Ухвала суду № 53265310, 04.11.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Савчук М.В., Бреславського О.Г.

секретаря Окармус О.М.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 6 липня 2015 року,

встановила:

ОСОБА_2 у грудні 2014 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення.

Вказувала, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О.12 листопада 2011 року.

Посилалася на те, що колишній власник ОСОБА_3 у жовтні 2014 року здійснила реєстрацію місця проживання з неповнолітніми ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1,

№22ц-1421 2015 рік Головуючий у 1 інстанціі Дудаков С.Є.

Категорія: 2/5 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

відмовляється звільнити займане жиле приміщення, чинить перешкоди у реалізації права власності.

Просила усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Шевченківського районного суду и.Чернівці від 6 липня 2015 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 9 вересня 2015 року апеляційну скарзі ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду и.Чернівці від 6 липня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення задоволено, постановлено визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

В решті рішення суду залишено без змін.

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 6 липня 2015 року змінити, доповнити мотивувальну частину підставою відмови у позові ОСОБА_2 порушення прав неповнолітніх дітей, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.318 ЦПК України якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами цієї глави.

Положеннями ч.2 ст.318 ЦПК України передбачено, що залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до статті 307 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу апеляційного суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення, суд першої інстанції вважав недоведеним порушення права власності ОСОБА_2

Апеляційний суд Чернівецької області скасовуючи рішення Шевченківського районного суду и.Чернівці від 6 липня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування жилим приміщенням і виселення та постановляючи про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, керувався положеннями ч.1 ст.383, ч.1 ст.391 ЦК України та вважав, що ОСОБА_2 має право вимагати усунення ОСОБА_3 перешкод у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселення.

Згідно із ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в сумі першої інстанції.

Як роз»яснив Пленум Верховного Суду у п.4 постанови від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», рішення суду першої інстанції, у тому числі додаткові, заочні, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин(фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення тощо.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина третя статті 16 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дарування 11/100 частин житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О.12 листопада 2011 року.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно з положенням ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 є членами сім"і колишнього власника ОСОБА_3

За змістом ч.1 ст.405 ЦК України, ч.1 ст.156 ЖК України члени сім»ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Таким чином, права члена сім»ї власника жилого приміщення є похідними від прав власника.

Законом не передбачено перехід прав та обов»язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім»ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).

Ураховуючи наведене зміна власника квартири АДРЕСА_1 є юридичним фактом, що тягне втрату бувшим власником ОСОБА_3 та членами сім»ї бувшого власника ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 права користування зазначеним жилим приміщенням.

У такому разі забезпечення прав неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не має правового значення.

За таких обставин не можна погодитися з доводами ОСОБА_3 щодо порушення прав неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Згідно з частинами другою та третьою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі орган опіки та піклування.

На підставі ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з»ясуванню обставин справи: роз»яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов»язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч.3 ст.45 ЦПК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Відповідно до частин 4, 5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Таким чином участь органу опіки та піклування у спорі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення не є обов'язковим.

Такий спір може бути вирішений за відсутності відповідного висновку органу опіки та піклування.

За таких обставин підстав для зміни рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 6 липня 2015 року немає.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308 ЦПК Украіни, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 6 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді