Рішення № 53265358, 02.11.2015, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/1614/14-ц

Провадження № 2/135/40/15

РІШЕННЯ

іменем України

02.11.2015 року Ладижинський міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Корнієнка О.М.,

при секретарі Когаль А.В.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Державної реєстраційної служби України про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони і скасування обтяження, виключення записів з реєстрів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, Державної реєстраційної служби України про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони і скасування обтяження, виключення записів з реєстрів. Зазначив, що 25.01.2006 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики грошей №108 згідно якого позивач позичив у ОСОБА_2 353 500 грн., що еквівалентно 70 000 доларів США. В забезпечення зобов'язання за договором позики між ним та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір №109 від 25.01.2006 року. Предметом іпотеки став, належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 Вінницької області. Дані договори були нотаріально посвідченні та зареєстровані в реєстрі правочинів. Приватним нотаріусом було внесено відповідні записи в Державний реєстр іпотек та в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. У відповідність до п. 16 іпотечного договору № 109, його дія припиняється на підставах, визначених ст. 17 ЗУ «Про іпотеку», а саме в разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Пунктом 6 договору позики передбачено, що борг вважатиметься повернутим, коли ОСОБА_2 видасть йому власноручно написану розписку про отримання від нього коштів за договором позики.

17.10.2009 року він повернув ОСОБА_2 410 000 грн., що було еквівалентно 50 000 доларів США, про що останній видав розписку. 25.08.2010 року він повернув ОСОБА_2 ще 96000 грн., що було еквівалентно 12000 доларів США, про що він видав йому розписку та зробив відповідну відмітку в договорі позики.

В зв'язку з тим, що він не повністю був розрахувався з позичальником, (не доплатив 8 000 доларів США) ОСОБА_2 звернувся до Ладижинського міського суду з позовом про звернення стягнення на належний йому цілий житловий будинок № АДРЕСА_1 Вінницької області в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 25.01.2006 року в межах суми в розмірі 491 934,62 грн..

Рішенням Ладижинського міського суду від 31.03.2011 р. у справі № 2-37/11 було встановлено, що згідно договору позики від 25.01.2006 р. він повернув ОСОБА_2 грошові кошти в сумі, що еквівалентно 62 000 доларів США. Позов ОСОБА_2 було задоволено частково, решту суми боргу було стягнуто з нього шляхом звернення стягнення на цілий житловий будинок № АДРЕСА_1 Вінницької області в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 25.01.2006 року в межах суми в розмірі 491 934,62 грн..

08.08.2011 року Ладижинським міським судом було видано відповідний виконавчий лист № 2-37, який позивачем пред'явлено до виконання.

01.09.2011 року, заступником начальника відділу державної виконавчої служби Ладижинського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження (ВП № 28508050) про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 491 934,62 грн..

Кошти ОСОБА_2 ним були повернуті в повному обсязі і в зв'язку з цим він звернувся до ВДВС по м. Ладижину Тростянецького МРУЮ з власноручно написаною заявою про закінчення виконавчого провадження, тим самим визнаючи факт повернення грошей.

Виконавче провадження було закінчене в зв'язку із фактичним виконанням рішення Ладижинського міського суду від 31.03.2011 року.

Позивач вказав, що зобов'язання за договором позики від 25.01.2006 року ним виконано в повному обсязі, заборгованості перед відповідачем не має, в зв'язку з чим і припинив дію іпотечний договір. Оскільки зобов'язання на підставі якого здійснювалось обтяження майна і саме обтяження є припиненими.

14.11.2014 року ОСОБА_2 було направлено письмову вимогу про те, що він зобов'язаний звернутись з заявою до органу, який проводить державну реєстрацію припинення іпотеки. Однак, відповідач на письмову вимогу ніяк не відреагував.

Тому позивач звернувся до суду і згідно уточнених позовних вимог просив: визнати припиненим іпотечний договір житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 25.01.2006 р., зареєстрованим в реєстрі за № 109; припинити обтяження та зняти заборону на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 Вінницької області, накладену при посвідченні іпотечного договору № 109 від 25.01.2006 року; зобов'язати Державну реєстраційну службу України виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 2816876 та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з обтяжень запис за реєстраційним номером 7541961 про обтяження іпотекою житлового будинку № АДРЕСА_1 Вінницької області; зобов'язати Державну реєстраційну службу України виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 2816892 та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з обтяжень запис за реєстраційним номером 7542028 про заборону на нерухоме майно на об'єкт обтяження - вищевказаний будинок.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Додатково пояснила, що згідно рішення Ладижинського міського суду від 31.03.2011 року було звернено стягнення на будинок в рахунок погашення боргу в сумі 491934,62 грн., в цю суму входить 8000 доларів США, які на той час ОСОБА_4 був винен ОСОБА_2, оскільки 62000 доларів США боргу відповідачу було повернуто, а також нараховані інфляція та відсотки за користування коштами. Також пояснила, що борг в сумі 8000 доларів США було сплачено ОСОБА_2 05.05.2009 року, що підтверджується відповідною розпискою, а також тим, що виконавче провадження було закінчене на підставі відповідної заяви ОСОБА_2 від 05.09.2013 року. Вказану заяву ОСОБА_2 написав в зв'язку з тим, що ОСОБА_4 5-6 вересня 2009 року повернув йому весь борг вказаний в рішенні суду, а саме - 491 934,62 грн. Відбулось повне виконання основного зобов'язання, а тому іпотека є припиненою з цієї підстави, інших підстав для припинення іпотеки немає.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнали. Пояснили, що домовленості між сторонами не було досягнуто, борг не повернуто й досі. ОСОБА_2 05.09.2013 року було написано заяву про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Ладижинського міського суду від 31.03.2011 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки він вирішив перереєструвати будинок на себе, що було передбачено договором іпотеки.

Представник відповідача Державної реєстраційної служби України Бодачевська М.В. в судовому засіданні 25.09.2015 року проти позову заперечила. Згідно письмових заперечень зазначено, що позовні вимоги до Державної реєстраційної служби України є безпідставними. Спір фізичної особи із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності відноситься до компетенції адміністративних судів, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Крім того зазначено, що скасування запису в державному реєстрі можливе лише у випадку скасування рішення державного реєстратора. Тому просили закрити провадження в частині позовних вимог до Державної реєстраційної служби, або відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення представників сторін, відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом встановлено, що 25.01.2006 року між ОСОБА_2 (Позикодавцем) та ОСОБА_4 (Позичальником) був укладений договір позики грошей, згідно п. 1 якого Позичальник отримав від Позикодавця, а Позикодавець передав у власність Позичальнику гроші в сумі 353 500 грн., що на день передачі грошей відповідало еквівалентові суми 70 000 доларів США (Т. 1 а.с. 9, 10).

Відповідно до п. 2 абз. Б даного договору остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 25 січня 2009 року. При цьому відповідно до п. 6 договору єдиним доказом повернення боргу є розписка Позичальника про одержання грошей, за відсутності якої борг вважається таким, що не повернутий.

На забезпечення виконання зобов'язання за договором позики грошей від 25.01.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 25.01.2006 року було укладено іпотечний договір. Предметом іпотеки став належний ОСОБА_4 житловий будинок № АДРЕСА_1 Вінницької області (Т. 1 а.с. 11).

В зв'язку з невиконанням позивачем своїх зобов'язань за договором позики, ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом про стягнення коштів та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Ладижинського міського суду від 31.03.2011 року у цивільній справі № 2-37/11, яке набуло законної сили згідно ухвали апеляційного суду Вінницької області від 21.07.2011 року, позов задоволено частково. Звернуто стягнення на цілий житловий будинок № АДРЕСА_1 Вінницької області в рахунок погашення заборгованості за договором позики в розмірі 491 934,62 грн. (Т. 1 а.с. 19-25)

Вказане рішення звернуто до примусового виконання, в зв'язку з чим 01.09.2011 року державним виконавцем ВДВС по м. Ладижину Тростянецького МРУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 28508050 (Т. 1 а.с. 148, 150).

При цьому, у виконавчому листі Ладижинського міського суду від 08.08.2011 року зазначено, що рішенням суду звернуто стягнення на цілий житловий будинок № АДРЕСА_1 Вінницької області в рахунок погашення заборгованості за договором позики в розмірі 491 934,62 грн.

Тоді ж як в постанові про відкриття виконавчого провадження помилково було вказано про те, що на виконанні перебуває виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 коштів в сумі 491 934,62 грн.

Разом з тим, як представником позивача, так і відповідачем і його представником в судовому засіданні було визнано, що жодних судових рішень про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 коштів в сумі 491 934,62 грн. не було. А у виконавчому провадженні № 28508050 на виконанні перебував виконавчий лист саме про звернення стягнення на цілий житловий будинок № АДРЕСА_1 Вінницької області в рахунок погашення заборгованості за договором позики в розмірі 491 934,62 грн.

В подальшому, за заявою стягувача ОСОБА_2 від 05.09.2013 року, державним виконавцем ВДВС по м. Ладижину Тростянецького МРУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (Т. 1 а.с. 26, 27).

11.12.2014 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до реєстраційної служби по м. Ладижину Тростянецького МРУЮ про реєстрацію права власності на житловий будинок № АДРЕСА_1 Вінницької області. За результатами розгляду вказаної заяви 16.12.2014 року державним реєстратором Марченко О.А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18052041, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до вказаного витягу вбачається, що підставою виникнення та реєстрації за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок № АДРЕСА_1 був іпотечний договір № 109 від 25.01.2009 року (Т. 1 а.с. 235).

Дії державного реєстратора по реєстрації за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок № АДРЕСА_1 були предметом судового оскарження. Однак, згідно постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 24.02.2015 року було встановлено, що прийняте державним реєстратором рішення є правомірним. Вказана постанова набула законної сили відповідно до ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.04.2015 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.08.2015 року (Т. 2 а.с. 8-19, а.с. 44- 48).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просив визнати припиненим іпотечний договір саме з підстави виконання ним основного зобов'язання.

Однак, позивачем на надано належних доказів сплати вказаного в рішенні Ладижинського міського суду від 31.03.2011 року боргу за договором позики грошей від 25.01.2006 року в сумі 491934,62 грн., у відповідності до умов договору позики.

При цьому посилання представника позивача на розписку від 05.05.2009 року яка вказує на те, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 8000 доларів США за борги позички, не свідчить про повне погашення боргу, оскільки дана розписка вже була предметом дослідження Ладижинського міського суду при винесенні рішення від 31.03.2011 року.

Заява ОСОБА_2 від 06.09.2013 року про закінчення виконавчого провадження, а також постанова державного виконавця від 06.09.2013 року про закінчення виконавчого провадження № 28508050, на які посилається позивач, не є належними доказами повного виконання зобов'язання за договором позики грошей від 25.01.2006 року в сумі 491934,62 грн.

Посилання позивача на лист ВДВС по м. Ладижину № 5 від 06.01.2015 року, лист Управління ДВС Головного управління юстиції у Вінницькій області № 1-869 від 03.12.2014 року, згідно яких вбачається, що виконавче провадження № 28508050 закінчено відповідно до п. 8 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження», та такого виконавчого провадження на даний час на виконанні немає, не свідчать про погашення заборгованості за договором позики від 25.01.2006 року.

Відповідно до листів ВДВС по м. Ладижину № 47 від 21.01.2015 року та № 1753 від 30.07.2015 року, на які посилається відповідач, заперечуючи проти позову, вказано, що звернення стягнення на будинок № АДРЕСА_1 в ході примусового виконання рішення не відбулось.

Судом встановлено, що виконавче провадження № 28508050 по виконанню рішення Ладижинського міського суду про звернення стягнення на житловий будинок № АДРЕСА_1 Вінницької області в рахунок погашення заборгованості за договором позики в розмірі 491934,62 грн. було завершене 06.09.2013 року лише на підставі заяви стягувача ОСОБА_2, однак фактичного виконання судового рішення згідно виконавчого документа не відбулось. Оскільки, в порядку виконання не було звернуто стягнення на житловий будинок. ОСОБА_2 набув право власності на будинок відповідно до умов п. 14 іпотечного договору, який передбачає передачу права власності на предмет іпотеки іпотекодержателю у разі невиконання іпотекодавцем зобов'язання, забезпеченого іпотекою.

Враховуючи, що позивачем не доведено, що відбулось припинення основного зобов'язання виконанням, суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення іпотеки в зв'язку з припиненням основного зобов'язання.

При цьому суд вважає необхідним зазначити, що наявність інших підстав для припинення іпотеки, передбачених ст. 17 ЗУ «Про іпотеку», окрім тих на які посилається у позові позивач, не є підставою для часткового задоволення позову. Оскільки згідно положень ст. 10, 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Щодо заперечень Державної реєстраційної служби України про те, що позовні вимоги до них не можуть розглядатись в порядку цивільного судочинства, слід зазначити таке. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Проте, суд враховує, що згідно даного позову вимога до суб'єкта владних повноважень є похідною від вимог до ОСОБА_2 про визнання припиненим іпотечного договору. А тому, враховуючи, що ці вимоги заявлено одночасно, такий спір підвідомчий (підсудний) цьому суду.

Оскільки суд дійшов висновку про те, що припинення іпотечного договору з підстав, зазначених позивачем, не відбулось, на час винесення рішення власником будинку є ОСОБА_2, тому не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині припинення обтяження та зняття заборони на нерухоме майно, а також позовні вимоги до відповідача Державної реєстраційної служби України про зобов'язання вчинити дії.

На підставі викладеного та керуючись ст. 509, 545, 598, 599, 1046, 1049 ЦК України, ст. 1, 17, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 1, 3, 10, 11, 60, 61, 64, 212-215 ЦПК України суд ,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Державної реєстраційної служби України про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони і скасування обтяження, виключення записів з реєстрів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення через Ладижинський міський суд Вінницької області до Апеляційного суду Вінницької області.

Суддя: