Ухвала суду № 53269664, 20.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7684/15

Головуючий у першій інстанції Тимошенко С. В.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 57

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Сєвєрова Є.С., Мартинова К.П.,

при секретарі судового засідання Решетник М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 липня 2015 рокупо цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Лиманської сільської ради Татарбунарського району про визнання права на приватизацію (отримання безкоштовно у власність) земельної ділянки, -

ВСТАНОВИЛА:

До Татарбунарського районного суду Одеської області звернувся ОСОБА_2 з позовом до Лиманської сільської ради Татарбунарського району про визнання права на приватизацію (отримання безкоштовно у власність) земельної ділянки. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що між ним та Лиманською сільською радою, на підставі Рішення №14 ІІІ сесії ХХІІ скликання Лиманської сільської ради від 10.02.1995 року, був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,03 га на строк 45 років для будівництва та обслуговування дачного будинку на землях курорту «Катранка», який розташований на землях відповідача. 10.11.2014 року позивач звернувся до Лиманської сільської ради із заявою про передачу у власність земельної ділянки загальною площею 0,03 га для будівництва та обслуговування дачного будинку, в задоволенні якої було відмовлено. В зв'язку з цим ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання за ним права на приватизацію земельної ділянки загальною площею 0,03 га, яка розташована на території курорту «Катранка» Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області і знаходиться у його користуванні (а.с.2-3).

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.07.2015 року у позовних вимогах про визнання права на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_2 було відмовлено ( а.с. 31).

07.09.2015 року ОСОБА_2 було подано апеляційну скаргу на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20.07.2015 року, в якій апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції і вважає його винесеним з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки суд діяв не у відповідності до вимог ст. 11 ЦПК України, виходив з хибного розуміння понять «суб'єктивне право фізичної особи на отримання у власність майна» і «передача у власність земельної ділянки» (а.с. 35).

Позивач-апелянт у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його присутності, зазначивши, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 63-64).

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу та заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с. 68-69).

У відповідності з вимогами ч.2 ст.305 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду по суті суду першої інстанції була позовна вимога ОСОБА_2 до Лиманської сільської ради щодо визнання за ним права на приватизацію. Як вважає апелянт вказане право було порушено відповідачем та позбавлено його за рішенням суду від 20.07.2015 року (а.с.31).

Такий довід апеляційної скарги не відповідає дійсності виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було наданого передбаченого законом пакету документів, які б були підставою для прийняття відповідного рішення. При цьому в рішенні суду звернено увагу позивача, що у разі надання пакету документів - документа про землекористування та технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки він має на повторне звернення до відповідача, тобто права на приватизацію спірної земельної ділянки він не позбавлений. З таким висновком суду погоджується колегія суддів та вважає за необхідним зауважити наступне.

Рішенням, яке оскаржується, було вірно встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до Лиманської сільської ради з заявою про передачу у власність шляхом приватизації земельної ділянки загальною площею 0,03 га, яка знаходиться на землях курорту «Катранка» Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області.

При цьому рішенням Лиманської сільської ради було відмовлено в наданні згоди на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, а не щодо її приватизації взагалі (а.с. 36). Позивачу рекомендовано надати клопотання та повний комплект документів відповідно до вимог ст.ст. 118,123,124 ЗК України (а.с.36). Така відмова в даному випадку не рівнозначна позбавлення права на приватизацію, про що у позові та апеляційній скарзі заявляв ОСОБА_2

В ст. 21 Конституції України зазначено, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Колегія суддів зауважує, що згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. З наведеного та у співставленні з нормами ЗК України слід зробити висновок, що саме ЗК України встановлюється спеціальний порядок реалізації певних прав в тому числі на отримання земельної ділянки у власність.

Щодо посилань на ст. 16 ЦК України та права на захист, то колегія суддів звертає увагу позивача на те, що вибір способу захисту залежить від специфіки спірних правовідносин. Відповідачем було прийнято рішення про відмову у наданні згоди на розробку технічної документації, а не приватизації як такої, тобто право позивача на приватизацію не було порушено вказаною відмовою.

З матеріалів справи, вбачається, що сторони провадження здійснюють підміну понять та звертаючись до суду посилаються на різні обставини, які не співпадають за предметом доказування та не враховують реальні правовідносини, що існують між сторонами. Так, позивач вказує на те, що порушується його право на приватизацію, проте відмовлено у наданні дозволу на виготовлення документації. Відповідач оспорює право позивача на користування спірною земельною ділянкою, посилаючись в своїх запереченнях на недійсність договору оренди земельної ділянки, екземпляр якого був наданий позивачем, в якому вказано, що зазначений договір підлягає щорічному перегляду та може бути пролонгований тільки за згодою сторін. (а.с.4). Докази перегляду зазначеного договору та згоди сторін на його подальшу дію в матеріалах справи відсутні.

З таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду щодо необхідності відмови в задоволенні позову через те, що право позивача на приватизацію не було порушено.

Колегія суддів вважає, за необхідним роз'яснити позивачу, що за приписами ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Згідно з п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що юрисдикція адміністративного суду поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, якщо право позивач на користування спірною земельною ділянкою оспорюється, то вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Якщо йдеться про дії відповідача, які мають технічний характер - тобто не надання згоди, без ознак вирішення спору цивільно-правового характеру, то такі дії підлягають оскарженню в адміністративному порядку.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції щодо результатів вирішення спору, який вірно застосував норми матеріального та процесуального права, колегія суддів на підставі ст. 308 ЦПК України відхиляє доводи апеляційної скарги та залишає рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 липня 2015 року - відхилити.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.І. Дрішлюк

Є.С. Сєвєрова

К.П. Мартинова