Рішення № 53255463, 02.11.2015, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/10465/13-ц

Пр. № 2/336/725/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 листопада 2015 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого - судді Щасливої О.В.

при секретарі Морозовій В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний ринок», третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЗОРЗ», про стягнення майнової шкоди,

В С Т А Н О В И В:

8 січня 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача майнової шкоди у сумі 728177 грн., який прийнятий як зустрічний до спільного розгляду з позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний ринок» до ОСОБА_1, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЗОРЗ», про стягнення суми боргу

Позов ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України залишений без розгляду ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.06.2014 року, яку скасовано ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2014 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (а. с. 164-168 т. 1).

В позові (а. с. 38-42 т. 1) ОСОБА_1 зазначив, що 1 листопада 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Плюс», що діяло в інтересах відповідача на підставі договору про довірче управління майном від 10.06.2004 року, і приватний підприємець ОСОБА_1 уклали договір про надання основних та додаткових послуг, згідно з яким товариство «Авто-Плюс» за плату надає фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 послуги щодо користування торговим місцем № 109 в торговельному ряду № 3 на орендованій відповідачем земельній ділянці за адресою: м. Запоріжжя, Оріхівське шосе, 36. Додатковою угодою від 23.05.2006 року за згодою сторін договір довірчого управління від 10.06.2004 року був розірваний, що потягло за собою перехід до відповідача прав і обовязків за договором про надання послуг автомобільного ринку. 1 серпня 2007 року відповідач уклав з третьою особою товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЗОРЗ» договір управління майном, за яким передав в управління третьої особи цілісний майновий комплекс «Автомобільний ринок». Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЗОРЗ», зазначає в заяві позивач, не могло мати статусу ринку, оскільки згідно з Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України, ринком є субєкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обовязками якого є надання послуг та створення для продавців та покупців належних умов в процесі купівлі-продажу товарів. Так як третя особа не набула статусу ринку в аспекті наведеного визначення, то лише договір управління майном не є підставою для надання послуг ринку. Між тим передача майна в довірче управління є формою реалізації власником права володіння, користування та розпорядження своїм майном, тому права і обовязки за договором № 862 від 01.11.2005 року по мірі розірвання договору довірчого управління з «Авто-Плюс» перейшли до установника управління товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний ринок». Проте позивач не отримував жодних послуг від відповідача та третьої особи, що надаються ринком відповідно до згаданих Правил. Разом з тим позивач як фізична особа-підприємець, починаючи з 2007 року був позбавлений можливості відправляти на свій розсуд підприємницьку діяльність через перешкоди, які чинили йому посадові особи третьої особи. Зокрема, його примушували до укладення договорів з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 № ГС-0000101 від 01.03.2008 року, з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 № ЛІ-0000075 від 01.05.2008 року, з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 № ПЄ-0000099 від 01.03.2006 року, які позивач не бажав укладати за наявності договору, який був дійсним, з власником автомобільного ринку відповідачем по справі. Хоча позивач не передавав в оренду відповідачу і третій особі свій торговельний кіоск, в 2008 році керівництво товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЗОРЗ» заблокувало торговельний кіоск позивача, розташований відповідно до зміненої в 2006 році нумерації в четвертому ряду за номером 107, що виразилось у пошкодженні електрозваркою замків на дверях, пошкодженні вхідних дверей та вітрини, позбавивши позивача можливості здійснювати підприємницьку діяльність. Невиконання відповідачем, який в односторонньому порядку відмовився від виконання зобовязань за договором, обовязків, передбачених п. 3.1.4, а також п. 5.3 договору № 862 про надання основних та додаткових послуг, згідно з якими виконавець послуг зобовязаний забезпечити збереження та цілісність розташованих на торговому місці торгових обєктів і відповідає за втрату або пошкодження торгового обєкту, завдало позивачу майнової шкоди, яка складається з вартості товарно-матеріальних цінностей, що знаходились в кіоску, у сумі 450000 грн., втраченої вигоди через неможливість здійснювати підприємницьку діяльність з моменту проникнення до кіоску до кінцевого строку дії договору, а саме: до 1 червня 2013 року, у сумі 266200 грн., витрат відповідно до п. 6.5 договору у сумі 11977 грн. Керуючись положеннями цивільного законодавства про виконання зобовязань, правові наслідки порушення зобовязань і відповідальність за порушення зобовязань, просить про ухвалення рішення на його користь.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги позову.

В обґрунтування позову в судовому засіданні пояснив, що 26 травня 2009 року за розпорядженням керівництва товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЗОРЗ» невідомі особи самовільно спилили замки на його торгівельному кіоску і заволоділи майном, що знаходилось в кіоску. Втрата належних йому товарно-матеріальних цінностей спричинила йому шкоди у сумі 95000 доларів США, які становили вартість втраченого ним майна і які на час спричинення шкоди еквівалентні 450000 грн. Втрачену вигоду він оцінює в 266200 грн., яка є кратною 300 грн., які він в середньому заробляв в день, і кількості робочих днів на автомобільному ринку (три дні на тиждень четвер, субота, неділя) в проміжок часу з 26 травня 2009 року до закінчення дії договору, який співпав з 1 червня 2013 року. Окрім зазначених сум просить стягнути на його користь 11977 грн., які він витратив на влаштування торговельного кіоску відповідно до договору з приватним підприємцем ОСОБА_5

Крім того, пояснив, що Комунарським РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області розслідується кримінальне провадження за фактом протиправного заволодіння його майном за вказаних ним обставин за ознаками ч. 3 ст. 185 КК України, повідомлення про підозру в якому будь-якій особі ще не здійснено.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечує, пославшись на те, що відповідач не довів факту протиправного заволодіння його майном, що спричинило йому шкоди, як не довів і розмір цієї шкоди. Разом з тим по мірі укладення договору від 1 серпня 2007 року про довірче управління між відповідачем і третьою особою, за яким відповідач передав в управління третьої особи цілісний майновий комплекс «Автомобільний ринок», позивач від укладення договору про надання послуг з товариством «Виробничо-комерційна фірма «ЗОРЗ» ухилився, проте продовжував здійснювати підприємницьку діяльність. Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.07.2012 року з приватного підприємця ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто заборгованість за договором № 862 за період з 1 серпня 2007 року по 26 травня 2009 року у сумі 1275 грн. 19 коп., а згідно з рішенням апеляційного суду Запорізької області з позивача на користь відповідача стягнуто заборгованість за користування торговельним місцем у період з 12 грудня 2009 року по 1 червня 2013 року 8519 грн. 16 коп. Через ухилення від укладення договору з новим управителем та систематичну несплату послуг з користування торговельним місцем 26 травня 2009 року третя особа у відповідності до вимог п. 34 Правил торгівлі на ринках Запоріжжя позбавила позивача торговельного місця № 107 в торговельному ряду № 4, а майно позивача було переміщено до охоронюваного приміщення, що входить до складу цілісного майнового комплексу, належного відповідачу. Зазначені дії здійснювались у присутності позивача, свідків, дільничного інспектора Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, товар позивача був описаний, а охоронюване приміщення, куди переміщені товарно-матеріальні цінності, опечатане, про що складений відповідний акт, тому посилання позивача, який достеменно знає, де зберігається його товар, на викрадення майна є хибними.

Що стосується посилань позивача на невиконання відповідачем умов договору між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Плюс» від 1 листопада 2005 року, воно (ТОВ «Авто-Плюс») хоча й діяло в інтересах відповідача на підставі договору про довірче управління майном від 10.06.2004 року, проте тягар виконання зобовязань за договором з позивачем прийняло на себе. Проте, в усякому випадку договір про довірче управління додатковою угодою від 23.05.2006 року за згодою сторін розірваний, а приватний підприємець ОСОБА_1 і новий управитель - товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЗОРЗ» договору про надання-отримання послуг не уклали у звязку з ухиленням від цього ОСОБА_1 Що стосується невиконання відповідачем як власником майна вимог договору, що укладений з управителем, щодо забезпечення збереження та цілісності торгових обєктів, то це правило договору відповідачем не порушено, оскільки навіть у відсутність договору розбірний торговий кіоск позивача зберігається на орендованій ринком території у відповідності до п. 3.1.4. договору, який приписує виконавцеві послуг забезпечити збереження торгових обєктів у разі відсутності особи, що отримує ці послуги. Що стосується збереження майна, яке знаходиться в кіоску, це охоплюється поняттям додаткових послуг, які в силу договору надаються лише зі згоди отримувача послуг, проте ОСОБА_1 надання цих послуг не ініціював.

Крім того, вважає, що позивачем пропущена давність звернення за захистом права, яка обчислюється трьома роками з моменту, коли особа дізналася чи мала дізнатися про порушення свого права. І оскільки порушення свого права позивач повязує з подіями 26 травня 2009 року, між тим до суду він звернувся лише в січні 2014 року, він пропустив давність звернення за захистом права. На підставі викладеного у відсутність поважних причин для пропуску давності просить застосувати положення закону про давність звернення до суду за захистом права та відмовити у задоволенні позову і з цих підстав.

Представник третьої особи, у встановленому порядку повідомлений про судовий розгляді, до суду не зявився, повідомлення про згоду на участь у справі не надав, що в силу ст. 36 ЦПК України є підставою для вирішення справи у відсутність представника третьої особи.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено, що 1 листопада 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Плюс», що діяло в інтересах позивача на підставі договору про довірче управління майном від 10.06.2004 року (а. с. 19-21 т. 1), і приватний підприємець ОСОБА_1 уклали договір про надання основних та додаткових послуг, згідно з яким товариство «Авто-Плюс» за плату надає фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 послуги щодо користування торговим місцем № 109 в торгівельному ряду № 3 на орендованій позивачем земельній ділянці за адресою: м. Запоріжжя, Оріхівське шосе, 36, а приватний підприємець зобовязується своєчасно і в повному обсязі вносити платежі за користування торгівельним місцем (а. с. 25-27 т.1). 1 серпня 2007 року відповідач уклав з третьою особою товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЗОРЗ» договір управління майном, за яким передав в управління третьої особи цілісний майновий комплекс «Автомобільний ринок».

Договір про надання послуг між позивачем і третьою особою не укладався.

У звязку із розірванням договору довірчого управління між товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Плюс» і товариством з обмеженою відповідальністю «Автомобільний ринок» до останнього як власника майна перейшли права та обовязки за договором № 862 між позивачем і управителем.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.07.2012 року з приватного підприємця ОСОБА_1 на користь відповідача стягнуто заборгованість за договором № 862 за період з 1 серпня 2007 року по 26 травня 2009 року у сумі 1275 грн. 19 коп., а згідно з рішенням апеляційного суду Запорізької області з позивача на користь відповідача стягнуто заборгованість за користування торговельним місцем у період з 12 грудня 2009 року по 1 червня 2013 року 8519 грн. (а. с. 169-178).

26 травня 2009 року через ухилення від укладення договору з новим управителем та систематичну несплату послуг з користування торговельним місцем третя особа у відповідності до вимог п. 34 Правил торгівлі на ринках Запоріжжя позбавила позивача торговельного місця № 107 в торговельному ряду № 4, а майно позивача у його присутності, присутності співробітника Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області було переміщено до охоронюваного приміщення, що входить до складу цілісного майнового комплексу, належного відповідачеві.

Згідно із ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, а в силу ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Виходячи з наведених положень цивільного і цивільного процесуального законодавства, обєктом судового захисту кожного учасника цивільних правовідносин, наділеного цивільною процесуальною правоздатністю, є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, які і можуть бути підставою для зверненням особи за судовим захистом.

Між тим, встановивши обставини справи і перевіривши їх доказами, суд не вбачає таких ознак порушення права позивача з боку відповідача, які могли б стати передумовою доля застосування судового захисту в межах предявленого позову.

При вирішенні спору суд виходить з того, що хоча за договором про надання послуг між сторонами у відсутність договору між позивачем та новим управителем до відповідача і перейшли обовязки за договором № 862, проте пунктом 3.1.4. договору передбачений обовязок виконавця забезпечити збереження торгових обєктів, якими є кіоски, павільйони, навіси, у разі відсутності особи, що отримує ці послуги, між тим судом встановлено, що цілісність торговельного кіоску, де здійснював підприємницьку діяльність позивач, не порушена. Розбірна конструкція торговельного павільйону позивача, проти чого не заперечують сторони, знаходиться на території ринку і на час вирішення спору.

З зазначених міркувань виходить суд, не вбачаючи в діях відповідача порушення обовязку, що передбачений п. 5.3. договору між сторонами, про відповідальність за втрату або пошкодження торгового обєкту продавця.

При цьому суд враховує, що твердження позивача про ушкодження дверей та вітрини всупереч принципу змагальності не доведені жодними фактичними даними.

Доводи про викрадення майна позивача, які також є недоведеними, суд не приймає до уваги, оскільки:

- по-перше, зазначені дії, тобто дії з заволодіння майном позивача, за його поясненнями, вчинили співробітники не відповідача, а товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ЗОРЗ»;

- по-друге, позивач, не зазначає, яке саме майно, якої вартості, за яких обставин протиправно вийшло з його володіння;

- по-третє, в провадженні Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області перебуває кримінальне провадження за ознаками ч. 3 ст. 185 КК України за фактом викрадення належного позивачеві майна, яке мало місце 26 травня 2009 року за вказаних позивачем обставин, за яким жодній з осіб не повідомлено про підозру.

Загальні правила відшкодування шкоди, що належить застосовувати при вирішенні питання про покладення відповідальності за викрадення майна, встановлені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, яку спричинено неправомірними діями майну особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що спричинила її.

Відповідно до розяснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 от 31.03.1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої злочином, і стягнення безпідставно набутого майна» при розгляді цивільного позову в кримінальній справі суд може керуватися відповідними нормами цивільного процесуального законодавства.

З огляду на викладене суд вважає, що вимоги про відшкодування шкоди, що заподіяна протиправним заволодінням майном позивача, повинні вирішуватися якщо не під час судового розгляду кримінального провадження одночасно з вирішенням питання про винуватість осіб, то після набрання обвинувальним вироком в кримінальному провадженні, яким будуть встановлені не лише причетні до розкрадання особи, але і розмір майнової шкоди, законної сили.

Таким чином, суд не вбачає в діях відповідача ознак порушення договірних зобовязань, а що стосується відповідальності за заволодіння майном відповідача, ці вимоги належить вирішувати за правилами законодавства про деліктні правовідносини.

У звязку з викладеним, вирішуючи позов на користь відповідача, суд виходить з того, що всупереч наведених положень цивільного процесуального законодавства позивач не довів ґрунтовність своїх вимог.

За змістом ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється тривалістю в три роки, перебіг якого починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В силу ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд не знайде підстав для визнання поважними причини пропущення позовної давності.

Розвязуючи клопотання представника відповідача про застосування позовної давності, суд враховує, що порушення свого права позивач повязує з подіями 26 травня 2009 року, коли було зрізано замки на його торговельному кіоску, а майно, що зберігалося в ньому, переміщено до іншого місця.

Як зазначено, до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 8 січня 2015 року, тобто з пропуском давності звернення до суду за захистом порушеного права.

В обґрунтування причин пропущення давності позивач зазначив, що одразу після описаних подій він неодноразово звертався як до Шевченківського, так і до Комунарського районних судів м. Запоріжжя, між тим доказів на підтвердження цих доводів не надає, відомостей суду про всі наявні та вирішені спори між сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, наявність яких могла б вплинути на долю цього позову, суду не надає, а це дає підстави дійти висновку про відсутність таких справ.

Залишення ж позову без розгляду, хоча сторони і не повідомляють про таке вирішення заяви ОСОБА_1, в силу ст. 265 ЦК України не зупиняє перебігу позовної давності.

Що стосується звернень ОСОБА_1 з заявами про вчинений злочин, які він, за його поясненнями, послідовно подавав до Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області починаючи з травня 2009 року, ці звернення не впливають на перебіг давності звернення до суду за захистом порушеного цивільного права.

Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що право позивача не підлягає захисту і крізь призму правил цивільного закону про позовну давність.

Керуючись ст. ст. 15,16, 22, 256, 257, 261, 265, 267, 526, 1029, 1166, ЦК України, ст.ст. 3, 10, 59, 60, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний ринок»залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання в суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в залі судового засідання під час проголошення рішення, - в той же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя О.В. Щаслива