-4, площею 1,35 кв.м., на ІІ - поверсі: коридору 1-6, площею 13,7 кв.м., житлової кімнати 1-7, площею 15,10 кв.м., житлової кімнати 1-9, площею 8,9 кв.м., балкон І, площею 1,4 кв.м., та ? частину котельної під літ. «Б», що складає 44/100 частин колодязь ІІІ (1/2 частина), огорожа №2, ворота №1, огорожа №4 (частина), що складають 44/100 частин будинку на суму 222750 грн., що на 33092 грн. менше її ідеальної частки, та

виділення відповідачу ОСОБА_5 в будинку під літ. "А" по АДРЕСА_1 у власність приміщення: на 1 поверсі: кімната 1-2, площею 20,8 кв.м., кухня 1-3, площею 14,4 кв.м., на ІІ поверсі: кімната 1-8, площею 19,4 кв.м., а також надвірні споруди котельню під літ «Б» (? частина), літню кухню під літ «В,в», сарай під літ «Г», сарай під літ «Д», огорожа №2, ворота з хвірткою №1, огорожа №4 (частина), колодязь II (цистерна), колодязь III (? частина), що складають 56/100 частини будинку, всього на суму 288 934 грн., що на 33092 грн. більше його ідеальної частки, суд першої інстанції в порушення ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України не звернув уваги на те, що згідно із свідоцтвом про право власності від 22 травня 2003 року право власності оформлено на домоволодіння під літ. «А» та надвірні споруди без визначення конкретних приміщень будинку й конкретних надвірних споруд (а.с. 13),

включив до поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, господарську будівлю під лі. «В» - літню кухню та споруду літ. «Г» - сарай, які належать на праві особистої приватної власності відповідачу ОСОБА_5,

не перевірив, чи ізольовані приміщення виділені позивачці від приміщень іншого співвласника, чи мають окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складають окремий об'єкт нерухомого майна.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст. ст. 364, 367, 376 ЦК України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі №6-286цс15, Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що, оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу та пункту 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них».

Суд першої інстанції в рішенні зазначив, що по переобладнанню житлового будинку в дві ізольовані квартири необхідно виконати роботи, виконання яких покласти на сторони. Для здійснення поділу будинку за вказаним варіантом необхідно здійснити роботи по переобладнанню будинку, а саме: - установити дверні блоки з приміщення 1-2 в приміщення 1-3, з котельні під літ «Б» ззовні, з приміщення 1-8 ззовні; - закрити дверні блоки з приміщення 1-1 в приміщення 1-2, з приміщення 1-1 в приміщення 1-3, з приміщення 1-8 в приміщення 1-6; - виконати роботи по розводці електроенергії, водопостачання в частині співвласника 2 ОСОБА_5, обладнання опалювального пристрою в квартирі 2 співвласника ОСОБА_5; - зробити двоповерхову прибудову з співставним оздобленням та сходами з натурального дерева з дерев'яними поручнями для забезпечення доступу на II поверх до житлової кімнати 1-8 співвласника 2 ОСОБА_5 лінійними розмірами 2,80мх1,90м. Вартість робіт по переобладнанню складає 120391 грн.

Таким чином, з урахуванням плану житлового будинку та розташування приміщень у будинку (на ІІ поверсі лише три житлові кімнати та коридор), відсутності окремих систем життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо) при поділу будинку в натурі по другому варіанту, запропонованому експертом, не може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру часток у праві власності сторін у справі без капітальної реконструкції житлового будинку, зокрема облаштування ззовні фактично окремої прибудови для сходів на другий поверх, що завдає неспівмірну шкоду господарському призначенню житлового будинку, а саме, суттєво погіршує технічний стан жилого будинку, перетворює в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання, та суттєво порушує права відповідача ОСОБА_5 й унеможливлює користування ним будинком.

Згідно із ст. 152 ЖК України переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до частин 4, 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, який набув чинності 12 березня 2011 року, право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Зазначена перебудова (реконструкції) об'єкта нерухомості (зведення прибудови ззовні будинку, демонтаж та улаштування нових перегородок), у тому числі капітальних, зміну площі, конфігурації та кількості приміщень) є капітальною й вимагає попереднього дозволу Виноградарської сільської ради, яка не отримана судом першої інстанції.

Згідно із ч. 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Однак зазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані не були, відповідачем грошова компенсація не була внесена попередньо на депозитний рахунок суду, що виключає можливість присудження грошової компенсації на користь позивачки.

За таких обставин, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що у даному випадку спірний житловий будинок не може бути реально поділений між сторонами у справі відповідно до їх часток згідно із ст. 364 ЦК України, тому можливо визнання ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишання майна у їх спільній частковій власності.

Згідно з ч. 4 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У частині 1 ст. 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Від вирішення питання про виділ частки (поділ будинку) залежить вирішення спору щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний будинок, тому не можна погодитись із висновком суду першої інстанції про визначення порядку користування земельною ділянкою.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, норм матеріального права, ст. ст. 364, 367 ЦК України, ст. 71 СК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в частині поділу нерухомого майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити частково, рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 30 березня 2015 року змінити й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 про поділ житлового будинку та земельної ділянки в натурі відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік