Рішення № 53260991, 03.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7864/15 Справа № 201/1032/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Батманова В. В. Доповідач - Прозорова М.Л.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року

03 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді: Прозорової М.Л.,

суддів: Максюти Ж.І., Макарова М.О.,

при секретарі: Самокиша О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми авансу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми авансу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 07.11.2006 року він в присутності свідків передав ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 10 000 грн. авансу за одну кімнату будинку та сарай з присадибною ділянкою до кінця огороду. Відповідач зобов'язалася продати вказану частину домоволодіння разом з прибудинковою територією після оформлення документів за ціною тринадцять тисяч доларів США.

Оскільки відповідач свої зобов'язання не виконала, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь 18 400 авансу з урахуванням 3% річних, інфляційних нарахувань та моральної шкоди.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.05.2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.07.2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено за пропуском строку позовної давності.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.12.2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.05.2014 року та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.07.2014 року скасовані та справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.227-228, т.1).

У лютому 2015 року ОСОБА_2 змінив предмет позову, відповідно до якого він вважав зазначені вище кошти завдатком та просив суд стягнути з відповідача завдаток у подвійному розмірі в сумі 4000 доларів США, 5% за дев'ять років користування грошима в розмірі 900 доларів США, та покласти на відповідача понесені судові витрати (а.с.1-4, 241-243, т.1).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.07.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв'язку з тим, що позивачем проігнорована вимога суду про надання оригіналу розписки (а.с.110-111, т.2).

З таким рішенням не погодився ОСОБА_2 та звернувся з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального законодавства (а.с.112-113, т.2).

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. При цьому докази повинні бути належними та допустимими (ст.ст. 58,59 ЦПК України).

Згідно ст. 214 цього Кодексу, вирішуючи питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовані вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, суд повинен надати оцінку всім здобутим по справі доказам за правилами ст. 212 ЦПК України, тобто на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження цих доказів в їх сукупності та взаємному зв'язку.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність вимог без дотримання зазначених положень закону. Посилаючись на ч.1 ст. 218 ЦК України, суд зазначив, що позивачем проігнорована вимога суду про надання оригіналу розписки, відсутні письмові докази передачі грошей.

Колегія не може погодитися з цим висновком та наданої судом оцінкою доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що 07.08.2006 року ОСОБА_3 в присутності свідків написала розписку ОСОБА_4 про отримання від останнього 10 000 грн. авансу за одну кімнату будинку та сарай з присадибною ділянкою до кінця огороду. Сторони домовилися, що після оформлення відповідачем документів вони укладуть договір купівлі-продажу вказаної частини домоволодіння разом з прибудинковою територією за ціною тринадцять тисяч доларів США.

У липні 2007 року ОСОБА_3 було отримано дублікат свідоцтва про право на спадщину за законом, замість втраченого (а.с.104, т.1). У вересні 2007 року ОСОБА_3 отримала технічний паспорт на домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.97-102, т.1).

У вересні 2013 року ОСОБА_2 за відсутності інформації щодо готовності документів для укладення правочину надіслав ОСОБА_3 заяву з вимогою про виконання зобов'язань щодо відчуження об'єктів нерухомості або повернення авансу (а.с.29-31, т.1).

На підтвердження факту передачі відповідачу в рахунок передоплати суми, ОСОБА_2 надав копію розписки, посилаючись на те, що у разі проведення експертизи готовий був надати до відповідної установи оригінал цієї розписки (а.с.70, т.1).

Не оспорюючи підпис на вказаній розписці та не заперечуючи проти того, що по даній розписці були отримані кошти, ОСОБА_3 просила суд тільки застосувати до позовних вимог строки позовної давності (а.с.90-91, т.1).

Суд першої інстанції не звернув уваги на дані обставини.

Змінивши предмет позову ОСОБА_2 просив суд стягнути завдаток у подвійному розмірі в сумі 4 000 доларів США, 5% за дев'ять років користування грошима в розмірі 900 доларів США (а.с.1-4, 241-243, т.1).

Колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_2 про стягнення завдатку у розмірі 4 000 доларів США підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правило ч.1 ст. 571 ЦК України щодо повернення кредитором боржникові завдатку та додаткової сплати суми у розмірі завдатку або його вартості, застосовується судом у випадках, коли між сторонами було укладено договір, але він не виконується з вини якоїсь зі сторін. У разі коли сторони лише домовились укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі вважаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавались.

Таким чином за правилами ч.1 ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленої для основного договору, згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається виключно у нотаріальній формі. Тому договір про завдаток сторони повинні були укласти також у нотаріальній формі.

Оскільки договір купівлі-продажу одної кімнати будинку та сараю з присадибною ділянкою, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону між сторонами по справі укладено не було, а вони лише виразили свій намір укласти такий договір в майбутньому, то передані ОСОБА_3 гроші позивачем в сумі 10 000 грн. є авансом і мають повертатися в тому ж розмірі, в якому вони надавалися.

Посилання ОСОБА_2 на те, що було передано 2 000 доларів США, а не 10 000 грн. спростовуються розпискою та позовної заявою, де вказано про передачу саме 10 000 грн. (а.с.20, т.1).

Що стосується вимог ОСОБА_2 про стягнення 5% за період користування коштами, то колегія суддів вважає за необхідне задовольнити вказані вимоги частково, оскільки зобов'язання з повернення авансу у разі не укладення основного договору, є грошовим зобов'язанням, у разі не виконання якого застосовується положення ч.2 ст. 625 ЦК України.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі за №6-90цс13 від 18.09.2013 року та відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Таким чином, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 10 000 грн. та 3% річних у розмірі 2699 грн. 17 коп. за період з 17.11.2006 року по 03.11.2015 року з розрахунку 10 000 грн. : 100% х 3% : 365 (днів у році) х 3284 (прострочених днів).

За таких обставин, в силу діючого законодавства, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати, задовольнивши позовні вимоги частково та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 12 699,17 грн. авансу з урахуванням 3% річних. В іншій частині позову відмовити.

Оскільки, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення позову, то відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 766,90 грн.

Керуючись ст.ст. 303,307,309,316,319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2015 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми авансу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 12 699,17 грн. авансу з урахуванням 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 766,90 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: